Дика картопля взагалі дуже гірка. Старі люди народу Кечуа розказують, що картопля гірка від того що мало молились Ахамаммі, богині картоплі, ну вона образилась і от таке ось вийшло. Альтернативна гіпотеза стверджує, що гіркоту картоплі дає салонін такий глікоалколоід. Захисний механізм картоплі. Іспанські конкістадори часто вмирали від картоплі, бо їли її сирою, у місцевих було декілька варіантів як убрати гіркоту, але вони нічого іспанцям не казали. За тисячі років селекції картопля стала більшою та не гіркою, хоча картоплі повністю без салоніна не існує. Загальноприйнятою безпечною межею у світі вважається вміст не більше 200 мг соланіну на 1 кг свіжої картоплі. Для нових сортів картоплі в ЄС діє ще суворіший ліміт не більше 100 мг/кг, щоб гарантувати безпеку навіть для дітей. При варінні картоплі салонін не руйнується, але вимивається у воду, він руйнується при температурі більш ніж 200 С. Неправильне зберігання картоплі може привести до збільшення кількості салоніну. Якщо картопля позеленіла, то значить в картоплі його багато. Найбільша кількість цієї речовини у паростках та шкірці. Але в арсеналі Ахомамми є ще одна зброя. Був такий випадок. Одного разу 42-річний Михаіл Челишев, завідувач кафедри цивільного та підприємницького права Казанського федерального університету зі своєю сімʼєю приїхав у заміський будинок. А жінка йому й каже: «Міша пойди картошки принеси із погреба, сварим, надо же чем то закусить.” Михаіл як відчував, каже «дк, пусть мама сходит» й на тещу показує. Але врешті пішов. Ну пішов й нема, жінка думає, точно вже пʼє. Пішла й вона. Нема. Теща та вісімнадцятирічний син чекають. Потім стара й каже: «ну что они там, блядь, вошкаются, а ну сходи посмотри, а то будем лапу сосать а не водку.» Синок пірнув у льох, і його нема. Теща пішла сама й теж зникла у підвалі. От, ще була донька 8 ми річна, вона не пішла до підвалу, а почекала так трохи, щоб вже точно та покликала сусідів, ті вже викликали допомогу. Ну все майно покійних перейшло донці у спадок. Місцеві лепіли відмовились визнавати цей випадок актом покарання Ахамамми, а кажуть, що гниття картоплі в закритому приміщенні без вентиляції призвело до накопичення критичної концентрації вуглекислого газу та інших токсичних речовин, що виділяються під час розкладання органіки. На ті гази й речовини все й списали. (с) Привітався))) Задумав створити тотем барабольний)))
Coinbase Global, оператор крупнейшей в США криптовалютной биржи, неожиданно зафиксировала квартальный убыток впервые с 2023 года в связи со снижением активности клиентов на ее платформе в условиях спада на рынке цифровых активов. Как говорится в пресс-релизе Coinbase, чистый убыток в октябре-декабре составил $667 млн, или $2,49 в расчете на акцию, по сравнению с чистой прибылью в $1,3 млрд ($4,68 на акцию) за аналогичный период предыдущего года. Опрошенные LSEG аналитики в среднем ожидали, что Coinbase получит чистую прибыль в $0,55 на акцию. Квартальная выручка компании уменьшилась на 22%, до $1,7 млрд. Доход компании от комиссий за транзакции сократился до $982,7 млн с $1,56 млрд годом ранее. Объем сделок частных инвесторов на платформе упал в 1,8 раза, до $734 млн, институциональных инвесторов вырос на 31%, до $185 млн. -------------------- Интересно, как скоро мы увидим банкротство криптобирж )))))) (с) Ніщо повинно коштувати нуль))) Амен.
Всьо, всьо что нажито нєпрсільним трудом..(с) Якщо б мені було б 84 роки, та в мене відбирали мій улюблений флак, бачуть Боги, я б відстрілювавася до останнього снаряда. Привітався)))
Спойлер Як я зустрів мого кота Попела, з яким прожив багато років. Лонгрід для тих, хто читав мій котячий цикл — і для тих, хто ні. Практикуюся українською ) Багато з тих, хто не дуже хотів в армію, але потрапив, ненавидять вибиратися на природу. А може, ще буржуйку скажеш топити й дрова рубати, смердіти багаттям і митися серветками? Ніколи знову. Але я люблю досі. Той, хто виріс десь біля Канівської ГЕС, або в плавнях Дунаю, чи біля Каховки — мене зрозуміє. Осінь, територія між водою та лісом тільки твоя. Ти можеш закидати спінінг на хижака, можеш йти на каяку чи каное, можеш пристати, розбити табір, наколоти трісок, змусити танцювати вогонь, пообідати гарячим з термоса, піти в ліс по гриби-ягоди, зависнути там на пару днів. Свобода як вона є для людини, затягнутої в рапорти й дозвіл покинути гарнізон — це чистий кайф, дофамін у шприці-двадцятикубівці. Я поїхав на веліку, без нічого зайвого, зі спальником, крекерами й сиром у тюбику, мультитулом і запасною шиною. Проїхав 22 км до трикутного півострова, що примикає до Дніпра, там йшов ще трохи, штовхаючи його через пісок, і розбив табір на березі біля узлісся сосняку. Там кидав спінінг та потягував із фляжки «зелену фею». І ввечері мене починає розбирати ломота і смажити. Було за 38, бо не було холодних місць на обличчі, і підкидало, і морозило. І це була осінь — ще не підморожувало, але було мерзенно. І ось, коли стемніло, я пішов на пагорб взяти хмизу, наколоти топляка. І там мені в руки викотилося кошеня тижнів трьох-чотирьох, 600 грамів ваги (я потім переважив). У нього були як небо блакитні очі, і воно кишіло блохами й комарами. Погляд його був змучений і переляканий. Літня дитина, з яких небагато хто доживає до весни. Я пам'ятаю, подивився на його тонкі, як нитки, і бліді губи й подумав, що якщо воно ще піде, то не факт, що виживе — вип'ють блохи. Я присів, дав йому понюхати руку, м'яко моргнув і позіхнув. Я на той час вже читав Гелаксі і його «Кішку з пекла», теорія, що котячою це означає «Я тебе люблю». Я моргнув йому. Давній, як всесвіт, жест — я так розслаблений у твоїй присутності, що можу навіть прикрити очі й задрімати. І добре, і комфортно з тобою. Він відповів. А через мить поклав голову мені на долоню в секундному полегшенні. Я думаю, це було усвідомлення — я не один, і цей великий шарить у котячому етикеті й просто зараз не збирається вбивати. Забрав його у спальник, мене тіпало до світанку. Це взагалі пам'ятаю як тріп: у навушниках грав deep house, мене смажила температура, коли виходили продукти розпаду вірусу, я прокидався, щоб підкинути у вогнище великі палиці, які б прогоріли довго. Щоразу, коли я вилазив, кошеня вискакувало за мною і йшло, шпокаючись, заплітаючись лапами, щоб я теж нікуди не подівся, як мамка і сіблінги. Над головою крутилися зорі й гудів вітер у соснах. Я як зараз пам'ятаю: піднімався осінній Оріон, я бачив лук і кинджал на його поясі. Поруч тихенько сопіло кошеня, по ньому повзали блохи, але я не гидував. По-перше, вони не живуть на людях через різницю температур, по-друге, ми були одним цілим. Шестерінками ДНК у до біса крихких посудинах. Один сопів і мурчав, і смоктав лапу уві сні. Я дивився на нього, і в моїй голові складався пазл. Собак ми «призвали»: взяли вовка, зламали, змусили служити. Це та сама армія. Коти прийшли самі: коли ми почали будувати комори (цивілізація), прийшли миші. Коти сказали: «О, безкоштовний шведський стіл». Ми сказали: «О, безкоштовна дератизація». У людини величезний префронтальний Кортекс (IQ, логіка, планування). Ми думаємо словами. Ми будуємо моделі. У кота величезна лімбічна Система і сенсорика (RAM і датчики). Вони живуть у світі чистого сприйняття, який нам недоступний. Я бачу кімнату. Кіт бачить: Теплову карту, карту запахів (хто був, що їв, чи хворіє), чує мишу в перекритті й відчуває мій рівень кортизолу (стресу). У них немає «внутрішнього діалогу» («бути чи не бути»), але у них є миттєва обробка реальності. Вони не «думають», як стрибнути. Вони стають стрибком. Це дзен-машина. Прошивка маленького винищувача. І один загублений маленький F-16 зі спеціалізацією на мишей і птахів зараз сопів на моїх грудях. І я, дивлячись на величезний Оріон, чітко зрозумів, що кожен з нас — диво з ниток ДНК. І що з нами треба поводитися як із кришталевою посудою, раз ми дивом пройшли жорна найжорстокішого відбору. Але ми довбаємо одне одного артилерією і ракетами. Де ми звернули не туди? А тоді, коли почали ростити зерно, складати його в комори, гнати туди худобу. З малої групи кочівників перетворилися на держави, на кораблі, які беруть одне одного на абордаж, патрають і поповнюють команду полоненими. Ну і що, що ці кораблі розміром з континент? Суть не змінюється: той, хто більше народжує і в кого більше корів, волів і коней, той і має більше шансів вижити, дати більше шансів вижити й добре жити дітям. Звідси логіка — навіщо ростити й орати, якщо можна забрати? Ти не можеш вийти з гри, бо сусідня команда чекає через приціл, примружившись, коли почнеться заколот чи корпус налетить на рифи. Цікаво, чи можна було уникнути цього? Залишитися кочівниками, чия війна — це стріла в спину під час сварки за поділ сухофруктів. Ніж гнити в окопах від моря до моря раз на покоління. І крутячи ці дивні думки в киплячій під температурою голові, я заснув, накривши долонею кошеня на грудях, відчуваючи, як його мурчання протікає через руку до мене в легені. Я отямився під ранок, у мокрій наскрізь термусі, підкинув дров, встав, переодягнувся, випив половину води, що була, і впав назад. 22 км назад були пеклом. Я доїхав на зубах і силі волі. Попел сидів у горловині рюкзака, зчепившись кігтями, попискуючи від страху й захоплення. Три дні вдома ми спали в одному ліжку, я годував його паштетом і вершками, впихав щось у себе і падав. Перше, що я бачив, коли розплющував очі — величезні дві блакитні зиркалки на грудях і море здивування в них: що ти, чорт забирай, таке, великий? Коли трохи оклигав, приніс йому краплі від бліх і накапав між вух. Вперше я бачив, як через пів години вся ця гвардія посипалася з нього, і він люто чухав носа, де ще крутилося пару помітних. Я пішов у душ на підкошених ногах, довго лупив себе тугими струменями. А потім ми заснули — вперше за дні, у спокої й не чухаючись кожні 15 хвилин. І він у мене на грудях, як він звик за ці дні. І проспав так у ногах і на грудях багато-багато років. Ми з ним ділили банку паштету на двох, і обсмажену зі щучою ікрою форель. Жили в єбєнях на дачі, що будувалася без даху, і в хорошому готелі в Одесі. Він їздив за кордон і бісойобив на дачі, складаючи рядком щурів, птахів, землерийку і крота. Я двічі витягував його з того світу, не рахуючи берега, і любив його по-чесному, просто так. Він платив мені собачою вірністю, вмів відчиняти двері й шафки столу. Приносив іграшки й вимагав кидати їх знову і знову. Попел, коли не бачив мене, неважливо, декілька годин, підходив, шкірився, вмикав орган Якобсона і прошивав наново — запах Великого. Найважливіший запах у світі. Запах теплих рук і спальника. Різних домівок, де ми жили. Запах того берега, де ми, тонкі нитки ДНК, гріли одне одного перед холодом космосу і страшним світлом пояса Оріона. Він навчив мене найважливішому, що Особистість — це не IQ. Особистість — це здатність любити, боятися, довіряти й вибирати. І вибирати, і любити, незважаючи на страх. Півроку його немає, але досі мені вчуваються його кроки в тінях, його бурчання чи свист і як дрібно цокають кігті за секунду до того, як ключ повернеться у дверях. І допитлива мордочка — ти прийшов, кіт чекав. Тонкі нитки ДНК у крихких посудинах, яких звела доля біля пагорба поблизу лінії ЛЕП. Перед стрибком з вічної темряви у вічну темряву. Я ще лечу, Попеле. Спи, моє котяче хлопчисько. Зустрінемося серед зірок. (с)
Вітаю товариство! Надійшла перша неділя мого побиту в санаторії. Погода щмінилася - вчора ще було на плюсі та мряка, сьогодні -4 та білі мухи. Після сніданку пішов на шпацірен тож маю невеликий фото звіт. Усім гарного дня.
вечора коптильщики! згадав моолодість ...відкапіталив чуток генератора...клапана в головці при перевірці дали тєчь...головка пішла під заміну...нова хфірмова Ліфанівська стала як рідна! був приємно здивований що головка хоч на вид як звичайні китайці але дідько ховається в деталях: 1) впускний і випускний клапани засухарені справжніми сухарями а не тарілками з проріззю як решта китайців 2) клапани марковані Впуск-Випуск 3) клапани мають сальники 4) клапана притерті і не пускють бензоль залитий у впускний/випускний канал. 5) головка маркована і має заводський нумер... поставив нову головку і генератор завівся з першого шморга шморгалкою..потім ще 3 рази глушив і всі 3 рази стартував з першого шморга..і нахфіга той стартер єдина проблема: потік карб..я його і перебрав всього і перевірив впускну голку ..хз..мабуть тра нові прокладки дістати а от їх в продажу не бачив...на газу маслає шо дурний - тож поки не буду спішити перебирати карба... Ще тра згадати як притирав в молодості клапана...ще десь пара сірникових коробок з мілким і середнім сухим абразивом валялась для притирки клапанів..той що розводиться маслом...ще дідівський...чи мо купити сучасної притирочної пасти... стару головку тра буде відреставрувати: притерти/замінити клапана...випускний є в дилера в оригіналі...впускного не було...а може старі вдасться притерти...
Супер! А трошки пізніше обов'язково треба завітати до Кривого Рогу, там також було б не зайвим єдного поца головою о бетон вронити. Привітався)))
Вітаю шановне товариство! Погода тримаєтся непогана - вночі -9, а вдень -5. Тож після обіду пішов на довший шпацірен й пропоную вашій увазі маленький звіт. Поляніца здруй це типово понімецьке містечко. На першому фото таблиця біля дитячих ясел, котра пояснює чому ЄС це добре.
А тепер місцева гута скла - у неділю піду там на екскурсію. Це тіль маленька частина їхніх виробів. Усім гарного дня та щоб усі кацапи разом із зеленим шматтям повиздихали!
Поки старший служить, молодший тримає родинний бізнес. І хоч ціна як на мене трошки зависока, ціну яку платить старший у грошах не виміряти. Придбав. Підтримав. Пригостив кохану.
Як я розумію, пізделенська підарасня знову накрошила двушок на москву, КР шпарять єдна за єдною ((( Привітався.
