Американці українського походження у В'єтнамі

14.07.2011, 16:15 #66
Ruslans
------------------------------
Мирон Кот
Загинув у Вьетнамі

 

15.07.2011, 08:19 #67
Ruslans
--------------------------------
Бридун і Максимів (про Бридуна вже згадувалось) Обидвое члени Спілки Української Молоді у США, тіло Максиміва знайшов його товариш, також українець Лапка, з медичної команди.

 

15.07.2011, 16:38 #68
Ruslans
--------------------------------
Солдатський альбом Мирона Вітовтива надійшли в оригіналі від нього вчора, раніше не публікувались.

 

Уточнений перелік українців станом на 1968р.

А а
Б б
Бабій Давид
Белей Ярослав
Белей Володимир
Бридун Богдан Петро
Бішко Петро
Бішко Орест


В в
Василина Мирон
Веприк Іван
Витовтів Мирон
Вільчак Володимир
Вовчук Роман

Г г
Гаврилюк Роман
Гаврилюк Стефан
Грод Андрій
Грод Вільям
Гой Іван
Гичко Осип
Гірняк Іван


Ґ ґ
Д д
Дідурик Мирон
Дяченко Петро
Дудич Володимир
Дудич Петро
Дурбак Іван
Домашевський Стефан
Дністрян Микола
Добрянський Іван

Е е
Едінак Євгеній

Є є
Ж ж
З з
Зозуля Микола
Запорожець Юліан
И и
І і
Івасюк Нестор
Івахненко Олександр
Ї ї
Й й
К к
Купчинський Роман
Кравців Микола
Коваль Богдан
Коваль Зенон
Кот Мирон
Кріль Сільвестр
Кириленко Степан
Коропей Олег
Кичмарський Орест
Копистянський Богдан
Коздоба Василь
Козій Андрій
Кучира Михайло
Л л
Лещинский Юрий
Лапка Богдан
Ловас Іван
Луців Антин
Луців Генрік
Логай Том
Літвинюк Терентій

М м
Масляк Іван
Максимів Володимир Богдан
Марців Микола
Мельник Михайло
Мочульський Степан



Н н
Набозняк Мирон
Новак Тарас

О о
Оленчук Петро
Олек Степан
П п
Платош Володимир
Польний Петро
Печиляк Степан

Р р
Родняк Роман
Родняк Петро
Романець Георгій
Романець Коко

С с
Саванюк Павел
Свистун Осип
Самофал Олександр
Степанчак Орест
Степаненко Григорій
Степаняк Володимир
Содоль Петро
Смурушинський Михайло
Сошацький Миколай
Словік Роберт
Ступка Григорій
Сомбаті Роберт



Т т
Тимків Ярема

У у
Ф ф
Федор Андрій
Федаш Петро
Федорійчук Ярослав
Х х
Холят Георгій
Ц ц
Ч ч
Чомко Іван

Ш ш
Шавалюк Миколай
Шупер Володимир
Шубяк Йосип

Щ щ
Ь ь
Ю ю
Юрчинюк Михайло

Я я
Янчук Ричард

 

Лісова школа – це назва пластового міжкрайового вишкільного табору під керівництвом Головної пластової булави, зорганізованого в Америці у 1964 р. із ініціативи куреня “Лісові чорти”. Від 1993 р. Лісова школа відбувається щорічно в Україні і періодично в Америці.

* * *

Це Школа, Школа Лісова

Всі без вийнятку старші юнаки і старші пластуни, які вже були чи хочуть бути провідниками таборів, мріють потрапити на Міжкрайовий Вишкільний Табір «Лісова Школа» — для кращого усвідомлення правильності організації і переведення таборів.

Одні уявляють цей вишкіл як вишкіл ледь не морської піхоти, що, напевно, пов’язано з тим, що довгочасним комендантом і офіційним опікуном «Лісової Школи» є один із її засновників, «батько» сучасної «ЛШ» (з її програмою й системою точкування) — пл.сен. Петро Содоль, ЛЧ, професійний військовик, майор Збройних Сил США, ветеран війни у В’єтнамі, Головний Булавний УПЮ (станом на 1993 р.).



Джерело: Пластовий Шлях, ч. 4(100), 1993
Автор: пл.розв. Ю.Міндюк

 

Вдалося придбати нашивку "Літаючих Козаків". Це перший раз взагалі що я бачу таку нашивку в продажі або в чиїсь колекції. Нашивка була разом з ще однією - можливо носився і синьо-жовтий варіант на другому рукаві:

 

Супер!!!

 

...
Krasavets'!

 

Радует, что честно сражаясь в рядах армии США, они, вместе с тем не забывали, о том, что они украинцы
А весь этот материал бы стоило обобщить и издать отдельной книгой в Украине, как пособие по военной истории/военно-патриотического воспитания молодежи и солдат ЗСУ. Причем написать не только о Вьетнаме - но и о современных конфликтах (Ирак 1991, 2003-2011; Афганистан 2001-20..) - ведь и сейчас в армии США служит достаточно этнических украинцев. Действительно полезная бы книга была.

 

Головне у цій темі, ще попереду....

 

Честно говоря, даже участие представителей диаспоры в мировых войнах не так уж сильно освещено (если вообще освещено). Не думаю, что в Украине многие люди знают о, например, Филипе Коновале
Зато вместо этого красочно расписывается всякая псевдоисторическая ерунда.

 

И не говорите, уж я то на практике знаю, как у нас в стране и в некоторых армейских структурах ответственных за подготовку комсостава поставлено военно-патриотическое воспитание.
И, честно говоря, я бы взялся за разработку темы бойцы из украинской диаспоры в Ираке и Афгане (от Вьетнама я, к сожалению, сильно далек), но материалов у меня лишь крохи по этой теме, даже на толковую статью не хватит .

 

Еще бы было неплохо расширить тему и написать в такой книге про тех же украинцев в других локальных конфликтах после WW2 - начиная с Кореи.
И военнослужащих разных армий и добровольцев - в Абхазии, насколько помню, воевали на стороне грузин, в HOS/HVO их опять же много было

Главное - спасибо камраду Ruslans за отличную тему. Потрясающий материал

 

Про хлопців УНСО маєте на увазі?
Раджу придбати книгу: "Щоденник сотника Устима" там досить добре описано про участь українців у військових конфліктах у Грузії.
http://www.istpravda.com.ua/reviews/2011/05/26/40452/

П.С.
До речі,що цікаво там Валерій Бобрович також описує як він був "добровольцем" у В’єтнамі (звісно зі сторони СРСР) про його перебування в Африці, про службу на флоті.

 

Небольшое лирическое отступление. У Д. Корецкого есть книжка в жанре альтернативной фантастики - "Иракская сага". Там подразделение американских морпехов проваливается в средние века, претерпевает множество приключений, возвращается в наше время, безмерно обогатившись. Морпехи предаются праздной жизни, и только один из них, американец украинского происхождения, остается на военной службе. Он так говорит по поводу своего "странного" желания: «Я хочу отдать свой долг стране, которая поверила в меня и сделала человеком».

 

посилання на ці спогади вже були в темі, але на в такому форматі і не з цього видання...

Купчинський Р. В'єтнамський щоденник// Альманах Українського Народного Союзу на рік 1971. - Джерзі Ситі; Ню ЙоркС: Вид-во "Свобода", 1971. - С. 177-184.

 

Ось такий роздавач напалму, пілот групи С-66:

 

Просто потрясающие фотки Копистинского, спасибо!!!!
А он мемуары не писал о Вьетнаме? Вот бы было здорово в Украине их издать!

 

С мемуарами...туговато, они вообще не хотят говорить о войне. Иногда в общении проскальзовали эпизоды, и хотя человек абсолютно нормально общается, и по нем никогда не скажеш, что он пол года водил свой взвод по джунглям, а потом командиром роты....но иногда натыкаешся в общении на болісну паузу і розуміеш, що розмову слід переводити на іншу тему. Тому все получаеться уривками. Їм не легко про це розповідати, а про мемуари і мови не може бути. Содоль Петро майор морської піхоти, мав два терміни у Вьєтнамі, взагалі відразу заяив, що жодних письмових споминів не писатиме, та нічого не розповідатиме...

 

ред. Після останнього глюку пропав з теми, мушу поновити.

 

...

 

...

 

....

 

Петро Кметик громадянин Канади (мешкав St. Catharines, Ontario, Canada) у віці 18 років офіційно зголосився до Морської піхоти США у Нью-Йорку після того як йому і його трьом товаришам було відмовлено у прийнятті до U.S. Navy.
Він залишається единим громадянином Канади що зголосився до Морської піхоти США та единим громадянином Канади, який офіційно вважається пропавшим безвісті (вирогідно загиблий) тіло його назавжди залишилось у Вьетнамі.
Прибув до Вьетнаму 9 березня 1967 року та включений до складу 1st Recon Battalion USMC.
14 листопада 1967 року його патруль о 10.30 потрапив у засідку у джунглях району передгір’я Hieu Duc. Практично першими пострілами Петра було смертельно поранено.
Через мусонну погоду та складність рельєфу евакуація галікоптером була не можлива. Товаріші по зброї здійснили спробу винести його тіло до місця евакуації але також у друге потрапили у засідку. У патрулі було поранено, ще двое морських піхотинців.
Друга спроба була здійснена на наступний день. Але вже у зоні висадки, морські піхотинці знову потрапили у засідку, галікоптер було обстріляно, кілька бійців дістали поранення. До тіла Петра група евакуації не дісталась. Третя спроба була здійснена силами підрозділу 20-24 листопада 1967 року, але пошуки і прочісування місцевості не дали жодних результатів. Тіло Петра Кметика відшукано не було...
Першого грудня 1967 року, приблизно такого змісту лист у Канаді отримала його мати (Барановська).

 

Михайло Куропас

SSG Michael V. Kuropas SOG
15 квітня 1970 року Dak Seang неподалік табору Special Forces (Камбоджа) у зоні висадки опинилися ізольованими і притиснутими до землі вісім солдат Армії Південного Вьетнаму, 2 спеціаліста Армії США та екіпаж збитого другого Huey (важко поранений пілот, 2 пілот і бортовий стрілець).
Північні в’єтнамці утворили пастку у зоні висадки а збитий екіпаж та залогу першого галікоптера викорастали як приманку. Спроби очистити периметр за домогою бомб та напалму успіхів не мали. Притиснуті до землі поранені солдати були приречені. Витягнути їх із цього пагорбу не могли. Погіршення погодних умов спричинило і не можливості нанесення упереджувальних ударів авіацією.
У таборі Special Forces бійці SOG чули весь радіобмін і відчували трагедію, що неминуче насувалася. Добровільно зголисився і штаб-сержант Special Forces SOG Михайло Куропас у складі двох груп SOG здійснити рятувальну операцію. Huey на борту якого перебував Михайло виконали роль тарану, на підльоті до зони висадки відкрили щільний вогонь із всього озброєння та відповідно стали мішенью №1 для в’ьєтконговців, галікоптер був настільки простріляний, включно і ракетою РПГ яка застрягла у хвості, що коли від впав на землю всі були або поранені або вбиті. Другий Huey тим часом евакував солдат. Із галікоптера яким летів Михайло Куропас, важко пораненими але живими залишилися Vincent S. Davies, Donald C. Summers, другий пілот Roger A Miller продовжував вести прикриваючий вогонь із M60-го що залишався закріплений на розбитому Huey...
Михайло Куропас загинув у бою 15 квітня 1970 року у Камбоджі.