Повстанський рух в Українi 1919-1920-тi р.р.

Инструкция для грабежей сел Красной армией


Циркулярноее

О наложении натуральных взысканий на волости и села в порядке борьбы с бандитизмом.

В развитие п. 20 Инструкции по борьбе с бандитизмом от 8 декабря 1920 г. о конфискации частично или полностью имущества у бандитов и лиц, причастных к бандитизму, устанавливается:

1. В отношении волостей и сел, являющихся очагами бандитизма или оказывающие ему активное содействие и поддержку, применить, кроме обычных репрессий военно-административного характера, взимание контрибуции продуктами сельского хозяйства и скотом сверх причитающихся в них взносов продналога.

2. Контрибуция продуктами продовольствия может быть наложена только в том случае, если селом или волостью уже окончены обязательства по взносу продналога, или же тогда, когда сумма подлежащего к взносу слишком незначительна по сравнению с зажиточностью села и наличием в нем крупных хозяев; контрибуция налагается на кулацкий элемент деревни и не должна затрагивать бедноты.

3. Контрибуция натурой налагается по постановлению губернских и уездных Постоянных Совещаний по борьбе с бандитизмом, а также ревтроек при истребительных отрядах. Уездсовещание должно неуклонно следить за тем, чтобы контрибуция взималась только по постановлению указанных в сем органов и в точном соответствии с правилами настоящей инструкции.

4. В постановлении губернских и уездных совещаний о наложении контрибуции продуктами продовольствия должна быть указана причина, вызвавшая применение этой меры к данному населению, а равно количество подлежащего к сдаче скота, точно определено количество и название подлежащих конфискации продуктов и весовая величина каждого из них в отдельности.

5. На все взятые в порядке контрибуции продукты составляется акт, копия которого остается в местном волисполкоме, а подлинный препровождается в уездное Постоянное совещание по борьбе с бандитизмом, которое, в свою очередь, представляет копию с акта местному продоргану. Никаких других квитанций об изъятии продукта, кроме составленного таким образом акта, не выдается.

6. Изъятое в порядке контрибуции продовольствие обращается прежде всего на довольствие воинских частей, ведущих борьбу с бандитизмом, а излишки поступают в местные продорганы при особом учете.


ЦГАВО Украины, ф. 3204, on. 1, д. 8, л. 109.

 

«Указание Екатеринославского Губисполкома по реализации решений 5 Губернского съезда Советов о борьбе с бандитизмом 8 марта 1921 г.

Организация Советской власти на Екатеринославщине встречает отчаянное вооруженное сопротивление со стороны кулацких элементов деревни, стремящихся к свержению Советской власти с целью упрочения за собой господствующего положения в деревне.
Организуя бандитские шайки для вооруженного нападения на Советскую власть, вооружая и поддерживая их всеми средствами, кулаки взрывают мосты, разрушают железнодорожное и телеграфное сообщение, убивают советских работников и незаможных селян, срывают продовольственную разверстку, посевную кампанию, увеличивая этим разруху.., создавая для страны угрозу голода.
5-й губернский съезд Советов, учитывая создавшееся положение, постановил:
1. Объявить фронт борьбы на внутреннем кулацко-бандитском фронте фронтом такой же государственной важности, как и бывший белогвардейский...
3. ...Во исполнение постановления губисполком, приступая к борьбе на внутреннем фронте ликвидации бандитизма и кулацкого засилья в деревне, объявляет на все время кампании всю территорию Екатеринославской губернии на положении фронта со всеми вытекающими последствиями...
Неисполнение распоряжений, неподчинение приказам губернского военного совещания, а равно всякого рода другие преступления против Советской власти будут караться со всей суровостью фронтовых положений...
Предгубисполкома Клименко
Секретарь Лапин».

«ЦГАОР УССР, ф.3204, оп.1, д.27, л.5. Машинопись. Заверенная копия».


14.05.2011, 11:10
Козак Голота :

14 травня виповнюється рiвно 70 рокiв як був розстрiляний Ананiй Волинець, визначний повстанський отаман,пiдполковник Армії УНР.
Вiчна слава!



14.05.2011, 22:47
AlexanderN79 :


Нашел интересную статью-памятку-агитку БРП о ситуации на Украине летом 1930 г.
БРП - Это белоэмигрантская организация "Братство Русской Правды", созданная в 1921 г. для борьбы с большевизмом. курировал ее деятельность св. князь Николай Николаевич. Состояла как из офицеров так и из гражданских лиц. Организация имела разветвленную агентурную сеть на территории СССР, осуществляла диверсии и теракты. Периодически в эмигрантской печати появлялись ее информационные сводки о положении в СССР. кроме того, имела свой печатный орган - журнал "Русская правда". Действовала до 1932 г. прекратила существование в результате заграничной спецоперации ОГПУ.


14.05.2011, 23:05
Козак Голота :


Интересная эта видимо "БРП" раньше вскользь слышал.Не скажешь где о ней подробней можна узнать?

А эта памятка точно 1930 года?Не ранее ли?

Там просто упоминают о "Гаевом" Иване Грисюке известном Атамане Киевщины.Так он в 1923 году погиб при попытке восстания у "Деда Лукьяна" вместе с другими легендарными атаманами.

Может конечно речь о каком другом Гаевом в1930 г.Ну таких "лихих" более Гайовых под этим псевдом мне известны.


15.05.2011, 18:13
AlexanderN79 :

По поводу времени - публикация июля 1930 г., но в самой публикации период не указан, хотя в других статьях БРП всегда указывало время - как правило спустя 1-2 месяца после событий.
Об БРП - http://www.vojnik.org/emigration/9
http://vosstanie.clan.su/publ/1-1-0-7


23.06.2011, 22:03
Козак Голота :

"За 40 днів (20.02. – 2.04.1930) ҐПУ зафіксувало 1716 масових виступів селян проти совєтської влади, з них у Кременчуцькій окрузі – 13, Криворізькій – 44, Одеській – 48, Первомайській – 52, Дніпропетровській – 81. Найбільше повстань чекісти зафіксували у Бердичівській окрузі (130) і Тульчинській (146). Москва знову кинула на селян армію, війська ҐПУ та міліцію. Придушенням селянських заворушень особисто керував голова ҐПУ УСРР Всеволод Балицький. Використовувались танки, гармати і літаки. Попри це, Балицький 13 березня 1930 р. зазначав, що становище безперервно загострюється і погіршується. В цілому ряді населених пунктів повстанські тенденції зростали. Масові виступи набували ще гострішого характеру."

Цитуючи за книгою Р.Коваля "Операція "Заповіт"
Чекістська справа №206"

05.07.2011, 23:58
AlexanderN79 :



Цитата:
Сообщение от Козак Голота
Полтавщина

Отаман Шуба, бувший підстаршина червоної совітської армії. Називає себе лівим соціял-революціонером.

Склад відділу 300 чоловіка піхоти, 200 чоловіка кінноти, 4 гармати. Підчас великих виступів відділ доходить до 2,500 чоловіка. Частина дезертири з червоної армії, частина місцеві селяне.

Підтримують селяне майже всіх повітів Полтавщини і тому відділ зявляється безкарно в різних частинах губернії.

Військова діяльність: зареґістровано напади на міста Полтаву, Лохвицю, Гадяч, Миргород, Кобиляки, 6 нападів на продовольчий відділ, 28 випадків руйнування залізничого шляху і розгромлення відділу червоних курсантів, висланих з Полтави.
Любопытный персонаж. Вот что пишет о нем один из белогвардейцев, участвовавший в боях против него:
Цитата:
В то время, когда предпринималась попытка окружить и ликвидировать “армию” Махно, в Полтавской губернии появился новый атаман Шуба. Его многочисленный отряд, идя маршем по селам, совершал грабежи, насилия и убийства.
Преследование Шубы длилось приблизительно с неделю, и за это время мы насмотрелись на жуткие дела шубинцев, не признававших ни человеческих, ни Божеских законов. Путь банды обозначался убийством крестьян, будь то сельские стражники или старшины. Каждый из убитых был замучен, со срезанными ушами и носом, полураздет (были и другие нечеловеческие издевательства).
Матасов Василий Дмитриевич (артиллерист-доброволец) "На Украине в 1919 г."
Однако Шуба это не бывший красноармеец, а один из командиров красных повстанцев и вполне реальная личность - Шуба Александр Данилович, который оставил свои воспоминания - http://www.glinsk.com.ua/%D0%A8%D0%A...0%98%D0%A7.htm
Вполне возможно, что красным он стал позднее, однако "мемуары" прямо пронизаны любовью к большевикам и ненавистью к белым (причем белыми называются и гетьманцы)...


06.07.2011, 10:41
Козак Голота :

Это скорее разные личности.
Не может такого быть.

"Військова діяльність: зареґістровано напади на міста Полтаву, Лохвицю, Гадяч, Миргород, Кобиляки, 6 нападів на продовольчий відділ, 28 випадків руйнування залізничого шляху і розгромлення відділу червоних курсантів, висланих з Полтави."

За такое красным позже не становятся.
За более мелкую деятельность,подобным атаманом уже была начертана смерть.

07.07.2011, 11:05
AlexanderN79 :


Возможно. однако встретил еще в воспоминаниях В. Кравченко "Дроздовцы. от Ясс до Галлиполи", что осенью 1919 "Полтава была захвачена красными партизанами Шубы".


07.07.2011, 14:32
AlexanderN79 :


Цитата:
Сообщение от Козак Голота
За такое красным позже не становятся.
За более мелкую деятельность,подобным атаманом уже была начертана смерть.
Махно три раза "красным" был. Омелька Волох своевременно "красным" стал. атаман Коцур пару раз также "краснел".


08.07.2011, 09:33
Козак Голота :


Цитата:
Сообщение от AlexanderN79
Махно три раза "красным" был. Омелька Волох своевременно "красным" стал. атаман Коцур пару раз также "краснел".

"Крім того, важливо пам’ятати, що спогади писалися наприкінці 1960-х років, коли відзначалося 50-річчя Жовтневої революції.. "


Хто из перечисленных атаманов дожил в СССР до 60-х годов?Спокойно.

За Махно думаю не стоит говорить где доживал.

Коцур,как "покраснел",так вскоре и "почернел".Стал анархо-комунистом с национальным колоритом.Красные и убрали.
Ну тут Волох еще как бы идет в пример.Но его в 37 пустили в расход.
И это при том,что Волох намного больше чем Шуба сделал для красных.А особо разваливал Армию УНР.
Трагедия Болбочана,разоружения корпуса Запорожского на юге,казна в Любаре.Список большой.

 

08.07.2011, 09:51
AlexanderN79 :

Это я к тому, что многие люди, которые не особо дружили с советской властью, позднее все таки уживались с коммунистами. Например пан Грушевский, да и Винниченко особо не пострадал, правда он во время срулил за кордон, а то скорее всего пострадал бы в 1930-е...



08.07.2011, 09:55
Козак Голота :

Цитата:
Сообщение от AlexanderN79
Это я к тому, что многие люди, которые не особо дружили с советской властью, позднее все таки уживались с коммунистами..
Но согласись очень редкие случаи.

Цитата:
Сообщение от AlexanderN79
Например пан Грушевский,.
Там с его смертью не все так просто.Могли помочь.

Цитата:
Сообщение от AlexanderN79
да и Винниченко.



Цитата:
Сообщение от AlexanderN79
особо не пострадал, правда он во время срулил за кордон, а то скорее всего пострадал бы в 1930-е...
Да он трусливый был и чувствовал когда жаренным пахнет.


08.07.2011, 18:43
AlexanderN79 :

Цитата:
Сообщение от Козак Голота
Но согласись очень редкие случаи.

В. Савченко "12 войн за Украину"


Цитата:
Весной — летом 1921 года повстанческое движение было подорвано следующими событиями: объявлением амнистии повстанцам, результатом которой стало «покаяние» около 5 тысяч повстанцев, и переходом на сторону Советов известных атаманов...


Цитата:
В апреле 1922 года в Украине была объявлена тотальная амнистия всем участникам Гражданской войны, кроме Махно, Тютюнника и Петлюры… Уставшие от пятилетней войны инсургенты переходили к труду хлебопашцев...
И насчет Шубы - в этой книге Савченко встречается еще один Шуба на Полтавщине, но анархист (период лето 1920 г.):
Цитата:
...и полтавские отряды анархистов Живодера, Колесника, Христового, Бутовецкого, Черного, расстрелянного анархиста Шубы (3 тысячи повстанцев)

08.07.2011, 19:13
Козак Голота :


Большинстов из них были уничтожены еще в 20-х.остальных амнистированых убрали в 30-х.г.

 

08.07.2011, 19:18
Козак Голота

Цитата:
Сообщение от AlexanderN79 Посмотреть сообщение
и полтавские отряды анархистов Живодера, Колесника, Христового, Бутовецкого, Черного, расстрелянного анархиста Шубы


Живодер насколько помню метался то от махновщины в сторону УНР,то наоборот.
А Христовий уэнэровец был.
Вот кстати интересные подробности публиковались в "Сурмаче" 1955 г.о нём:

Повстанець Христовий

Рік 1920. Большевики нанесли поразку українським петлюрівським військам і один із комуністів, Лісовий, чванився, що це його заслуга, бо нібито в нього було 50 тисяч озброєних людей десь у лісах за Гадячем на північ.
Завівши свою владу, большевики почали забирати від селян хліб. Таке поступування збільшило невдоволення, що й було причиною повстання проти них.
Під лісом розлягалося велике козацьке село Лютенька. Воно було дуже велике, мало біля 9-сот хат і чотири муровані церкви. Історія цього села стара, ще з часів козаччини. Лютенчани заявили большевикам: “Дайте нам одяг, взуття, а ми дамо вам хліб, але не даром”. Большевицька банда, яка звала себе “робочими”, постановила присмирити селян та силою відібрати хліб.
Це й було причиною подій, які глибоко увійшли в мою пам’ять. Це історія одного з багатьох сіл, що вже в перших днях большевицького “господарювання” перетворилося в руїну.
Про поведінку большевиків знали селяни добре з подій довколишніх сіл. Знали, як большевики поводяться з селянами, знали про знущання над безборонним народом, знали також про знасилювання молодих дівчат, жінок. Перед ними стояла проблема: або виконати наказ большевиків, або ставити рішучий спротив. Козак Хрестовий 1 вибрав останнє: збройним спротивом можна врятувати село від неслави. Зброєю можна врятувати козацьку честь та висказати волю народу.
Коли “рабочі” показалися вперше, їх було легко відігнати, бо це була мала група, яка не сподівалася збройного спротиву. Вслід за цим “рабочі” спровадили на допомогу військо, але зорганізована, хоч мала група Хрестового не допустила вдруге большевиків, а навіть завдала їм великих втрат. З поміччю большевикам прийшла артилерія. Хоча лютенці не мали гармат, однак бій тривав цілих чотири дні. Втрати в людях були великі. Село зазнало спустошення і майже ціле було спалене. Для оборонців не було ради. Вони були змушені покинути село і піти у ліс. Подібно, як за татарських часів. Але в цьому випадку це не було літо, а пізня осінь.
З хвилиною втечі оборонців у ліс, большевики стали панами Лютеньки. Їх не вражали згарища й руїни. Вони мабуть і привикли господарювати серед руїн. Першим їх завданням було зібрати всі останки харчів. Під час шукання за здобиччю, вони застали ще в недогорених хатах кількох стариків, що не мали сили втекти до лісу. І тут вони виказали себе “гідно”. Тих, котрі не хотіли, або не мог*ли вийти, залишали в хатах, підпирали двері кілками, щоб унемо*жливити втечу і підпалювали хату. Полум’я осушених попереднім вогнем хат, зойк вмираючих в обіймах вогню, були свідками відступаючих “визволителів”, які тягнули пограблене все за собою. Лютенці в недалекому лісі не мали сили на відплату відступаючим.
Цей образ глибоко врився в пам’ять повстанця Хрестового. Він чув також і крик своєї дівчини, яка залишилася при хворому батькові, бо (він) не міг і не хотів залишити своєї хати – власности його дідів, прадідів. Коли большевики залишили село, Хрестовий довго шукав за Анною, яку знайшли опісля з кількома дівчатами утопленими в криницях. “Ні, не зловлять вони мене живим!” – скрикнув Хрестовий і подався в ліс до своїх друзів-повстанців.
Лютенці жили ще довго в лісі. Вістка про Лютеньку рознеслася по цілій Полтавській губернії. Перестрашені люди в довколишніх селах віддавали хліб большевикам.
В той час я перебував у Гадячі. До нас час від часу доходили вістки, що Хрестовий із невеликою групою повстанців робив наскоки на чекістів, які повернулися до села, щоб не пустити селян на їх подвір’я.
Минула зима, що своїм білим покривалом держала в укритті довго ще свіжу кров, згарища та селянські обгорілі плуги та інше майно власників, які тепер жили в криївках, захованих в селі, або в лісі. Тільки недогорілі стовбурі ставали неначе вищі і своїм чорним кольором вказували на те, що тут була забудова Семена Петровича, а дальше, – Хведора Івановича.
На весні люди почали поволі вертатися до села. Чейже треба і город впорядкувати і поле засіяти. Чекісти нічого не говорили селянам, їхньою ціллю було знищити Хрестового і других повстанців. Село однак цілковито відділено від зовнішнього світу. Мешканцям не вільно було виходити з села і ніхто з довколишніх сіл не мав права увійти до Лютеньки. З заходом сонця, всі мусіли бути в селі і аж ранком можна було їм виходити на поблизькі ниви. Не згадуючи вже про такі речі, як потребу взуття чи господарського приладдя, селяни відчували великий брак хліба й соли.
Гурток повстанців меншав. Деякі ночами перекралися і пішли у далекий світ, щоб там, під прибраним ім’ям знайти працю. Життя для селян і повстанців ставало щораз то тяжче. Відірвання від світу, кормлення чекістів, а рівночасно їх знущання щораз більше дошкулювали лютенцям.
Хрестовий знав тільки одне – йому треба боротися до останку. Він не міг спокійно глядіти на ці знущання. Йому ні на хвилину не сходив з пам’яті крик старців, які згинули в полум’ях вогню. Він переховувався часто в лисячих норах. Між лютенцями знайшовся зрадник, який виказав місце перебування Хрестового, однак не знав про другий ще вихід лисячої нори. Чекісти спільно з частиною війська обступили ліс. Усі відомі входи до лисячих нір большевики запалили, щоб при допомозі диму дізнатись про другий отвір. Застосували, отже, такий спосіб, як це робиться під час ловлі лиса.
І дійсно, в другому виході появився Хрестовий і на вид большевиків заявив: “Я отаман Хрестовий!” Після цього почалася коротка стрілянина. В Хрестового не стало набоїв, однак він не здавався. В рукопашному бою він згинув від ударів прикладу рушниці.
Остання подія мала місце в літі 1921 року. Після смерти Хрестового чекісти залишили село. Люди відітхнули по довгих міся*цях облоги. Мені тоді прийшлося їхати з Гадяча в недалеке село, і хоч село Лютенька не було по дорозі, то все ж таки я завернув туди, щоб оглянути це місце спротиву.
В той час усе було знищене. Криниці, в яких знайдено тіла затоплених дівчат, були закриті дошками. На диво, залишилась цілою тільки школа, якої учитель-очевидець розповів мені про усі подробиці.
Таких твердинь, як село Лютенька та повстанців, які боролися до останку, як Хрестовий, в Україні на той час було багато. На жаль, не було тільки людини, щоб усю ту силу спрямувала у всецілий національний зрив. Чи поставив хто Хрестовому бодай хрест на його могилі, – не знаю. Знаю тільки те, що в па*м’яті Лютеньки і околиці Хрестовий залишиться на довгі часи, як борець проти большевиків в обороні свого рідного села.
Мені відомо також, що прислужник Лісовий згинув відтак з рук комуністів, хоч він був вірний їм.

О. МАРЧЕНКО

Примітка
1. Зустрічається і така форма подання прізвища отамана.

Сурмач. – Лондон, 1955. – Ч. 4.

 

ПРИКАЗ КИЕВСКОГО ОКРУЖНОГО СОВЕЩАНИЯ ПО БОРЬБЕ С БАНДИТИЗМОМ ОТ 30 МАЯ 1921 г.


...Советская власть в лице V Всеукраинского съезда Советов зная, что среди бандитов, опутанных атаманами, много честных тружеников, объявила амнистию и дала возможность всем желающим вернуться к мирному труду. Срок закончен 15 мая. С оставшимися в бандах и их сообщниками Советская власть будет вести беспощадную борьбу.
1. Наряду с политической работой, разъяснением истинного лица руководителей бандитизма и истинной сути Советской власти, необходимо установить строгую ответственность наиболее зажиточной части населения за деятельность банд.
Для этого постановлением уездных совещаний в каждом селе или хуторе подозрительных по бандитизму районов, специальные комиссии намечают из числа наиболее зажиточных и влиятельных граждан ОТВЕТЧИКОВ, на которых возлагается ответственность за всякое проявление бандитизма в районе данного селения.
2. Ни один случай проявления бандитизма не должен оставатися безнаказанным. В случае убийства или ранения в селе бандитами представителя Советской власти, красноармейца или члена комнезама расстреливается из ответчиков двойное число. Вопрос, кто именно, решается жеребьевкой, которую тянут все ответчики.
Примечание: В случае сокрытия тел убитых кара увеличивается вдвое.
3. Если убийство произошло между населенными пунктами, отвечают ответчики соседних селений.
5. Избавиться от наказания (расстрела) в данном случае можно лишь выдачей действительных виновников, в том случае, если их удается взять, или оказанием Советской власти особенных услуг по борьбе с бандитизмом.
7. В случае поимки бандита или дезертира, о котором своевременно не было сообщено органам Советской власти или в случае обнаружения у кого бы то ни было оружия, ответчики платятся штрафом; пара лошадей или коров или 200 пудов хлеба за незарегистрированного бандита, дезертира, пулемет; 1 свинья, пара овец или 20 пудов хлеба за незарегистрированную винтовку. Штраф взимается по принципу круговой поруки.
8. В случае поимки в селе вожака штраф увеличивается впятеро. Кроме того один из ответчиков подлежит расстрелу.
9. За каждый установленный случай ночевки в селе банды или поддержку последней продовольствием или обозом, ответчики платят так же, как за поимку одного бандита.
11. Наравне с ответчиками отвечают граждане, в домах которых находили приют бандиты.
12. Имущество семейств, члены которых находятся в бандах, конфискуется, если бандитом является сам хозяин — полностью, если одни из сыновей — наполовину.
15. Рядовой бандит, попавший в банду по темноте, пропустивший срок явки по амнистии, может заслужить прощение выдачей главарей и лиц, склонивших его к поступлению в банду.
Окружное совещание по борьбе с бандитизмом

ЦГАСА, ф. 25880, on. I, д. 282, л. 84—85.
ЦГАВО Украины, ф. 3204, on. I, д. 41, л. 5—6.
Козак Голота вне форума

 

Старый 08.07.2011, 21:02
AlexanderN79 :

Цитата:
Сообщение от Козак Голота
Большинстов из них были уничтожены еще в 20-х...


А факты??? масштабные репрессии в 20-х на Украине проводились в 1927-1928 - вредители и "английские шпионы", но пострадали в основном "бывшие" - белые, дворяне и интеллигенция... Да и с политикой украинизации ликвидация бывших самостийников никак не вяжется...


08.07.2011, 21:29
Козак Голота :


Я не о масштабных репрессиях,а именно о зачистке бывших атаманов и наиболее ярых боровшихся против сов.власти в 19-20-ых.г.г.именно те хто поддались на "амнистию".Примеры это атаман Цвитковский,Иван Деркач, Василенко, Алекса Чучупака, Семен Чучупака, Товкаченко (Товкач), Темный, Литвиненко, Пинченко.Их до 24 г. всех ликвидировали.

08.07.2011, 21:29
Козак Голота :


Заклик Отамана Волинця зголошуватись до його бригади.

 

Повстанський рух на Харківщині в 1920-ті роки

Реставрація… Саме це слово спливає в пам'яті під час знайомства з працями істориків Клубу "Холодний Яр". Крізь кіптяву пороху та лак облуди проступає правдива історія України, з'являються постаті нескорених лицарів України.
Ось засяяли шаблі повстанців Холодного Яру, очищені від забуття й бруду працями Романа Коваля... На іншій сторінці, що її відновив Геннадій Іванущенко, чітко проступили силуети гайдамаків Сумщини. А он із байраку вивів подільських козаків Костянтин Завальнюк, також член Історичного клубу "Холодний Яр".
Стараннями дослідників відновлюється наш зв'язок із минулим. Проте багато сторінок так і залишаються замацаними чужими руками. Або залитими кров'ю наших героїв... Однією з маловідомих, напівстертих сторінок є історія Національно-визвольного руху на Харківщині. Мені пощастило познайомитися лише з одним дослідженням українського історика на цю тему. Мова про статтю Євгена Сіваченка "Спалахи гніву народного: з історії селянського повстанського руху на Харківщині". Та ця робота за обсягом невелика і стосується переважно козацького повстання на Валківщині 1920 року. Ми ж спробуємо схарактеризувати повстанський рух на Харківщині в цілому...
Козацько-селянський рух на цих теренах можна умовно розділити на дві течії: петлюрівський або "державницький" (загони отаманів І. Перлика, Волоха (або Винника), Циглера, Шатровки, інших) та махновський або "стихійно-повстанський". До останньої належать власне махновські командири (М. Брова, Іванюк, Каменєв, Колісниченко, Сова, Сироватський, Чередняк), що були направлені сюди махновським штабом 1919 року для руйнування денікінського запілля. Поступово ці загони поповнювалися місцевими хліборобами і здобували більшу автономію від Махна (Сироватський навіть приєднався до уенерівської організації В. Кияшка). До махновського напрямку варто зарахувати й отаманів, які визнавали зверхність Махна (Кузнецов, Гуров, Двигун, Стародубцев) [4, c. 21].
За даними совєтських істориків у 1921 році на теренах Харківської губернії оперували 57 повстанських загонів, деякі з яких мали по кілька сот шабель [8, с.212]. Хоча сучасна Харківська область не збігається з кордонами Харківської губернії (включає в себе значні терени Полтавської та Катеринославської), все ж деяке уявлення про масштаби повстанського руху можна зробити.
Повстанські отамани оперували, як правило, в межах кількох сусідніх повітів і лише деякі (Махно та його отамани, а також Маруся), діяли на більшій території).
Українські повстанці знищували червоних активістів, зводили бої з регулярними російськими військами, чекістами, карателями-чонівцями та загонами місцевих колаборантів (КНС, ревкомів), захоплювали зброю, харчі, спорядження, зривали вибори до окупаційних органів влади. Пересування полегшувала наявність значних масивів лісу і розгалужених ярів.
Найвідомішим на Харківщині є Валківське повстання у квітні 1920 року. Воно почалося з того, що великі групи мобілізованих селян Валківщини відмовилися йти до червоного війська й пішли до лісу, у гайдамаки. До них приєдналися мешканці округи, зокрема колишні військові старшини – Сорокін, Макаренко та Джуваго, котрі й очолили повстання. Старшини спішно провели військовий вишкіл хліборобів, розподілили їх на бойові підрозділи й розпочали активні бойові дії.
Валківські козаки відбивали насильно мобілізованих до окупаційного війська, роззброювали червоних, захоплювали зброю і спорядження. До повстанців почали масово сходитися селяни навколишніх сіл та сусідніх повітів. Козаки обрали військовий штаб та "Український народний уряд". До штабу і "уряду" увійшли Сорокін (ймовірний керівник повстання), Джуваго, Макаренко... Вони виступили зі зверненням до населення, а червоним надіслали вимогу припинити безчинства, проголосити незалежність України, надати демократичні свободи...
Було налагоджено зв'язок із козацькими загонами Білецького та Печня, котрі діяли поблизу. Велися переговори із махновцями, що підійшли на Валківщину з півдня (загони Михайла Брови та Марусі). Повстанців було 1500 – 3500 осіб (можливо й більше), активну участь брали навіть старші люди, жінки й діти. Все ж основу гайдамаків складала молодь 20 – 25 років, погано озброєна (половина мала лише коси та вила).
Червоних загарбників у Валках оточили. Карателі були змушені оборонятися. Вони телеграмою прохали у Харкові артилерії ("…оскільки населення боїться розгрому сіл артилерійським вогнем… Необхідні рішучі заходи…"). 30 квітня (чи 1 травня) українці рушили на Валки. Спалахнув запеклий і жорстокий бій, козаки пішли на багнети ворога врукопашну… Ось уже зайнято південні околиці Валок, москалі відступають углиб містечка, а гайдамаки кинулися ламати браму в'язниці, в якій перебувало близько восьмисот безвинних заручників… Але наступ захлинувся, знекровлені повстанські загони відійшли на північ.
На Валківщину більшовики терміново кинули значні сили, якими керував Р. Ейдеман. Біля с. Ков'яги козаки зазнали поразки, а їхнього провідника Сорокіна заарештували. Залишки гайдамаків очолив Білецький, котрий вступив у бій із ворогом біля Сніжкова. Валківщина продовжувала палати повстанням, загін Білецького бився ще й наступого року, але московська репресивна система вже почала криваві жнива – арешти, розстріли, позбавлення волі стали буденним явищем [4, c. 22 – 27; 9, арк. 23].
Майже по всій Харківщині з 1918-го по 1921 рік оперували загони Махна. Чорний степовий вихор пронісся селами й містечками, залишаючи за собою зруйновані мости, спалені совєтські установи, порубаних окупантів та їхніх поплічників... Проти махновців застосували панцерні потяги, регулярні армійські частини, ЧК. Але новітні гайдамаки не зважали. В різний час вони захоплювали Лозову, Ізюм, Краснокутськ... У селі Добровілля (нині Близнюківський район) – у бою з махновцями загинув червоний комбриг М. Карпенко [2, c. 144; 3, c. 204, 234, 538, 627].
Діяли на Харківщині і загони отамана Матвія Григор'єва. У кінці травня 1919 р. його частини, що наступали на Харків із Правобережжя, більшовики зупинили під Лозовою [5, c. 39].
Громили росіян і загони Марусі. В українській історії ХХ століття відомі кілька отаманів із таким ім'ям. Ймовірно, це була Марія Каливайко (див. Ісаков П. Чотири отаманші Марусі // Іванущенко Г. Залізом і кров'ю… – Суми: "Собор", 2001). 31 грудня 1919 року вона звела бій із червоними в районі Чугуєва. Нищила ворога до 1921 року [3, c. 205, 891]. Часто співдіяла із махновцями, зокрема з отаманом Михайлом Бровою.
Михайло Брова – відомий отаман повстанських загонів на Катеринославщині, командир П'ятої повстанської групи повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника. Народився в с. Новогригорівка. Анархокомуніст із 1904 року. Служив на флоті. В махновському русі з 1918 року. Член Реввоєнради Повстанської армії Нестора Махна. Співпрацював з уенерівським табором, а також із Петром Врангелем проти більшовиків. На кінець 1920 року його загін нараховував близько 800 бійців. Рейдував на півдні та заході нинішньої Харківської області.

 

Вбитий на Кавказі.
Від серпня 1920 року почав нелегку повтанську працю отаман Н. Савонов. Спершу він командував відділом у отамана Сироватського, потім деякий час був начальником гарнізону Ізюму і повітовим військовим комісаром. Та не витримавши московської "ласки", знову подався у гайдамаки. Восени 1920 року, зосередившись у лісах Червонооскольської волості Ізюмщини, повстанці Савонова здійснювали стрімкі напади на червоних. Так протягом вересня і жовтня 1920 року вони кількаразово атакували Червоний Оскіл, громили волосний ревком, знищили 12 комуністів та їхніх посіпак. На початку 1921 року в Червоному Осколі козаки-савоновці стратили голову КНС. У червні 1921 року проти загону виступили підрозділи Красної армії та місцеві перекинчики. Загін було розбито, ад'ютант Савонова Яків Хмелевий здався, а Савонова видала його ж подруга [3, c. 205, 538, 558; 4, c. 21; 7, c. 104]. Справу Н. Савонова продовжив Володимир Савонов, загін якого оперував на сусідніх із Харківщиною теренах Донеччини [9, арк. 19].
На північно-західній Харківщині (Дворічанський район) громили червоних заброд повстанці отамана Кучми. На початку 1921 року півсотні його гайдамаків увірвалися на станцію Мовчанове й відбили совєтський потяг із харчами та одягом, які роздали місцевим селянам. У загоні час від часу відбувався військово-політичний вишкіл, у жовтні 1921 року відділ зосереджувався на острові посеред річки Оскіл [1].
Серед інших отаманів згадаємо наступних: Каменюк, Фетисов, Чередниченко – оперували на Чугуївщині; Кочубей – на південному заході Харківщини та в районі Чугуєва; Матвієнко взимку 1919 – 1920 разом з отаманом Іванюком заскочив у Зачепилівку (південно-західна Харківщина) й знищив усіх ревкомівців; Перцев – махновець, очолював повстання хліборобів села П'ятницьке на Чугуївщині; Загоруйко громив червону потолоч на Куп'янщині; Маслов – на Зміївщині (в Ленівці, під час бою, масловці вбили червоного командира Мєліхова). Козацький отаман Матвійчук давав чосу ворогові у районі Сахновщини; Циба – на Зміївщині, Чаплій – на Борівщині; Шкарупа – на Ізюмщині. Анархіст Шкіль діяв неподалік села Піщаного на Куп'янщині. Загін отамана "Козла" (Козлова?) розбито у листопаді 1922 року колаборантами біля села Мечебилового на Барвінківщині [див. 3, а також 6, с. 598].
Імена деяких отаманів і досі не вдалося вияснити. Так 19 квітня 1921 року відбувся запеклий бій між невідомими повстанцями і більшовиками на околиці села Шипувате (нині Великобурлуцький район) [3, с. 347]. На півдні Харківщини (Лозівський район) хлібороб села Катеринівки (на жаль ім'я його не збереглося) разом зі своїми синами створив невеличкий відділ (6 – 8 козаків), котрий боровся проти червоних спільно із загоном села Мечебилове [10]. Наприкінці 1921 року на Куп'янщиі діяв Кабанський (за назвою села) повстанський загін [9, арк.10].
Існували на Харківщині й добре організовані підпільні організації. Згадаємо лише деякі. Одна з них виникла на Валківщині, яка нещодавно палала козацьким повстанням.
Її зорганізували колишні старшини Армії УНР Бабюк і Захарчук, які працювали виховниками у дитячих будинках. Згуртувавши навколо себе місцевих патріотів, створили нелегальну організацію, встановили контакт із Харківським губернським повстанським комітетом полковника Котелевця. В листопаді 1921 року відбувся загальний збір повстанського комітету та валківської організації, де було визначено напрямки діяльності. Також встановлено контакти із козацькими загонами отаманів Демченка, Юрченка та Лобидовського. Проте організація зазнала тяжких втрат. 1922 року партизанів засуджено [6, c. 597, 598].
Українське підпілля на Куп'янщині започаткував В. Кияшко. Навчаючись у Ростові, він вступив до Кубанської повстанської організації. Від неї отримав завдання підняти на боротьбу проти окупанта своїх земляків. Використовуючи підроблені бланки совєтських установ, офіційно зареєстрував т. зв. "гідротехнічну станцію" в Куп'янську та "трудовий загін" при ній. Останній фактично був легалізованим повстанським відділом, на який В. Кияшко навіть отримував від совєтів різне спорядження.
Окрім цього, активно розбудовувалося підпіллля (до нього належали вчителі, службовці, селяни), кияшківці встановили контакти із гайдамаками отаманів Клодія (Колодія), Прими, Данченка, братів Гайворонських (чи Грайворонських), Сироватського та інших. У липні 1921 року усі повстанці Куп'янщини об'єдналися. Отаманом обрали полковника Армії УНР Журбу-"Павлюка" й визначили напрямки подальшої діяльності.
Проти українських месників були задіяні чекісти та підрозділи Красної армії. Кияшка арештували 7 вересня 1921 року, але гайдамацькі загони продовжували боротьбу. Багато героїв гинуло у боях, зокрема отаман Данченко та один із братів Гайворонських. Дехто (зокрема отамани Погорілов, Колодій і Гайворонський) після довгих поневірянь здалися більшовикам у 1922 році [6, c. 598 – 600; 9, арк. 19, 43, 49].
Трохи інакше склалася доля колишнього махновця Сироватського. Більше відомий на Донеччині, цей отаман припинив боротьбу восени 1921 року й отримав "амністію". Але вже наступного року гайдамака знову взявся за шаблю і закликав до зброї інших [9, арк. 49, 80]…
До осені 1921 року козацько-селянський рух зазнав великих втрат, а тому 22 жовтня совєти скасували військовий стан у Харківській губернії [8, с. 213]. Та боротьба тривала. На півдні області (район Сахновщини) партизани-гайдамаки діяли до 1923 року [3, с. 823]. Окремі виступи проти окупантів продовжувалися й пізніше, сягнувши апогея під час "колективізації". Проте шансів на перемогу хлібороби вже не мали. Нещадні репресії влади, оманливий вплив НЕПу та розпалювана комуністами ворожнеча всередині самого села робили свою справу. Потужне організоване козацтво Харківщини на початку 1920-х років зазнало поразки, історія його боротьби замовчана, оббріхана. Дещо збереглося у народній пам'яті, хоча тут правдиві події перемішані з легендами (як-от оповіді про "скарби Махна"). Проте маємо надію, що харківська сторінка нашої історії "оновиться" і засяє досі прихованими фарбами.
Наостанок хочу висловити велику подяку п. Романові Ковалю – за підтримку та цінні поради, а також холодноярцеві п. Павлові Стегнію – за низку важливих поданих документів. Хай благословить їх Бог і додасть снаги Божа Мати у їхній шляхетній праці розбудови нашої України !
Слава Нації! Смерть ворогам!

В'ячеслав ТРУШ,
Історичний клуб "Холодний Яр"

Джерела
1. Виноградов В. Партизанська боротьба на Харківщині // Незборима нація.
2. Волковинський В. Нестор Махно: легенди і реальність. – К.: "Перліт продакшн, ЛТД", 1994. – 256 с.
3. Історія міст і сіл УРСР: Харківська область. – Київ: Головна редакція Української Радянської енциклопедії АН УРСР, 1967. – 1002 с.
4. Сіваченко Є. Спалахи гніву народного: з історії селянського повстанського руху на Харківщині (1920) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – Т. 5. – Харків: Око, 1995. – С. 17 – 28.
5. Герасименко Н. Батько Махно: Мемуары белогвардейца. / Под ред. П. Е. Щеголева. – Днепропетровск: Днепркнига, 1990. – 88 с.
6. Голинков Д. Крушение антисоветского подполья в СССР (1917 – 1925 гг.). – Москва: Политиздат, 1975. – 703 с.
7. Оппоков В. Лев Задов: смерть от бескорыстия (повесть о махновце-чекисте): Документально-художественная повесть. – Петрозаводск: Руди-Барс, 1994. – 288 с.
8. Очерки истории Харьковской областной партийной оганизации. – Х.: Прапор, 1980. – 528 с.
9. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3204, оп. 2, спр. 11. – Надав Павло Стегній.
10. Спогади Гонтаренка Василя Микитовича, 1906 р. н., уродженця с. Катеринівка (нинішнього Лозівського району Харківської області). – Надав Володимир Лиценко.

 

25.07.2011, 09:00
AlexanderN79 :

Андрей Гулый-Гуленко - генерал-хорунжий армии УНР и командующий повстанцами Катеринославщины.

Цитата:
Сообщение от анонимь
Фотка с Гулим-Гуленко просто шикарная, у него такой персидский тип лица, и огроменный по ходу дела, метра 2 наверное.



Не знаю почему, но мне его тип лица напоминает певицу Зару...(в смысле, не то что на женщину похож, а то что типаж такой) ИМХО


25.07.2011, 11:58
Козак Голота :

Ще Гулий.




До речi,оця та та що ти виставив перша свiтлина.Це були зробленi органами ГПУ коли його схопили у 1922 роцi.

 

Вiдозва,вилучена пiд час арешту отамана Орлика






ВIДОЗВА

Батьки i брати українцi!Поки ви будете мовчати,поки ви будете терпiти цi муки?!Чого ви чикаєте,чи це вони в нас не поздирали послiднiх сорочок? Чи мало ваших синiв та братив оця сволота погубила,чи може,ви чикаєте,щоб у вас усих жиди запрягли в ярмо,i будуть брати,i ви себе допускаєте до цього,спом'ятайте,поки не пизно,бо буде погано.
Ех вы,Українцi,за вас погибают тисячi ваших братiв,а ви з гершем та срулем спекуляцiєю заходились.Ех ви,не люди,ви зрадники України,вам не жити на Українi,вам не мiсце тут.
Чого ж ви,батьки та брати,чикаєте,чого ви дочекаєтесь,ви чикаєте всi Петлюру,але вiн сам не прийде.Iдiть в ряди,i визволим ми Україну з тяжкої неволi,из неволi жидiвської та каторжан.
Готовтесь вси до зброї ,ми скоро будемо у вас,тiлько,будь-ласка,не вiдпустiть нi одного,ми им докажем,що ми за Украї вмiємо терпiти,но як допече,то тоди i ни всидить на мicцi.Берiться всi,брати,до скорої,рiж и бей жiдiв,спасай Україну,iдiть в ряди вiльного казацьства.Слава нашей Українi,батьковi Петлюри,слава усiм атаманам!
Ще не вмерла Україна i слава i воля,ще удасця нам погайдамакувати.


З оригiналом згiдно.Дiловод.


ГДА СБУ.-ф 5- Спр.66646.-Т.11._Конверт 1.-Арк. 62.

 

«До зброї!». Відозва Окружного повстанського комітету до українців, мобілізованих у Червону армію, із закликом приєднатись до повстанців. Вересень 1920 р




До зброї!
Московські більшовики-комуністи призвали вас в червону армію нібито на захист революції, на захист прав народних. Але чи в дійсності це так? Ні. Це неправда. Ганебна брехня. Коли ви краще придивитесь до їхньої роботи, то вам ясно стане, що московські комуністи своїми брудними руками заплямували і революцію, і навіть саму ідею соціалізму.
Які ж ви народні права будете захищати в червоній армії? Хіба ті, що допоможете москалям та жидам грабувати свій рідний край. Палити села, котрі повстають проти московської неволі. Здіймати останню полатану сорочку із своєї убогої, всіма обкраденої матері України. Ні, ви цього не повинні робити, хоч вас на це призвали… Кожен із вас мусить зрозуміти, що комуністи боряться проти самостійної України, проти того, що нам дороге і що нам необхідне в житті. За що український народ в кривавій боротьбі віддав життя багатьох своїх найкращих синів.
Панове старшини та козаки!
Невже ж ви не чуєте, невже ж ви не бачите людського плачу? Невже ж ви не знаєте, що Україна знов повстала проти чужинців? Навколо вас вже гуляють повстанці-гайдамаки з свяченими ножами… Вони кличуть вас, поки не пізно, кинути червону армію і негайно вступити в ряди повстанців на боротьбу за кращу долю УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.
Той, хто буде і надалі залишатися в червоній армії, буде рахуватися зрадником і буде покараний, як і всі московські комуністи. Ті мобілізовані, котрі кинули армію і повернуться додому, котрі побачили на власні очі, що з себе уявляє червона армія і за який комуністичний рай вони борються, мусять негайно вступити в ряди повстанців і принести належну користь своєму народові. Тих, хто сидить вдома, тримається своєї хати і береже свою шкуру, то той загубить все. Нехай не забуде, що ворог не спить і що, коли ми всі будемо розпорошені, нас легко буде зловити комуністам.
Будемо всі організовані в бойовий час і тоді ми хутко поженемо ворога аж до Москви.
ДО ЗБРОЇ!
ДО БОРОТЬБИ!
ЗА УКРАЇНСЬКУ НАРОДНЮ САМОСТІЙНУ РЕСПУБЛІКУ!
ХАЙ ЖИВУТЬ ПОВСТАНЦІ!


Вересня 1920 року
Ставка: Холодний Яр
Український окружний повстанський комітет.

ДАПО, ф. Р. 2048, оп. 2, спр. 154, арк. 142.

 

«Хлеб дадим, но не для жидов и коммунистов». Август, 1920

"Если бы не было воинских частей, то смело могу сказать, совсем бы ничего не дали крестьяне по разверстке. Когда приезжаешь в село или волость, проводишь митинг, все слушают с удовольствием, как только подошел к продовольственной политике, стал говорить о разверстке, то селяне говорят, что мы такой разверстки не признаем, но не отказываемся давать Красной Армии по 5 или 10 фунтов с десятины и повезем сами в Киев, а то этот хлеб идет только для жидов и коммунистов"


Из донесения члена коллегии
Константиноградского уездного опродкомгуба

Матвеева 17 августа в наркомпрод.

ЦДАВО,- Ф.340, оп, 1, д.3459. - Л.5.

 

Ну ось i все.
Що мiг,та як мiг вiдновив...
Вiдновлював саме важливе та основне,малий оффтоп намагався оминать.
Нажаль багато не змiг вiдновити вкладеннь,особливо стосується сканiв з книжок.

 

2 Казак Голота- а говорил что лень...
ну если у Тебя такой энтузиазм - давай восстановим тему о Врангеле и армии УНР 1920...

 

За это не переживай... что надо - найдем...раньше же находили
в качестве аванса:

 

Приказ

по Губучастку Кременчугскому

26 Июня 1921 года гор. Кременчуг
карта 10 верст в дюйме

1.
Отбывая сего числа в боевую командировку в Чигиринский уезд по приказу Командвойск ГВО № №195 /сек/98493/оп и 206/сек/98813 оп
Приказываю двт чк
1) В временное исполнение обязанностей Начгубучастка Кременчугскаго и Начгарнизона гор.Кременчуга вступить Губвоенкому тов. Чикаленко.
2) Во временное исполнение обязанностей Комбрига 21 вступить Начальнику Штаба тов. Антропову.
2.
Активное ядро банды Холодного Яра распылившееся на мелкие группы с целью ускользновения из под удара охвативших ее со всех сторон частей 74 бригады зпт 467 и 68 полков, пользуясь густотой леса и чрезвычайной пересеченностью местности вновь частично группируются вне холодноярских лесных массивах шайками 40-80 человек, а именно
1) Банда Нагорного 80 человек на островах Днепра районе Вороновка-Чигирин-Дуброва 25 верст Севвосточнее гор.Чигирина.
2) Банда Супруна 40 сабель (в) районе Нерубаевского леса 15 верст южнее Александровка.
3) Банда Загородняго и Бондарука, разбитая отрядом тов. Линде 22/6 (в) районе Цветна и разсеявшаяся по Чутянскому лесу вновь группируется районе Оситняшка 25 верст Югзап Каменка тчк
4) Менее активныя главным образом пехотныя части Холодноярской банды частично переловлена, частично продолжает скрываться, распылившись по лесным массивам и населенным пунктам Чигиринщины, нападая из за кустов на отдельных красноармейцев и Совработников.
3.
Дабы окончательно добить уцелевшие банды и выловить отдельных бандитов и тем самым освободить уезд от бандитизма ПРИКАЗЫВАЮ:
1) Комбригу 74 тов. Скворцову с наибольшей энергией продолжать ликвидацию банды Супруна и Загородняго тире Бондарука и очистку от отдельных бандитов лесных массивов и населенных пунктов Чигиринщины по приказу моему нр. 96. Самому с полештабом находиться (в) м.Каменка и ожидать моего прибытия.
2) Комполка 167 несмотря на установление ухода банды Загородняго и Бондарука из Чутянского леса продолжать коренную очистку района названнаго леса от отдельных бандитов.
3) Помкомполка 61 тов. Еремину спешно выехать на парроходе район действий 2 баталиона 62 полка у.Бужин 20 верст севернее Чигирин, где взяв означенный баталион и Бронепароход ’’Громкий’’ в свое оперподчинение в кратчайший срок уничтожить банду Нагорнаго. В случае перехода банды на Левый берег Днепра, оставив одну роту (в) районе Чигирин двумя ротами баталиона, переправившись на бронепароходе ’’Громкий’’ на Левый берег, преследовать банду до полнаго ея уничтожения.
4) Начзапкандиву тов. Драке предлагаю оказать всемерное содействие отряду тов. Еремина по ликвидации банды Нагорнаго, как выделением остаточнаго сильнаго Кавотряда так и широкой постановкой работы осведомительного аппарата во всем районе операции отряда.
5) Предгубчека тов. Моздревичу предлагаю незамедлительно усилить осведомительнывй аппарат Чигиринщины за счет других уездов губернии, для чего из Александрии и Черкасы перебросить до 30 осведомителей (в) м.Каменка в мое распоряжение на все время операции.
Вследствии возможнаго появления банды Нагорнаго на Левом берегу Днепра (в) районе Градижск и Чигирин-Дуброва в указанный район теперь же выбросить максимум агентурных сил с задачей неотступно следить за перегруппировкой и движением банды и незамедлительно информировать о сем ближайшие оперирующие против Нагорнаго воинские части.
6) О получении сего и отданных расспоряжениях донести.

Начгубучастка Кременчугскаго Комбриг 21 (Понеделин)
Военкомбриг (Егоров)
Наштагубучастка (Антропов)

С подлинным верно: дежурный...».


ДАПО, ф.р-1855, оп.2, спр.166, арк.249, 249 зв.

 

Это ЧОН ВЧК или армейцы?

 

Армейцы скорее.

 

Інститут «атвєтчіков». (Поділля й Черкащина). Замальовка з натури

Ю. Горліс-Горський. У ворожому таборі (Терпіння)

«…Коли ми приїжджали до села, Єрофєєв брав у сільраді списки, по яких селяни платили податок за землю. Відзначав червоним олівцем кільканадцять прізвищ, тих, хто мав більше землі. Потім закликав якогось місцевого комуніста або комсомольця і випитував хто із селян, хоч би і бідніших - виказує незадоволення совітською властю. Коли список був готовий, збирався сход і Єрофєєв читав селянам наказ №2 «Всеукраїнської воєнної наради». Для боротьби з політичним «бандитизмом» та іншими проявами «контрреволюції», в українських селах - установлювався «інстітут атвєтчіков» (відповідальних). Визначені особи відповідають всім своїм майном і життям за «нарушення революційного порядку» або невиконання селом розпоряджень совітського уряду та військової влади. Коли в околиці села буде перервана телефонічна чи телеграфічна лінія - буде по жеребку розстріляний один «відповідальний», а все майно його буде сконфісковано. Коли буде перервана поблизу села залізнична лінія - буде розстріляно два.
Коли буде ранений або вбитий один червоноармієць - відповідальні потягнуть жеребки з чотирма смертними нумерами. За кожного дальшого червоноармійця чи представника влади - число підлягаючих розстрілові селян - проґресивно збільшувалося.
Відчитавши наказ, Єрофєєв відчитував готовий вже «протокол» про визначення «атвєтчіков» - відповідальних, вигукуючи їх прізвища. У відповідь з юрби чулися благання визначених, плач жінок і дітей.
Одна копія протоколу залишалася у сільраді - друга клалася до течки Єрофєєва. Із неї я потім непомітно переписував усі прізвища до своєї записної книжки. «По дорозі» знайомився із змістом папірців, що були у течці...
[…]
…В хвилину щирості Єрофєєв оповів мені під великим секретом, що в скорому часі, по нашому повіту має виїхати «оперативна трійка» ҐПУ. Тепер же порядки не ті, що були у 1919 чи 1921 році, коли кожна найменша Чека - мала право розстрілювати без суду кого захоче. Тепер повітове ҐПУ у політичних справах лише переводить арешти і початкове слідство. А тоді відсилає в'язня із справою до Губвідділу ҐПУ. Там знову слідство і передають справу прокуророві. Той - не залежному від ҐПУ губернському судові. А той передає ще справу свому слідчому. Словом - довга історія, та ще доказів вини треба, щоб засудити. А по селах ще багато є політичне неблагонадійного елементу. Отож ҐПУ дістало дозвіл вислати по повітах спеціяльні загони з трьома чекістами - «суддями» на чолі кожного, які иа місцях, без псування паперу на слідство, - просто вистріляють усіх «підозрілих».
[…]
…«Відповідальні» у цьому селі вже були визначені, самогон, за моєю «протекцією» - бо Єрофєєва боялися, - був принесений і ми сіли вечеряти. В цей час господиня викликала мене до кухні й сказала, що хтось хоче зо мною бачитися. Чекає у сінях. У темних сінях застаю знайомого вже давніше місцевого селянина, свідомого українця, син якого пішов з українською армією за кордон. Цього селянина Єрофєєв завів у число «відповідальних». Коли він складав список - я цього не завважив, щоб під якоюсь причиною уговорити його не заносити до списку й уже думав над тим - як справу поправити. Дядько був сильно схвильований.
- Рятуйте якось, товариш інспектор. Та ж у випадку чого - мене першого розстріляють...
- Заспокійтесь. Щось зробимо.
- Може, той... - зашепотів дядько - я приніс... ось тут... батьківські ще... сто рублів золота... Може б якось товаришу упопномоченому...
Я хвилину думав. Чим я ризикую?! З підпитим Єрофєєвом - це завжди можна обернути в жарт.
- Давайте сюди п'ятдесят рублів і зачекайте.
Товариш уполномочений заїдав якраз синьою цибулиною шклянку самогону. Підходжу до нього й показую на долоні п'ять золотих десяток.
- Єрофєєв! Ти такі «ґудзики» любиш?
-Диви! Де ти їх узяв?
Пересипаю червінці на його долоню.
- Де не взяв! А хочеш їх сховати до кишені?
Єрофєєв дивиться на мене запитливо.
Виймаю з теки сьогоднішній протокол і відшукавши потрібне мені прізвище - перечеркую його червоним олівцем.
Єрофеєв хвилину поглядає то на мене, то на протокол і заливається голосним реготом.
- Так це той дурень дав, щоб його виключити? Ха-ха-ха-ха! Потім ховає до кишені золото й, взявши від мене олівець, старанно замазує прізвище.
- Слухай, Єрофєєв! Але як ти думаєш - яку б ми причину його звільнення видумали, щоб останні одинадцять не «запротестували».
- Тмм... Кажеш - останні одинадцять?... А як ти думаєш - чи в тих - останніх - теж такі «ґудзички» є?
- Думаю, що мають, а хто не має - то позичить, продасть усе, з-під землі дістане...
- Той певно чекає? Так ти скажи йому от що... Нехай він збере в усіх по п'ять таких «ґудзиків» і принесе мені завтра. Ми тоді складемо акт, що село благонадійне й визначати тут «відповідальних» - немає зовсім потреби. Це моє право. Та скажи - щоб ніхто із них навіть жінці не казав, бо як довідається ҐПУ - то лише за те, що вони золото мали й державі не здали - розстріляють їх без жеребків.
Коли я повернувся із сіней - Єрофєєв усміхнувся.
- От, ти, товариш Горський, дивишся і думаєш: ну й падлюка цей Єрофєєв! Продає совєтскую аласть... А я тобі кажу - роблю це з чистим сумлінням комуніста й чекіста. Минулого року я на Київщині коло Черкас «відповідальних» призначав... Так там за ваґон «ґудзиків» - не звільнив би нікого. Бо там скільки ми не стріляли їх, а й досі ще нас стріляють. А тут - у цих селах - так потрібні «відповідальні» - як тобі вухо на носі. Кого треба - «опертройка» і так постріляє, незалежно, чи він буде у «відповідальних», чи ні. І бачиш, як то все добре повертається: і дядьки будуть спокійно спати, й Єрофєєв користь буде мати...
Він витягнув з кишені і бренькнув золотими монетами.
- Хороші штучки, я тобі скажу, хоч і капіталістична видумка. За них - що хочеш! Дочку в рабіна купиш...
Другого ранку був складений акт, що «відповідальних» у цьому селі призначати немає потреби. Єрофєєв дістав ще триста і щось золотих карбованців, бо мимо найщирішої охоти - по п'ятдесят усі дати не змогли. Найбагатіший із усіх звільнених «куркулів» мав сім і півгектара землі й у інших місцевостях України лічився би в катеґорії «незаможників». В наступних селах - «історія» стала повторятись...»

 

З інформаційного зведення Кременчуцької губЧК.
6 грудня 1920 р.


«...Черкасский уезд. В районе села Пастырское банды Хмары, Яблоньки (именует себя Терещенко), Загороднего решили ненадежных бандитов отправить в Красную Армию, а с основными сторонниками двинуться на присоединение к Петлюре. По мнению бандитов, Петлюра находится где-то очень близко, но где-именно главари банд не знают. Эта банда в 250 чел. двинулась на Лыпянку, 15 верст северо-западнее Новомиргорода. По сведениям, помощник Загороднего - Кибец - при налете на с.Пастырское убит.

Губинформатор Анатольев
С подлинным верно:
пом.упол. по информации М.Мурова».


ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.6, арк.108.








З інформаційного зведення Кременчуцької губЧК.
27 грудня 1920 р.


«...Черкасский уезд. Захвачен шпион-бандит из банды Грызло, по словам которого, данная банда петлюровской окраски, состав - 100 пех., 200 саб. и 5 пулеметов «Максима»... Двигается банда без определенного намерения в южном направлении. В районе Ротмистровки поймано 8 бандитов и отобрано 1000 патронов и 3 пулемета системы «Шоша». Ожидается явка банды из Мотронинского леса, в данное время пассивная, расспылившаяся и раскрытая начдивом...
Чигиринский уезд. В ночь на 14 декабря неизвестной бандой был произведен налет на село Высшие Верещаки, ограблена канцелярия селисполкома. В селе Цветково совотрядами был дан бой окруженной банде Хмары, в результате взято в плен 30 бандитов (один вскочил в колодец), 3 пулемета, 12 ящиков патронов и другие трофеи. В селе Полудневка Суботовской волости появившаяся банда Ильченко заявила семьям мобилизованных, что если они не вернут своих сыновей, то атаман расправится со всеми очень жестоко. В Капитановском лесу... была настигнута и почти ликвидирована банда Кваши...

Губинформатор Анатольев
С подлинным верно:
пом. упол. по информации М.Мурова».


ДАПО, ф.р-2289, оп.1, спр.6, арк.109.

 

З відозви Холодноярських повстанців до червоноармійців.
8 квітня 1921 року.


«Товарищи красноармейцы!

Пора уже проснуться и сбросить ярмо коммунизма.
Неужели же вечно можно будет грабить бедного чесного труженника, и без того еще царской войной ограбленного. Подумайте, товарищи, хто из ваших семейств еще не ограбленным остался? Грабят всех, говорят, это для проведения идеи коммунизма. Коммунисты кричат, что они грабят куркулей, помещиков, а какие же из нас куркули, если у нас ни кусочка земли и во дворе хоть шаром покати.
За наши национальные чувства, за честный труд называют нас бандитами.
Когда грабят, то кричат, что раздадут бедным, на самом деле все разбирают коммунисты по карманам...
Мы, гайдамаки Холодноярского округа, борющиеся за освобождение украинского народа, а также пресекающие в корне бандитизм профессиональный, предлагаем вам бросать оружие и идти домой, или переходить в наши ряды и общими силами сбросить ярмо коммунизма.
Долой жуликов-диктаторов!
При добровольном переходе в наши ряды за службу в рядах коммунистов не наказываем и не убиваем, а принимаем как расскаявшихся своих братьев.
Да здравствует поднявший оружие против врага трудового народа, грабителя-коммуниста.

Активный гурток гайдамакив Холодного Яру».

ДАПО, ф.р-4008, оп.1, спр.1, арк.54.

 

видання про документи щодо "отаманії" та про те, де їх шукати

Національно-визвольний повстанський рух в Україні наприкінці 1920–1921 рр. Анотований покажчик. Справа «Петлюрівські отамани»/ Упорядн.: В. Василенко, В. Даниленко. – К.: Інститут історії України, 2011. – 224 с.
http://www.history.org.ua/index.php?urlcrnt=LiberUA/select_PDF.php&isbn=978-966-02-6123-5

 

Протокол № 21 Надзвичайної сесії Київського губернського революційного трибуналу у справі холодноярських отаманів від 2 лютого 1923 року


Протокол № 21 Чрезвычайной сессии Киевского губернского Революционного Трибунала

Февраля 2 дня 1923 года Чрезвычайной сессии Киевского губернского Революционного Трибунала в закрытом заведении в составе председателя тов. Иванова, членов т.т. Михеенко и Горожанина, при секретаре гр. гр. Фриновском слушал дело по обвинению гр. гр. Завгороднего Илариона Захаровича, 25-ти лет, Гупало Деониса Мойсеевича, 25-ти лет, Зализняк-Голик Мефодия Фокича, 26-ти лет, Компаниец Тимофея Архиповича, 25-ти лет, Ткаченко Василия Федоровича, 23-х лет, Добровольского Алексея Трофимовича, 25-ти лет, Здобудь-Воля

Константина Яковлевича, 47-ти лет, Ляшенко Ивана Яковлевича, 30 лет, Дроботковского Юрия Владимировича, 26-ти лет, Яковенко Григория Федоровича, 30-ти лет и Мушкет Леонида Павловича, 28-и лет в бандитизме и вооруженном восстании против Сов. власти.

2-го февраля в 17 час. начинается заседание Чрезвычайной сессии. Председательствующим оглашён обвинительный акт, секретарём были даны справки о вручении всем обвиняемым обвинительного акта своевременно. Трибунал ознакомился со следственным материалом и вещественными доказательствами по делу.

Передопрошенный обв. Завгородний Иларион показал: обвинение предъявлено. Виновным себя признаёт, в старой армии имел чин прапорщика, в банде с 1919 года, вначале в банде Дорошенка, потом в банде Грызло, потом в отряде Кваши взводным командиром. Собственную банду организовал в 1921 году в количестве 175 человек кавалерии, 13 пулеметов и 50 человек пехоты, имел связь с закордоном через Бондарука. Находился в подчинении Орла-Нестеренка, в 1922 году имел свою банду и исполнял приказания Орла-Нестеренка, имел связь с Нагирным, Чёрным Вороном и Хмарой. Революция застала в Москве, (где) лежал в лазарете.

Передопрошенный обв. Зализняк-Голик Мефодий Фокич показывает: обвинение предъявлено, виновным себя признаёт. Бывший хорунжий петлюровской армии. Был арестован весь отряд и Зализняку удаётся бежать. На вопрос председательствующего: сколько было бандой убито человек, подсудимый отвечает — не могу сказать.

Передопрошенный Гупало Деонис Моисеевич, 25-ти лет, показывает: в старой армии был рядовым, при свержении гетьмана вступил добровольцем в петлюровскую армию. Во время Знаменского восстания в 1920 году вступил в отряд Хмары. Сначала был рядовым, а потом взводным. С красными частями столкновения имели раз сто. Цель втупления в отряд — политическая, за национальные права, за УНР. Арестован с оружием в руках.

Передопрошенный Компаниец Тимофей Архипович, 25-ти лет, малограмотный, в старой армии был ферверкером, был вооружен карабином, двумя револьверами, бомбой и шашкой.

Передопрошенный Добровольский Алексей Трофимович, 23-х лет, виновным себя признаёт, арестован с оружием в руках, находился в банде Зализняка и принимал активное участие во всех налётах и боях этой банды.

Передопрошенный Здобудь-Воля Константин Яковлевич, 47-и лет, виновным себя не признаёт. Между прочим показывает, что имел связь с атаманом банды Ивановым и давал согласие содействовать таковому, а также знал бандита Черненка, коменданта банды Иванова. Во время показаний и ответов Здобудь-Воля путается. После поражений банды Иванова подсудимый связывается с Чёрным Вороном и вступает в его банду и совместно с ней ведёт подготовку налётов на красные части.

Передопрошенный Яковенко Григорий Федорович показывает: в старой армии служил в чине штабс-капитана. При Петлюре был особоуполномоченным военного министерства. Совместно с другими петлюровцами организует повстанчекую группу, тесно связанную с Екатеринославским повстанкомом, Холодным Яром и закордоном. Виновным себя признаёт.

Передопрошенный Мушкет Леонид Павлович, 28-и лет, виновным себя признаёт. На предложение Здобудь-Воли принять участие в повстанческой работе даёт своё согласие.

Передопрошенный Дробатовский Юрий Владимирович, 26-ти лет, виновным себя признаёт. С момента зарождения украинской контр-революции подсудимый сразу вступает в её ряды и долгое время работает в петлюровских органах и армии, принимая активное участие в боях с советскими войсками. Вместе с армией УНР подсудимый отступает за кордон и вновь появляется на Украине во время наступления петлюровско-польских войск на Сов. Россию. По окончании этой войны подсудимый, не успев бежать, переходит в подполье и с этого момента, кочуя по Украине, связывается то с уголовными, то с политическими бандитами, совместно с которыми совершает вооруженные грабежи и налёты.

Передопрошенный Ляшенко Иван Яковлевич, 30-ти лет, в предъявленном обвинении виновным себя признаёт в недоносительстве сов. власти о врагах и вредного элемента. Имел связь с атаманами Лютым, Гонтой, Черненко и другими через знакомого петлюровского подпольника Ильченко, а также имел связь с петлюровским подпольником Здобудь-Волей.

Передопрошенный Ткаченко Василий Федорович, 23-и лет, виновным себя признаёт. В 1921 г. вступает добровольно в Красную Армию, впоследствии уходит и вливается в банду атамана Нестеренко-Орла и до момента разгрома этой банды принимает участие во всех бандитских налётах, грабежах и убийствах, совершавшихся этой бандой. В начале 1922 года вливается в банду Завгороднего, являясь активным участником всей разбойничьей бандитской работы атамана Завгороднего.

Все подсудимые давали разъяснения трибуналу по интересующим его обстоятельствам дела, подтвердив в общем прежние показания, данные ими на предварительном следствии. Секретарём были даны справки по ряду вопросов. Председательствующий объявил судебное следствие по делу законченным, после чего трибунал 2-го февраля в 23? часа удалился на совещание. «_» — 23 г. в «_» часов был оглашен председательствующим приговор и разъяснен срок и порядок обжалования.

ПРЕДСЕДАТЕЛЬ ИВАНОВ

СЕКРЕТАРЬ ФРИНОВСКИЙ

ПОСТАНОВИЛИ

Обвинительное заключение Следователя тов. Курского в отношении всех обвиняемых — у т в е р д и т ь. Дело назначить к слушанию на 2-е февраля, свидетелей по настоящему делу не вызывать в силу мотивированного постановления распорядительного совещания по настоящему делу от 31 января сего года — настоящее дело слушать при закрытых дверях и в отстутствии сторон, допустив в зал суда лиц, кои пользуются персональным доверием суда.

ПРЕДСЕДАТЕЛЬ — ИВАНОВ,

ЧЛЕНЫ — МИХЕЕНКО, ГОРОЖАНИН,

ГУБ. ПРОКУРОР — МИХАЙЛИК,

СЕКРЕТАРЬ — ФРИНОВСКИЙ.

ДА СБУ, арх. 1136, сл. спр. 446/7971, т. 4, арк. 300.

 

ще одна книжка буде в тему:
Іванущенко Г. Залізом і кров'ю: Сумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини ХХ ст. Історико-документальні нариси. - Суми: Собор, 2001. - 192 с.
завантажити можна за посиланням - http://flibusta.net/b/248043

 

З доповідної записки начальника Чигиринської міліції начальнику
Кременчуцької губернської мілії. 20 травня 1921 р.


«17 апреля между м.Медведовкой и с.Головковкой банда Хмары и Деркача настигла проезжавших политработников Чигиринского райполитбюро т.т.Разина и Кошевого, из коих Разина зарубили на месте, а Кошевого привезли в Медведовку и на площади среди местечка повесили...
В ночь на 18 апреля банда Хмары и Деркача численностью до 150 кавалеристов сделала налет на с.Головковку, где произвела разгром и уничтожение всех дел и архива волостного исполкома, забрала пудов 300 ячменя, собранного в разверстку, и вывесила печатный приказ, что имущество всех лиц, которые будут продолжать служить в соввласти, будет конфисковано. После всего учиненного банда направилась в Холодный Яр.
25 апреля в с.Высших Верещаках Трилеской волости, когда на сельском собрании обсуждался вопрос об отобрании у кулаков земли, имеющейся у них сверх нормы, из леса появилась банда, извещенная, очевидно, кулаками, и разогнала собрание, захватив с собой одного члена незаможнего селянства Шевченка»...

ДАПО, ф.р-1189, оп.2, спр.8, арк.12.


Пилип Хмара.