Спогади про службу, або Гроза імперіалізму

Спогади про службу, або Гроза імперіалізму
Віктор РОГ

Гортаючи пожовклі сторінки добірки часописів «Сурмач», який видавало Об’єднання бувших вояків українців у Великій Британії, надибав на прецікаві спогади Андрія Коржинського про свою службу в Совєтській Армії на початку 70-х років минулого століття («Сурмач», ч.1-4 (78-79), 1984 рік). Прочитав з неабияким інтересом і звичайно порівняв прочитане з власним досвідом (служив наприкінці 80-х) та тим, що навіювалося радянською пропагандою тодішніх часів і тими міфами про «нєсокрушимую і лєґєндарную», котрі наполегливо намагаються нам втовкмачити сьогодні прихильники реанімації вже й зотлілого трупа під назвою СССР.

Уявлення про службу в армії у мене, напевно як і в більшості моїх ровесників, формувалося насамперед під впливом художньої літератури, популярних кінофільмів, як то «Максим Перепелиця», «Солдат Іван Бровкін», «В зоні особливої уваги», тощо, ну і звичайно ж недільної телепередачі «Служу Радянському Союзу». Вже в передпризовному віці стереотипи дещо похитнулися, зокрема внаслідок спілкування з старшими друзями, котрі поверталися після служби. Проте дійсність перевершила всі очікування.

«Батьківщина потребує героїв, а матері народжують ідіотів», - таким коментарем та нецензурною лайкою зустрів призовників військком у Сумах. І пішло-поїхало.

«Духи, вішайтесь!!!», - зловтішалися солдати, котрі, «стріляючи» цигарки, траплялися нам по дорозі після прибуття до НВЦ «Десна», подібними окликами і пронизливим свистом зустрічали нас голені голови з худющими обличчями, які виглядали з вікон казарм. Так починалася служба…

«Будували ми по совєтській методі: дешево й нікудишньо. Проте чи справді дешево – це ще питання. Ракетосховища огрівалися погано й недостатньо. Вода замерзала й труби тріскали навіть у невеликий мороз. Техніка ламалась майже щоднини. Нищились дизельні мотори, ламались транспортно-підвізні машини…

Не говорю про якість транспортної техніки… але рівень водіїв був дуже низьким. Загально, вони були зовсім «зелені» після курсів у ДОСААФ. Ці 18-літні хлопчаки засинали за кермом в часі 500-кілометрового маршу, і їх доводилося штовхати в ребра. В техніці вони слабо розуміли. До того ж, часу на навчання і ремонт було зовсім мало: політзаняття, впоряд, чергування на кухні, робота на городі, розвантаження вугілля, дерева, вартова служба: впродовж одного року я був на вартовій службі більше як 50 разів…» (А. Коржинський)

Стверджую з повною відповідальністю, що за 20 років, котрі розділяли мою і автора спогадів службу, практично нічого не змінилося, хіба що в гіршу сторону. Коржинський у своїх спогадах не згадує наприклад про фарбування листя і миття асфальту, наркоманію та міжнаціональні протистояння, умисні та випадкові каліцтва, чи то внаслідок «дідівщини», чи від нестерпності ситуації… За час моєї служби кілька солдат ковтали карбід, аби комісуватися, кількох покалічили «діди», кілька покінчили життя самогубством…

А от наступний абзац – повна тотожність:

«Крадуть в армії всі, хто може і вміє красти. Від начальства до рядового вояцтва, кожен щось намагається захопити з військового добра. Наприклад, у кожному ракето сховищі повинні бути портативні пилососи. Ні одного я ніколи не бачив… Офіцери і прапорщики торгували бензином, медикаментами і запчастинами… Фраза «бензин – водка» повторюється багаторазово…

За прикладом «батьків – командирів» крали інші. «Спецпошив» - північна вояцька куртка продавалась по 25 карбованців. Продавали штани з хімкомплекту, бо в них було зручно рибалити. З військового складу прапорщики продавали дощовики, намети та інші речі. Словом «народ і армія – єдині».

В мої часи доблестю вважалося вкрасти простиню в сусідньої роти, «на торгу» особливою популярністю користувалися ті ж штани з хімкомплекту (ОЗК), акумулятори, акумуляторні ліхтарі, телефонний кабель, тушівка, а також мило і шкарпетки. Були випадки і викрадення зброї. За моєї пам’яті ніхто з крадіїв так і не був знайдений та покараний.

Голод, недосипання – постійні супутники радянського солдата. «Самоволка» до «стєкляшки» чи «чайника» - свято небувале. Взагалі «самоволка» вважалася подвигом. З неї бійці приносили випивку, досить часто вкрадені речі («гражданку»). Діставали її оригінальним способом: за допомогою патика і мотузки з гачком зривали одяг, що сушився на балконах. Деколи «приносили» із таких походів й пікантні «речі», про що згадує і Коржинський: «За кільканадцять кілометрів від нашого гарнізону був лісозавод. Були там гуртожитки, а працювали в лісозаводі різні виселенці, багато жінок і дівчат. Від гарнізону до «Пенька» (лісозаводу) протоптана вигідна стежка. Висліди таких взаємин відомі – венеричні хвороби. Буває ще гірше: взимку вояки, що вертаються до своїх казарм напідпитку, сідають перепочити і замерзають, «виконуючи службовий обов’язок»…

Не раз терплять від «прекрасного полу» й офіцери. Постійні скандали, плітки, це невідступний супутник гарнізонного життя. Часто жінки офіцерів крутять романи з вояками. Це ж не дивно, коли кількасот молодих чоловіків примушені місяцями жити по-монашому».

«ДМБ - …» Замість трьох крапок відповідні цифри. Такі написи можна зустріти скрізь на стінах, парканах військових частин. Для невтаємничених це якийсь незрозумілий шифр. Для військовослужбовців - найбільша мрія – «дємбєль», час звільнення, до якого рахуються місяці і дні.

Стимул першочергового звільнення дуже дієвий, хоча й тут не обходилося без обману, а загроза звільнення «за годину до Нового Року» часто діяла й на найбільш непокірних. Отже «дємбєльський акорд» - завдання, після виконання якого щасливець відбуває додому. Ось як це описує Коржинський:

«Ось організовуються так звані «дембельські роботи», головно будівельні. В неймовірних умовах «добровольці палять вогні, гріють землю, довбають її, словом, що тільки не роблять. Якість такого будівництва відома…

Я був свідком, як таких сім добровольців споруджували огорожу довжиною кількасот метрів з рекордною швидкістю. Вночі горіли вогнища, світили рефлектором, словом праця кипіла. Ніби й добре, але навесні така огорожа падала від вітру цілими частинами… Друга група вояків взялася споруджувати офіцерський дім. Не пожаліли грошей, накупили в місті курячих яєць і замурували їх у таких місцях, як, наприклад, у підвіконниках. Жити в таких помешканнях зовсім погано. Гидкий сморід і практично годі визначити його причину. Такі витівки часто трапляються. Бо ж чим зайняти «дємбєлєй», щоб вони не тинялися з кутка в кут і не ганяли «молодих» за горілкою. Звичайної військової служби вони не роблять і це знають навіть «зелені» офіцери. Будуть лежати цілий день в ліжках і лаяти тих, хто їх потурбує… Віддавати честь офіцерам вони ніяк не хочуть. Нижчих рангом за капітана вони прямо не помічають. Коли ж такому прийдеться салютувати, то вони вдають, що поправляють шапку».

Напевно хтось згадає і свої роки служби, прочитавши цей матеріал, щось заперечить, щось додасть. Для декого ці роки залишаться згадкою на ціле життя, адже можливо для багатьох це була єдина можливість побувати за межами свого регіону в умовах СССР… Особливо коли пощастило служити в Німеччині, Угорщині чи Польщі…

«Власне кажучи, що тут може бути «хорошого»? – запитує автор спогадів – Прощай свобода на два роки. Майже кожен пише та малює стовпчики з колючим дротом, закреслює дні в календарі. «Тільки сон наблизить нас до звільнення в запас» - такий девіз існує в цілій совєтській армії». Але і «в запасі» багатьох очікувало безпросвітне життя…
Джерело -http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=2523

Це правдв?

 

Тільки-от в тім річ, що якщо у наведеному тексті замінити "Совєтська Армія" на "Збройні Сили незалежної України" - текст залишиться так само правдивим.
То може справа не тільки (і не стільки) у тому "зотлілому трупі під назвою СССР"?
Бо навіть у порівнянні зі станом Радянської Армії часів застою сьогоднішня українська армія - це руїна. А вже більше 20 років Україна незалежна.

 

прочитал.хрень несуестсветная... особенно про стекляшку... и недосыпание... может какая "особая " часть была?

 

Да, было все, что тут описано, но не везде, а только там где отцы-командиры полные пофигисты. И конечно не так мрачно, а с весельем и задором. И только в некоторых отдельный подразделениях страшнее, мрачнее и безысходнее...

 

Большая часть выше написанного "имела место быть".Недосыпание и недоедание- это первые пол года - год службы.Траву никто не красил и за выпивку "жестоко нагибали".За воровство,кстати,тоже.Как верно подметила Светлана,многое зависело от командиров.

 

Классная пропаганда!
Почему? Потому, что каждый эпизод вполне мог происходить в жизни, даже со "стекляшкой" и недосыпом (много ли поспишь в наряде?). И тем не менее, это не есть правда. Представить часть, где всё это вместе и регулярно... Это очень и очень.
Так получилось, что побывал в десятках гарнизонах и частях СА, видел порядки и беспорядки и со стороны и изнутри. Ко всему этому могу добавить ещё добрячих "ужастиков". (Деньги платить будут?)
Потому, поверьте, в целом, ложь, пжь и провокация! Как не похожа была СА на глянцевую агитку производства агитпропа, так и также далека от пропаганды "забугорных голосов".

 

Прочитал, прослезился... от смеха! Такой "пурги" на СА еще никто не гнал! Достаточно зайти на любой сайт , скажем СГВ или ЮГВ и почитать воспоминания и отзывы как солдат так и офицеров тех далеких лет, чтоб сделать выводы и уличить автора во лжи. Скорее всего будни нынешней армии он причислил к славнм годам СА.

 

Что именно из выше написанного не правда?Всё,что перечислил автор- было.Так что именно неправда?Что первый год засыпали стоя или таскали хлеб в карманах?Может рассказать как старшина из солдатских сухпаёв тырял тушёнку и сахар?Или приходил пьяный в роту,за полночь,и требовал деньги на водку от солдат?Про "дедовщину" - молчу.Это-бич,это-отдельная тема.Да и показухи было хоть отбавляй.

 

Из всего что написано, могу вот только с этим не согласиться:
Були випадки і викрадення зброї. За моєї пам’яті ніхто з крадіїв так і не був знайдений та покараний.
Были случаи утери штык-ножей - находили из-под земли. В нашей части солдат, который уже дембельнулся ночью ограбил склад с боеприпасами. Спалила его мать, ибо под кроватью нашла "арсенал" и пошла сама в военкомат. Если бы не она никто и никогда бы не догадался о том как хитро вскрывались укупорки и как он открывал хранилище. А все потому, что часто ходил на работы в это самое хранилище и присмотрел как и что можно сделать... За эти же склады надолго сел прапорщик - начальник склада... Ну и однажды начкар по тихому снял автомат со спящего часового. Три дня колбасило всю дивизию. Оба отсидели на губе с разными "сроками". Короче, в мою бытность с оружием было все очень серьезно.

могу припомнить еще много чего, о чем здесь вообще не написано... И все это было...

 

Ой ли?

Кто нищив, каким образом, почему?

Почему бы и не сказать? В чём она такая паганая? Вся кругом и везде или как?

Вы в своей части фарбували? Можете достоверно показать на людей которые фарбували?
Дайте пример части, где боец за год 50 раз в карауле. Раз в неделю. Роты охраны не в счёт. Может я чего не знаю.
Ещё раз. Да, где-то, как-то, что-то подобное могло быть и было. Но, жизнь-служба в средней части в СА далека от многих этих "ужастиков"

Ну, и? Этим вы хотите меня удивить? напугать? пристыдить?
Хреновый у вас был старшина и рисковый. Не боялся, что кто-то заложит и посадит его на нары.

 

Технику разворовывали, бензин сливали. На технике "НЗ" перед проверками заливали бензина ровно столько, чтобы хватило завести моторы. По приказу "вывести технику из боксов, вытянуть колонну" практически 70% транспорта оставалось в боксах, по разным причинам.
Траву однажды красили, как сейчас помню в ярко зеленый цвет, к приезду командующего.
Тушенку, сахар и т.д. практически не освежали, тащили... и не только это - и мыло и полотенца вафельные и портяночное полотно. Особенно зимние байковые - на пеленки для младенцев. Солдаты крали х/б особенно афганки, ремни , портянки, снаряжение Все, что можно было продать или обменять - все выносилось...
А потом менее расторопные начальнички складов платили недостачи....
Спирт вообще к верхах расписывался...)))

 

Уважаемый Kfz, Вот это:

ПОЛНАЯ галиматья
"Песенка" по портативные пылесосы - это байка для молодых солдат.

За такого рода нарушения температурно-влажностного режима в хранилищах, где содержался запас БОЕВЫХ ракет при СССР командира части снимали, а зампотеха (главного инженера) могли и посадить
А вот после 1992 года это стало обычным явлением ...

И что-то я не совсем понимаю, с чего это вдруг автор так "легко" рассуждает про "ракетосховища", если на самом деле туда имеет доступ ограниченное число лиц ??? Откуда у него такая информация? Или он "меруканський шпигун" или всё же это ОБС (одна бабка сказала)

То, что в комплект ОЗК входят штаны, а не чулки - для меня настоящее "откровение"

 

Ну если и не всё,то почти всё.Не дописал одно слово-так Вы и рады стараться.И не собираюсь я вас пугать,а тем более стыдить.
Старшину сдали командиру полка.Написали коллективное письмо от роты.Прапорщик был снят с должности с переводом.По хорошему его надо было выгнать к чёртовой матери из армии.
А то,что для Вас эта история не удивительна говорит только о том,что в СА был бардак.Что кругло-неси,что квадратно кати.Где-то больше,где-то меньше.Траву мы не красили.Об этом я выше написал,но маразма с вынесением кроватей,табуретов и тумбочек на плац- хватало."Солдатские койки заправим по нитке- империалисты будут в убытке" А между тем,масло в машине никто не мог поменять.И это - в ремонтной роте!За радиостанции-вообще молчу.Мы их в глаза не видели.
Может быть автор что-то приврал.Может это собрание всего им где-то и когда-то услышанного,поэтому его можно словить на мелочах,но общий смысл от этого не становиться сплошным враньём или ужастиком.

 

почему хрень?

Если из всего своего и чужого армейского опыта ВЫБОРОЧНО "вспомнить" только то, что доказывает некую идею, то "доказательств" будет предостаточно.

 

И не смотря на все это армия была школой жизни!
Много в ней всего было и плохого, и хорошего, и трудно было, но как-бы ни было она закаляла...
Но это было давно. Сейчас солдат в армии - это больше пушечное мясо...

 

Всё относительно

К сожалению, в украинской армии всё намного хуже
Не даром ее теперь называют УПА (Українська Паперова Армія)
Теперь не только воруют (на счет поголовного воровства в СА автор немного преувеличил), но и денежные поборы стали нормой.
Техника старая и, соответственно, на 70% не боеготовая. Это все знают, но "закрывают глаза".
Если солдаты, стоявшие на водительских должностях, ранее в большинстве частей имели хоть какую то практику вождения, то теперь это происходит преимущественно на бумаге (под предлогом нехватки ГСМ). А про 500 км марши, упомянутые автором, теперь вообще никто не вспоминает, а это всё водительская подготовка.
"На навчання" теперь у солдат еще меньше времени, в основном занимаются уборкой территории. В караул теперь ходят "избранные" (допущенные по морально-психологическим качествам), но по-чаще, чем раз в неделю...
Наркоманов стало больше в несколько раз, например, коноплю многие даже не считают за наркотик.
Извращения, типа покраски травы, происходят гораздо чаще (вариация на тему - выщипывание головок одуванчиков).
Как сказал уважаемый Kfz
"Солдатские койки заправим по нитке- империалисты будут в убытке" - так это теперь основной лозунг. Техника в болшинстве своем не ездит, так на ней (специально для начальников-проверяющих) создают "сексуально-оптический эффект" - чтоб красиво выглядела - бирочки, шильдики, покраска за свой счет, натирание соляркой или керосином и т.п.
А часто ли в СА солдаты голодали (то есть чтобы вообще не кормили)? Зато в УА случаи уже неоднократные, после того, как продовольствием стали заниматься коммерсанты

Это так и есть

 

В СА бардака хватало, но не везде. Многое зависило от командира части и офицеров. Я служил в Отдельном дивизионе связи и РТО (77-79) и ничего плохого сказать не могу. В гарнизоне нас называли дисбат в миниатюре - дедовщины, в ее негативных проявлениях, не было, порядок и дисциплина на высоте, институт сержантов как в старой армии перед войной - не имело значения сколько прослужил - сержант был авторитетом. В соседней части был бардак - цвела дедовщина - доходило до приговоров военного суда. Так что все относительно и говорить огулом, что в СА был повсеместнай бардак, мягко говоря, не корректно.

 

Нет,не пожар,а вышеупомянутый старшина.Покажется ему (с похмелья),что одна полоска,на одном из одеял,не совпадает с остальными,и начинается "ахтунг".Всё выносится на плац и там "ровняется-смирняется".По нитке естественно и с обязательным набиванием "кантика" на одеяле двумя тапочками.Вся эта процедура,вероятно,существенно повышала боеготовность роты и армии в целом.

 

У меня как-то стыряли штык-нож.Пришлось у разведчиков купить за 30 рублей.Огромные деньги по тем временам.

 

Как это странно ни звучит - таки повышала. В случае войны солдату придется идти на смерть. Чего он может не захотеть.

И подобная муштра отбивает привычку сначала думать а потом делать. Солдат становится неким подобием робота, с атрофированным инстинктом самосохранения.

Потому что во время боя, возможно, кому-то придется умереть чтобы остальные победили.

Если он начнет обсуждать а не выполнять опасный для него приказ, то умрут все.

 

Інстинкт самозбереження "набиванням стрєлочек палочками" не атрофується. Як не дивно, є деякі дослідження нацистських таборів, там теж займались подібним.
"Чим би солдат не займався" або "якщо коту немає чим зайнятись" і т.д.

 

Именно так были воспитаны СА я и мои сослуживци. Ничего плохого я в этом не нахожу. Хорошая школа для человека вступающего в полноценную жизнь .

 

В полноценной жизни, сначала нужно делать, а потом думать?