У цієї рибки в жареному вигляді ДУЖЕ гарний смак, пам'ятаю ще з дитинства... Наловити її можна було в будь-якому місці на річці, достатньо було кинути з берега 2 - 3 шкоринки хліба, щоб привадити стайку цього річного ''живого срібла ''.... Вудка - сгодиться будь-яка тростинка, до неї півтора метра тонкої ліски (бажано не товще 0,15 мм), поплавок - та хоч сірник , чи або що. Замісив кусень хлібного м'якишу, і процес пішов! Тільки не зівай підсікати. За півгодини набирається вже під три десятка, а то й більше. І в кожному регіоні ця рибинка мала свою назву. Доречі, як називали її на ваших теренах? В нас її звали ''стебель''. Дитинство золоте... І скільки мало тоді було потрібно для щастя! Дякую, що нагадали цією рибкою про ті часи, що вже ніколи не повернуться... Мабуть років 40 тому останній раз їв її смажену, а присмак і біле, як у рака, м'ясо пам'ятаю і досі.
Так, саме так... ''Уклейка'', то здається, була ще її ''офіційна'' назва, з рибацької літератури. Якщо вона потрапляла до ставків, де промислово вирощували рибу, то там, на ''казенних харчах'' деякі її екземпляри доростали до 15 - 18 см. В річках, в дикій природі, навіть 10...12 см особі вже вважалися ''королівськими'' Як воно зараз, не знаю.
А я вже понад 30 років, як не був на риболовлі. Тому ось такі кольорові спомини виникли після розглядання срібних трофеїв камрада!
В нас в Вільшанці вода зеленого кольору, верховодка зникла від слова зовсім. А в дитинстві з похиленої верби бачили через прозрак як плаває і ось ось буде клювати.
Я не знав, що вона така вибаглива до якості води Чув, що в річках окуні були показником чистоти води. Якщо окуні стали з'являтися в річці, в якій вони давно зникли, це перший признак, що вода покращилася! А бач, і верховодка теж реагує. Проте карасі будуть жити будь де, хоч у каламутній калюзі
Попадаються одиночні і страшно гельмінтів в точку.. карась так той є. А Линок пропав Маринка судака невидно.. так навіть щуки давно не бачив мені її ікра сниться вже.
Линком дійсно вже давно ніхто із знайомих рибалок не хизувався. В 70-ті його ще можна було побачити, я навіть одного вловив, ще в ті ж роки, по парубоцтву . Розміром як невеличка долонька. Оце і все моє коротке знайомство із линями. А ось цікаво, Ви згадали назву риби - ''маринка''. Це те саме , що в інших місцинах називають ''марьйоха'', ''піскар'', ''бубирь'' ? Тобто це така невеличка рибка із сіро-блакитним відтінком кольору луски на спині? Ось вона дійсно зникла, і дуже давно.
Маринка попадалась ще в 90сті на течії де чиста вода я ще батька спитав що то за риба каже її раніше було багато.. тому так сіроблакитна навіть прозора рибка дійсно давно пропала.
Так, ми з Вами про одну і ту саму рибку згадали. Дійсно, немає її. І вже давно. Всі мої знайомі рибалки навіть вже й забули, як вона виглядала. Не виключно, що на деякі види риб впливає не тільки якість і стан води в водоймах, а ще і кліматичні зміни , загальне потепління Можливо, непомітне для людей потепління води на 2...3 градуси в сезоні, дуже впливає на життєдіяльність деяких риб та інших водних організмів.
Цар - риба, і достойний суперник при виважуванні. (Не відповіні нормам звісно що поверталися до водойми).
Красень! Розказують, що перше враження при підсіканні крупного линя таке, нібито це зачеп крючка за корягу. Дуже важко виважувати .
Був у мене такий випадок в житті, правда не з линем. Взагалі то, я ніколи не був дуже вдалим рибалкою, фартило більше на дрібну рибу. Єдине моє ''велике'' досягнення'' на вудку - це короп вагою 1300 грамів. Але ж яка то була боротьба і емоції!! Сталося це ще в 7- му класі. Якось похмурого і вогкого осіннього дня, одразу після занять у школі, пішли мої друзі на риболовлю. Я хоч і був тоді фанатом рибальства, але того хмурого дня йти мені щось не хотілося. Не лежала душа, як кажуть. Сів дома робити уроки, а сам думками про хлопців що пішли на річку і про рибу. Почали точити серце думки: ''а може я дарма не пішов?" Чим далі, тим все менше думав я про уроки... І нарешті, не витримав, став збиратися. Але ж час вже було втрачено, осінні дні не довгі. Думаю, поки доберуся до річки, поки розмотаю снасті.... А піти захотілося, аж кортить. Вирішив так - піду без снастей, хоч за хлопців повболіваю , подихаю ''рибацькою'' атмосферою, посидимо, покуримо на березі... Це ж шкільні роки, там свої цінності і логіка! Поки дійшов до річки, погода ще більше посмурніла, почав накрапувати дрібний і нудний осінній дощик. Дивлюся, сидять на вузької смужці землі під крутим обривом наші хлопці. Обличчя хмурі, риболовля йде ''кисло'', без вогника. Вудки майже не рухомі над водою. Спустився до них, бачу справи в них ''так собі '' - всіляка річна дрібничка: карасики, розміром із середній палець руки, стебельки, бубирчики.... по 3...4 штучки в кожного, не більше. Питають, чого я без снастей прийшов. Але і самі бачать, що питання виглядає недоречним. Тоді один з них каже, що зверху, в кущах на обривом є захована ''дежурна'' вудка нашого приятеля, Віталіка. Про цього Віталіка взагалі ходили рибацькі легенди. Він міг наловити риби будь коли і будь де, хоч у калюзі. Навіть коли ні в кого взагалі не ''клювало''. Це був хлопець рідкої рибальської вдачі Я швиденько змотався за тою його вудкою, спустився і став готуватися до лову. Вудка, звісно, була ''дежурною'' в прямому сенсі цього слова - суха камишова тростина, ліска десь 0,25...0,3 , поплавок з віника )) , крючок десь шостий номер.... Але ж це була вудка самого Віталіка!! Тому мало поталанити. Почав ловити. Наживив звичайний хлібний м'якиш, виставив поплавка ''впівводи'' і став чекати. Довго нічого не відбувалося, потім шось клюнуло....і знову довга ''тиша''. Короче, інтерес до ловлі став згасати. У хлопців вже давно те саме. Як тут, несподівано, поплавок сіпнувся і став повільно занурюватися у воду. Коли я побачив, що він погрузився вже повністю і потрохи став ''уходити'' під водою на глибину, я раптом як прокинувся. Хлопці вже давно підзужують - давай, підсікай!! І я підсік... Легким рухом кісті, плавно, все як колись вчили... Перше враження - це мабуть таки ''зацеп'' В тому місці дійсно була під водою коряга, тому зацепи там траплялися. Але цей МІЙ зацеп якось відрізнівся від звичайного. Відчувалося, що він був ЖИВИЙ! Короче, почалася боротьба... Хлопці кинули вудки і вболівали. Рибина ходила кругами, тягнула назад... Раптом, десь трохи вище правої руки зламалася вудка - тростина , це ж таки був звичайний камиш ... Добре, що встиг перехопити останки вудки , і став тягнути за вудку не догори, а на себе. Дивлюся, а під водою якесь чудище, як мідна нова сковорода блищить.... Думки тільки про одне - тільки б не зійшла!!! В фіналі боротьби врятувало тільки те, що в одного з хлопців знайшовся підхват. ... Витяг ту рибину, виявився великий короп. Потім, вже дома, зважили - 1,3 кг! На тому рибалка закінчилася. День вже закінчувався, треба було поспішати. Я ніс свій трофей просто в руках, бо навіть пакетика із собою не брав. Так і йшли компанією, кожний із своєю добичею. На мене озиралися дядьки на вулиці, питали, чому я без снастей, але з рибиною, а хлопці із снастями, але добичі не видно.... То був мій рибацький тріумф. Ніколи в житті я не ловив на вудку риби, більшої ніж ця... Дома того коропа засмажили. Одного жиру була ціла десертна тарілка. Батьки простили навіть невивчені уроки, мабуть відчували, який це був серйозний момент для мене. Отаке було...
............... Шедевр.......слів не є.... дійсно.піііііі.просто... (якщо мій коментар комусь не пішов.то я на зв'язку...)відзвоню.номер то