Приоткрытая тайна "Тимофея Шамрыло"?

В субботу, 5 ноября, в 10-00 в сквере у Свято-Покровского храма в с. Гатное Киево-Святошинского района состоится торжественное захоронение останков 125 бойцов и командиров Красной армии, погибших при обороне Киева в 1941 году. Все они были найдены поисковиками археологического поисково-патриотического объединения "Днепр-Украина" летом-осенью текущего года. Двадцать имен удалось восстановить. Один из них - Тимофей Власович Шамрило, в честь которого в Киеве названа улица.

При этом до сегодняшнего дня Шамрило оставался человеком-тайной: о нем практически ничего не известно, кроме того, что Тимофей Власович был секретарем Киевского горкома КП(б)У, депутатом Верховного Совета УССР первого созыва и входил в состав Штаба обороны Киева в 1941 г. Теперь тайна его гибели раскрыта, хотя все обстоятельства еще предстоит выяснить.

На захоронение приехали из Украины, России, Северной Осетии более 40 родственников красноармейцев, размещением которых занимается Киево-Святошинская районная администрация.

Во всей полноте тема о Шамрыло раскрыта у меня в блоге:
http://tov-sergeant.livejournal.com/20778.html

Еще вышла статья на сайте "Сегодня" http://www.segodnya.ua/news/14306382.html завтра будет и в газете.

 

Меня всегда забавляло, что если нету "ганскасона" или "митунса в сохране" - комментариев минимум или ноль Свои, те, кто понимает в чем соль, не в счет, конечно. Вы ж понимаете о каких сотнях людей речь

 

Считаю это выдающимся событием наверное наиболее ярким с момента обнаружения останков морячков пинской флотилии

 

Роботы было зделано очень много, но если каждый захоронит хоть по одному бойцу, может и война закончится! Слава Героям и вечная слава!

 

Довольно таки правильно сказано! Вечная память воинам!!!

 

Проделали очень большую работу, которая достойна уважения. Большое событие.
З.Ы. история с кассой напомнила историю о танке с золотом в зеленке. Думаю не было никакого финактива у них с собой, тем более сберегаемого в золоте. Он мог быть распорядителем с печатью в кожаном портфеле, но рыжие кирпичи, или скорее всего - деревянные банкноты в это время находились не совсем на передовой.
Так, просто мнение.

 

Поднять, установить насколько возможно личности и перезахоронить 125 погибших - это безусловно гигантская работа, достойная самых теплых слов. Родственники спустя столько времени наконец-то узнали где и когда погиб их отец, дед или прадед. Мы все войны родные дети, даже спустя поколения, просто забыли об этом. Спасибо за сделанное и за репортаж.
Хотелось бы когда-нибудь поучаствовать в подобной работе.
Блог у Вас интересный, обязательно почитаю.

С уважением

 

А можно более подробно о том как вышли на то место захоронения? И где оно находилось (точные координаты, конечно, не нужны)?

 

Никто точного местоположения не знал. Изначально был поднят как рядовой боец РККА. уже потом при осмотре сопутки и личных вещей - выяснилось...

 

Эххх а скока там их еще, обидно, что лет через 10 на этих местах буду уже стоять котеджи с бассейнами...а про них то уже никто и не вспомнит...вот же судьба у людей-то была.....не дай бог кому

 

Нашли на Левом берегу ? У всх раны боевые или достреленные немцами тоже были ? Лежали просто в окопе или местные жители похоронили после боя ? Интересно. Это ведь находка "получше любой каски".

 

Камрады,не спешитеПосле захоронения будет и фотоотчет и всякие интересные детали о подьеме.

 

Много солдат верховых,и почти все от осколков. А сколько домов уже на костях!

 

Оборона Киева? На левом берегу? Вспоминаем, де была оборона Киева, там и выкопали их.

Раны....раны батенька это на теле, а там тока кости были, побило их в 41

Нашли в окопах, как убило так и остались там лежать

 

Ну так кто поднимал, давайте подробности...

 

Читаем темку-то читаем...

 

Так вот подробностей то и не нашёл, нет фоток с раскопа?

 

Безусловно большой успех киевских поисковиков!
Поздравляю

Долгое время ходил по ул. Шамрыло на работу и не мог даже представить, что лежал он непогребённый на тех полях, где я начинал когда-то поиск в начале 90-х...

 

Я понимаю, что не мумии откопали. Но в теле ( превратившемся в землю) остаются ведь осколки, пули по которым можно определить куда был ранен погибший. Может повреждения костей какие-то. Я в этом не специалист, в отличии от Вас,- потому и спрашиваю.
Странно тогда, что они делали на передовой, если на них возлагалась задача руководить подпольем?

 

Київ-герой. Збірник матеріалів про подвиг киян у Великій Вітчизняній війні. - К., 1961.

с. 91.

"В середині серпня відбулися збори партійного активу, на яких з доповіддю про завдання комуністів в обороні міста виступив секретар міськкому партії Т.В. Шамрило".

с. 97.

"12 вересня 1941 року через київські і московські радіостанції була організована радіопередача, присвячена обороні Києва. По радіо виступили секретар міськкому партії Т.В. Шамрило, який розповів про те, як кияни поруч з частинами Червоної Армії зі зброєю в руках відстоюють рідне місто... ".

 

Пашко Я.Є. Місто-герой на Дніпрі. - К., 1969.

с. 272-274.

"У надзвичайно тяжкому становищі опинилася і група керівного партійного і радянського активу столиці України. До неї входили група працівників ЦК КП(б) У на чолі з секретарем ЦК Й. Г. Лисенком і група міського партійного активу, очолювана секретарем обкому партії М.П. Мішиним і секретарем міськкому партії Т.В. Шамрилом, які залишалися в Києві до останнього дня оборони...За вказівкою ЦК КП(б) У ця група виїхала з Києва 17 вересня. Вона повинна була рухатись за військами і після виходу з оточення перейти в розпорядження ЦК КП(б) України. Але у зв`язку з становищем, що склалося, з цієї групи було створено загін, озброєний гвинтівками, автоматами, ручними кулеметами і гранатами. Очолювали загін секретар обкому партії М.П. Мішин і секретар міськкому партії Т.В. Шамрило. На світанку 21 вересня загін виступив з лісу на схід від Дарниці у напрямку на Бориспіль та Іванків.
Уже через дві години загін змушений був вступити у нерівний бій з фашистськими військами біля села Іванків Бориспільського району Київської області і, зазнавши великих втрат, відступив, перемішавшись з іншими загонами...
Ті, хто залишився в живих, кому не вдалося пробитися з оточення, пішли у партизанські загони або повернулися в Київ і вели боротьбу з фашистськими окупантами, беручи активну участь у роботі партійного підпілля. Серед них були секретарі міськкому Т.В. Шамрило, К.П.Івкін, А.П.Каравай та інші. Вони мужньо боролися проти окупантів і загинули як вірні сини Батьківщини".

Р.S.

Как при этом Шамрыло оказался в р-не Гатного, смог погибнуть от разрыва немецкого снаряда и упокоиться среди останков погибших при обороне Киева солдат, одному Богу известно...

 

Ну тут говориццо, что мол некоторые вернулись в Киев для обороны....мож он тоже вернулся, а там на КИУР отослали

 

Ты шутишь наверно Имелось ввиду возвращение в Киев с Левобережья с целью борьбы в подполье в тылу.
Кто его мог отослать на КИУР после 21-го сентября 1941 г. ? Киев 19-го сентября был уже в руках немцев, оборонять его в р-не Гатного уже было некому.

 

Нашёл ещё одно упоминание о Шамрыло у Н. Костюк:

Повернусь до того, з чого починала свою публікацію, до розповіді учасників спогадів про те, як залишали Київ. «В ніч на 18-е, - розповідає Олійник, - Мішин і Шамрило скликали перших секретарів і актив і оголосили, що є розпорядження залишити Київ і рухатись в напрямку до Харкова, назустріч нам йдуть війська для з'єднання. І ось 18 числа з ранку ще ніхто про це не знав. Почали від’їжджати зав. відділами облвиконкому і обкому і ін.» / див.а.с.50 /. / До розповіді підключається Довгошия і уточнює: в 11 годин /, - Олійник продовжує : Коли населення після 12-ої години дізналось, що все керівництво збирається від’їжджати, почали всі готуватись. Я пам'ятаю яким потоком все рухалось і справа, і зліва. Наші машини переїздили на Дарницю через міст, а справа і зліва за нами потоком пересувалось населення з клунками через плече, деякі навіть вплав через Дніпро, через те, що міст не міг всіх вмістити. В цей час стояла цілковита тиша. Німець почав бити з гармат через Київ по Дарниці. Всі йдуть за нами. Я- під'їхав в 5 годин вечора в облвиконком, зайшов у приміщення, мене оточив весь обслуговуючий персонал, задаючи такі питання: «Що ви нас покидаєте?». Я кажу, є вказівка – Київ залишити. Ви залишайтесь тут, допомагайте Червоній Армії чим зможете. До побачення, ми ще повернемося. Це були мої останні слова, попрощався з усіма і поїхав до обкому. Вийшли Костюк, Мішин і др. І ми в машинах направились на Дарницю». / Див а.с.50 /.

«Німець почав обстрілювати міст з гармат. О годині 6-7-ій там вже були вбиті люди, вбиті коні, рвались снаряди. Уся маса людей рухалась зовсім спокійно, без усякої паніки в напрямку Дарниці, в ліс. Ми, - розповідає Олійник, залишили Київ18-го вересня, але я не пам'ятаю коли зірвали міст / включається Сизоненко і уточнює «в годин 10 вечора /. Олійник продовжує: «В 10 годин вечора 18-го числа міст був зірваний, ми всі зупинились в Дарницькому лісі. 19 вересня ввечері німці увійшли в Київ. Повідомлення по радіо було, що німці зайняли Київ 23-го вересня, але фактично вони ввійшли 19-го числа. Німці до того часу зайняли Березань, Баришівку, Переяслав і підійшли до Борисполя. / Бражко уточнює: були в Іваньках, в 7 км від Борисполя /» / див. а.с.50 /.

Далі пішла розповідь про те, що в лісі формувались загони, із зав відділів було сформовано кілька загонів; обком мав свій загін, облвиконком свій і інші, були призначені начальники загонів, переглядали склад загонів Мішин, Костюк і Лисенко –секретар ЦК. «20-го вранці рушили на Бориспіль, не доїжджаючи до нього, повернули вправо і вступили в перший бій з німецькими автоматниками біля Іванкова, залягли і почали стріляти. В цей же час налетіло багато німецьких месершмітів / Сизоненко уточнює – 22 літаки /. І ось, говорить Олійник, - почалась, якщо можна так сказати, трагедія». /Див.а.с.53 /.

Далі йде розповідь про те, що коли німці підійшли до Борисполя, там почалися бої, були здійснені спроби піти на Іванкове, але це не вдалось, тоді пішли в напрямку до інших селищ; із Ростовцева на Вовчків, деяким машинам вдалось пройти через Рогозів. Але не всім це вдалось, бо фронт машин займав якихось 25 км, їхали військові і цивільні. Машинам рухатись було важко, вони пересувались 5-6км в годину, бо йшло тисячі машин. Рухались в напрямку до с. Борщів. Бердник уточнює: із Вовчків поїхали на Пристроми, потім пішли на Коржі, попали у Волощинівку. У Волощинівці розмістились на ніч, частина пішла в Борщів, а частина в оборону, війська залишились для оборони. Там з'явились німецькі танки. Було дуже багато поранених... Ми багато загубили тут людей. Німці нас відтіснили, і ми звідти пішли на Борщів. Далі, - продовжує розповідь Олійник, німці нас притиснули до болота, дітись було нікуди. Там були Мішин і Костюк, генерал Артеменко. Почали було будувати міст через болото, але німці запустили групу літаків і розбили. Будівництвом цього моста керував якийсь генерал, а також там були Мішин і Костюк. Шамрила я там не бачив, а Шевцов там був. Почались великі бої за Борщів, багато наших людей там загинуло. Частина кидалась в болото, а сильніші переходили його. Через це болото протікає річечка Трубіж. Згадую, коли люди підходили до цієї річечки / вона така маленька, але тоді вона була повноводна і швидководна /, я спостерігав як важко було тим, хто не вміє плавати.

Коли ми перейшли болото, далі розповідав Олійник, то в Семенівському чи в Бережанському лісі знову почали формувати загони і готувати наступ на Березань. О 5-й год. вечора 22 вересня зібралась група червоноармійців та цивільних з рушницями і гранатами й пішли в наступ на Березань. Німці тоді були в Березані. Їх вибили звідти, підбили декілька німецьких машин і пішли через палаючу Березань в напрямку на Згурівку. Підійшли до с. Черевки Березанського району Київської області 23-го вересня. Вранці німець був у Згурівці, і Черевки весь час обстрілювались, майже з усіх боків.

«Я, - веде далі розповідь Олійник, - зайняв разом з бійцями оборону з боку Згурівки, звідки наступали німці. Там було болото Супій. Я лежав в окопі з карабіном і стріляв в бік Згурівки. Раптом мені ланцюгом передають, що мене просить Мішин, я два дні з ним не бачився. З дозволу командира я вискочив з окопу, перебіжками побіг туди, де був Мішин. Мені показали хату, де лежав разом з групою поранених Мішин. Бачу Мішин серед поранених стогне. Він лежав на підлозі, тяжко поранений автоматом у плече і ногу. Він мав при собі всі документи і партійний квиток. Мішин каже мені: «Я далі рухатись не можу». Я запитав: «Де Костюк?». Він відповів, що Костюк загинув під Черевками, що під час бою його вбили, а Мішина поранили. Це було вдень 23 вересня»./ див.а.с.57 /.

«Мене, - розповідає далі Олійник, - Мішин запитує: «Як бути?». Німці навкруги, нас оточили. Я почав бігати по хатах, щоб занести Мішина кудись у підвал, але всі підвали були забиті місцевим населенням. Всі кажуть, що тут ніде покласти пораненого. Потім я порадився і вирішив, що коли занести в погріб, то німці знайдуть і розстріляють. Прийшли до висновку і Мішин зі мною погодився, що потрібно залишитись серед поранених. Я забрав у нього всі документи і партбілет , залишив кілька плиток шоколаду, зробили йому перев'язку, попрощався з ним, вийшов на вулицю і тут же знищив документи. До розмови підключається Бердник: «Розкажіть про корову». На це Олійник зауважує: «Дійсно, я забув ще розповісти про такий момент. Мішин попросив їсти, каже: «Я два дні нічого не їв». Я став мотатися по окремих будинках, щоб дістати йому молока, але в будинках нічого не дістав. Дивлюсь в одному хліві стоїть корова, у мене була боклажка, я сам швидко подоїв корову, добрався до Мішина, напоїв його молоком. Такі мої останні хвилини розставання з Мішиним. Далі почалась нова боротьба і митарства в тилу німців по виходу з ворожого оточення»

http://anvsu.org.ua/index.files/Articles/Kostjuk_5.htm