Український Флот

Кілька цікавих фото:

 

Святослав Шрамченко.

 

Василь Пилишенко

 

Перепрошую - дозвольте запитати про джерело цієї фотографії?
Цікавить, позаяк я готував біографію цієї людини та його сина для журналу "Морська Держава"(скоро вже має вийти), а такої його прекрасної фотографії не знайшов.

 

Підкину поки що кілька фото із Шрамченком в тему:
http://reibert.info/forum/album.php?albumid=6376

 

Джерело: "За Державність.Матеріали до історіїї Війська Українського" збірник 11 Торонто 1966

Дуже цікаво буде ознайомитися з біографією!

 

...

 

Це з "ОКО"?

 

1. Генерал-хорунжий Фльоти УНР Володимир Савченко-Більський Володимир
2. Савченко-Більський та Шрамченко.

 

Вадим Михайлович Богомолець майбутній Генерал-хорунжий Військово-морського судового відомства ,дипломатичний агент українського військово-морського відомства в Румунії.


Помічник прокурора севастопольского військово-морського суду підполковник Вадим Михайлович Богомолець. Серпень 1914 р., Севастополь. З особистого архіву Ольги Богомолець


Вадим Богомолець і Софія Георгіївна Тихоцька-Богомолець с донькою Ніною. 1911 р. З особистого архіву Ольги Богомолець



В другому ряду сидять поруч на стільцях: Олександр Богомолець (зліва) з сином Олегом на руках; майбутній генерал-хорунжий Української Держави Вадим Богомолець з донькою Ніною на руках. У верхньому ряду перша справа – Софія Тихоцька-Богомолець. Поруч з нею – її сестра Ольга. Знімок зроблений, не раніше 1913 рр. З особистого архіву Ольги Богомолець




Докладніше тут:
http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/08/5/49299/

 

- Tak, Nr8, 1918.

 

Унікальне фото! Підняття Українського прапора на крейсері "Гетьман Іван Мазепа" (бувша Память Меркурія)



Ті хто не захотіли служити Україні, залишають корабель:



Vziato zvidsy:

http://joanerges.livejournal.com/1472198.html

 

Старший лейтенант флоту УНР Святослав Шрамченко, Філадельфія, 1950-ті роки.

 

Ну от, будь ласка:
https://sites.google.com/site/naval...i/starsij-lejtenant-vasil-vasilovic-pilisenko

Вмістив на тому сайті фото Пилишенка з цієї теми задля ілюстрації, сподіваюся, можна.

 

Чудово! Звісно можна! Гарну роботу робите.

 

Чи може хтось перезалити це фото? Бо зараз його вже ніде не знайти, а цей номер "Камуфляжу" вже всюди видалено з файлообмінників!

 

Маю ось оцю.

 

Фото №2 з того ж журналу

 

Може комусь буде цікаво.
Огляд воєнно-морської експозиції Українського Національного музею в Чикаго
https://sites.google.com/site/naval...ciie-ukraienskogo-nacionalnogo-muzeu-v-cikago

 

Выложил интересную работу:
Руккас А. Центральні установи та військові частини військово-морського флоту УНР у 1920 р. https://sites.google.com/site/naval...-castini-vijskovo-morskogo-flotu-unr-u-1920-r

 

Біографія адмірала Андрія Покровського, українського адмірала, що в 1919 мусив був переховуватися...в колодязі.
https://sites.google.com/site/naval...miral-andrij-georgijovic-pokrovskij-1862-1944

 

Влітку 1918 року (створена 6.07.1918 року) Одеська бригада тральщиків розмінувала Одеський і Буго Дніпровський морські райони (командир капітан 1 рангу 0. Гадд)

 

Василь Пилишенко – останній ветеран фльоти УНР

Ігор Гриценко

В Україні досі невідома біографія старшого лейтенанта фльоти Василя Пилишенка, члена Центральної Ради, який протягом 1917-1918 років був одним з організаторів та провідників українського військово-морського руху в Одесі. На момент своєї смерти в 1989 році 99-річний В. Пилишенко залишався останнім ветераном фльоти Української Народної Республіки, який мав за своїми плечима довгу біографію військового та громадського діяча, що за свої заслуги був відзначений рядом високих українських
нагород. Iмені В. Пилишенка немає у відомому біографічному довіднику істо-
рика Ярослава Тинченка „Офіцерський корпус Армії УНР“. В іншому довіднику, „Діячі Української Центральної Ради“ Владислава Верстюка та Тетяни Осташко знаходимо тільки коротку згадку про В. Пилишенка. Лише автори нещодавно надрукованого дослідження „Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради“ Тарас
Вінцковський та Анатолій Мисечко‚ хоч і подали ряд відомостей про В. Пилишенка, однак, зазначили, що за відомими наразі даними неможливо простежити його життєвий шлях. Зробимо ж першу спробу відтворити його біографію, зібравши
разом численні згадки про цю особу. Важливим джерелом тут слугують його статті та спогади, опубліковані в 1960-1970 роках в газеті „Свобода“ та в „Альманаху Укра-
їнського Народного Союзу“ на 1977рік. Паралельно приділимо також увагу його братові Михайлові, та синові – проф. Володимирові Пилишенку, що обидва також відзначилися в українській військово-морській історії.Народився В. Пилишенко у 1889 році на Волині. Про його ранні роки, родину та освіту майже нічого не відомо, а сам він про них ніколи не згадував. Він мав щонайменше одного брата – Михайла, що
також вирішив присвятити своє життя військово-морській фльоті. В 1912 році В. Пилишенко був покликаний на Чорноморську фльоту‚ брав участь в одному з закордонних плавань. Ще тоді‚ мабуть‚ він став членом конспіративної севастопольської української групи „Кобзар“. Першу світову війну В. Пилишенко зустрів унтер-офіцером панцерника „Синоп“. Тоді ж на фльоту прийшов М.Пилишенко, який служив на мінному загороджувачі „Бештау“ в Одесі.
29 жовтня 1914 року брати Пилишенки пройшли своє перше бойове хрещення під ворожим вогнем. В цей день німецький лінійний крейсер „Ґебен“ першим розпочав бойові дії, несподівано обстрілявши порт і батареї Севастополя. Одночасно німці і турки напали на Одесу, де їм вдалося підірвати канонерку „Донець“.
З розширенням воєнних дій на Чорному морі, в 1916 році панцерник „Синоп“, на якому служив боцман В. Пилишенко, був переведений в Одесу, де на ньому розмістив-
ся штаб Дунайської фльотилії. М.Пилишенко на той час уже служив на посильному кораблі „Салгір“. Тут братів і застала Лютнева революція
1917 року. Будучи переконаними іполітично активними українцями, вони швидко зайняли чільні місця в українському військово-морському русі Одеси.
В. Пилишенко був обраний до Центральної Ради‚ увійшов до складу президії Українського Національного Конґресу, що почався 19 квітня 1917 року в Києві. Роз-
почалася українізація військових формувань та фльоти. 4 листопада 1917 року В. Пилишенко розгорнув Українську морську раду, яка всвоєму складі мала 20 делеґатів від українців з ряду кораблів. Делеґатом був і М. Пилишенко. Одночасно він став комісаром Одеського порту. Це – остання відома звістка про М. Пилишенка.
Восени 1917 року, після ряду гучних українських демонстрацій на фльоті, підняли українські прапори та перейшли під юрисдикцію української держави крейсер „Пам’ять
Меркурія“, есмінець „Завидний“ та низка інших бойових кораблів.До
цього немало доклав сил В. Пилишенко – один з творців фльоти УНР.
Одеські червоноґвардійці спровокували перші сутички з гайдамаками та частинами Одеської військової округи. У спробі забезпечити лад було створено міський комітет‚ в якому був і В. Пилишенко, який відповідав за адміністрацію Одеси.
Він організував варту з українських матросів, які наглядали за спокоєм.
Відділ В. Пилишенка став зав’язком одеського куреня морської піхо-
ти армії УНР. Дослідники вважають, що саме у цій формації служив
добровольцем відомий у майбутньому український письменник та громадський діяч Юрій Липа. Тим часом більшовики готувалися до захоплення влади в Одесі. Вже
3 січня 1918 року в місті вибухнуло більшовицьке повстання. Разом з моряками взяв участь у боях і В.Пилишенко. Після поразки армії УНР В. Пилишенко вийшов на еміґрацію і жив на Волині‚ де одружився з вчителькою Галиною Лопухо-
вич. 28 липня 1934 року у Пилишенків народився син Володимир. Після Другої світової війни сім’я Пилишенків еміґрувала до Німеччини, а в 1950 році – до Америки,де оселилася в Рочестері‚ Ню-Йорк‚ брала активну участь у тамтешньому українському житті. В. Пилишенко співпрацював з часописом „Свобода“, а в 1977 році в „Альма-
насі УНСоюзу“ оприлюднив спогади „Чорноморці в Українській революції“. В. Пилишенко разом з сином співпрацював з пластовим журналом „Юнак“, де було вміщено кілька їхніх дописів, малюнків, віршів, присвячених українській фльоті.
16 липня 1989 року, на 99 році життя‚ старший лейтенант фльоти
В. Пилишенко помер і був похований на українському православному цвинтарі св. Андрія Первозваного в Савт-Бавнд-Бруку, Ню-Джерзі.
* * *
Володимир Пилишенко, якому передалася батькова любов до
моря‚ ентузіяст морського пластування, довгий час належав до 25-го
старшопластунського куреня „Чорноморці“, що провадив серед укра-
їнської молоді морський вишкіл(між іншим, свого часу членом цьо-
го куреня був генерал-хорунжий Роман Шухевич). В 1963 році В.
Пилишенко організував в Рочестері морську залогу „Вікінґ“ та водний
вишкільний курс. У 1963 році наказом генерал-полковника Олексан-
дра Загродського пластунам-чорноморцям було даровано почесне право піднімати на своїх суднах військовий прапор української фльо-
ти зразка 1918 року. Того ж року, на 11-му Світовому скавтському
джемборі Україну під жовто-синім прапором презентував невеличкий
вітрильник „Еней“, змайстрований членами залоги „Вікінґ“.
Пізніше В. Пилишенко став знаним серед українців Америки гра-
фіком-малярем. В Рочестерському технологічному інституті він здо-
був вищу освіту та ступінь маґістра образотворчих мистецтв, а пізніше – ступінь ад’юнкт-професора. За час своєї громадської діяльнос-
ти він став засновником понад 30 українських і американських гро-
мадсько-наукових організацій. Разом з своєю дружиною Ірмою він заснував чотири стипендійні фундації. На його гроші також був виданий німецький переклад „Ене-
їди“ Івана Котляревського. Садибу Пилишенків в ці роки відвідали письменники і поети Іван Драч, Олесь Гончар, Ростислав Братунь
(в 1993 році саме він підняв український прапор над фреґатом „Геть-
ман Сагайдачний“), Оксана Забужко та багато інших.

В. Пилишенко є членом Укра-
їнської Вільної Академії Наук і
Наукового Товариства ім. Шев-
ченка, Українського Історичного
Товариства та товариства Україн-
ських професорів американських
університетів. Він збирає архі-
ви української громади Рочесте-
ру, завідує бібліотекою Кредитної
спілки‚ веде українську телепро-
граму і співає у церковному хорі.
Ігор Гриценко – член Благодійної
ініціятиви „Героїка“, Запоріжжя

http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/2012/Svoboda-2012-26-27.pdf

 

Який бомбовий документ! Звідки це?