Оцей мій кум (з півпершого класу за однією партою) - був старшиною при Горбачові, то каже, що при Зебілу долбоїбізма в армії поменшало приблизно вдвічі.
Я совковую систему так и не смог понять,нас забирали обычно с второго курса мы естественно еще не были инженерами но имели уже корочки киномехаников и отправляли пацанов от стройбатов до хрен знает куда а потом наши преподаватели учили пограничников на киномехаников.
Я знав, що батько воював, і сам теж хотів на війну. Коли мені було п'ять років, нянька лякала, що мене не візьмуть в армію, якщо я не буду їсти кашу. Я давився кашею і хотів в армію. Правда, все дитинтво і без того було якоюсь суцільною війною. Коли ми не воювали з сусіднім двором, то обов'язково щось підривали і підпалювали, за нами завжди хтось гнався, і ми завжди когось переслідували. З часом, вже в армії, я ломав собі голову над питанням, чому грати в війну цікаво, а служити в армії — ні. Що ж такого потрібно було придумати тим армійським долбо**бам, щоб такі чудові розваги, як стрільба з рухомого танка чи стрибки з літака перетворились в рутину, від якої треба "косити". — Чи є серед вас узбеки? — запитав маленький кривоногий сержант, коли ми, третя рота, вишикувались в проході між ліжками. Узбеки були. Два найглупіших зробили крок вперед. Можливо, вони думали, що зараз їм дадуть медаль тільки за те, що вони узбеки. Замість медалі сержант боляче зіштовхнув їх головами. — Йоб*ні чурки, хитаються в шерензі, як клізми в дупі, — сказав сержант, косолапо переступаючи через лежачих узбеків. — Які люди! — думав я. — Які точні у них порівняння! Які швидкі вони на покарання! Ввечері нас журив прапорщик: — Всі очки позасирали, салабони! — жалівся він. — Шо, срати не вмієте?! — А ви б навчили, товаришу прапорщик, — не розгубились ми. — Ходім! — прапорюга, рухаючи вусами, повів вчити срати. — Дивись, салабони, — скидаєш ремінь, вішаєш на шию, стаєш на очко, скидаєш обмундірованіє... Рівно спину тримати, бл*дь! Совєцька рмія разчаровувала і зачаровувала одночасно. Було зрозуміло, що вона призначена для чого завгодно, тільки не для війни. Тут ніхто не буде вчити тебе, как стати Рембо — засунь всю цю романтику собі в дупу, салага, але тут тебе навчать срати, застилати ліжка за допомогою табуретки, фарбувати траву і свині, тиряти «бациллу», пити шмурдяк в каптьорці, купувати горілку під носом у патруля і багато чого ще, але, окрім всього цього, ти навчишся тут дечому справді важливому: сприймати життя не як світоглядну конструкцію, вичитану з книжок, а як хижий абсурдний хаос, в якому потрібно спочатку вижити, а потім вміло вписатися в нього і полюбити. Бо у нього є одна перевага перед будь-якими конструкціями — він насправді існує. «Врешті решт, — подумав я, — коли ти вже опинився в дурдомі, то глупо вдавати розумного, стань ідіотом, як всі, насолоджуйся на здоров'я». )М(
Мого батька призвали у 1944 році після того як скінчив 17 років. Служив на флоті 7 років. Мене забрили у 1977, служив у ВВВАУШі - у Луганську.
...мне призвали 10 листопада 1982 року... (думали - буде війнА, писав вже про це в "армійських байках...") ...потім помер Андропов, потім - Устінов, а невдовзі і Чернєнко...
При Брежневі ще служили всі , і бідні і багаті. Як не служив, це або сидів, або хворий чимось страшним.
Привітався. Учора пакував замовлення, вивчав виробництво мускатних вин, багато нового пізнав. Вночі впав у ліжко та пицнув тумблер. Кажуть гепало і поруч, і подалі, і взагали було весело. Ніц не чув, все проспав. Ввечері пара наших СУ робила пуски по кацапідарам, до прольоту на наднизький висоті почав звикати. Кажуть Токмак/Бердянськ трохи прожарили учора. З коринкою)))) Трохи допакую замовлень та вивезу у місто.))) Гарного дня усім, крім кацапідарів та їх zeлених дружбанів.
Я таки як нелох серед сурових дядьків. Я не служив. Мій потік у ВНЗ був першим, з якого не було призиву. Потім луснув совок. Вчорашні петухи викладачі замість історії кпрс почали викладати політекономію України, але як були мудаками, так стали ще гіршими. Нещодавно на медкомісії у військоматі на суворе питання головуючого - служив? - ні - ЧОМУ????? - мій курс перший не потрапив під призов. - (((((((((((((((((
...не встиг задрімАти - відпрацювАло НАШЕ ППО. дуже гОлосно, із запусками, вибухами та кулеметними чергами ("шахЄда" добивАли ??) таке враження, що вони з двору запускають... вибух на цілі - приблизно за 40 сек. СЛАВА НАШОМУ ППО !
ще варіант, двоє дітей, у нас так одного дембельнули через півроку. Ще один маразм, дружина пузата другим, чуваку 26, а його однаково тягнуть до війська.
все відносно, вік не дата в паспорті а відчуття себе у відповідному віці. А строк життя взагалі будь який, кому скільки виділено.
у нас були. Нічим не вирізнялись і зараз не вирізняються, хіба часто розумніші і талановитіші в чомусь.
Тільки що читав Тома Купера. Пише, що з цим треба щось робити. 60 Благодатних, 40 Білогорівок, Новопокровки і Новопрокопівки. Як простому австрійцю розібратися ?