28 июня годовщина смерти полковника УНР Петра Болбочана.На станции Балин, Дунаевського р-н, Хмельницькой области состоялась панахида здесь есть фото с данного мероприятия Поминальна панахида з вшанування пам’яті Петра Болбочана От Р.Зайлера: либо пишем грамотно, либо вообще не пишем...
1). Камянець-Подільськ літо 1919 2). Рапорт П.Болбочана 26 червня 1919 3). Запорожці під час зустрічі із Січовими стрільцями в Олександрівську. На передньому плані - сотник Луцький, полковник Петрів, архикнязь Вільгельм Габсбург, полковники Болбочан і Сельванський 4). П.Болбочан 5). П.Болбочан Петр Фёдорович Болбоча́н (5 октября 1883 — 28 июня 1919) —украинский военный деятель, полковник армии УНР. Родился в селе Геджев (Гиджево) Хотинского уезда Бессарабской губернии (ныне село Яровка Хотинского района Черновицкой области). Сын священника. Автобіографія взята з вікіпедії Окончил Кишинёвскую духовную семинарию. В 1909 году окончил Чугуевскую юнкерскую школу. Во время Первой мировой войны — офицер 38-го Тобольского полка. Вёл борьбу против большевиков во время их наступления в период Центральной Рады. Осенью 1917 года организовал из украинцев 5-го армейского корпуса полк Украинской республики, который вошёл в состав Второй Сердюцкой дивизии в Киеве. 3 марта 1918 года — командир 2-го Запорожского конного полка в Запорожской дивизии. 5 ноября 1918 года получил звание полковника армии Украинского государства. Во время антигетьманского восстания возглавлял Запорожскую дивизию, командовал Левобережной группой армии УНР. После отступления из Левобережья устранён от управления корпусом. В июне 1919 года попытался самостоятельно обойти командование этим корпусом. За это решением военно-полевого суда расстрелян на станции Балин (теперь на территории Дунаевского района Хмельницкой области). Попытка свержения Директории УНР. В конце 1918 года — в начале 1919 года состояние УНР стало критическим. «Надо что-то делать! Иначе — конец Украине! Страна наша погибнет» — заявил на совете руководства УДХП Николай Михновский. Хлеборобы-демократы разработали отчаянный план отстранения Директории от власти. Он состоял в том, чтобы с помощью двух наиболее боеспособных объединений украинской армии — Запорожского корпуса полковника Петра Болбочана и Корпуса Украинских сечевых стрельцов полковника Евгения Коновальца — установить на Украине военную диктатуру. Решение УДХП было однозначным — «Необходимо ехать к Болбочану. Единственная надежда на него». Кроме этого, Михновский хотел предложить полковнику пополнить его военные части «добровольцами-хлеборобами», которых в то время насчитывалось примерно 3 тысячи. В дальнейшем УДХП после переговоров с «Союзом хлеборобов-собственников» высказали готовность собрать ещё примерно 40 тысяч человек. В основном это были представители украинских средних и мелких землевладельцев, которые понимали, что власть большевиков несёт им полное уничтожение. Полный решимости и надежд, Николай Михновский даже не догадывался, что миссия к полковнику станет его последней политической акцией. Запорожский корпус он настиг аж в Кременчуге. На следующий день по приказу Петлюры Петра Болбочана арестовали. Ще деякі статі про П.Болбочана КРИМСЬКИЙ ПОХІД ПЕТРА БОЛБОЧАНА НЕДОВГЕ ЩАСТЯ ПОЛКОВНИКА БОЛБОЧАНА Дума про козака Болбочана
На мою обєктивну думку є два варіанти за що ростріляли П.Болбочана Перший: Те що він хотів поставити на керівництво України Вільгельма Габсбурга Другий: Те що він хотів "можливо" перейти на сторону більшовиків.
"...Наприклад, В.Сідак, Т.Осташко та Т.Вронська у своїй монографії “Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника” зазначаючи, що у серпні 1918 р. 2-й Запорізкий полк під командуванням П.Болбочана з двома гарматними батареями було перекинуто на протибільшовицький фронт на Чернігівщину в район Новозибків – Новгород-Сіверський, “запорожці протягом 3-х місяців вели виснажливі бої з червоноармійськими загонами”. Мусимо з цього приводу зробити певні уточнення. Безпосередньо болбочанівці протистояли червоноармійцям у вересні–жовтні 1918 р. (тобто – 2 місяці), про що, зокрема, зазначалося телеграмі до Полтави Українського телеграфного агентства від 9 листопада 1918 р. з повідомленням тексту наказу військового міністра. З неї ми маємо можливість уточнити й місце бойового розташування 2-го пішого Запорізького корпусу П.Болбочана, а саме – бойові позиції в районі м. Стародуба. Гетьман П.Скоропадський у своїх спогадах зазначав, що “цей полк бився дуже недурно під командою Балбачана”. Визнання заслуг П.Болбочана та його бойового підрозділу у захисті кордонів Української Держави було офіційно виражено керівництвом країни в листопаді 1918 р. через представлення до нагород всіх козаків та старшин 2-го пішого Запорізького полку, що відзначилися в боях з більшовиками, а їхнього командира – через переведення в полковники. В коментарях до видання “Спогадів” П.Скоропадського (автори: К.Гломозда, Р.Пиріг, О.Рубльов; за участі К.Бондаренка, Ф.Проданюка та Г.Сварник) вказується, що П.Болбочан “5 листопада 1918 р. дістав ранг полковника армії Української Держави”. Конкретним приводом до відзначення стали бої, як зазначалося у наказі військового міністра Української Держави від 9 листопада 1918 р., що велися 2-м пішим Запорізьким полком 8–10 жовтня 1918 р. поблизу села Каменського, “коли козаки, обійдені зо всіх сторін переважаючими силами супротивника, пробились [в] напрямку на Колпинці, завдавши великих втрат ворогові та, отримавши підкріплення, перейшли у наступ і розбили супротивника”. Саме за цю переможну операцію і “за його блискуче служіння Україні Його Світлість Пан Гетьман оголошує свою щиру вдячність старшинам і славним запорозьким козакам і наказав негайно представити до нагород всіх, що відзначилися і командирів 2-го Запорозького полку[.] Військового старшину БАЛАБАЧАНА підвищити в полковники”. Таким чином, віднайдена нами в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) зазначена телеграма проливає додаткове світло на обставини, за яких командира 2-го пішого Запорізького полку П.Болбачана [1] було переведено у звання полковника, а його підлеглих до бойових нагород. Гадаємо, її введення до наукового обігу стане в пригоді не лише біографам П.Болбочана, а й дослідникам військової історії України (подається мовою документа із збереженням правопису): Телеграфъ Телеграмма Въ Полтаву 22 – 10 Копії відправлені [підпис] ПОЛТАВА КІЕВА 351/А. 123 9/11 22 25 = ЦИРКУЛЯР УТА 9/11 115 = КІЕВЪ 9/11. приказе военнаго министра по военному ведомству отмечается боевая доблесть 2 пешаго запорожскаго полка каковси два месяца днемъ и ночью занимает боевыя позиціи в районе стародуба защищая границы Украины отъ воровских и мятежных многочисленныхъ бандъ вооруженных пушками пулеметами последній боевой пдвигъ запорожкаго полка – бои 8—10 октября к села Каменской когда козаки обойденные со всех сторонъ превосходными силами непріятеля пробились направленіи на колпинцы нанеся большія потери врагу и получивъ подкрепленія перешли в наступленіе и разбили непріятеля за его блестящее служеніе Украине его светлость пан гетманъ объявляет свою искреннюю благодарность старшинам и славным запорожсским козакам и приказал немедленно представит къ наградамъ всехъ отличившихся і командирам 2-го запорожскаго полка войсковаго старшину БАЛАБАЧАНА произвести въ полковники – Примітка: 1. Під час протигетьманського виступу Січових Стрільців на чолі з Директорією, П.Болбочан очолив Запорізьку дивізію, яка розгорнулася в корпус, відійшов до Харкова, а потім зайняв Полтаву. Командував Лівобережною групою армій УНР, але через його несприйняття поглядів С.Петлюри на партійний принцип будівництва армії і держави, 22 січня 1919 р. був усунений з посади командуючого. В лютому–червні 1919 р. перебував у Галичині. На початку червня, перебуваючи в Запорозькому корпусі, погодився на пропозицію старшин і зі згоди державного інспектора М.Гавришка самовільно (без наказу вищого командування) очолив корпус. За це був заарештований і 12 червня 1919 р. за звинуваченням у спробі військового заколоту засуджений до смертної кари..." Гай-Нижник П. За що Петро Болбочан був представлений до звання полковника армії Української Держави // Київська старовина. – 2007. – №6. – С.155–157.
Замітка з газети "День" ВОРОГ ЧИ ЗАХИСНИК ДИРЕКТОРІЇ? "Воєнна історія" #4-6 (28-30) за 2006 рік, автор: Володимир СІДАК, директор Інститут захисту інформації Національної академії Служби безпеки України, членкореспондент Академії педагогічних наук, доктор історичних наук, генераллейтенант запасу (а також є автором книги - Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника: Наукове видання. - К.: Темпора, 2009. - 426 с: іл. Сідак В., Осташко Т., Вронська Т.) - ПОЛКОВНИК ПЕТРО БОЛБОЧАН НА ТЛІ СВОЄЇ ДОБИ
Ну дайош Семьон 1.Поперше не вiн один хотiв.А був одним з тих хто це носив на думцi.Проте реальних крокiв в цьому так i не було зроблено. А по друге коронацiя на престол Габсбурга -Вишиваного виношувалась навеснi влiтку 18 року в противагу Скоропадського.Тому бiльше було причин для страти Болбочана якраз у Скоропадського тодi,але й вiн цього не робив.Крiм того Запорiзької дивiзiї вiн не розформував навiть,хоча знав що там проти нього живляться антигетьманськi настрої. А в 1919 роцi вже нiяких спроб посадити Габсбурга не було.Вiн вже сам тодi цю затiю для себе закинув з огляду на тi бурхливi подiї того року.Та й сам Болбочан немав нIяких зносин з н Габсбургом на той час.Тому це взагалi не причина далеко. 2.Це взагалi найкумеднiше що я коли чув щодо Болбочана.Хоча ти тут поставив слово "можливо" у лапки. Що що а це йому навiть нiхто не мiГ закинуть.Хоча на нього яких тiльки собак не чiпляли для виправдання розстрiлу. Вiн був безкомпромiсним ворогом большевизму.Перший розпочав боротьбу з ними на Лiвобережжi коли Директорiя гралася в синтементи щодо них та чекали на мирне урегулювання,поки не втратила УНР все Лiвобережжя.Болбочан навiть ввiйти в зносини с Отаманом Красновим щодо спiльної боротьби,виходячи з критичного стану.Що йому до речi пiзнiше й закидали. А взагалi щодо офiцiйної версiї.То його звинуватили в тому що вiн самочинно намагався перейняти керування Запорiзькою Группою Армiї УНР.Та спроба захопити владу за пiдтримки деяких соцiалiстiв самостiйникiв,тобто держ.переворот. Насправдi ж вiн був абсолютним авторитетом в ДА УНР особливо серед старих формацiй таких як запорожцi.Та мав особисту неприязнь серед Петлюри та iнших осiб cеред керiвництва УНР.Бо вони вбачали в ньому загрозу спроби взяти кермо Вiйськом.КрIм того нещодавний виступ ОскiЛка проти уряду.теж додавав побоювання Петлюрi щодо подiбного з участю Болбочана. П.С. Взагалi вважаю тему варто перенести в роздiл:"Украина 1917—1921"
Я навів банальні та прості здогадки! Щодо керівництва УНР то там були різні особи.А взагалі сумнівно що він претендував на якісь там керівні посади.Виникає питання? 1-Болбачан розумна особистість, військовий то чому він незалишився керманичом на лівобережжі там йому роботи вистачало? 2-Вони військові і в той час особисті неприязні вирішували по іншому, але ціль в них була держава УКРАЇНА (тож вони що немогли спочатку зробити державу а там вже стріляти один одного) 3-То чому такі військові незупинили більшовиків які йшли на Київ.Напрошуються сумнівні висновки про всіх військових діячів і зразу байка "лебідь, рак і щука"!
1. Работы там ему хватило бы с головой, но как Вы сами отмечаете он человек военный и выполнял приказы. а кем бы он был на Левобережье, если бы вошел в конфронтацию с Петлюрой? Стал бы очередным атаманом, которому пришлось бы лавировать между белыми, красными, местными батьками и махновцами. Учитывая его нелюбовь к большевикам и сильную "любовь" Махно к офицерам то, скорее всего занесло бы его в белый лагерь... 2. Большевики так и сделали - сначала взяли власть, а потом с удовольствием стали жрать друг друга... 3. Вопрос об остановке большевиков под Киевом скорее из области фантастики. даже если бы в лагере УНР было все в порядке и не было различных дрязг, то элементарно для этого не хватило бы сил. кроме того, не стоит забывать о том что на юге во всю шло наступление белых и о том что в войсках начиналась эпидемия тифа... По моему мнению П. Болбочан представляет собой типичный пример того как политиканы вытирают ноги о военных. Он в начале 1918 г. рискуя жизнью прикрывает отход этой сволочи из Киева и эта же сволочь в дальнейшем отдает приказ о его расстреле. Даже на грани катастрофы они не могли ему простить его высказывания в их адрес о их некомпетентности, нездоровом карьеризме и их непоследовательной политике...
Не те що претендував а знову намагався перейняти керування Запорiзькою Группою Армiї УНР,з посади якої його зняли до речi так i не довiвши причини та офiцiйного звинувачення.А це ж було його дiтище-запоржцi.А вiн бачив до якого стану довели Запорiзьку групу Волох та Ко своїм "отамануванням" там.Та попри те запорожцi залишалися найбiльш бойовою та карною частиною. 1.Хм...Керманичем чого залишився б вiн там? В якостi Отамани партизанки протибольшевицької? Чи перекинуться до бiлих? Нi те нi те не було його. Якої роботи? Вiн свою "роботу" i так виконував чесно та покладений на його обов`язок. Почав перший боротьбу з большевицькими частинами що почали одразу проникати в Україну,по антигетьманському повстаннi.Попри те,що Директорiя УНР гралася з большевиками в синтементи.Та вважала що це якесь не порозумiння.А такий "дiяч" як Винниченко ,прямо казав що це все вигадки Болбочана буцiмто то большевицькi частини йдуть з боями в Україну. Болбочан волав про допомогу,щоб уряд УНР надсилав частиниТа закидав фактично з Київа цими звiдомленнями.А реакцiї нуль I лише вже як фактично було втрачено Лiвобережжя,уряд УНР оголосив вiйну РадНаркому. От тодi й почали чiпляти всi невдачi на Болбочана. 2.Це що так думки вголос?Чи риторика. Ну так не могли.Комусь стояв кiсткою Болбочан.Для нього Україна й була впершу чергу.Але хтось бачив лише жагу до влади,а в ньому бачили конкурента. 3.Якi такi? Такi як Болбочан? Так я вже казав вiy це невпинно робив з ГРУДНЯ мicяця.В той час як у столицi розвалювали все що залишилось по Гетьману. Та це ще питання до Директорiї,як так що з понад 100 тисячного вiйська на момент повалення Гетьманату,за лiченi днi Армiя танула та агонiзувала.
Ось приведу зараз ту частину з рапорта П Болбочана Мiнiстру вiйськових справ УНР О.Шаповалу 5 березня 1919р,що стосується цього питання. "Бувший Головнокомандуючий Вiйськами Лiвобережної України 5 березня 1919 р. м.Станiславiв Вiйськовому Мiнiстру Рапорт ..............................................................................................................................................................................................................................Чув я приватно,що обвинувачують мене в тiм,що стояв за згоду з Антантою.Так стояв я за цю згоду,бо я зразу бачив,що нiчого самi ми не зробимо,позаяк розпад української армiї був дуже сильний i цьому весь час допомагало головне командування,котре домагалося розложити i мої кровнi частини.Казали,що явiв переговори з Добровольцями-неправда.Добровольцi i большевики приговорили мене до смерти,а в Харковi старшини-добровольцi робили на мене замах.Головний Отаман Петлюра менi особисто i по телеграфу передав наказ вiйти в переговори з Дончаками i вiйськом Антанти,що висадилося в Севастополi.Я й сам настоював завести переговори з Дончаками i Антантою,але я рахував,що Центральний Уряд сам зробить це,а коли одержав наказ вести переговори,то був дуже здивований,бо абсолютно нiяких директив з приводу переговорiв я не получав,а в друге-Головне Командування знало,що в той час у мене не було таких людей,котрi могли би виконати таку вiдповiдальну мiсiю i я довго з губернiяльним комiсаром Харкiвщини п.Тимошенком обговорював,кого би нам послати до Новочеркаську i Севастоволю.Нарештi я рiшив послати до Дончакiв Певного,але вiн,з початку згодившись,на другий день вiдмовився.А перед цим я уже пiслав був телеграму отамановi Краснову,в котрiй вимагав,аби вiйсько Дончакiв залишило Донецький район.У вiдповiдь получив телеграму вiд полковника N начальника Донського загону,котрий просить припинити бойовi дiї,на далi необхiдно було зговоритися,а пiслати не було кого.Тодi я послав телеграму Волоховi,котрий з Гайдамацьким полком був в районi Бахмут-Яма-Лiман-Нирково з наказом почати переговори з командуванням передового Донського вiддiлу,бо необхiдний був вугiль,а далi рiшив послати старшин Генерального Штабу,але Волох на одрiз вiдмовився виконати мiй наказ.Скоро пiсля цього Харкiв був залишений.Командуванню вiйськ Антанти я послав телеграму,копiю которої вiдправив Головному Командуванню;другу копiю передав Нiдерляндському консуловi,котрий сам повiз її до Антанти.Я весь час аiдкреслював,коли був у Київi (16-19 грудня 1918 р.),що у мене в той час не було таких людей,котрим можна було-би доручити таку справу,як переговори,а доручати хлопчикам,я не мiг............................................................................................................................................................................................................. (Архiв С.Цапа (СГД).-Спр 3.-Б/н. Машинописна копiя)
Еще предлагаю переименовать тему...ну типа "Жизнь и смерть Петра Болбочана", а то вопрос с расстрелом быстро себя исчерпает...личность довольно интересная и хотелось бы обсудить не только его смерть, а создавать новую тему по этому человеку, я думаю, будет лишним...
Интересная статья, в которой есть одна из версий расстрела П. Болбочана: Полковник Петр Болбочан: тайны жизни и борьбы украинского военачальника http://www.inosmi.ru/panorama/20080425/240997.html
Згоден.Можна просто назвати "Петро Болбочан" А особистiсть дiйсно цiкава,та не тiльки.А легендарна.Вiн стояв у витокiв найкращих частин ДА УНР запорожцiв. До речi чорношличники,неодноразово намагались його вiдбить збройно та звiльнить як в Кременчузi в час його першого арешту так i на Подiллi в останнiй раз.Та лише його особисте запевнення.цьому заважило.Хоча Дяченко був налаштований рiшуче.
Ким би був на лівобережжі-Україну захищав навіщо метатась йому, а простіше на західній та центральній Україні?!Йому вдалась війна в Криму.. Якщо чесне небачу конкуренції Петлюри та Балбачана і факти такі сумнівні... Щодо перейменування теми то згідни з AlexanderN79 згідний те що політикани і пашталаки витираютьт ноги в тих хто хоч щось пробує зробити чи змінити.
Це така насмiшка в тебе? Я щось не розумiю. Яким би вiн чином був на Лiвобережжi,та головне в якостi кого?ВiН вiВ бої до останнього,скiльки мiг,закидував уряд УНР неодноразово про допомогу частинами,але уряд не дiяв. За Крим взагалi не зрозумiв що мав на увазi?Що значить вдалася?Операцiя в Криму пройшла вдала та мала б добрi подальшi наслiдки,якби не конфронтацiя з нiмцями.Та наказ Жуковського. Коло Петлюри крутились та мали вплив рiзнi покидьки типу Волоха,котрi роз`їдали Армiю з середини. Болбочан же її творив.
Ким би він був? - полковником був би!Тоді логічне запитання чого він нелишився творити армію на лівобережж?.
На Левобережье такая ж... в то время была, что об армии речи быть не могло. разве что партизанский отряд... Для создания армии нужна поддержка государства, материально-техническая база, оружие, людские ресурсы, бабло в конце концов... Теперь по порядку: - подержка государства - если б он не выполнял приказы сверху, то автоматически становился вне закона, т.е поддержка государства (т.е. Директории) отпадает. - по снабжению и оружию - без поддержки государства приходится расчитывать только на себя... - людские ресурсы - население вообще неохотно воевать идет, тем более желающих заполучить людской ресурс в то время было много...вспомним. что в то время на Левобережьи были и красные, и белые, и Махно, и партизаны самостийники, и всякие батьки непонятной политической раскраски... - а бабло где брать? если путем реквизиций то вопрос с людским ресурсом отпадает сам собой... Вот так, друже...
згоден, а ще Директорія "жувала соплі" в питанні Антанти та взагалі в питанні протидії всім загарбникам. так що ІМХО грнохнули його як найбільш популярного польового командира який вигідно відрізнявся від невдах-політиканів і був здатен на реальні кроки. і ще штрих, на той момент (нехай мене поправлять якщо помиляюсь) смертна кара в УНР була відмінена але його розстріляли.
Хочу добавить, что этот "деятель" с пеной у рта доказывал, что армия это пережиток самодержавия и Украине не нужна и хотел создать вместо нее народную милицию...но он уже вряд ли что то решал, когда Болбочана расстреляли. Его вывели из состава правительства в феврале 1919 г... Как правило политики из военночальников действуют грубовато и редко пользуются популярностью у народа...у него было мало опыта в этих игрищах, вспомним травлю, которую устроили на него в прессе...я думаю основной причиной была его популярность в войсках...Петлюру это пугало, что и привело к конечному результату.
пресса, я б не переоценивал ее значение на тот период. чем дальше от редакции тем оно меньше. а вот полководец имеющий реальную популярность и любовь в войсках - вполне реальная сила. кстати арестом Болбочана они многих отсебя оттолкнули вот например
СМИ это просто пример...Ну а про популярность в войсках я уже говорил... ну а Григорьев, не ушел бы тогда, ушел бы позже...Вся беда армии Директори была в ее полупартизанском составе, где каждый мнит себя невъе...м командиром...если у Болбочана войска были армией, то у Григорьва это большой партизанский отряд...а сколько таких было в УНР...
ну одно дело уходить когда тобой командуют всякие штатские мечтатели живущие в утопиях а другое когда командир при памяти. а что до проблем армии - регулярную украинскую армию, из которой в своем большинстве и появились повстанческие "батьки", еще в 17 похерели леваки - сторонники социальной утопии.
