Повстанський рух в Українi 1919-1920-тi р.р.

Re: Сили повстанцiв на кiнець 1920 року.

1. По поводу национального состава РККА: кроме, уже указанных китайцев, на Украине действовали латышские части (Латвия на то время не являлась частью советской России). также были небольшие отряды других национальностей. Один из организаторов террора в Крыму 1920 - 1921 года - Бела Кун - венгр...
2. По поводу интервентов: не стоит преувеличивать их роль в борьбе с Красной Армией, они практически не участвовали в боевых действиях за исключением поляков и чехословаков. Это видно даже по статистике потерь...
3. По поводу социального состава воюющих сторон: по Вашему мнению получается только в РККА был трудовой народ, а вот статистика вещь упрямая: все повстанцы на Украине, вне зависимости от политической принадлежности, преимущественно выходили из крестьянства. до 80 % офицеров Добровольческой Армии белых происходили из крестьян и рабочих. только 20 % - потомственные военные, из студентов и гимназистов, купцов и дворян...
4. По поводу борьбы: конец повстанческого движения на Украине обусловлен не тем, что народу эта борьба была "по - барабану", а тем что в 1922 году власть потихоньку ослабила гайки: прошла эпоха военного коммунизма, которая больше всего вызвала недовольство у народа, была объявлена амнистия участникам Гражданской войны (кроме некоторых одиозных лидеров повстанческого движения), начался НЭП в конце-концов. Да и активная борьба РККА и ВЧК с повстанчеством дала спои плоды...
5. По поводу завышения численности повстанцев: такие факты были. Ю. Тютюник в Польском Генштабе в конце 1921 г. перед "2-м походом армии УНР" заявлял, что численность повстанцев на Украине порядка 50 тыс. человек. однако это не соответствовало действительности. к концу 1921 года порядку 30 - 35 тыс. повстанцев были уничтожены, сдались или ушли за границу...

 

Re: Сили повстанцiв на кiнець 1920 року.

А что такое 30-35 тыс.? Для территории Украины, ее сел и городов того времени - если не стакан и не ведро в море, то всеравно сила не убедительная. Да, в период всеобщих беспорядков, партизанщины и махновщины вреда от этих повстанцев хватало, но после мало- мальской стабилизации , привлечения РККА к наведению порядка - " порох" и прыть " повстанцев" иссякли, так как народ их не поддерживал, надоели они народу как и бесполезные войны с постоянными грабежами и насилием, вот и пришлось им уносить ноги за кордон. Если кто и стоил чего в этой мясорумке , так это дед Махно! Но здесь есть и плюсы и минусы , да и тема совсем другая.

 

Re: Сили повстанцiв на кiнець 1920 року.

по поводу сюжета "кина" с несколько другой точки зрения есть довольно старая но неплохая статья http://mamajkraj.blogspot.com/2010/07/blog-post_07.html

 

Re: Повстанський рух в Українi 1919-1920-тi р.р.

Даже к 21 г,как написал Александр эта цифра более как убидетильна.А в 1920 она еще многократней была.Так как только одна Степовая дивизия Блакитного как говорилось выше имела такое число повстанцев в общем составе. И эта "не убедительная" сила несла реальную угрозу большевицкой власти,а на многих обширных териториях власть де факто принадлежал повстанцам.
Народ их поддерживал и сам народ был базой этих повстанцев в широком понимании этого слова..
Но верно замечено что НЭП и упорная борьба ЧК ЧОН Б/Б,и привлечения частей РККА дали свои результаты.

 

Re: Повстанський рух в Українi 1919-1920-тi р.р.


Отаман Ангел

 

Re: Повстанський рух в Українi 1919-1920-тi р.р.



Справа Кость Блакитний.

 

Коротко про Степову дивізію Костя Пестушко
(Очет Екатеринославского Чека 1920-1921 г Дніпропетровськ 1994, фотокопія)




Обставини гибелі Костя Пестушко (Блакитного)
(Очет Екатеринославского Чека 1920-1921 г Дніпропетровськ 1994, фотокопія)

 

Есть одна интересная книга в сети, название- Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине.1918-1921 Документы и материалы.

 

Re: Сили повстанцiв на кiнець 1920 року.

ось про це можна докладніше почитати в Коваля http://www.ukrlife.org/main/evshan/zhnyva84.htm та http://www.ukrlife.org/main/evshan/zhnyva66.htm

 

Re: Сили повстанцiв на кiнець 1920 року.

Це так - навскидку.

"В целях ликвидации восстания сожжены села: Романовка, Жидовцы (Попільнянського району Житомирської області) и еще два села." (Антонов-Овсеенко В.А.: Записки о гражданской войне.Т.3.– С. 343- 344).


“От Киевской Губчека

Чрезвычайная комиссия… в своей… работе убедилась, что чем слабее становятся репрессивные меры, применяемые по отношению к буржуазии, тем наглее становиться она в ее задачах теми или иными гнусными мерами уничтожить власть рабочих и крестьян.
В настоящее время весь контрреволюционный элемент, … ополчился против власти Советов и при помощи местной буржуазии и кулачества готовиться к нанесению ей непоправимого удара. Чрезвычайная комиссия решила при помощи организованного ею института заложников в корне пресечь замыслы буржуазии и отбить у нее всякую охоту к каким бы то ни было выступлениям в дальнейшем.
Киевская губернская ЧК доводит до всеобщего сведения, что малейшее выступление против Советской власти будет караться беспощадным расстрелом заложников.
Вместе с тем Чрезвычайная комиссия ставит в известность широкие массы населения, что в ответ на расстрелы коммунистов, производимые при помощи буржуазии в местностях, захваченных белогвардейскими бандами, будут беспощадно истребляться представители контрреволюционной буржуазии, которая в количестве нескольких сот человек вывезена в Великороссию.

Заместитель председателя Киевской губернской чрезвычайной комиссии Яковлев.
“Известия ВУЦИК”
26 серпня 1919 року”
(Органи державної безпеки Київщини у фотографіях та документах (1919 - 1991). Автор - упорядник Шевченко О.І. - К. 2004 - Ст. 42 ).

ну, і для завершення.

“Как же можно совершить революцию без расстрелов? Неужели вы думаете справиться со всеми врагами обезоружив себя? Какие еще есть меры репрессии? Тюремное заключение? Кто ему придает значение во время гражданской войны, корда каждая сторона надееться победить? Ошибка, недопустимая слабость, пацифистская иллюзия…”
(Ленін В.І., під час суперечки з Каменевим з питання застосування розстрілів за дезертирство та порушення дисципліни у армії - Галин В.В. Интервенция и гражданская война. – Москва, 2004. – С. 18.)

“ Действия повстанческих отрядов вносили подчас весьма серьезные осложнения в стратегию всех борющихся сторон, ослабляя попеременно то одну, то другую, внося хаос в тылу и отвлекая войска с фронта. Объективно повстанчество являлось фактором положительным для нас на территории, занятой врагом, и тотчас же становилось ярко отрицательным, когда территория попадала в наши руки. Поэтому с повстанчеством вели борьбу все три режима — петлюровский, советский и добровольческий.”
(Деникин А.И. Очерки русской смуты. В 5-ти т. Т. 5. – Париж , 1926.)

 

Re: Сили повстанцiв на кiнець 1920 року.

Из вечерней оперативной сводки штаба ХВО №04821/оп от 19 ноября 1921г.
По донесению комбрига 28-й пограничной дивизии на рассвете 19 ноября банда численностью 150 штыков под командой Пшенник перешла румграницу в районе Парканы (8 верст западнее Тирасполь) и, оттеснив части 184-го погранбатальона, совместно с восставшим населением района Терновка-Парканы заняла последние, вырезав коммунистов. В 9 час. 19 ноября банда заняла западные предместья гор. Тирасполя, откуда после короткого боя с частями 2-го батальона 451-го полка банда была отброшена в западном направлении потеряв убитых, раненых и пленных, в числе последних два офицера. Батальон 451-го полка совместно с тираспольским гарнизоном, продолжая преследование банды, в 14 час. занял Парканы-Терновка, банда же, рассеявшись, ушла в северном направлении. Во время боя с бандой убит комбат 2- 451-го полка.Части 184-го погранбатальона, сосредоточившиеся в Тирасполь, вновь развёрнуты по румгранице своего участка, 2-й батальон 451-го полка- Парканы. Маневренную группу 151-й бригады в составе 451-го и 453-го полков и команд пеших разведчиков дивизии, отбывающих лагсбор в районе Чёрный Кут- Исаево (2-7 верст южнее Черново) приказано перебросить: 453-й полк и команды пеших разведчиков 151-й бригады- район Петроверовка, 451-й полк- Цебриково (30 верст северо-восточнее Тирасполь), откуда вести усиленную разведку в общем направлении на Тирасполь, выделив для указанной цели не менее 3-х сильных отрядов.

Из вечерней оперативной сводки штаба ХВО №04283/оп от 20 ноября 1921г.
По донесению комполка 451, банда Пшенника вечером 19 ноября на лодках, поданных румсолдатами, переправилась обратно на правый берег Днестра (место переправы не указано). По дополнительно полученным сведениям в результате боя у Тирасполя и Парканы взято в плен 15 петлюровцев и 180 повстанцев.

Из разведсводки 51-ой стрелковой дивизии от 21 ноября 1921г.
Банда петлюровцев численностью в 150 человек при 1 пулемёте Кольта в 5 часов 19 ноября против села Бычек (против хутора Плоский) произвела переправу на нашу сторону частью на лодках, частью вброд. Часовые заметив переправу, открыли огонь, отходя к штабу войск поста в селе Бычек. По тревоге взвод рассыпался в цепь и завязался бой с бандитами, но благодаря численному превосходству у последних, погранстрелки начали отходить в направлении Токмогзея (5 верст северо-западнее Тирасполь), потеряв 2 убитыми и 3 ранеными. Переправившаяся банда разделилась на две группы: одна из них двинулась в село Парканы, другая по направлению Токмогзея, но, встреченная подошедшими частями 185-го батальона, в результате боя была отброшена частью обратно на румсторону, и часть направилась вслед за первой группой на Парканы. С подходом банд к Парканам с румстороны напротив указанного села начинает переправу новая банда 60-70 человек. Одновременно с этим в Парканах поднимается восстание крестьян, которые напали на штаб 18-го кавэскадрона, полвзвод комсвязи и хозкоманду, захватили 2 пулемёта Максима и 1- Шоша. Под давлением бандитов и повстанцев-крестьян, взвод 1-й роты 184-го батальона отошёл и занял позицию восточнее Парканы, где к нему присоединился ещё один взвод, завязалась перестрелка. В результате бандиты оттеснили взводы к Тирасполю, заняв предместье Тирасполя Крепостная слободка. Приведёнными в порядок частями гарнизона Тирасполь бандиты были отброшены, и к 14-ти часам нами заняты Парканы, причём при отступлении повстанцы бросили все пулемёты, захваченные в 18-м кавэскадроне, а так же и свой пулемёт. К 22 часам охрана границы восстановлена, часть бандитов на поданных румсолдатами лодках переправилась в Бессарабию. Национальный состав банды украинцы и незначительная часть поляков, имелось национальное украинское знамя и прокламации на немецком языке. Потери с нашей стороны выясняются, убит помкомэскадрона 18 и около 20-ти кавалеристов и ранено комэскадрона и около 10-ти кавалеристов.

 

на кордоні з румунами там до початку 30-х цікаво було. дід з села що за пару км от кордону так казав що влітку майже щомісяця групи проривались то туди то назад. з боями і всім іншим.

 

Re: Сили повстанцiв на кiнець 1920 року.

Что за источник?

 

Кое что о повстанческом движении в 1930-х гг. из статьи историка Владимира Барцёса (Барцьоса):

"Українці активно і пасивно чинять опір новій політиці влади: від відмови здавати зерно і вступати в колгоспи до відкритих збройних повстань і виступів. За даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися "як широкі збройні повстання проти радянської влади". Лише за півроку (січень – червень 1930 р.) офіційно зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників комуністичної влади, на Херсонщині, Вінниччині, Дніпропетровщині, Чернігівщині, Одещині ті інших регіонах розпочались збройні повстання селян (загальна чисельність повстанців перевищила 40 тис. осіб).
Виступи і повстання відбувалися під гаслами: "Верніть нам Петлюру!", "Дайте другу державу!", "Хай живе самостійна Україна!", "Геть СРСР!", "Геть комуну!", в одній з повстанських листівок, що розповсюджувалась на Поділлі в кінці 20-х рр. була відозва до селян і робітників: "Не давайте московській комуні хліба, не платіть податків і не купуйте облігацій. Геть московську неволю! Нехай живе самостійна Україна! Нехай живе Українська Народна Республіка!". До прикладу, як розвивався селянсько-повстанський рух на Вінниччині: керівник ДПУ УРСР В. Балицький 16 травня 1930 р. писав: "Вчера приехал в Тульчинский округ, весь округ охвачен волнениями и восстаниями… На сегодняшний день волнения происходят в 153 селах, совершенно изгнана Советская власть и актив из 50 сел… Колхозы ликвидированы в большинстве сел округа. В некоторых селах – вооруженные выступления, вырыты окопы вокруг сел, которые заняты вооруженными, не пускающими в село.
В отдельных селах поют "Ще не вмерла Україна". В Мястковском районе при проведении операции было оказано у сел Горячковки и Олыпанка вооруженное сопротивление, перестрелка продолжалась около 3 часов. Из села Балановка Бершадского района после решительных мер нашего отряда, по сведениям, ушло в лес 500 чел., вооруженных вилами и топорами.
Весь округ разбит на оперативные участки. К каждому оперативному сектору приданы вооруженные отряды коммунистов и войсковые конные группы ДПУ. Отдан приказ о решительном подавлении выступлений".
І це лише на Вінниччині, в цілому ж по Україні точилась справжня війна між українським селянством і чужинською владою Кремля. Влада кидала проти повстанців, озброєних вилами, косами, сокирами і лопатами збройні загони ДПУ, артилерію, танки, навіть авіацію. Протягом 1930 р. в Україні сталося більше 4 тис. повстань, в яких брало участь близько 1 млн. 200 тис. українських селян. Схожий рух був на Кубані, збройні виступи були практично відсутні на московських етнічних землях.
За різними даними протягом 1931-1932 рр. повстансько-партизанський рух тривав, створювались навіть кавалерійські повстанські частини, і боротьба в не менш активних формах продовжувалась. Відбувалась вона і в 1933 р., так звані "голодні бунти", коли, фактично беззбройні українські селяни йшли в бій проти озброєних до зубів загонів ДПУ. Кожна нація могла б пишатися таким героїзмом і жертовністю своїх синів і дочок. Отже, українців вважати мирними овечками, які йшли без опору на забій не приходиться, тому українці в цій боротьбі були не жертвами (як за хрущовською трактовкою), а загиблими за Україну, за свою рідну землю і право бути на ній повноправним господарем."

Насчет 40 тыс. это скорее преувеличение, но все равно недовольных было много...

 

Роман Коваль в одной из своих книг подавал сводку из ГПУ численнсоть вооруженных востаний на момент 30-32 г.г.,цифры там огромны.
Разговаривал как то с одним дедом,он родом с с.Ковяги Валковского районва Харьковщина.
Он говорил что у них в голод 33 не могли изьять хлебозаготовки,все мужское население выбило активистов и ливкидировала всю сов.власть.Пока на них говорит не кинули бойцов массу с Харькова и тех в лесу не перебили.
Это один только из примеров,вооруженного отпора проводимому геноциду.
А их масса.
Но навязан миф о спокойном рабском подчинении,мол забирали все в 32-33 ,а "хахлы эдакие" и не сопротивлялись.

 

"Разговаривал как то с одним дедом,он родом с с.Ковяги Валковского районва Харьковщина.
Он говорил что у них в голод 33 не могли изьять хлебозаготовки,все мужское население выбило активистов и ливкидировала всю сов.власть.Пока на них говорит не кинули бойцов массу с Харькова и тех в лесу не перебили.
Это один только из примеров,вооруженного отпора проводимому геноциду.
"...Это пример???На уровне .Одна баба казала????А подтвердить это нечто(статьей,выпиской)???

 

Это вообще был наш разговор с Николаускассом,мой ответ о его рассказе о румынской границе.
Вам же я ничего не доказывал и потверждать не собирался и не собираюсь!
Читайте тему!

 

Тему читал-ляля оно ляля и есть...А разговоры лучше вести в личке-тут типа форум и все имеют право слова....

 

Вы сами себе противоречете.Разговор наш и ведется в разрезе темы и только ее.
А если Вы видите одно ляля так доведите это что все только лишь ляляляОпровергните что то.А потом тоже можете требовать.

 

Что бы народ не ругался:

Из "Краткой справки Главного управления пограничной охраны и войск ОГПУ об участии «в операциях по кулачеству» 28.06.1930 г.:
1. "Один из дивизионов 6-го полка войск ОГПУ (УССР) в течение 2 не¬
дель ликвидировал 102 массовых выступления, восстановил соввласть в
32 населенных пунктах и произвел изъятие большого числа антисоветско¬
го и кулацкого актива. За тот же срок дивизиону пришлось совершить по¬
садку в вагоны и выгрузку из таковых 31 раз."
6 кавполк ОГПУ дислоцировался в Харькове.
2. "Курсант ман[евренной] группы погранотряда (УССР) Виноградов и
комвзвода учебного пункта были оставлены в одном из селений для охра¬
ны жен и детей активистов. Возбужденная толпа под руководством груп¬
пы вооруженных напала на помещение, в котором находились семьи, сов-
аппарат активистов, а также Виноградов с командиром взвода. Выстрела¬
ми из толпы комвзвода был 3 раза ранен. Виноградов, оставшись один и
получив удар по голове, не растерялся и решил защищать раненого това¬
рища и семьи активистов. Во время заряжания винтовки оружие от пере¬
коса патрона отказалось действовать. Тогда Виноградов выхватил гранату
и бросил ее в ворвавшихся в помещение вооруженных бандитов. Послед¬
ние, оставив 6 убитых и 18 раненых, помещение очистили. Виноградов
был выручен прибывшими товарищами."

Кроме того, данных о потерях по Украине пока нет, но есть данные о потерях войск ОГПУ и повстанцев в целом по Союзу на 5.6.1930 г. (период - февраль-май):
Войска ОГПУ и пограничники: 111 уб, 131 р., 2 пб.
Повстанцы: 1115 уб., 367 р. - учитывались лишь: "приведенные выше цифры убитых и ра¬неных, в основном, падают на бандитов, принимавших участие в откры¬той вооруженной борьбе с нашими отрядами"

 

№ 76
З ЗВЕДЕНИХ ВІДОМОСТЕЙ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ГРУПИ
НАРКОМЗЕМУ УСРР21 ПРО ОПІР СЕЛЯН ПРИМУСОВІЙ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ

Не пізніше 27 квітня 1930 р.

1. Волинки, куркульський терор

В деяких місцях тривають далі випадки розбору коней з колгоспів, невихід на роботу, підпали, постріли у вікна і навіть озброєні сутички і масовий опір представникам влади.

Уповноважений на Шевченківщині повідомляє: "Як і раніше райони Гельм'язівський, Чорнобаївський і Канівський вважаю за неспокійні. В окремих селах повторюються волинки, наприклад, в Канівському р-ні в с. Глинча, Бобриця і Хмільне бастують по сіву, відмовляються від пільг, кредитів, сортового зерна, не з'являються на зібрання, загрожують, що взагалі сіяти не будуть. Такий же стан в двох селах Гельм'язівського р-ну (Лібляве, Келеберда) і в двох селах Чорнобаївського р-ну (Красенівка, Франківка).

В с. Горбань Гельм'язівського р-ну (Шевченківщина) 9 квітня 1930 р. волинка закінчилася тим, що актив розбігся, зерно було розібрано, приміщення колективу й сільради було розгромлено, туди було послано з району 10 озброєних комунарів, 4 міліціонерів і уповноваженого ДПУ для арешту глитаїв, але вони натрапили на селянські пікети, в селі вдарили в набат. Спроби врегулювати конфлікт мирним шляхом не вдалися, юрба, озброєна чим попало, оточила товаришів, щоб їх обеззброїти. Посипалися каміння, були навіть і постріли. Коли уповноважений ДПУ запропонував розійтись, посипались каміння, якими поранено 2 міліціонерів. Коли постріли товаришів уверх не дали наслідків, уповноважений ДПУ наказав дати залп в натовп. Забито трьох і поранено сім. Поміж забитими два куркуля і один середняк.

За звітну декаду в низці районів посилилась глитайська, робота. Головним чином вона виявляється в агітації проти сіву, а також в терористичних актах.

Спостерігається, що колгоспники на роботу посилають молодь, а самі залишаються вдома. Одноосібники не йдуть в поле, хоча і не скаржуться ні на що, просто так "бастують".

В колективах лежить біля ЗО тис. заяв про вихід, але це число не показове, бо є чимало випадків, коли селяни, що подали заяви про вихід, працюють все ж таки колективно, а свої заяви подекуди розглядають як страховку "на гірший випадок"

(Шевченківщина
уповноважений Новоловський
22.ІV.30 р.).

В Новосвердловському р-ні спостерігаються випадки підпалів. Там же пострілом через вікно вбито активіста-батрака, що поселився в хаті розкуркуленого глитая. На другий день великодня в с. Антоново-Деманові Троїцького р-ну було підпалено три СОЗівських стайні і один хлів.

В с. Сиротині підпалено середняка-одноосібника, згоріла хата, хлів, кінь, корова. В с. Панушкіні теж підпали. В с Сиротині під Великдень селяни, напившись п'яні, розібрали худобу СОЗу; з загальної кількості 430 дворів в СОЗі залишилось 90. За часів свят в низці районів інтенсивно надходили заяви про вихід з колективів.

Був випадок злосного знищення інкубатора в Дворічанському р-ні; шкідники побили жінку-робітницю, розбили скло в закладених двох інкубаторах, щоб скоріше охолодити яйця.

Є випадки, коли з СОЗів розбирають коней, мотивуючи тим, що коням нічого їсти в СОЗі, або нема де тримати. При перевірці виявилось, що дійсно в дощ коні стоять під відкритим небом

(Куп'янщина
23.ІV.30 р.).

2. Різні негативні настрої на селі

Спостерігаються ворожі настрої одноосібників до колгоспів, гостре незадоволення доведенням до двору різних планів, випадки "бастування" навіть "без причин", незадоволення порядками і неполадками в колгоспах.

"Основными причинами отставания села в индивидуальном секторе являются споры, возникшие между селянами, не вошедшими в колхозы, на почве отвода земли. Колхозам отведены близкие и лучшие земли. Часть усадебных земель единоличников прирезана колхозам. Эти споры в целом ряде сел перешли в активные выступления против колхозов. В двух случаях потребовалось вмешательство, или вернее, въезд вооруженных отрядов. Произведены аресты (сел Марчихина Буда Ямпольского р-на и Поповка Новгород-Северского р-на). Недовольство замечается и по другим вопросам, среди которых главное место занимает контрактация и методы доведения до двора.

Глухов

(уполномоченный НКЗ СССР г. Юхновский
1.ІV.30 г.)".

На місцях недосить реагують на вимоги індивідуальних господарств, що не погоджуються сіяти масивом, а вимагають виділення окремих ділянок, а таких дуже багато є по всіх районах. Такі вимоги не задовольняють, не дивлячись на розпорядження округових організацій. Є настрій зовсім не сіяти буряка і навіть були випадки, коли після сіву буряка в масиві окремі господарства вночі пересівали другими зерновими культурами. Є й такі настрої: "Хоча й посіємо, а просапувати не підемо". Такі настрої спостерігаються особливо серед жінок

(Уманщина
уповноважений Середа
21.ІV.30 р.).

Є такі настрої тих, що виходять з колгоспу, або до його не вступають: "Мені вигідніше бути індивідуальником, бо я маю своїми кіньми постійний заробіток" (це в місцевостях, де є камінярні та цукроварні). "В колгоспі немає фуражу, а вдома я тим чи іншим погодую коня". "На ярмарок треба поїхати, чи куди ще, а в колгоспі не завжди зручно просити коней, а ще чи й дадуть". "Не поладив з керівниками колгоспів". "Колгосп мені нічого не дає, а я голий і голодний". Цікаве ставлення деяких колгоспників до МКС, ці станції на Могилівщині не набули авторитету. Колгоспний дядько так міркує: "Коні мої, а хтось там ними буде командувати". Представник МКС ходить по полю записує, скільки колгоспними кіньми сьогодні вироблено і за цю свою роботу одержує платню. Колгоспники до цього ставляться з наріканням і глузуванням

(Могилівщина
уповноважений Ходченко
18.ІV.30 р.).

3. Контрактація

Відсутність певної лінії щодо методів контрактації, бюрократичне перекручення методів контрактації, куркульське тлумачення добровільності, побоювання селян, що хлібозаготівлі будуть доведені до двору.

Сностерігаються негативні явища в галузі контрактації за такими причинами: "Не було певної установки про доведення до двору. На нараді голів сільрад (Лубенщина, Сенчанський р-н) було сказано, що доводити до двору не треба, а викликати селян та запитувати, скільки хто хоче контрактувати. Таку установку дав РПК і уповноважений ОПК. Після цієї установки на нараді товариства техкультур знищили списки про доведення до двору, лише після відповідної постанови ВУЦВКу почали знову роботу, щоб довести до двору" (з доповіді бригади Тютюнтресту).

Та ж сама бригада повідомляє: "Селяни зовсім відмовляються від контрактації, мотивуючи тим, що, мовляв, сіяти буду, а контрактувати не буду і ви мене не примусите, тому що все проводиться добровільно".

Цифры контрактации нельзя признать точными, с одной стороны имеется ряд случаев, когда фактическая контрактация не оформлена надлежащим образом, а с другой - в связи с уменьшением размера колхозов контрактационные договора с хозяйствами, ранее входившими в колхозы, потеряли силу

(Лубенщина
уполномоченный Бишток
27.ІV.30 г.).

ЦДАЖР України, ф. 27, оп. 11, спр. 104, арк. 16-20. Копія.

21 Складено за повідомленнями уповноважених ЦК КП(б)У, урядової трійки і Наркомземсправ СРСР за час від другої декади до кінця квітня 1930 р. - Док. № 76.

 

ВИРОК НАДЗВИЧАЙНОЇ СЕСІЇ ПРИЛУЦЬКОГО ОКРУЖНОГО СУДУ
ПРО КОНФІСКАЦІЮ МАЙНА, 10-РІЧНЕ УВ'ЯЗНЕННЯ Й ВИСИЛКУ СЕЛЯН
С. ГНИЛИЦІ ТУРОВСЬКОГО Р-НУ ЗА ОПІР КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ

23 червня 1930 р.

ВИРОК

Іменем Української Соціалістичної Радянської Республіки 1930 року июня 23 дня чрезвычайная сессия Прилукского окружного суда по уголовному отделу в составе: председательствующего Миронова, членов сессии - Большова, Бершадского, при секретаре Кумейко, при участии прокурора Супоницкой, рассмотрев в закрытом судебном заседании дело по обвинению Жулая Алексея Лаврентьевича, 47 лет, кулака, бывшего торговца, ныне раскулаченного, грамотного, судимого по 142-й и 197-й ст. УК (в старой ред.) и подвергнутого на 10 лет лишения свободы со строгой изоляцией, лишенного права голоса;

Жулая Федора Алексеевича, 25 лет, сын кулака судимого по 142-й п. 197-й ст. УК (в старой ред. 1922 г.) и подвергнутого на 10 лет лишения свободы со строгой изоляцией с поражением в правах;

Бабенко Свиридона Петровича, 33 лет, кулака-экспертника, налог платит 240 руб., лишенного избирательных прав, грамотного, судимого 3 раза по ст. 80-й ч. 2-я, 97-й, 99-й и 20-142-й УК отбывавшего в заключении;

Могилу Андрея Васильевича, 48 лет, кулака-экспертника, платящего налог 180 руб., грамотного, по ст. 54-8, 54-9, 54-10 и 54-11-й УК.

Все подсудимые с. Гнилицы Туровского р-на Прилукского округа были преданы суду за терроризирование сельского актива, за поджог клуни колгоспа с фуражом, за антисоветскую агитацию и за создание контрреволюционной группировки, совершившей вышеозначенные преступления.

Судебным следствием и материалами дела установлено: 1) 1929 г. по выходе из ДОПРа Жулая Алексея и Федора, последние вместе с кулаками Бабенком и Могилой организовались в контрреволюционную группировку, ставившую своей целью террор над активом и беднотой села и дезорганизацию сельских организаций, срыв коллективизации и антисоветскую агитацию; 2) что участники группировки Жулай Алексей, Федор ,и Бабенко вели систематическую агитацию, направленную на срыв коллективизации путем угроз и стрельбы под окнами активистов, деморализовали сельский актив. Подсудимый Бабенко писал угрожающие анонимки сельским активистам, как-то: председателю КНС Могиле Марусе, и вообще против коллективизации; 3) что 25 марта 1930 г. контрреволюционная группировка в лице Жулая Алексея, Федора, Бабенка и Могилы с целью парализовать деятельность колгоспа и подорвать его работу, сожгли клуню колгоспа с фуражом.

Подсудимые виновными себя не признали, однако обстоятельствами дела и свидетельскими показаниями вышеозначенная преступная деятельность подсудимых является доказанной. А посему, исходя из вышесказанного и руководствуясь 42-м, 43-м, 44-м арт. УК, 296-й, 297-й и 303-й ст. п. 3-й УПК чрезвычайная сессия приговорила:

Жулая Алексея Лаврентьевича, Жулая Федора Алексеевича, Бабенка Свиридона Петровича и Могилу Андрея Васильевича на основании 54-8, 54-9, 54-10, 54-11 ст. УК подвергнуть лишению свободы в исправительно-трудовых лагерях в отдаленных местностях Союза ССР сроком на десять лет каждого с конфискацией всего имущества, им принадлежащего. Их же на основании 33-й ст. УК как социально опасный элемент выслать за пределы Прилукского, Лубенского, Роменского, Конотопского, Киевского, Нежинского и Черниговского округов сроком на пять лет каждого после отбытия основной меры соцзащиты. А также поразить их в правах по п. "а", "б", "в", "г" 29-го арт. УК сроком по пять лет. Зачесть всем заключенным предварительное заключение с 28 марта 1930 г.

Судебные по делу расходы отнести за счет Республики. Меру пресечения оставить прежнюю, т. е. содержание под стражей. Приговор может быть обжалован осужденными в течение 48 часов в Чрезвычайную сессию Верхсуда38.

Подлинник за надлежащими подписями
Верно: Секретарь Кумейко

ЦДАЖР України, ф. 24, оп. 13, спр. 68, арк. 183-184. Засвідчена копія*.

* Документ засвідчений печаткою Прилуцького окружного суду.

38 Кримінально-касаційна колегія Найвищого суду УСРР постановою від 18 липня 1930 р. нирок залишила в силі.-Док. № 93.

 

Штаб Війська Українського

До кінця 1929 року “Штаб Війська Українського” уже мав свої осередки у 13 населених пунктах Глобинського, Градизького, Жовнинського і Семенівського районів; почали налагоджуватися зв’язки з Полтавським і Шевченківським округами. Керівники штабу хотіли також зв’язатися з українським урядом УНР на вигнанні у Франції та українськими емігрантами у Польщі.

Як свідчили на слідстві члени “Штабу Війська Українського”, на момент арешту до організації входило близько 150–200 чоловік. Це були різні за соціальним статусом і майновим становищем селяни. Частина з них (Григорій Шафорост, Іван Пилипас та ін.) до революції 1917 року були доволі заможними, інші (Микита Білик, Павло Черевань, Василь Семибаламут) були бідняками, а за радянської влади тяжкою працею досягли певних статків і вважалися заможними селянами. До підпільної організації намагалися залучити і священика УАПЦ із села Шушвалівки Сулятицького, який у роки Першої світової війни служив капеланом Січових стрільців, але він відмовився, мотивуючи тим, що для боротьби з радянською владою потрібні інші методи. Більшовицький режим він порівнював із ящиком з черв’яками, які з часом з’їдять один одного і загинуть.

Відповідно до радянського адміністративного поділу в окремих районах Кременчуцького округу були призначені організатори, а в селах – старші груп. Зокрема, керівниками повстанських груп у Великих Кринках був Василь Починок, Шушвалівці – Петро Мітла, Борисенках – Данило Борисенко, Гриньках – Трохим Багно, Глобиному – Павло Черевань, Жуках – Антін Жук і Мамон Пелипас, Кирняківці – Степан Костина, Пеляхівщині – Микита Кухаренко, Вишеньках – Григорій Ковальчук, Посмашнівці – Сергій Маслич, Тимотівці – Павло Безуглий, Градизьку – Григорій Третяков, Броварках – Сава Коваленко, Опришках – Сергій Сегеда.

Керівники “Штабу Війська Українського” розуміли, що звільнити Україну від більшовиків і відновити УНР можна лише шляхом загального народного повстання. Першочергово планували сформувати із селян три дивізії, а в міру розгортання організації – ще дві. Петра Череваня було призначено командиром Січової дивізії, яку він мав сформувати на теренах Глобинського району, а Миколу Кухаренка – командиром Запорізької дивізії, створеної у Градизькому районі. До початку січня 1930 року вдалося розпочати формування лише двох полків у Семенівському (командир – Кирило Мироненко) і Жовнинському (командир – Петро Мітла ) районах.

Дискусійним залишалося питання про час повстання, проте всі сходилися на тому, що воно має початися в період посилення колективізації, яка викличе масове невдоволення селянства і неминучий голод. В остаточному варіанті план повстання був затверджений лише на початку грудня 1929 року. Воно мало початися напередодні жнив 1930 року одночасно в Кременчуцькому, Полтавському і Черкаському округах, з тим, щоб не дати більшовикам вивезти хліб з України і врятувати людей від голоду. Повстанці мали захопити окружні центри, де знаходилися загони Червоної Армії і склади зброї. Напередодні виступу потрібно було роззброїти міліцію, комуністів та охорону і в такий спосіб озброїти повстанців перед наступом на міста. Комуністів вирішили не знищувати, а в разі успіху повстання обміняти їх на українських патріотів, які каралися в радянських тюрмах і таборах.

Особлива увага надавалася захопленню Кременчука – важливого стратегічного пункту, де перехрещувалися залізничні й водні шляхи та знаходився міст через Дніпро. Напад на Кременчук планували вчинити під час ярмарку в Градизьку, на який збиралися сотні селян, під їх виглядом проникнути до міста і захопити стратегічні об’єкти: міст, вокзали, засоби зв’язку, склади зброї. Комендантом Кременчуцького залізничного вузла було призначено Василя Малька.

Підпільники вірили в існування в Україні інших таємних антирадянських організацій, навіть намагалися встановити з ними зв’язки, адже саме в цей час чекісти почали розкручувати справу міфічної “Спілки визволення України”, готуючи в такий спосіб розправу над українською інтелігенцією. Ці надії виявилися ілюзорними, а успіх загального селянського повстання – примарним.

Не враховували повстанці й підступних дій таємної радянської поліції – ДПУ, яка через розгалужену мережу “сексотів” тримала під контролем усі ланки суспільного життя. Про існування “Штабу Війська Українського” чекісти дізналися 24 листопада 1929 року з повідомлення свого інформатора “Плавня” – колишнього емігранта, з яким М.Малько познайомився в госпіталі у Польщі, повністю йому довіряв і навіть доручив створити осередки організації у Градизькому районі. “Сексотами” ДПУ були колишній поліцейський провокатор із Глобиного “Іванов”, “Кудінов” із села Шушвалівки, “Лавровський” із Опришок, “Адський” з Бугаївки, “Веселий” із Городища, “Око” з Жуків та ін. Особисто за М.Мальком стежив “Стальний”, а за Г.Третяковим – “Коровін”. “Сексотів” було так багато, що вони писали доноси один на одного, оббріхували непричетних до підпілля людей, повідомляли неперевірені дані й чутки, намагаючись тим самим вислужитися перед ДПУ.

Підготовка операції з ліквідації повстанської організації, яку чекісти кваліфікували як “куркульсько-петлюрівську”, мала кодову назву “Тризуб” і була проведена в ніч з 21 на 22 січня 1930 року. Було заарештовано 102 чоловіка, а притягнуто до слідства 108 учасників підпільної організації. До заарештованих, яких спочатку тримали у Глобиному, підсадили таємного інформатора за кличкою “Казбек”, а потім разом із ним переправили до кременчуцької тюрми.

Слідство, яке тривало майже два місяці, вів начальник слідчо-оперативного відділу Флейшман, а контролював – начальник окружного управління ДПУ Лей. Чекісти намагалися прив’язати “Штаб Війська Українського” до справи “Спілки визволення України”, процес над якою готувався в Харкові, але з того нічого не вийшло. Заарештовані трималися мужньо і не приховували своїх антикомуністичних переконань та намірів шляхом збройного повстання повалити радянську владу і відновити незалежність України. Матеріали слідства склали шість томів і 22 березня були передані до органу позасудової розправи – “трійки” при колегії ДПУ УСРР. Вирок винесли вже 24 березня, позаяк доля підсудних була вирішена заздалегідь. До смертної кари було засуджено 27 чоловік, решта одержала від трьох до десяти років ув’язнення, чотирьох звільнили з-під варти. Вирок затвердив заступник голови ДПУ УСРР Карлсон, і він не підлягав оскарженню.

Згідно з постановою Полтавської обласної прокуратури від 26 жовтня 1990 року всі члени підпільної повстанської організації були посмертно реабілітовані.

Плани повстанців із “Штабу Війська Українського” заздалегідь були приреченими, бо розпорошені по селах і хуторах селяни, які до того ж не мали ні зброї, ні належного військового вишколу, не могли здолати злагоджений механізм тоталітарного режиму, який за десять років радянської влади уже встиг утвердитися в Україні. Хоча противниками комуністичного режиму були мільйони українських селян, проте здатних стати на шлях збройної боротьби з ним було небагато. Ті борці воліли краще загинути за волю України, ніж жити в колгоспно-більшовицькій неволі.

Незважаючи на розгром “Штабу Війська Українського”, стихійний опір селянства Кременчуцького округу, як і всієї України, продовжувався. За період з 1 липня 1929 року по 1 квітня 1930 року в Оболонському районі в селі Горошине була спалена оселя голови кооперації, в Кривій Руді – колгоспні будівлі, в Іванівці, Дем’янівці й Степанівці розповсюджувалися листівки антиколгоспного змісту...

Лише в результаті суцільної колективізації сільського господарства і штучно створеного Голодомору 1932–1933 років було остаточно “втихомирене” українське село, а хлібороби перетворені на безпаспортних кріпаків колгоспно-радгоспної феодальної системи.

Віктор РЕВЕГУК
Кандидат історичних наук,
доцент кафедри історії України
ПДПУ ім. В.Г.Короленка

 

Телеграмма ГПУ УССР № 730 о вооруженном выступлении
в селах Андрушевка и Париевка Винницкой области
26 апреля 1932 г.

Менжинскому, Балицкому, копии — нач. ОО Леплевскому, нач. СПО Молчанову

[По] дополнительным данным, активными выступлениями [в] Плисковском районе Винницкой области были охвачены села Андрушевка и Париевка. Выступление подготовлено организацией, возглавлявшейся Семенюком-Осадчим — красным партизаном с. Андрушевки и Бабичу-ком — бедняком с. Париевки. Организация ставила задачей [во] время выступления не совершать по возможности убийств, действовать осторож¬но [в] отношении партийцев, комсомольцев, ограничиваясь их арестом, [для] последующего привлечения на сторону восставших.
Организация ставила задачей немедленную организацию сельских управ, захвата районного ПК центра, организации районной управы, мо¬билизацию населения [на] местах восстания в возрасте [от] двадцати до пятидесяти лет, организацию воинских сотен [для] оказания помощи со¬седним районам, восстановление во власти УНР. Выпущено три приказа, десяток листовок, писанных от руки.
Требования экономические: хлеба, свобода торговли, право мелкой соб¬ственности, выдача населению в счет зарплаты хлебопродуктов, восьмича¬совой рабочий день. Требования политические: свобода слова, собраний, труда и профессий, восстановление власти УНР. Нами изъято два прика¬за, восемь воззваний.
В с. Андрушевке в выступлении участвовало 300 чел., вооруженных — до 30, большинство — охотничьими ружьями. В с. Париевке участвовало до 150 чел., вооруженных — 6 чел. В остальных двух селах собралась толпа до 100 чел. без оружия, в с. Чернявке выступление предупреждено нашими мерами. [В] с. Париевке разогнан сельсовет, организована была сельская управа в составе шести бедняков. В с. Андрушевке задержано несколько комсомольцев, обезоружен один активист, остальной актив раз¬бежался. [В] момент появления в Андрушевке нашей опергруппы высту¬пившие открыли по ней стрельбу. Предупредительным выстрелом [с] нашей стороны [в] воздух выступившие были рассеяны. Сейчас выстулление по всем четырем селам полностью ликвидировано, однако положение в районе неспокойное. Жертв ни с чьей стороны нет. [В] с. Париевке сель¬совет восстановлен.
[В] момент выступления распространялись провокационные слухи [о] повсеместном голоде, всеобщем восстании [на] Украине и [по] Союзу [в] целях создания боевых настроений массы.
Изъято было 78 активных участников. Вследствие преобладающего числа бедняков-колхозников, 45 чел. после предварительного допроса ос¬вобождено. [По] первым данным следствия устанавливается: [в] период хлебозаготовок в селах Плисковского района допущен ряд искривлений, отсутствовала массовая политическая работа. Собранный [в] свое время посевматериал был сдан по хлебозаготовке. Продовольственные затрудне¬ния в этих селах использованы были к/р элементом.
Посевкампания в районе не развернута, имеется всего 30% посевмате-риала. Тягловая сила в тяжелом положении благодаря истощенности кон-ского состава. Приняты все меры по ликвидации организации недопуще-ния возникновения аналогичных выступлений в других районах. [В] районе работает опергруппа. № 541.
Реденс
ЦА ФСБ РФ. Ф. 2. Оп. 11. Д. 971. Л. 69—70а. Подлинник.