Церемонія освячення панцирного потягу "Кармелюк" в Станиславові дня 5 вересня 1920 року. Пілсудський і Петлюра стоять поруч. Крайній праворуч стоїть генерал Михайло Омелянович-Павленко.
Зробив модель броневагона бронепотягу "Вільна Україна". Масштаб 1-35. Все зроблено по власних кресленнях. Буде ще бронепаротяг.
Про формування Четвертого окремого панцерного загону, в складі якого нараховуються панцерники «Вільна Україна», «Помста», «Воля», «Сух», «Правобережний», «Запорожець ч.3», «Злочів», «Вірний син України», «Хортиця» та «Великий Луг». З наказу Головної команди війська УНР. 12 вересня 1919р.
Ширококолійний бронепотяг армії УНР під назвою «Україна» «Ukraina» у липні 1920 року на Поділлі. На фотографії ми можемо бачити як українських, так і польських військових (у центрі). Також назва бронепотяга продубльована двома мовами: українською зверху та польською знизу.
• Бронепотяг «Січовий стрілець» Київ, грудень 1918 р. • Бронепотяг «Хортиця» осінь 1918 р. • Бронепотяг «Вільна Україна» жовтень 1919 р. Ілюстрації з книги: Панцирні потяги, панцирники та залізничні війська у Визвольній війні 1917-1920 рр. Я.Тинченко
Імпровізована артилерійська площадка Січових стрільців, обладнана на залізничній платформі вантажопідйомністю 16,5 т, із встановленою 3-дюймовою польовою гарматою та обозом.1918р. Такі імпровізовані вогневі точки були масовим явищем на всіх фронтах громадянської війни та використовувалися майже всіма сторонами конфлікту. Вони діяли як самостійні бойові одиниці, так і входили до складу бронепотягів. Для захисту особового складу платформи часто бліндували шпалами, мішками з піском та іншими підручними матеріалами. (Додаю фото прикладів)
Залізнична платформа все ж 20 тонна а не 15-16 тонн. На третьому фото добре видно маркування )) Дякую за це фото. В мене такого не було.
Вітаю. Дякую, це фото з січовими стрільцями в гарній якості має бути в книжці "Золоті ворота. Історія січових стрільців 1917-1919". Щодо платформи, то в залізниці Російської імперії даний вагон який називався вагон/платформа «нормального типа», та з 1892 р. були введені в законодавчому порядку для всіх державних і приватних залізниць. Платформи "нормального типа" мали вантажопідйомність 16-18 т. Саме такі платформи фігурують на більшості фотографій тих років. А платформи 20 т. зʼявились декілька пізніше в радянську епоху.
Кулеметний вагон бронепотяга №4 інженера Балля, 4-го сибірського залізничного батальйону. В майбутньому бронепотяг «Січовий Стрілець» -Інформація подана нижче стосується тільки кулеметного вагона а не всього бронепотяга. Кулеметний вагон був побудований на базі "тридцятифутової платформи Південно-Західних залізниць із посиленими пасажирськими осями, розрахованими на вантаж у 1000 пудів". На платформі було зведено броньований каземат із 12 амбразурами (по шість на кожен борт) для встановлення шести кулеметів «Максим». Така кількість амбразур дозволяла, за потреби, зосередити вогонь усіх шести кулеметів по одному борту. Також було 4 бійниці для гвинтівок. У центральній частині даху розташовувалася командирська вежа. У ній містився щиток зі світловою, звуковою та рупорною сигналізацією для зв’язку командира бронепотяга з артилерійськими вагонами та паровозом. Для дій у нічний час в кулеметному вагоні були встановлені механізми для підняття прожектора. У задній частині даху було встановлено дві обертові башти, в кожній з яких розміщувався кулемет. Обертання башт (360') здійснювали два члени екіпажу за допомогою спеціального пристрою. Бронепотяг також мав засоби протиповітряної оборони - біля передньої стінки вагона розміщувалися два кулеметні станки спеціальної конструкції, які дозволяли встановленим на них австрійським кулеметам «Шварцлозе» вести вогонь по повітряних цілях під кутами від 70 до 90 градусів через спеціальні люки у даху. Характерною особливістю були нанесені зовні на стінках вагона чорні прямокутники. Вони виконували функцію маскувального елемента, призначеного для введення противника в оману щодо складу озброєння бронепотяга та його фактичного розміщення. Для експлуатації в холодну пору року вагон було оснащено системою парового опалення, що живився від котла паровоза, а внутрішні поверхні додатково ізолювали пробковою та фанерною обшивкою. Також у кулеметному вагоні розміщувався горизонтальний двигун «Benz» потужністю 10 к. с., який забезпечував роботу динамомашини та постачав електроенергію всьому складу. Цікавим є те, що командирські башти відрізняються на фотографіях раннього та пізнього періодів. Маю підстави висунути припущення, що в ході ремонту в одеських майстернях башта зазнала змін. Можливі два варіанти: а) під час ремонту стару башту було повністю замінено на нову, вдосконалену конструкцію. Замість плоского даху з’явився пірамідальний дах, сама башта стала ширшою, а не такою вузькою, як раніше. Крім того, зникли оглядові прорізи (якщо вони не розташовувалися з іншого боку башти, не зафіксованого на світлині), натомість з’явилася велика амбразура для кулемета системи «Шварцлозе», які перебували на озброєнні вагона та використовувалися, зокрема, для відбиття атак літаків. б) у процесі ремонту стару башту було модифіковано: у ній вирізали отвір під кулемет і спорудили новий дах та ін. , без повної заміни всієї конструкції.
Як не дивно але гуцули, які були набрані у 1й та 2й полки дівізії морської піхоти УНР, більше мали відношення до моря ніж будь хто. Бо комплектувати морську піхоту УНР було вирішено мешканцями Карпат-сплавниками лісу ріками Черемош і Прут яких через вміння плавати, та триматися на швидкій воді ще за часів Австро-угорської імперії часто-густо набирали у імперській військово-морській флот на Адріатичному морі. І в екіпажи бронепотягів моряків набирали саме за звичку жити, та працювати в обмежених просторах нутрошів корабля.
