Український добровольчий Легіон Січових Стрільців

Відень, так само, як і Прага, у роки Першої світової війни став центром української політичної еміграції. Саме тут українці здобувають неоціненний досвід створення національної держави, який вплинув на політико-партійні, ідеологічні обставини їх подальшого суспільнополітичного і громадського життя. Як наслідок, в австрійській столиці постає Загальна Українська Рада, Союз Визволення України, Боєва Управа УСС. З перенесенням редакцій українських періодичних видань з Галичини та Буковини виникають нові часописи українською та німецькою мовами. 1919 року у Відні засновано Комітет урядовців ЗУНР, Робітниче товариство “Єдність”, “Родина”, товариство “Бесіда”, Робітнича Рада, Український Жіночий Союз, Західноукраїнське товариство Ліги Націй Українське жіноцтво на еміграції опікувалося пораненими українськими вояками, «які жертвували свою кров для Вітчизни» (Das Ukrainische Damenhilfskomitee für verwundede Soldate [Український жіночий допомоговий комітет пораненим солдатам].

Для українських січових стрільців, що перебували на фронті, Комітетом організовується відправка літератури, а саме – молитовників. Видавались молитовники українською мовою монахами-селезіанами у Відні, на їх адресу надходила велика кількість листів з проханнями в отриманні літератури. Селезіани, не знаючи української мови, передавали листи до Комітету. Ними опікувалась Ольга Левицька-Басараб, яка відала канцелярією, займалась листами з проханнями про надіслання посилок. Так, у серпні 1916 року вона звертається до д-ра К. Трильовського у справі допомоги жовніру Білоскурському, а саме – про надання грошової допомоги його дружині з фондів Українського Комітету. Щотижнево Комітет допомоги раненим у Відні надсилав 700 посилок з літературою на адресу жовнірів УСС в усі провінції Австрійської монархії, 50 посилок до збірних станиць УСС – це в середньому по 20–30 чисел часописів та лектури в книжках. Силами Комітету 1916–1917 рр. було видано фронтові календарі для УССів. Вони розсилались Ольгою Левицькою-Басараб, Оленою Кисілевською, Оленою Залізняк жовнірам на фронт. Для стрільців у полі висилав Комітет святкові дарунки і спеціально видані календарі та листівки роботи О. Кульчицької з побажаннями: «Нехай мале стане за велике і буде доказом тої любови, якою оточує Вас і Ваше ім’я український народ».

 

Рідкісна поштівка накладу Центральної Управи Українських Січових Стрільців від січня 1918р. з зображенням "Прапору Українського Легіону "Українських Січових Стрільців" авторства Івана Іванця, освячення якого відбулося 28.11.1917р. у присутності митрополита Андрея Шептицького.

 

Рідкісна поштівка, авторства Г.Коленяка, на честь полеглих Українських Січових Стрільців. Надрукована у 1917р.

 

Поштова листівка видавництва "Червона калина". 1917р.

 

Невідомі проекти Січових відзнак Олекси Новаківського.

Створенню на початку Першої світової війни самостійної української військової частини в лавах австро-угорської армії сприяло велике піднесення національної свідомості серед галицьких і буковинських українців. Уже з кінця ХІХ століття українські громадські й політичні діячі намагалися заснувати парамілітарну організацію. Так, 1894 року у Львові постало перше українське спортивно-просвітнє товариство „Сокіл", а в травні 1900 р. виник перший осередок товариства „Січ", які в майбутньому дали кадри для добровільної військової формації Легіону Українських Січових Стрільців.

На самих початках творення військових підрозділів січових стрільців одразу виникло питання про відрізнення їх од інших вояків австро-угорської армії. Як згадував Володимир Старосольський у промові, виголошеній 1935 р. на святі стрілецької пісні у Львові: «Чи тямите відхід перших сотень у поле? Чи тямите ті гонведські вишивані штани, що їх мусили надягати стрільці? Чи тямите ті сльози стрілецькі, що полились тоді в темну ніч при світлі смолоскипів? А далі: змагання зазначити свою окремішність, своє власне обличчя також назовні. І появилися спочатку зелені галузки на стрілецьких шапках, далі жовто-блакитні кокарди, далі шапки-мазепинки, герб, у якому зв'язані були водно герби Львова і Києва. А врешті власні однострої, а на шапках тризуб. Це був шлях у просторі і в часі, шлях з одної доби в другу» .

Уже на засіданні Боєвої управи, що відбулося 2 серпня 1914 р., було ухвалено: «... щоб добровольці називалися: українські січові стрільці. Крій шапки прийнято такий, як є крій шапки Українського січового союзу, тому що хоч вона не є легка своїм виглядом і кроєм, але має обшивку до закладання взимі на уха. Як відзнаку на переді шапки прийнято „левика" з шапок сокільських стрільців» .

Перший статут товариства „Сокіл" (1894 р.), про який згадувалося на засіданні Боєвої управи, передбачав наявність прапора і зберіг його короткий опис: «Знам'я товариства є руський лев». Протокольні книги товариства пояснюють цей термін так: «Се має бути золотий лев на синьому тлі». Пізніше, на початку ХХ ст., прапорова секція Товариства „Сокіл" для потреб місцевих філій видала опис прапора, згідно з яким на одному боці прапора був золотий лев у синьому полі, опертий передніми лапами на скелю сірого кольору. Боєва управа українських січових стрільців взяла за основу зображення на своїх знаках галицького лева, який раніше розміщувався на прапорах Товариства „Сокіл".

Від початку січові стрільці для означення своєї національної самобутності носили на лівому боці головного убору синьо-жовті кокарди, які називали „розетки" або „троянди". Подекуди замість гудзика в середині „розетки" використовували знак із зображенням маленького левика, який передніми лапами спирався на скелю з написом „У.С.С. 1914". Знак виготовляли з жовтого й білого металу, діаметр його був 16 мм .

Маючи на своєму головному уборі національну відзнаку, січові стрільці дуже пишалися нею. За словами отамана УССів Мирона Тарнавського, така відзнака «була для стрільця знаком якоїсь вищості над тими, хто її не мав». Велику допомогу у виготовленні знаків-кокард надавали Боєвій управі українські жіночі організації. Під час Різдвяних свят 1915 р. разом з подарунками до бойових частин було надіслано інший знак, розроблений у 1914 р., ще перед війною. Він являв собою округлу опуклу відзнаку у вигляді великого галицького лева, опертого передніми лапами на скелю з написами на верхній її частині „1914", на нижній — „У.С.С".

Проте потреба створення самобутніх українських відзнак лишалася далі актуальною. Українські січові стрільці не раз порушували це питання перед своїми військовими зверхниками. Так, у листі від 28 квітня 1917 р., адресованому до проф. Івана Боберського у Відень, підхорунжий Левко Лепкий писав: «...прийшла похідна сотня, зодягнена теж всіляко; навіть для одностайності мала цілу галерею левиків! Здається, що й такої дрібниці не хотілося для нас зробити. Тому прошу Вас, Пане Професоре, зайнятися тією справою та надіслати нам ще 400 штук, бо тамтих не стало. Гроші кожний командант сотні разом надішле.

Друга давня справа це пам'яткові медальйони учасництва. Війна поки що є, але багато з наших уже немає. Бодай рідня мала б по них пам'ятку. Здалися б і окремі грамоти учасництва для всіх, а за тих, що погинули, видалося б рідні; на грамотах і медалях повинен бути стрілецький Архангел (рішений в Розвадові збором УСС), з розвиненими крилами, зі щитом (лев), піднесеним на лівому рамені, й мечем у правій руці... Може би, цей проект виконав Новаківський?» .

Взявши до уваги цитований лист і покликання в ньому на можливого автора перших проектів українських відзнак, щоправда, досить-таки непевне, ми звернулися до творчої спадщини визначного українського мистця Олекси Новаківського.

В архіві, що зберігається в родині Новаківських у Львові, вдалося виявити чотири досі невідомі й недосліджені аркуші проектів українських відзнак. Два перші аркуші датовані відповідно 1914 і 1918 роками. Можемо висловити припущення, що ці шкіци зроблено під впливом пережитих художником тяжких часів окупації Львова, а також його пізнішого визволення. У листі до приятеля (прізвище його невідоме) від 5 жовтня 1915 р. він пише про велику радість, що настала «від часу повороту наших славних побідних військ та визволення Львова з московського варварства, яке ще полишилося в слідах опікунчого духу освободителів. Я однак завдячую якійсь вищій силі, котра мене охоронила від забрання до неволі сибірських коземат[ів]... Та хоч я поза штукою і не займався політичним життям, та все ж люблю ходити в українських вишивках, нашої прастарої культурної минувшини, котра також відбивається проблиском красок і у наших українських артистів, котрі можуть уважатися за „неблагонадежных" для темряви наїзника в українських землях...» .

Мистець раз у раз зустрічався й листувався зі стрільцями. У листі, який надійшов до нього 11 квітня 1917 р. з Кременчука, молодий стрілець пише: «Стоїмо на горі в лісі. Гарно тут і мальовничо. Москалі теж на горбі. Між ними і нами долина, річка та зруйноване село. Як місяць підійде, з розбитих стін села ідуть срібні містичні блиски, а по воді снують золоті нитки. Зашелеше вітер, а місяць скриється за хмару, над розбитим селом снуються рефлектори і скачуть брильянтні огні світляних ракет. В лісі закричав пугач, а червоний місяць виліз з-за горба і став над революційною армією. Як страшно жалую часами, що Ваше око Великого Артиста не має спромоги оглядати сих містерій. Вірю, як багатою стала б не лише наша, але і всесвітня штука! До польового життя призвичаївся я зовсім і чуюся вдоволеним, що пішов у поле. Почуваюся добре, відчуваю красу весни і молодого життя. В нашому лісі болото вже висхло, дерева тут-тут будуть пукати, пташки розспівались. Ми веснуємо. Хлопці вичищують замулені рови, лаштують поушкоджувані відлигою землянки, ладнають дороги. Одним словом, хазяйство на весну. На днях маємо стрічати вже третій Великдень в полі. Як його відсвяткуємо, що по нім прийде, не знати. Жовнір мусить бути фаталістом і жити хвилиною. Часто згадую Вас і талісман маю при собі. Здоровлю щиро і цілую, Ваш (підпис нерозбірливо)» .

Зробимо припущення, що під враженням таких літературних листів, сповнених пошани до мистця, а також прохань Левка Лепкого та інших стрільців і було створено проекти українських відзнак. Перший з розгляданих проектів О. Новаківського датований 1916 р. На цьому аркуші шкіц відзнаки для УССів і кілька його варіантів. На другому аркуші два проекти, один з них має дати „1914" і „1918". Можливо, цей проект розроблено в 1918 р. під час листопадових подій у Львові . На решті двох аркушах зображення в кольорі. Ці проекти відзнак виконано на однаковому папері в єдиному стилі. На одному з них зроблено написи «1/2 1916 Львів» і «Учасникам боїв за свободу 1914-1928 УСС». Другий аркуш, на жаль, пошкоджений бракує нижнього лівого кута. Очевидно, там був проект відзнаки з національною символікою, який пізніше, у радянські часи, родина мистця знищила. У центрі цього аркуша проект знака, де зображений «стрілецький Архангел (рішений в Розвадові збором УСС), з розвиненими крилами, зі щитом (лев), піднесеним на лівому рамені, й мечем у правій руці», як зазначалося в листі Левка Лепкого. На нашу думку, ці проекти відзнак розробив мистець у 1916 р., а пізніше в 1928 році, коли вирішувалося питання про вшанування пам'ятними відзнаками українських січових стрільців і учасників визволь них змагань 1918-1920 рр., він їх доопрацював. На той час так склалося, що українська сторона, програвши в 1918-1920 рр. війну за незалежність, не змогла вчасно вшанувати своїх вояків запроектованою в 1918 р. нагородою «За обняття Львова у власність Української Держави» та іншими відзнаками. І тільки в 1928 р. було встановлено іншу нагороду пропам'ятну воєнну відзнаку Української галицької армії, так званий Галицький Хрест, яким нагороджували старшин і вояків, що брали участь у боях за незалежність України.

Автор: Віталій Манзуренко


1. Проект О. Новаківського датований 1916 р. На цьому аркуші шкіц відзнаки для УССів і кілька його варіантів.
2. Два проекти О. Новаківського, один з них має дати «1914», другий - «1918».
3. Проекти відзнак О. Новаківського «1-2 1916 Львів» та «Учасникам боїв за свободу 1914-1928 УСС».
4. Проект знака із зображенням «стрілецького Архангела з розвиненими крилами, зі щитом (лев), піднесеним на лівому рамені, й мечем у правій руці».

 

Нагородний лист січового стрільця Миколи Грицюка. 19 листопада 1915р.

 

Світлина із зустрічі ветеранів УСС в Нью Йорку. 9 листопада 1954р.

 

Поштівка Едварда Козака: “Засумуй трембіто та по всьому світу” (Роман Купчинський). Комплект листівок «В 50-річчя УСС».1965р.

 

Едвард Козак, відомий карикатурист і видавець гумористичного журналу "Лис Микита" один із номерів присвятив Українським Січовим Стрільцям і жартував над їх емігрантським життям.

 

Марки для збору коштів. Виготовлені у Львові у 1913-1916рр.

 

Василь Пачовський і старшини УСС з полоненими українцями, солдатами РІА. Табір у Вецлярі(Німеччина).

 

Поштова листівка видавництва "Червона калина". 1917р.