Кур'єри ЗЧ ОУН (УПА)

Коментарии к данной теме, взято из даной работы:
"Борьба советских органов государственной безопасности с организацией украинских националистов.
1944 – 1945 гг.
Разгром."

http://novoross-73.livejournal.com/63530.html

 

Добрый вечер!
долго думал, куда это поместить, решил что здесь.
Недавно прочитал книгу чехословацкого автора Оты Голуба "Смерть из засады" (1979), посвященную чехословацким гэбистам. Само собой, книга насквозь пропитана пропагандой, но для тех, кто умеет читать между строк, можно найти много интересного. Особенно заинтересовал один эпизод, ниже привожу выдержки в переводе:

"19 декабря 1945 года пограничный патруль задержал троих подозрительных мужчин.
Когда все собрались на участке СНБ в Чешской Кубице, и начальник хотел начать допрос, перед которым было необходимо произвести обыск, один из задержанных совершил неожиданное резкое движение: в его руке появился снятый с предохранителя пистолет. Ему не пришлось его заряжать, патрон был уже в стволе. Прежде чем кто-либо успел помешать ему, он приложил ствол к виску и спустил курок. Умер он раньше, чем успели позвать врача.
Первый допрос ночью 20 декабря ничего не дал: оба бандеровца признали, что их руководитель Ярослав Германич; один из допрашиваемых признался, что его зовут Осип Ковалькович-Капко, второй подписал протокол как Теодор Рекечук. Допрос окончился в полночь. Капко и Рекечука отвели в разные камеры, утром охрана обнаружила, что Капко ночью повесился; оставался последний – Рекечук.
Им очень заинтересовалась военная разведка, его перевезли в Прагу (от себя добавлю, что им очевидно не занялись сразу вплотную по причине Рождественских праздников).
Рекечук в тюрьме вел себя спокойно, усыпил бдительность охраны и сокамерника (бывшего полицейского, отбывавшего заключение и приставленного к Рекечуку в качестве наседки). Утром 2 января 1946 года охранник отвел Рекечука в умывальную, конвоир в коридоре с кем-то заговорился и отвлекся на минуту, этой минуту Рекечуку хватило, чтобы молниеносно отворить окно и незамеченным выскочить на заснеженный двор. Он пробежал по внутреннему двору, проскочил в соседний и кинулся к воротам. На удивление ворота оказались незапертыми: Рекечук оказался прямо на Вацлавской площади в центре Праги. Через несколько минут началась облава, но Рекечука уже и след простыл… "

Очень интересно узнать продолжение этой истории, если Рекечук в конце концов добрался до Мюнхена, и вообще хотелось бы иметь побольше информации по этим курьерам.

Заранее благодарен за ответы.

 

Kurbat 78 , в цьому епізоді йдеться про Дмитра Грицая ( Начальник ГВШ УПА ) та Дмитра Маївського ( заступник Голови Проводу ОУН(б) ) .

В осени 1945 Маївський разом з Д. Грицаєм отримали від командування УПА доручення зустрітися з членами Проводу, що перебували за кордоном (С. Бандерою, Я. Стецьком та ін.), для узгодження дій всіх складових частин руху Опору.
Маршрут їх переходу на Захід органам НКВС здав колишній зв’язковий Проводу В. Чижевський-Дьячук («Демид»). Чекісти постійно стежили за їх пересуванням .

при переході чесько-німецького кордону Маївський разом з Грицаєм потрапили у
засідку. Підчас короткої сутички Маївський застрелився, а Д. Грицай був схоплений і покінчив життя самогубством у Празкій в’язниці. "Демид" згодом був викритий і страчений СБ.

 

Спасибо Вам за ответ, но все же остается много неясностей: т.е. откуда взялись фамилии Германич и Капко? или они представились вымышленными именами? Мне кажется, что это не совсем соответствует действительности, т.к. человек, решившийся на самоубийство, в глубине души надеется, что когда-то его соратники по борьбе об этом узнают, поэтому единственная зацепка - это фамилия.
Еще вопрос: откуда взялся тогда третий - Рекечук? Мне кажется, что нет дыма без огня, и чешские гэбисты уж точно не стали бы расписываться в собственном непрофесионализме: арестовали троих, один застрелился, второй повесился, третий прямо в центре Праги убежал.

 

то 100 % вигадані прізвища .
Про загибель Маївського і Грицая соратники в Україні все ж дізнались - в підпільній літературі друкувалися їх некрологи , де було вказані правдиві обставини їх смерті

Про Рекечука - вперше чую , про нього ніби ніде в літературі не було згадок...

 

неодноразово читав про це. і як дівчата косами в"язались теж

 

Чекайте, так все складається. Рекечук це "Демид", який начебто "втік". Таких "втеч" органани пачками огранізовували.

 

http://reibert.info/forum/showthread.php?t=217534
Сюди ще треба додати фоток курєрів із цієї тенми.

 

Полночи рыскал на интернете, нашел вот что. Далее привожу выдержки из дипломной работы Михала Брандейса, Bc. (2008 год, Пардубицкий университет), тема "Участие СтБ (госбезопасности) в операции "Б" (Бандеровцы в Чехии и на Мораве)", перевод мой

"После окончания второй мировой войны в Чехословакии возникла цивильная сеть ОУН. Осенью 1945 года Бандера лично послал Чижевского-Демида, члена главного штаба УПА, чтобы тот создал в Чехословакии агентурную и курьерскую сеть на Украину и в Польшу. Во время второй поездки Демид должен был перевести начальника главного штаба УПА Дмитро Грицая и еще одного члена штаба Мациевского-Косова. Все трое при пересечении границы с Австрией были арестованы чехословацкой безопасностью (а вот здесь начинается самое интересное).
В этом же году при пересечении немецкой границы у Чешской Кубицы были задержаны еще 3 руководящих члена ОУН: Богдан Рекечук, Йозеф Капко и референт ОУН в Чехословакии Ярослав Германич (есть некоторое отличие – здесь дается, что Германич застрелился прямо в Чешской Кубице, а Капко и Рекечука всеж-таки отвезли в Прагу.) Йозеф Капко дал единственные показания о том, что прибыл из Мюнхена, чтобы переправить Германича через границу. Этой же ночью он повесился в камере.
Германич был главой пражской референтуры ОУН, членами пражской референтуры были также Йозеф Теслюк, Василь Лелик, инженер Василь Морозов и Юрий Дьячук (Дьячука арестовали незадолго до задержания группы Германича, но в середине января 1946 года его освободили по причине недостаточных доказательств).
Группа Германича жила на конспиративной квартире в Праге-Карлине у некой госпожи Антонович, которая на допросе заявила, что ни о чем не знает, сдавала квартиру молодому студенту (Василю Лелику), у которого иногда останавливались на пару дней его друзья студенты. На вопрос, где этот студент, она заявила, что уехал на Рождество в Братиславу к родственникам. (Тут чехословацкие гэбэшники облажались в четвертый раз: после праздников никакой госпожи Антонович на квартире не оказалось, Лелик естественно из Братиславы уже не вернулся.)"

Так что случай действительно имел место. Что мы имеем: получается, что группа Чижевского и группа Германича не взаимосвязаны. Похоже, что Богдан Рекечук действительно красиво ушел, добрался до конспиративной квартиры, предупредил соратников, так как никаких арестов не последовало, очевидно, что чехословацкие органы сели в полную лужу: из троих арестованных двое покончили жизнь самоубийством, третий сбежал, не додумались сразу же оставить засаду на конспиративной квартире, упустили госпожу Антонович.

Остался больной вопрос: где же мой Рекечук? у чехов по нему данных больше нет, стало быть ушел, так что, господа архивариусы, неужели никто ничего об этом случае не слышал? Кстати, когда буду в Праге по делам, обязательно посмотрю, где эта тюрьма, где содержали Капко и Рекечука, где этот дворик...

Нарыл еще интересной информации по курьерам, потихонечку буду по мере возможности выкладывать с фотографиями.

 

а з цього місця можете росказати докладніше? "Демид" був агент мгб? хто його стратив,за що?

 

Це не моя інформація, я просто зробив (помилкове) припущення, що Демид і Рекечук - це одна й та сама особа.

 

Я тоже сначала так подумал.

 

24-го января 1947г. на Баварско-чешской границе у Жандова органами СНБ был арестован курьер Богдан Ковалюк – «Зилинский», который перевозил из Польши в Мюнхен письменную документацию; из Польши он был послан командиром УПА под кличкой «Орлан». «Зилинский» отправился из Польши через Чехословакию по униатской сети. Униатский священник в Кракове доктор Граб послал его в униатский приход в Праге, находящийся в Карловой улице, за отцом Гучком. В середине января 1947г. «Зилинский» добрался до Праги. Отец Гучко снабдил его новыми документами и познакомил его с Иваном Проданом из Нижнего Жандова, который должен был перевести его через границу в Баварию. 23 января «Зилинский» отправился в Нижний Жандов и на следующий день отправился по контрабандистской тропе, которую ему указал Иван Продан. На свое несчастье, «Зилинский» потерял ориентацию и заблудился, вскорости был задержан пограничным патрулем СНБ у Олдржихова.

 

Униатский курьерский канал.

Униатская подпольная курьерская сеть состояла из униатского прихода Св.Климента в Праге и имела отделения в Прешове, Требишове и в западно-чешском приграничьи, в Аши, Бртне и Нижнем Жандове.
До того, как настоятелем в Св.Клименте в Праге стал отец Гучко, там действовал конзисторный советник Градил, но греко-католическим духовным он показался подозрительным, ненадежным. Поэтому провинциал ордена Базилиан в Прешове Шебестиан Сабол предложил епископу Гойдичу, чтобы тот вместо Градила послал в Прагу отца Гучка. Отец Гучко доставал фальшивые документы, предоставлял временное жилье беженцам с Украины и Польши и отправлял их дальше по цепочке.
С отцом Гучко плотно работал Григорий Буранич, шеф цивильной сети ОУН в Чехословакии, который прибыл в Прагу в конце1945 г. и использовал псевдонимы «Гришко», «Поливка» и «Роман». Официально был приписан к пражскому униатскому приходу и жил там же. Отец Гучко сделал ему документы как для чеха, вернувшегося из Польши. В апреле1946 г. Буранич получил подтверждение о национальной и государственной надежности (от себя добавлю: в то время органы ретиво искали бывших коллаборантов и судетских немцев, которые все подле али выселению). Буранич организовал в Бртне и Нижнем Жандове «отделения»: в Бртне было организовано тайное общежитие для бандеровцев, которые готовились и набирались сил к переходу в Баварию.
Нижний Жандов был последней точкой перед нелегальным переходом в Баварию.
После раскрытия всей униатской подпольной сети 18 декабря1948 г. отец Павел Гучко был приговорен к 15 годам, Буранич и Богдан Ковалюк «Зилинский» приговорены к пожизненному заключению, прешовский настоятель Сабол был заочно приговорен к пожизненному заключению (успел исчезнуть до ареста). Иван Леонтович, бывший чиновник УЦР в Киеве, в эмиграции стенограф и переводчик чехословацкого парламента, который тоже участвовал в нелегальной деятельности, был приговорен к 5 годам, так же по этому делу еще 3 человека были приговорен к меньшим срокам, еще 3 обвиняемых были оправданы.

 

Вношу небольшое дополнение:

по самым скромным и приблизительным подсчетам, через этот униатский канал удалось переправить на Запад более 300 человек, среди которых самыми известными являются журналист Патер Башук-Красноярский, греко-католические священники Микола Лыско и Василь Мельник.

 

Ось перекладений витяг зі статті з польської інтернет сторінки, що присвячена парашутистам ОУН. Мій переклад стосується двох груп, що були десантовані 14 травня 1951 року.

Інформація про можливий десант двох груп між 10 та 15 травня 1951 року радянська розвідка отримала безпосередньо від Кіма Філбі. Багаторічні старання «посадити» своїх людей в закордонних структурах ОУН дали свій результат. В кожній з десантуючих груп було по одному радянському агенту. Дякуючи довірю, яке вдалося здобути перебуваючи в організації, обидва агенти займали ключові посади. Перший агент – «Бронек» («Владек») керував охороною Мирона Матвієнка, а «Сокіл» був керівником групи, що десантувалася в Польщі.
Обидва агенти досконало знали мету десанту. Після десантування, укрили свої групи і вирушили на пошук контактів з членами підпілля.

Десант в Сенявських лісах

Ввечері 14 травня в год. 22.50 відділ Прикордонних Військ в районі с. Будомєрж зауважив переліт двох літаків (скоріше за все помилково оцінено 2 літаки, а не один) зі сторони СРСР, які пізніше в околицях Цевків зробили кілька «кіл» на низькій висоті. В кілька хвилин пізніше інформація про вторгнення на повітряну територію Польщі дійшла до Воєводського Управління Безпеки. На реакцію місцевих структур УБ не треба було довго чекати. В 23.45 шеф повітового УБ в Любашові, капітан Владислав Пянтек отримав наказ вислати розвідку в район можливої висадки десанту. В своїх споминах майор Л. Кужміч так описує цю подію: «По прибуттю в Цевків, мешканець села Ян В. поінформува, що його діти, які пасли корови в 300 метрах від села на пасовищі, знайшли мішок зі зброєю та іншими предметами. Після перевірки мішка в ньому була знайдена розбита радіостанція (ось чому деверсанти не могли вийти на звязок з Центром), записники, шифри, білизна, пістолет Кольт з двома повними магазинами, 5 пачок набоїв і т. д. Ця інформація одразу була передана телефонічно в УБ в Жешові.»

По узгодженню плану дій з керівництвом у Варшаві було прийнято рішення вислати в район десантування батальойн з 4 Бригади УБ в Жешові (260 бійців) під командуванням капітана Tadeusza Zakrzewskiego і 3 батальйон з 3 Бригади УБ в Любліні під командуванням капітана Emila Piesiura (240 бійців). Підтримку буде надавати також 26 бригада Прикордонних Військ з Пшемисля, яка вислала в район десантування одну роту. Важкі топографічні умови і велика територія пошуків призвела до того, що 15 травня вислано додатково 120 курсантів школи УБ в Жешові. Операційний штаб знаходився в Сеняві.

В перші дні інтенсивне прочісування території не принесло жодних результатів. Початково також були спроби влаштовувати провізоричні засідки, однак від них відмовилися з точки зору того, що в них могли потрапити посторонні особи. Брак ефектів змусив керівництво операції до зміни тактики. Ранком 19 травня до найближчих сіл вислано 60 працівників УБ, що були стягнуті з цілого воєводства. Скурпульозні пошуки принесли результат. Дякуючи одному з доносів встановлено, що підозрюваний у контактах з ОУН Володимир Білозур з присілка Грабаржі купив 6 буханок хліба (велика к-сть, як на потреби однієї людини) і поїхав з ними в район лісів коло Радави. Кількаденні опитування мешканців сіл також дали результат – встановлено, що 19 травня в с. Воля Молодич незнаний чоловік купив сигарети.

Дякуючи здобутій інформації, вдалося звузити територію пошуку до трикутника між місцевостями Радава, Сурмачівка і Молодич. Ранком 21 травня розпочато прочісування цієї території. Біля 10-ї ранку стежу 3 батальйону 3 Бригади КБ з Любліна було обстріляно з автоматичної зброї в районі колишніх рибних ставів. 3 солдатів було поранено, а один отримав смертельне поранення в живіт. Після першої серії пострілів солдати залягли і, забираючи поранених, відійшли на кращі позиції і відкрили вогонь. Під час спроби оточення диверсантів, один з них намагався кинути гранату в напрямку кулемета, однак залога кулемету була спритнішою - серія з кулемету буквально скосила всю групу, а відбезпечена граната закінчила знищення групи. За кілька секунд по вибуху гранати, визначений підвідділ примкнувши багнети, короткими перебіжками наблизився до парашутистів. На місцю виявилося, що всі мертві. Тіло одного з вбитих було розірвано гранатою. У вбитих знайдено: 4 пістолети-кулемети типу Стен, 4 пістолети, спеціальний глушник до стена, фотоапарат Minox, 1058 американських доларів, 29 тис. нових польських злотих, 4 спальних мішки, 8 штабних карт, військовий бінокль, шифри, адреси, хім реактиви, три пачки пластичної вибухівки і план закопування радіостанції в лісі коло Варшави. При додатковому обшуку трупів знайдено: польські військові книжки на імя: Kiryluk Leon, Szymura Paweł, Bidaluk Władysław, радянський паспорт на імя Степан Сахурчак, а також чехословацький документ на імя Kralik Wacław.

В цьому місці вартовало б задати собі питання про те, чому так непрофесійно, на границі з дурістю, поводили себе професійні, вишколені диверсанти? К-сть помилок допущених одночасно вказує на те, що група була спеціально видана на «розстріл». Першою кардинальною помилкою було те, що парашутисти не залишили зони висадки. Залізним правилом при таких диверсіях є негайне вимарш від місця висадки принаймні на 20-30 км. Друга помилка – брак маскування місця дислокації перед місцевими жителями, які приносили парашутистам їжу. Третя, найбільш загадкова помилка, - вибір місця тимчасового постою, під час якого група була викрита і знищена. Як вже згадувалося, група знаходилася на території колишніх рибних ставків. Може не було в тому нічого дивного, якби не факт, що парашутисти розпалили вогнище посередині висушеного ставу. Відкритий простір, на додаток в заглибині терену. Вибір такого місця постою не лише не давав якого-небуть шансу на оборону чи втечу, але також давав противнику можливість скритно підійти майже впритул.

Група Матвієнка

Цілком інакше відбувалися події з групою Матвієнка. «Привітання» цієї групи відбувалося в великим розмахом та кращих традиціях радянської дійсності. Правдоподібну територію висадки оточило 11 тисяч військових регулярної армії та військ МВС, а до обсервування території з повітря було задіяно 14 літаків. Додатково змобілізовано/стягнуто всіх працівників органів безпеки, які слідкували за вокзалами в районі. Завданням військ було заблокування парашутистів на території висадки, завданням ж чекістів було знайти «Владка» - агента органів безпеки, який також стрибав з групою. В цьому місці варто зупинитися на особі «Владка» - Євген Гура, був завербований кілька місяців перед висадкою органами безпеки Польщі і зареєстрований під псевдом «Бронек». До переходу на сторону комуністів його схилив страх перед невідворотною карою і мотиви повязані з родиною – в замін співпраці йому обіцяно звільнити з вязниці його сестру. Після відповідної обробки «Бронек» був переданий радянським спец. службам, з якими співпрацював як «Влодек». В квітні 1950 року «Влодек» перейшов з курєрською групою радянсько-польський кордон і, дякуючи родинним звязкам, швидко дійшов до В. Кука. Під час зустрічі з Куком передав йому почту та усну інформацію і взяв почту, призначену Бандері. Під час повернення вся почта була належним чином «підкоригована» - власним агентам дано найкращі рекомендації, а також підтвердженно їх «надійність і відданість справі». В тих «підкоригованих» листах заохочувався приїзд Бандери на «окуповану Україну» і особисте керування ним підпіллям або хоча б вислання на Україну якогось важливого представника. Наживка була проковтнута. Бандера вирішив делегувти на Україну шефа власної безпеки Мирона Матвієнка. Агент «Владек», яко один з найбільш довірених і маючих досконалі контакти, був призначений його шефом охорони.

Після вдалого десантування група Матвієнка відійшла глибоко в ліс. Великий запас консервів дозволяв на багатоденне укриття в терені. «Владек», маючи за завдання організацію зустрічі з місцевим підпіллям , без жодних підозр, відлучився від групи. Контакт з радянськими спец. Службами був навязаний 22 травня 1951 року на львівському вокзалі. «Владек», який в буфеті замовив канапку і сто грамів горілки був зауважений на підставі фотографії одним з агентів МГБ, що слідкували за вокзалом. По кількох хвилинах він вже розмовляв з заступником міністра МГБ УРСР ген. Вадісем. Під час розмови розповів про склад і озброєння групи, місце локалізації. На підставі його інформації, наступного дня було знайдено закопане парашутистами: радіостанції та пакети з документами. Після детального копіювання, ці речі була закопані в тим самім місці.

Завдання взяття в полон Матвієнка і ліквідація групи була дано відділові 2Н МГБ. 19 досвідчених агентів створили псевдо-відділ УПА. Дякуючи підробленим документам від Кука, вдалося вмовитися з Матвієнком про зустріч. Місцем зустрічі вибрано бункер в лісі біля села Кальне біля Зборова. Матвієнко, який 5 червня 1951 року прибув на місце зі своєю охороною не запідозрив нічого. Після привітань Матвієно випив поданий йому мед і воду з препаратом Нептун 47. Коли засіб почав діяти, було кинуто гасло «Давай закуримо!», агенти накинулися на Матвієнка і по короткій бійці звязали його. Решта групи була «по тихому» вбита. Залишено в живих лише радиста, який був потрібен для подальшої операційної «гри». Один з чекістів, який брав участь в операції, пізніше згадував, що Матвієнко не міг зрозуміти, як це все сталося, що його впіймали хлопці, які з ним разом скакали з літака.

Джерело:

Spadochroniarze OUN. Historia desantów z 14 maja 1951 r.
Autor: Adam Kaczyński
http://ioh.pl/artykuly/pokaz/spadochroniarze-oun-historia-desantw-z--maja--r,1071/

 

По даній статті виникає кілька питань:

1. На якій підстав польський автор приписує Мирослава Борсука "Сокола" до радянського агента? Цілком логічно, що якщо б той був агентом, то вказав би точне місце розташування своїх "товаришів" і групу можна було б взяти "без шуму і пилі" (так само, як було з групою Матвієнка). Крім того автор не приводить якигось доказів того факту чи якогось ширшого опису , як робить це у випадку агента "Владека", а обмежується лише одним коротким реченням - агент, мовляв і все тут. Що це, польська пропоганда чи некомпетентність, чи може дійсно є якісь факти?

2. Чому група "Сокола" залишалася в місці висадки, адже ж вони повинні були усвідомлювати, що терен будуть активно прочісувати.

3. Польський автор подає, що після бою було забрано 4 стени та 4 пістолети, виходить тоді, що "Сокіл" пішов без зброї (???), хоча в іншій статті (також польській) зустрічав інформацію про 3 стени та 3 пістолети.

4. Зовсім не розумію польського автора: спочатку він пише, що
"стежу ... було обстріляно з автоматичної зброї в районі колишніх рибних ставів", тобто парашутисти першими відкрили вогонь, далі "після першої серії пострілів солдати залягли і, забираючи поранених, відійшли на кращі позиції і відкрили вогонь", а пізніше автор пише, що "вибір такого місця постою не лише не давав якого-небуть шансу на оборону чи втечу, але також давав противнику можливість скритно підійти майже впритул". Щось тут нестиковка якась.

Ось що є по тій темі тут: http://nslowo.free.ngo.pl/z_istoriji_kultury/zertwy_zenona_6.htm

Цим літаком летіла також інша група кур’єрів, яка кількадесят хвилин після десанту Матвієнка була скинена на території Польщі в районі сіл Диків і Цевків. Парашутистами були: Мирослав Борсук «Сокіл», Дмитро Баглай «Гнат», Ярослав Ґалат «Чайка» та Лев Баглай «Дмитро». Щасливо приземлившись і встановивши контакт зі знайомими їм людьми, кур’єри поділилися: «Сокіл» поїхав шукати людей «Зенона», а його друзі мали ждати в лісі.
Жоден з новоприбулих не знав, що про їх приліт МБП було попереджене агентами Гурою і Лапінським, а мабуть і Кімом Фільбі – совєтським агентом у британській розвідці. Було прийнято рішення про ліквідацію десанту. Для проведення операції виділено біля 500 чоловік – функціонерів УБ і вояків КБВ.
21 травня 1951 р. одна з пошукових груп натрапила на українських парашутистів. Під час годинної перестрілки двох з них загинуло (за іншими даними покінчало життя самогубством), а третій помер від ран. З польської сторони загинув один вояк, п’ятьох було поранено. Мирослав Борсук «Сокіл» віднайшов сітку «Зенона» й був перекинутий на Захід.

Ну і те саме питання до української версії:

"а його друзі мали ждати в лісі" - чого ждати, облав, засідок, прочісування лісу? Чогось я тут не розумію. І чому ті "знайомі люди" з якими вдалося встановити контакт не попередили про облави?

 

Все таки поляк подає свої припущення щодо приналежності "Сокола" до радянської агентури. Ось, там же:

Пояснення такої нетипової ситуації може бути факт, що групу здав радянський агент. Отож, невдовзі після висадки «Сокіл» відлучився на пошук сітки «Зенона». Д. Ведєнєєв, який в своїй праці присвяченій «грі» радянських спецслужб та українського підпілля, стверджує, що серед парашутистів знаходився радянський агент «Кара», якого вдалося вивести з групи перед її ліквідацією. Варто також звернути увагу на факт, що перед тим, як залишити групу, «Сокіл» закопав почту. Після ліквідації групи викопав цю почту і передав голові фікційної сітки ОУН Леонові Лапінському «Зенону». Лапінський передав почту УБ, які виконали копії всіх документів, після чого впустили в обіг ці документи за допомогою свого агента...

...Операція в Сінявських лісах мала ще один невеликий епізод. На підставі знайденої у одного з вбитих схеми, на якій було зазначене місце сховку радіостанції. УБ знайшло в лісі під Вяжова радіостанцію, яка ймовірна була закопана там резидентурою СІС, що діяла при амбасаді. Радіостанцію було забрано, а на її місце закопано замінований ящик відповідного розміру. Не зважаючи на кількадесять днів очікування ніхто не «злапався». Інформація, отримана із записника одного з вбитих парашутистів збогатила інформацію УБ на темат звязків сітки підпілля, частина інформації була використана для подальшої гри, а по її завершенню послужила в якості підстав для арешту підпільників. В травні 1954 р. арештовано Владислава Білозіра, адрес якого був в нотатнику вбитого парашутиста.

 

Степан Бандера (стоїть посередині) серед кур’єрів ЗЧ ОУН. Сидить 1-ий ліворуч – Степан Кшик.

 

тільки не Мирон МатвієНко , а Мирон МатвіЄйко правильно буде .

ще по темі - Д. Вєдєнєєв, Ю. Шаповал "МАЛЬТІЙСЬКИЙ СОКІЛ, АБО ДОЛЯ МИРОНА МАТВІЄЙКА" http://dt.ua/SOCIETY/maltiyskiy_sokil,abo_dolya_mirona_matvieyka-25325.html