я би сильно затиснув в лещатах і підрівняв молоточком, щоб не чухалось. А замість того щось корисне зробив, наприклад диван на спині поносив.
лещат німа .. в 90і колись возився з карбом мацквічовським..той що ДААЗ 2140...і я і возився з ним і возив майстрам на стенди...пер мацквіч з ним агінь..але й жер 12-15л/100км..потім взяли нєври і як ує.ав тим карбом в бетонні блоки...купив нового ДААЗ 2105, поставив і перехрестився: мацквіч і пер до 160км/год (по спідометру) і мотор розручувався до 7 000об/хв (по 2103 втуленому тахометру) і кушав 8-10л/100км... ПС: карби 2 шт в мене є...бетонні блоки теж...так що не все ще потєряно
Був на сто. Замінили розпиздохані в хламіну стійки стаба, задні сайленти передніх важелів (єдин був рваний, другий ще ні, але втомлений) та пильник зовнішнього шруса, був у мілку репанку. Додивився обірваний дріт с датчика зносу колодки. Сказали що шарових десь на пів року залишилось. Але ж блдь стук нікуди не дівся.... Що за прутня.
сподобалось пророцтво про шарові, в часі. Добре що не в кілометрах. А стукають опорні подушки амортизаторів, наприклад, втулки стабілізатора, підшипник ступиці, глушак об щось, подушка підрамника і т.д. Шукати треба вміти майстрам, не тільки монтіровкою смикати в зазори.
Добрый вечер,хотя для некоторых односельчан и не очень добрый.С обеда налетел раза три сильный ливень подтопило несколько дворов и машину и несколько полей.Думаю причина в новой бетонке в которой турки не продумали нормальную систему водостоков плюс людям в огороды еще всякого мазута подкинуло с дороги.
ставить диагноз по интернету это конечно из области фантастики. но можно поробовать. опишите сам стук и моменты появления стука. по возможности. глухой, цокотящий, зонкий. при переезде неровностей, при торможении и так далее. а еще проще, привлеките помошника и раскачайте машину. ток не вверх-вниз за крыло, а сбоку за крышу раскачивайте, тип перевернуть хотите. смотрите и слушайте. втулки стаба так вычисляются на ура. деталь копеешная, а стучит зараза капитально.
Прямолінійний рух, прискорення, гальмування, зупинка - тиша. Зупинка, кермо у крайнє положення, вмикаю передачу, починаю рух - єдин клац. Може зразу з початком руху, може за пів секунди. Зупинка - тиша. Викручую кермо у іншу сторону починаю рух у зворотньому напрямку - клац. Зупинка - тиша. Тобто при паркуванні, зміні напрямку руху при викрученому кермі навіть не до упора - клац кожен раз. Звук масивної залізяки, яка клацає о масивну залізяку... При прямолінійному руху, на невеличких ямках, та нерівностях дороги - тиша. Після того як замінив сайленти та стійки стаба, підвіска суттєво потихішала. Як би не цей "клац" яб сказав що в ідеалі.
вариант граната, любят они при вывернутом руле клацать при чем громко. если клац один, то самое начало. второй, встречал лично на практике, шаровая опора. прямолинейно тихо, а вот при выворте и троганьи еденичный клац давала. я не знаю как оно в фиатеке палец к кулаку крепится конус или ровное отверстие стянутое болтом. там где болтом стянуто бывает разбивает на конус. как варианты которые пришли в голову и по описаниям дал, сами понимаете диагноз на расстоянии, но про шаровые вам намекнули при ремонте. еще так себя вел подшипник ступицы, тоже из личной практики, сталкивался. шо еще? проверить затяжку гранаты, она же гайка ступицы. пока такие мысли. не знаю я особенностей фиатиков, поэтому теории и практика с других моделей предлагаю.
Підвіска макферсона, усе типове.. Палець шарової на конус, ричаги знімали повністю, щоб міняти сайленти. Затянуто було все норм. Гайка ступиці закернена на валу. Спочатку не клацало ж. Не мало б відкрутитись. Так, можливо шрус трахає мозок... Нажаль.
ну гайку то поробуйте на всякий. вон у ланосоводов спросите, правя граната так клацала часто, именно изза гайки немножко отпустившейся. и тоже закерненная по заводу. не поможет, тогда просто ездим и помним про стучок, ждем когда усилится. не усиливается, называем "конструктивной особенностью модели" и со спокойной душой ездим дальше
Я мав досвід експлуатації fiat ducato 88року. Коли шрус почав хрупати, його вистачило ще на 2ткм )))) Тож маемо на увазі, починаю відкладати грошові ознаки)))
перевірив би подушки двигуна, особливо реактивну, ту що компенсує розвертаючий момент. Для цього на ручнику, сильно затягнутому, пробуєм ривочком рухатись взад і вперед, виловлений сусід має дивитись як підскакує двигун і шо взагалі відбувається під капотом. А ше, частенько, стукає рейка при повному вивороті, і це не несправність. Це фізика. Відкручений підрамник і тріщини в лонжеронах напевно майстри шукали.
Я позавчера леской кювет закончил выкашивать,сено никому не нужно а те кто могли выкосить и его забрать двое на фронте а один в больницу попал.Вот и пришлось заняться и так хватает где косить.
Spoiler Відколи я мав загинути пройшло вже два місяці. Я потрапив у засідку під Бахмутом, у страхітливому лісі з неймовірною щільністю мінування, рясно всіяному тілами ворогів після того, що називають “м‘ясний штурм”. В розвідгрупі я йшов другим: в мене М-ка з глушником, я визвався; як і раніше визвався в ЗСУ, ДШВ, розвідку ДШВ… Йти в авангарді – сильний досвід, але на любителя: перші два “рекси” при контакті найчастіше і гинуть, бо переляканий ворог шквально “насипає” помітивши здалеку, потім всі розбігаються. Нас – підпустили на 15 метрів. І противник був не переляканий взагалі. Невидимий у теплак. Чого так? Бо групи на місцях втрачають голову піймавши кураж і працюють там само по кілька днів, за які охуєвші від перших поразок росіяни встигають позвати своїх спецназьорів, а потім тихо грає “Пливе кача”, всі плачуть, таке… Це був мій перший стрілецький бій, до речі. Кількість випущених у мене куль найпростіше порівняти зі зливою. Працювало 10-12 стволів, причому стріляли саме туди, де лежав я: галявинка, пролісок у сосняку, засвітло. Оцінки побратима, воюючого з 2015: “Це дорогого варте”, “От ви зараз далдоните про фарт, а це – ваша підготовка” і “Як ви взагалі вийшли?” Мені неймовірно пощастило, в тому числі. Не знаю, чи отримаю УБД, не цікавився, але на нього я заслужив точно. Я був багато до чого готовий: рівненько працював під 80 і 120-ми мінами, які прицільно били по нам (“свою” міну, прилітаючу в кількох метрах, дійсно не чуєш), АГС-ами, стояв у окопах, сидів на СП-шці. Але до такого підготуватися неможливо. Оговтуєшся вже після всього. Під час бою тіло стискається і працює тільки м‘язова пам‘ять. І стріляєш не “по-сомалійськи” (хаотичними чергами наосліп, над головою з укриття), а на звук випускаєш по вогневим точкам ворога в кущах “трійки-четвірки”, по черзі на кожну точку, прицільно, через “калім”. Потім розумієш: вас обходять зліва, акуратно “сипеш” туди теж, десь на фоні приймаючи рішення, що змінити позицію під градом куль краще, ніж залишатись на місці. Кулі рясно цокають стовбуром дерева, за яким ти сховався. Менше ніж за десять хвилин бою я випустив сім “ріжків” короткими чергами. Оговтався разом з усіма в передовому окопі (звісно, на підході мене ледь не вбила наша піхота), ділячись із побратимами, скільки розтяжок ледь не зірвали при відступі… а вороги знову спробували “закрутити”, обійти, щоб закидати гранатами. Кулі ляпали по брустеру поряд, побратими відстрілювалися з підствольника, влучали в гілки перед нами і, на повторі у slow-mo, я бачив як за пару метрів від мого лиця, просто над головою, розривається вже другий наш ВОГ. Моя ротація в Бахмут закінчилася в квітні, але я досі здригаюся під час урочистої стрільби на військових похованнях і коли наді мною пролітає винищувач. Цей жахливий досвід, якого нікому не побажаєш – вогняна арка реальності, лише проходячи під якою сповна розумієш, ціною кого і чого твоя Україна досі стоїть. Фото звідти, десь тоді, після всього. Скільки книжок не читай, скільки не розвивай емпатію і уяву – ніщо цього не передасть до кінця. Ніколи. (с)
Привітався.)))) Короткий звіт. Отримав квитанцію на сплату штрафа. Порушив, визнав, сплачу. Отримав повістку. До хлопа що вручив претензій не маю. Війскоматовськи пацюки що за рік не видали новий військовий квиток - негідники. Почав квітнути виноград. Обробити не встиг. На фронті підозріла тиша. Отакої.
