Нестор Іванович Махно

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

В этой книге упоминаются серьёзные контакты между Врангелевцами (Слащёвым) и Махно. Благодаря миссии "атамана" Вержбицкого, который являлся полковником генштаба, состоялись переговоры, на которых от махновцев выступал Васильев.

Кто имеет инфу поподробнее?

с трудом верится, но, при этом:
"...мы ещё подурачим генералов, а с ними и коммунистов..." (Н. Махно)

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Ну,Герасименко-тот еще источник...Читается,скорее,как анекдот.Была история с группой Володина,но и она закончилась ничем.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

17 сентября (1921) РСФСР и УССР обратились к Румынии с просьбой о выдаче перешедшего 28 августа Днестр Н.И. Махно и его соратников. 27 сентября румынское правительство предложило представить документы от судебных инстанций о выдаче и взять на себя обязательство не применять к выданным смертную казнь, так как в Румынии она отменена. В этом случае румынская сторона рассмотрит дело и решит вопрос о выдаче. 22 октября РСФСР и УССР указали Румынии, что её требования юридического характера относительно выдачи Махно будут учтены и соответствующие материалы представлены. Но деятельность самих румынских властей в Бессарабии, которая вопреки договору от 9 марта 1918г. всё ещё остаётся оккупированной, изобилует как нарушением юридических процедур, так и применением смертной казни. 29 октября румынская сторона уведомила Москву о том, что она пока не знает, находится ли Махно в числе интернированных в Бессарабии. В целом же советская нота от 22 октября была охарактеризована как вмешательство во внутренние дела Румынии.
Цит. М.Мельтюхов "Бессарабский вопрос между мировыми войнами". Изд."Вече" 2010 стр.120

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Я лично был в доме в селе Осипенко,в котором часто отдыхал Махно со слов хозяина.
И хоть жилец дома упрямо отвечал(а его прадед знал Махно лично),что махновцы-не бандформирование,местные из стариков рассказывали поражающие жестокостью истории не в пользу этой "армии" - по сути своему,скорее балагана.
То же слыхивал от стариков Куйбышевского,Розовского районов-они говорили,что немцы так не зверствовали с мирными жителями,как махновцы.

Дому около ста лет,сам-то я пропитываю энергетику помещения и человека от природы-с рождения,так я спать там толком не мог,чуть усну-дергает меня.
Так же и на районе Лиски самого Бердянска было тяжеловато годом до того как я был в том доме,правда интересующей меня информации о конкретном пятачке района Лиски у меня нет.
А хотелось бы.

 

Сегодня Д.Р. Батька Махно

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Не надо преувеличений...Грабили все .И белые и красные ,не исключение и Махно. Да это и понятно святым духом жив не будешь. Из рассказов очевидца того времени моей бабушки Рыбки Анны Гавриловны отряд махновцев очень и очень пополнил запас продовольствия на ихнем подворье в с.Мажарка Харьковской губерниии увели коня (причем брали только гнедой масти). А прадеду прикладом еще засветили в лоб для просветления в правильном понимании политического момента.
Времена смутные были и вешать ангельские нимбы на участников тех событий не стоит.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Какой р-н можна поинтересоваться это сейчас?

Моего прадеда к слову таким же не хитрым образом (прикладом) мобилизировал махновский отряд .

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Кегичевский сейчас а ранее Сахновщенский.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Кто-нибудь сталкивался с информацией про последние бои отрядов Н.И.Махно под Недрыгайловом ?

 

Махно под Решетиловкой.

Доброго дня всем.Прошу помочь мне схемами боя между войсками Фрунзе и Махно около Решетиловки,а точнее у села Михневка.Сам живу в пяти километрах от возможного сражения но пока не получается определить место основного боя из документов и воспоминаний старых людей вырисовываются только мелкие стычки и перестрелки..

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Уривки з документального роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр» в частині, що стосується особистості Нестора Махна.


..На другий день одержали відомости, що Степова повстанча дивізія наближається вже до Чигирина. Отаманенко і Чорнота з кінною сотнею виїхали назустріч. Перший курінь одержав наказ перейти до Медведівки, куди перейшов штаб бригади.
Пополудні вся Медведівка заповнилася колонами степовиків. Штаб отамана Блакитного примістився у вищій початковій школі. Постать отамана степовиків, що прибув до школи в супроводі штабу на конях, виглядала імпонуюче. Середних літ кремезний чоловік, із помітною військовою виправою, одягнений в простеньке убрання військового крою, але з “цивільного” темносірого матеріялу. Мав на собі лише револьвер, далековид і пляншета з мапою.
Познайомившись із штабом, їдемо з Петренком оглядати степовиків, що складалися із кількох об'єднаних загонів. Найбільш сподобався нам загін Чорного Ворона: триста чоловік виключно на конях і тачанках з кулеметами. Коні під верхівцями і в тачанках — “змії”! Ситі, вичищені, з позаплітаними в гриви коліровими стяжками. Масти переважно вороної. Козаки майже всі в чорних козацьких шапках і бурках. Від загону повівало махновсько-партизанським духом. Зрештою він складався переважно із хлопців, що “пройшли школу” Махна, лише будучи свідомими українськими повстанцями, відсіялися від чорних прапорів.
(...)
...на схилі головківської гори показалася чорноліська кіннота. Їдемо назустріч. Поруч Хмари, у темнозеленій черкесці й шапці з чорної кримки, їхав верхівець у короткій куртці і... рясній вишневій спідниці. Тепла чорна хустка на голові, карабінка за плечима, револьвер і невеличкий кинджал на поясі. Дівчина певною рукою провадила гарячого карого коня, весело поблискуючи з-під хустини великими чорними очима. Збудована була міцно, з коня зіскочила легко. Хмара представляє:
— Новий отаман Чорноліського полку — дарма що в спідниці... Робимо великі очі. По дорозі до хати чорноліський полковник оповів, що Катря ватажкувала раніше в невеличкому партизанському загоні на Лівобережжі. Прилучилася з ним до Махна, а як Махно об'єднався з червоними, втекла з кількома хлопцями за Дніпро і пробилася до Чорного ліса.
(...)
...Добігли чутки, що перемогти під Кримом червоним допомогли: природа і... Махно. Замерзло Гниле море — Сиваші, що рідко якого року замерзають, а це дало змогу червоним вдарити на зади білого фронту, обминувши укріплений, неприступний Перекоп. Можеб і не пішло червоним так гладко, як би не служливий землячок Махно. Партизанський “батько”, що мав у себе чимало сиваських рибалок, показав як та куди переходити треба, як, настилаючи очерету і дощок, перевести по тонкому льоду гармати й кінноту. До того, сам із своїми відчайдушними загонами перший вірвався на тили білих і наробив там каші.
Слідом за повідомленнями про перемогу з'явилася у червоних газетах нова сеанзація: “Зрада бандита Махна! Захопивши велику кількість бойових припасів, банда Махна прорвалася через Перекоп і пішла на Україну. В погоню вислано дві дивізії червоної кінноти”.
Холодноярці у землянках “політикували”, розв'язували, кожний по свойому, пекучі питання завтрашнього дня і нудьгували без “роботи”.
(...)
...Пішла у розвідку Катря і, не забарившись, вернулася підводою. З нею приїхали степові повстанські ватажки — Терещенко і Копач. Терещенко — невисокий огрядний чоловічина з великою чорною бородою — сердешно привітався з Хмарою, з яким давно знався. Копач — інтелігентний діяльний повстанець, що стратив свій відділ в нещасливих боях з червоними. Дніпровський партизанський загін. Власне, врангелівський тільки “з походження”. Командує ним колишній старшина ”синьожупанників“ поручник Баранів, полтавець, мобілізований Денікіном. Крім нього у відділі двадцятьодин чоловік на семи таврицьких тачанках: тринадцять українців-рибалок з Озівського побережжя, вісім українців-кубанців. Озброєння відділу: автоматичні револьвери, переважко “кольти”, бомби і... чотирнадцять новеньких англійських кулеметів з великим запасом набоїв. До кожного кулемета — майже п'ятьдесять кружків, тобто по дві й півтисячки куль. Відділ зформувався у врангелівськгй армії за ініціятивою Бараніва, ніби то із завданням шарпати червоне запілля понад Дніпром. В дійсности Баранів мав досить божевільний плян: вискочити з Криму і з цим невеличким гуртком продертися через цілу Україну до українського війська. Заскочений в час підготовки побідним червоним наступом, не відступив разом із Врангелем у глиб Криму. Прорвався вночі крізь червоні й махнівські частини і пішов на Україну тим самим шляхом, що вони наступали — через Сиваші. Комишеві джунглі Гнилого моря його рибалки знали з дитинства, знали куди і як іти, щоб льоду не заламати.
Терещенко і Копач зустрілися з Баранівим вже поцейбіч Дніпра на Запоріжжі. Прилучилися до нього, щоб разом до Збруча мандрувати. Із Запоріжжя мусіли виривати як скоріше, бо там товчеться, як Марко по пеклі, батько Махно. Гонений 1-ою кінною армією Будьонного, перескочив по льоду Дніпро і одного туманного дня врізався несподівано для самого себе в колони 2-ої кінної армії Жлоби, що йшли до Дніпра загородити Махнові шлях на Правобережжя. Розігнав ту армію так, що тиждень потім збиралася. Перемішавшись на шляхах, противники розминулися. Махно втратив свої гармати і обоз, що мусіли триматися шляхів, натомість захопив гармати і обоз 2-ої кінної армії. Тепер виробляє у степах понад Дніпром такі ”маневри“, що червона кіннота ганяється за ним кругами, як пес за власним хвостом.
Зустрічі з нами Терещенко і Копач раділи: приїхали із заміром об'єднати Бараніва з нами. Хмара заклопотано чухав потилицю.
— Та воно не погано. Чотирнадцять “люїсів”... Пусти таку пачку під бік, так вона тобі полк у п'ять секунд висіче. А чи ти певний, — звернувся до Терещенка, — що то не фортель якийсь большевицький з тим Дніпровим загоном?
— Не сумнівайся. Вони ж при нас, по дорозі, не один десяток червоних на той світ відправили. Кінну групу чекістів разом з кіньми у пень висікли з кулеметів…
Копач залишається в нашому штабі, а ми з Чорнотою в супроводі Терещенка їдемо ”у свати“ до Бараніва.
Баранів — чисто виголений ”джентелмен“ в англійському офіцерському однострою без відзнак. Поривисті, легко нервові рухи, гострі сірі очі, міцно затиснуті уста. Вичувалося в ньому призвичаєння і вроджене уміння командувати.
На наші ”будьоновки“ поглядав недовірливо. Порозмовлявши з нами і вислухавши запевнення Терещенка, хвилинку думав.
— Добре. Ви залишаєтеся тут, як заложники, а я з Терещенком поїду до вашого штабу; подивлюся й порозмовляю сам.
Поки одягався, зайшла розмова про Махна. Андрій ”дипльоматичио“ питає, чому він утекав з району його операцій, — можна було приєднатися.
Баранів презирливо стиснув губи.
— Я з тією сволоччю не хотів і не хочу мати діла. А треба признати, що він червоним сильно поміг. Я Врангелеві не ворог, могли собі його чорти і забрати, але... трішки пізніше.
Одягнувши поверх англійського убрання звичайну московську шинелю, елегантно попращався і вийшов.
Чуємо, як за вікном різким тоном наказує своєму заступникові приготовити кулемети і до його повороту нікого близько не підпускати і ні з ким в жадні переговори не вдаватися. Дніпровий загін й усі тачанки стояли в двох великих господарствах. Коней із тачанок не випрягали, набоїв і кулеметів з них не здіймали. Половина загону вартувала, друга відпочивала. Чорнота, зустрівшись із земляками-кубанцями, мав невичерпані теми для розмов. Я волів тим часом поспати на лавці. Баранів вернувся підранок і привіз записку від Хмари, щоб ми вже до полку не їхали, бо він рано йтиме через село, де ми були.
Приєднавши до себе групу Бараніва, обминаємо Єлісаветград і йдемо дальше в степ.
В німецькій колонії Старий Данцінг зліквідували великий продовольчий загін, що обдирав колонію і приняли на захоплені під Єлісаветградом курсантські коні два десятки охотників — молодих німців. Певніше, ніж брати поповнення у незнайомих українських селах. Нові козаки розмовляли, звичайно, українською мовою і мали добру рису: ненавиділи червоних москалів без межі і краю.
Ідемо дальше вознесенським трактом. Хмарі забагнулося зробити рейд від Чорного ліса — до Чорного моря,
Рух затруднювала ховзка ожеледа, що по відлизі вкрила дороги й збивала з ніг коней. Треба було перековувати на гостро значну частину коней, що не були належно ”взуті“. Фабричного цв'яха — охналя та гострого гвинта до підкови годі було дістати хоч би й на вагу золота. Треба було вибирати в русі великі села і містечка, де було більше ковалів і поступово перековувати, починаючи від роблення цв'яхів.
Підночовуючи в Рівному, довідуємося вночі, що в недалекому Куті ночують загони ”батька“ Махна. Розбуджена Катря поїхала поглянути, і як стара знайома ”батька“, порозмовляти з ним про наше ”будьонівство“, щоб махнівці нам ”за спасибіг“ чосу не дали.
Ще Катря була, певно, вполовині дороги, як до нас приїхав махнівський роз'їзд: дванадцять кінних і одна тачанка з кулеметом. Спокійно під'їхали до нашої застави і попросили відвести їх до штабу. На вимогу здали, не вагаючись зброю, залишили коло застави тачанку. У штабі зовсім не в'язалися нашим будьоновським виглядом і начальник роз'їзду заявив змісця, що він посланий самим батьком, щоб зв'язатися. Показав посвідку. Штамп і печатка: ”1-а українська повстанча армія імені батька Махна“. Чому не батькова, лише ”імени батька“ — було таємницею того, що укладав текст, а може й самого батька.
Хмара питає, як вони так відважно до нас приїхали, не звертаючи уваги на наш червоний вигляд.
Начальник роз'їзду усміхнувся.
— Ми ще до Кута не дійшли, а вже знали, що тут стоїте та хто такі. У нас дівчата-розвідчиці меткі. Якби не ви, а дійсно будьонівці тут стояли, так ми ночували б не в Куті, а тут, а будьоновцям — пухом сира земля уже була б. Ми їх давненько вже поперед себе небачили — все за нами бігають.
У нас і свої будьоновці є — тільки правдиві. Цілий полк донців від Будьонного до батька перейшов. Тепер рубають червоних, аж дрантя летить.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Приглядаюся до махнівців. Звичайні собі, добрі хлопці — катеринославці, одягнені на козацьку ”моду“. Нічого ”анархістичного“ в них не було, нічогісенько, здається, з ідеї анархізму вони й не тямили. Говорили про селянську революцію, селянську самостійну Україну і вірили в щасливу зорю свойого ватажка, як не кожний чернець у Бога.
Катря вернулася підранок. Розмовляла з Махном — передавав, щоб затриматися у Рівному, — ранком буде переходити — хоче порозмовляти.
Перед полуднем почали зупинятися в Рівному махнівські відділи.
Приглядаємося до цієї, будь-що-будь, поважної сили. Кіннота — хватські хлопці на добрих конях, сотні тачанок з кулеметами, гармати — по всемеро коней-зміїв у кожній. Прапори чорні й жовто-блакитні. Останні, як говорили, Махнова дружина — Гандзя Кузьменко — свідома українка — для відділів сама пошила й повишивала. На національному прапорі вишитий напис: ”Хай живе селянська революція“, на чорному: ”Да здравствует анархія, смерть узурпаторам!“ Чорт розбере, що за ”програма“. Багато махнівців у широких козацьких шараварах, співають українських пісень.
Проїхав полк махнівських будьоновців у рогатих шапках з червоними зірками. Вглядівши наші будьоновки, донці махають руками: “Здорово братішкі! Дайош Ростов!”
Сам батько приїхав у критій кариті, запряженій чотирма кіньми; залічував на поході, не знаю котру там зряду, рану. У каритах-же, — де їх тільки ”батько“ видрав? — їздили й інші ранені й хворі махнівці.
Була неділя, чи якесь свято — народ саме виходив із церкви, як зупинилася коло неї карита з Махном. Спираючись на костур і підтримуваний під руку дружиною, ”батько“ висів і на очах юрби селян-богомольців віддав земний поклін перед церквою. Потім казав собі закликати церковного старосту і, винявши з кишені жменю золотих п'яти і десятирублівок, висипав їх у пригорщу старости.
— На святий храм від раба божого Нестора... Хай батюшка молиться за успіх нашої селянської зброї. Староста — сивий дідуга — із сльозами в очах поцілував рамено “вождя селянської армії”. Хрестилися й зідхали навколо баби.
Стримуючи нечемні усмішки, приглядаємося зблизька до тієї комедії. Анархіст ”батько“, бо анархіст, не признає анархія ні Бога ні церкви, та... ”раб Божий Нестор“ знає по чому бублики в Одесі, знає на якій струні українському дядькові заграти...
Представляємося ”батькові“ і отримуєм запрошення прийти до штабу, затримається Махно у Рівному довше, матиме тут засідання воєнного суду.
За півгодини ми у п'ятерьох сиділи в хаті, де примістився штаб Махна і розмовляли з ”батьком“. Не було з нами Копача, що як старий приятель Махнової дружини, що знав її ще з Пісчаного Броду, розмовляв із нею в другій хаті, не було і Бараніва, що не бажав собі з Махном розмовляти і руки йому подавати.
При розмові розглядаю уважно легендарного ”батька“. Невисокий зріст, ”поетична“ чуприна, обголене землисте обличчя — вимучене й хворобливе, як у сухітника. Непоказна постать, лише в запалих очах поблискувало щось, що робило його божищем махнівської орди, що давало йому необмежене право деспотичне розпоряджатися життям і смертю всіх разом і кожного підвладного зокрема. В розмові ”батько“ чувся певно, може аж занадто певно, але те ”занадто“ не виглядало гротесково. Вичувалося, що цілий Махно — це клубок розшарпаних нервів, загнузданих міцною волею. Тридцятилітній “вождь селянської армії”, що його ”академіями“ було дванадцять років царської каторги, про справи боїв і походів говорив, до речі, тоном фахівця. Зате в політиці мішав горох з капусткою. Гасла і думки, що їх висувала сама стихія українського села, перемішував із гаслами й думками теоретичного анархізму, запозиченими, очевидно, у “золотоустих” стовпів російської партії анархістів — Воліна, Аршінова, Барона та інших. Вилякані большевиками з московського Олімпу, вони знайшли собі неспокійний притулок у революційно-воєнній раді ”наполеона“ українських степів.
— Скільки тепер, батьку, війська маєш? — недискретно запитав Чорнота.
”Батька“ питання не вразило.
— Під Кримом мав більш двадцяти тисяч. Частину червоні роззброїли та розстріляли. А то розбіглися по хатах, поки знову покличу. Отут, двома шляхами йде може півшоста тисячі. А ви що, може приєднатися хочете? Непотрібно. Я й цих розжену в різних напрямках. Тепер об'єднуватися в більші групи неможна. Розіб'ють. Треба шарпати червоних всюди невеликими відділами, не давати їм ніде спокою. До мене ось Маслак із полком донців від Будьонного перебіг. Так я його тільки десь під Києвом за Дніпро виведу і пошлю на Дон повстання робити.
Говорив це тоном, як би казав: “Ось виведу хлопця за ворота і пошлю до склепу за папіросами...“
— Вибач, батьку, за питання, — одізвався Хмара, — чому ти з червоними москалями проти білих об'єднувався?
— А мені що?! У мене засада бити білих, поки почервоніють, а червоних поки побіліють!
Хмара усміхнувся.
— Та то ми вже чули. А все таки лекше було б червоних бити, як би під Кримом фронт ще був.
— Наплювать мені на фронт! Ті дурні у Кремлі головою у вогонь самі лізуть. Ще рік такої політики і — будемо мати увні сто, тисячу селянських фронтів! В Україні, Росії, на Дону — всюди! Селянська революція — право кожнього народу, міста, села на улаштування собі життя по своїй вподобі. Мусить перемогти! А Врангеля треба було зарання підсікти, щоб положення не використав. Червона армія з Врангелем охоча була битися, а подивимося — як то буде на фронті з батьками і братами! Чи не посиплються на наш бік полки!
— Віриш, батьку, в перемогу селянської революції?
— Вірю.
В цьому короткому ”вірю“ була дійсно тверда віра. Хто знає, як би “найбільший дурень” у Кремлі не змінив був круто того року внутрішньої червоної політики, чи не здійснилобся ”батькове“ віщування про тисячу внутрішніх фронтів. Якийсь штабовець доложив, що далека розвідка доносить про наближення будьонівців. ”Батько“ зневажливо махнув рукою.
— Вспієм. Босими кіньми ще довго слизгатися будуть. Голота... Коня не має чим перекувати, а у мене всі коні на енівських гвинтах.
— А деж ти, батьку, береш? — зацікавився Хмара.
— А ти, певно, теж охналі на поході у ковалів робиш? Всі ви про кожух зимою думаєте. У мене кожний козак ще з літа на дві гострих перековки нерухомий запас возив. Та ще у врангелівських складах англійських підков, охналів та гвинтів набрав. Я тепер воджу Будьонного, як коропа на вудці. Я сто верстов за добу увійду, а він їх три шкандибає. Коні підбиваються, не доглядає їх козачня — на селян спускається, міняє коней у селах, а що той селянський кінь, хоч би й найкращий, варта, як він до сідла і походу не призвичаєний! У мене, не догляне козак коня — голову відрубаю!
Права рука батька — чорноморський матрос Щусь — нагадав Махнові, що судді з полків чекають.
— Кажи — хай увійдуть. А ви, —звернувся до нас, — підождіть кілька хвилин, умовимося ще куди вирушати.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Хмара загикнувся було, що хоче до моря прогулятися. Махно засміявся:
— Таж звідтіль облава на мене йде! Як перескочиш через дві дивізії — гуляй! Підожди — у мене суд скорий. Сідайте за той стіл.
Увійшли чотири представники з частин до воєнного суду. Мали судити фуражира з кулеметного полку за те, що він, видані йому штабом гроші на купівлю вівса і харчів для козаків, пропив і під п'яну руку пороздавав веселим молодицям. Актів жадних не писалося. Головував сам Махно.
Варта ввела підсудного — гарного поставного хлопця у бекеші. Обличчя вже мав списане нагайкою, видко ”батько“ вже з ним ”розмовляв“.
Махно вп'явся поглядом в нього як яструб в курча. — Де гроші товариські?! Пропив?!
— Помилуй, батьку! Затемнення на мене зайшло...
— Я тобі довіряв?! Товариство тобі довіряло?! — Пошол вон!
Варта вивела підсудного.
— А може-б так, батьку, прочухати шомполами, та й хай би вже так було. Хлопець бойовий, заслужений, — ще нам придасться — несміливо одізвався один із суддів.
Махно вдарив до стола долонею:
— Розстрілять!
— Ну то — розстрілять... — одізвалося чотири луни за столом. Суд був скінчений. За хвилину на городі бухнуло два постріли. Присуд був виконаний.
Умовляємося з Махном, що вийдем із Рівного в одному напрямку, а потім він піде в напрямку Києва, а ми на Умань, відтягаючи на себе частину будьоновців.
За кілька хвилин вже гупали червоні гармати, що обстрілювали махнівські роз'їзди. Виступаєм усі. Прикривати відворот, відбити можливий напад доганяючої червоної кінноти залишається в лаві на полях за Рівним із півтораста тачанок, кожня запряжена трійкою добрих коней. Була це може п'ята частина кулеметного полку. Я залюбувався маневруванням тачанок на полях. Таж кіннота, лише... замість коня — три коні з міцною бричкою; замість їздця з шаблею і рушницею — три вояки із станковим кулеметом. Півтораста кулеметів — сімдесятьп'ять тисяч куль на хвилину... Хай тут кіннота ”вкусить“ на відкритих полях. Український степовий ”бандит“ Махно перший показав полководцям модерних армій, що кулеметна частина може бути окремою тактичною одиницею.
Відділяємося від махнівціа на очах будьонівських роз'їздів на обрії. Ще до вечора ув'язалося за нами два будьоновських полки по п'ятьсот-шістьсот щабель кожний, з дивізіоном легкої артилерії на додаток. Ув'язалися і вже не покидалися. Другого дня довідуємося, що один із тих полків, як на сміх, саме був 84-ий полк, що під його прапором ми партизанили, а документами його адьютанта я послуговувався.
(...)
Оповідаєм із Чорнотою Петренкові про нашу зустріч з “батьком” Махном. Петренко мав уже відомості про його дальший рух. Коло Канева Махно переправився через Дніпро на Лівобережжя. Лід для переправи тачанок і гармат був непевний. Закупили махнівці у селі солому, дошки, ворота, двері від клунь. Вірніше, забрали, не питаючи господарів згоди, але заплатили за все по-княжому. Застелили лід соломою, а поверх неї дощок наклали. Як тачанка чи гармата в'їжджала на лід, то зм'якшувалися вдари гостро підкованих копит, тай вага на ширший простір льоду розкладалася. Як перейшли усі, задній загін — вже під обстрілом червоних гармат— підпалив переправу. Згоріла солома з дошками, ”згорів“ і лід.
Будьонівці почали переправлятися вище махнівської переправи. Частина кінноти перейшла щасливо, та провалилася під лід батарея гармат з кіньми. Ну а Дніпро в тому місці глибокий - шість будьонівців одного одному на голову треба ставити, щоби з два на поверхню виглянути... Побоялися дальше переправлятися, пішли у Черкаси на міст, бо у Каневі — ще Зелений спалив... Поки обходили, Махно вже десь до Лубень доходив, потім на Миргород завернув. Розбив свіжу будьонівську дивізію, що перетинала йому дорогу, скинув із залізниці під Сагайдаком два бронепотяги, що вийшли закрити шлях на Полтаву. Поки бронепотяги обстрілювали колони Махна, полк махнових донців-будьоновців “сховався” під їх прикриттям. Підібравши момент, донці вірвалися до бронепотягів і вистріляли їх обслугу. ”Батько“ пішов дальше понад залізницею, налякав смертельно Полтаву, потім завернув понад залізницею на Харків, наробив паніки у Харкові і пішов десь на Чернигівщину. Маслака з донцями відправив на Дон — козацьку революцію робити.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

По моему глубокому убеждению Махно - настоящий патриот Украины,и не правы те, кто его считает просто бандитом.Тогда смутные времена были и не разберешь кто бандит а кто прав.Грабили все.Конечно его большой ошибкой было то что он доверял большевикам.Однако, память о Махно и его войсках жива до сих пор...умер он к сожалению не в бою, а в постеле и в нищите.Лучше бы конечно это было на полях гражданской.... где нибудь в гуляй-поле...

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

"УНР — наш классовый враг. Ни одной винтовки я не позволю отпустить из армии для этого империалистического вассала", — кричал Махно...

В.Ф. Белаш, А.В. Белаш. Дороги Нестора Махно: историческое повествование. — К., 1993. — С. 339.

Конечно, насколько можно доверять мемуарам Белаша — это вопрос.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

В загальному досить правдиві,якщо не враховувати його покази чисельності махноських частин. То їх число він весь час завищує.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Еще показательнее отношения РПАУ(м) с армией УНР характеризует этот отрывок из новой книги М.А. Ковальчука.

Повстанческие атаманы "уэнеровской" направленности Михайло Малашко и Трифон Гладченко (так и не понял, кто из них был старше) сочли нужным около 22 ноября 1919 г. признать формально власть Махно и включить свой отряд в РПАУ(м) как Вольноказачью группу.
И вот во что это вылилось:

"Петлюрівський отаман Мелашко, запевняючи начальника залоги Лашкевича, призначеного від Махна, що він працює як "воєнспец", встиг по одному переправити петлюрівців-повстанців до Верхньодніпровська... куди незабаром і сам утік", — згадував Є. Залізняк, більшовицький емісар у Новомосковському повіті...59

59 ЦДАГОУ — Ф. 1. — Оп. 18. — Спр. 63. — Арк. 28.

Михайло Ковальчук. Без переможців: Повстанський рух в Україні проти білогвардійських військ генерала А. Денікіна (червень 1919 – 1920 р.). — К., 2012. — С. 167.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Звернення штабу Повстанської армії України (махновців).

Товарищи красноармейцы фронта и тыла!
Народ Украины, угнетаемый вашими командирами и комисарами, а иногда и непосредственно вами под руководством этих командиров и комиссаров, протестует против подобного насилия: вас ждали как освободителей трудящихся масс от гнета белогвардейской своры палачей, но после вашего прихода на Украину еще больше стали слышны стоны, плач и вопли бедного люда. Всюду расстрелы, сжигание крестьянских хат и даже сел, всюду грабеж и насилие.
Народ изнемог и больше не в силах терпеть произвола; он предупреждающе спрашивает вас: остановитесь ли вы перед таким кошмаром и отдадите ли себе отчет в том, кого вы под руководством ваших командиров и комиссаров расстреливаете, кем заполняете тюрьмы и подвалы? Не вашими ли братьями, отцами и детьми? Конечно, ими. И делаете это не замечая, как буржуазия в стороне сидит и посмеивается, как старорежимные офицеры и генералы, пользуясь свободой и вашей слепотой, сидят на мягких креслах и приказывают вам издеваться над бедным людом. И вы, товарищи, не задумываясь над этим, слепо исполняете эти приказы. Неужели вы не замечаете, что они вас травят на бедный люд, называя его контрреволюционным за то, что он протестует против диктатуры господ Троцких и его окружающей коммунистической своры, во имя партийной власти, удушающей революцию.
Товарищи, взгляните сами, что творят чрезвычайки и карательные отряды в Великороссии и, в особенности, на Украине. И кто же им помогает? Вы, красноармейцы и только вы. Неужели у вас не обливается кровью ваше сердце, слыша стон и плач ваших братьев, отцов, матерей и детей? Неужели вы настолько обмануты теми призрачными политическими свободами, что вас обессилили побороть властелина комиссара, чтобы в сплоченном единении с крестьянами и рабочими освободить себя и весь народ от гнета насилия?
Помните, товарищи, народ осознал всю ложь поддерживаемого вами правительства. Народ восстает против его и никакая армия не устоит против сознательно восставшей массы, борющейся за полное раскрепощение. Присоединяйтесь к ней, она вас примет, как братьев своих. Помните, что в среде восставших ваши братья-крестьяне и рабочие и при встрече с ними не устраивайте бойни. Пусть сами комиссары и командиры идут против восставших.
Пусть они обагрятся рабоче-крестьянской кровью, вся вина падет на них и они жестоко расплатятся за это.
Долой золотопагонную свору. Долой восприемников и комиссародержавцев. Долой искусственные законы и власть человека над человеком.
Да здравствует объединение всех тружеников, красноармейцев и восставших крестьян и рабочих. Смерть всем золотопагонникам. Смерть всем комиссарам и палачам.
Да здравствует социальная революция! Да здравствует подлинный свободный советский строй!
9 мая 1920 г.
Штаб Повстанческой армии Украины (махновцев).
ДАП0,ф.Р-3872, оп.І,спр.529,арк.9.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Доброго дня,форумчане!
Назрел вопросик о битве Нестор Иваныча под Перегоновкой....может кто знает точнее место этой битвы?Абстрактно-между Перегоновкой и нынешним Краснопольем....быть может кто знает поточней и укажет место на карте??
Заранее благодарен!

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Интересно,как выглядит этот дуб смерти?!
На чьё-то рукоблудство в лесу я,как то наткнулся.
тоже с чем-то связано.размеры впечатлили веселого роджера,больше метра
с прибором пошатался рядом,золота нема

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Махно -герой и точка

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

От Дуба смерти только пень остался.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

Что вы вкладываете в слово "герой" в отношении Нестора Ивановича?

Возьмем самое просто определние из Вики:
Герой — человек, совершающий акт самопожертвования ради общего блага.

В чем заключалось самопожертвование батьки ради общего (видимо Гуляйполевского) блага?

Жил он безбедно, резал потихоньку белых, красных и других участников событий, пока те были заняты активными боевыми действиями против друг друга, как только нашлась возможность обратить на батьку более пристальное военное внимание батька кончился!!! Он Гуляй-Полю оставил сильную государственную наследственность. На его деньги Гуляй Поле жило безбедно долгое время?

Махно - полевой командир и не более (причем очень ограниченный, так как дальше своей территории не уходил), не нужно писать только о том, что он был нужен КА, ему союз с КА тоже давал многие выгоды. Как тактик партизанской войны на своей территории - да красавчег, как диверсант и партизан в широком смысле типа Че Гевары, то нет!!!
если вся его заслуга в изобретении тачанки, то это не самое великое достижение - англичане танки придумали, а блестали на них немцы и русские.

Если бы у красных (или других) были силы оставлять в населенных пунктах Гуляй-Поля сильные гарнизоны (с блок-постами пулеметами и минометами или гаубицами), а самим иметь мобильные хорошо вооруженные отряды ок. 2000 кавалеристов каждый (я бы использовал горцев, что бы отличать от других), то думаю Махно бы надолго не хватило.
Красные оказались умнее...они его обманули.

Его популярность обусловлена широкой политической засвеченностью - очень многие не хотели в период решающих сражений иметь геморрой ввиде батьки где нибудь в тылу или на фланге, что бы отвлекать на него свои силы + ряд успешных боестолкновений поднявших его популярность как военного командира.

Политически он слаб, даже Г.И.Котовский оказался более дальновиден.
Самое интересно это отношение к нему Советов после его разгрома - батька оказался по сути им не интересен. Петлюра, Кутепов, Конавалец, Бандера многие другие рассматривались как враги и против них были попытки ликвидации порой успешные, а Махно???

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

 

Re: Н. И. Махно - герой Гражданской войны.

[

Жил он безбедно, резал потихоньку белых, красных и других участников событий, пока те были заняты активными боевыми действиями против друг друга, как только нашлась возможность обратить на батьку более пристальное военное внимание батька кончился!!! Он Гуляй-Полю оставил сильную государственную наследственность. На его деньги Гуляй Поле жило безбедно долгое время?

Ну,не всегда он жил безбедно,как выяснилось позднее-ничего себе не оставил на "черный" день и умер в нищете...
А на Батьку в течении всей войны обращали пристальное внимание,потому как его армия была сила с которой не считаться не могли ни красные,ни,как выясняется,Врангель...
Толькуо его легендарный прорыв под тПерегоновкой и рейд по тылам белых чего стоит!Ведь он,в сущности,спас красных разгромив деникинский тыл-тогда Добровольческая армия уже была у Москвы....