Доброго усім. За 10 тисяч не скажу , але 7 тис. точно було. Судідка за такі гроші їхала на вокзал і саме в березні.
Привітався ) Магнезія (сульфат магнію/epsom salt) Працює, але-довго. Зробити отвори, засипати, залити водою та чимось вкрити. За пару тижнів повторити. За 3-4 місяца буде труха.
Дівчина вийшла заміж, народила 2х діточок, усе для родини, усе в домівку. У 20 році, коли зелений підар знімав відосікі про мрію повну масок, а вдень гинуло 2 іловайська українців, вмер роботодавець та приятель її чоловіка. Чоловік почав пити. Страшенно, кожен день. Стосунки почали погіршуватись. У 21 році чоловік знайшов собі молодицю на 14 років молодше, та повідомив дружині, що їй немає місця в його житті. В нього буде нова жінка, нові стосунки, нові діти. А невдовзі почалось вторгнення. Він зателефонував жінці, сказав "почалась війна, їду на місто на дачу, готую підвал. Можу забрати дітей, але не тебе". За дітьми він так і не заїхав. Інколи телефонували одне одному, бо 14 років разом та спільні діти. Наприкінці літа 22 року, роки був перший масований обстріл міста С300 + балістикою. Ракета влучила в будинок поруч, в кімнаті доньки вибило раму з вікном, хвилею заклинило замок у дверях. Вона благала врятувати дітей. Але він не приїхав знову. Таке. Про уебанів поруч.
...перший тиждень (коли вичерпався потІк біженців-автомобілістів) ночами сновигАли маршрутки, котрі евакуювали тОй берег Ірпеня (де ВЖЕ були кацьі - Білогородку? Бучу? Ірпінь? Гостомель? ...я не знаю...). за ніч 6-8-10-12-15 разів ??... може 27-го? 28-го? Першого ? ... останні (у колоні) їхали назад вже із ПРОСТРІЛЕНИМИ ВІКНАМИ, вибитими - особливо задніми... візуально - там люди були, але мАло..., може вони лежали на підлозі маршруток ??... Швидкі теж гасали туди-сюди... Хтось щось знає про тих водіїв ? ? ? ..................
Поважній "Фантом", цікавить - як Ви свою хату теплом забезпечуєте? В мене - ось так. Восени прошлого року зробив. З Повагою.
Хочу загрузити файл, як мій Рижий на вибухи реагує. Тобто - ракети ганяє!)))) Не підтримує... Алеж він - Мій Герой, Тай Захисник!!!! З повагою.
У батьків газовий котел у підвалі. На першому поверсі будинку декілька років тому збудував камін, що гріє 3 кімнати. На випадок повного і тотального шашльічку придбав буржуйку невеличку, але не встановив її.
Шталлупьоненська трагедія. 10 тисяч дівчат, які верталися з Німеччини додому, загинули на чужині від рук енкаведистів у квітні 1945 року. Це були українки, полячки, білоруски, так звані остарбайтери. На початку війни фашисти насильно вивезли їх у Німеччину, де вони працювали на заводах, фабриках, у господарів-бауерів. Коли війна завершувалася, дівчат звільнили радянські війська. Вони мали повернутися додому, натомість на чужині знайшли смерть від своїх же «визволителів». Про цей дикий злочин розповів волинський письменник Олексій Добко у своїй історичній повісті «Три тополі». У книзі подається розповідь сержанта військ НКВС Петра Колоса. Його серце ятрили страшні спомини, і через три місяці після перемоги він, не витримуючи душевних мук, розповів у госпіталі шокуючу правду. …Їхня частина з ранньої весни 1945 року дислокувалася у німецькому місті Кеніґсберґ (тепер це російський Калінінград). Тут же розмістили величезний фільтраційний табір, куди з усіх земель Німеччини звезли 10 тисяч невільниць. Енкаведисти мучили голодних дівчат жорстокими допитами, ґвалтуваннями, тортурами. Сержанта Колоса викликали у штаб, де він поставив свій підпис про дотримання «секретной государственной тайны». Набрали в машини американської тушонки, два бідони спирту і поїхали у ліс біля міста Шталлупьонен. Капітану Маляєву настанови давав підполковник СМЕРШу (це відділ контррозвідки народного комісаріату оборони СРСР, який існував з квітня 1943-го до березня 1946-го). У лісі добряче похмелилися, а тоді Маляєв сказав солдатам: «Мы приехали сюда расстрелять всех немецких шлюх. Этих западничек с Украины, Польши, Беларуссии». Потім солдати підійшли до вцілілих німецьких дзотів, в амбразурах уже були кулемети. Приїхали легковики з високими чинами з штабу Білоруського фронту. Вони оглянули дзоти, вириті траншеї, а солдати зайняли позиції, бо під’їхали вантажівки з приреченими дівчатами. Стояв страшний крик, плач, голосіння, очевидно, полонені запідозрили біду, коли їх привезли в ліс. Адже перед дорогою їм пояснили, що їдуть на станцію, а звідти додому. Штурханами, прикладами жінок вишикували над ямою. Маляєв віддав наказ: «По изменникам Родины – огонь!» Розправа тривала п’ять днів. Щодня вантажівки здійснювали 40 рейдів, у кожній було по 50 жінок. Так стратили близько 10 тисяч остарбайтерок. І тільки приречені з останньої машини накинулися на солдатів, двох навіть вбили. Яму із загиблими засипали. Чекісти повизбирували радянські гільзи, накидали німецьких. Привезли на це місце сорок есесівців і теж розстріляли, щоб це був нібито гітлерівський злочин. Шталлупьонен – тепер російське місто Нестеров. Тут назавжди похована пам’ять і бодай якась згадка про страшний злочин радянських «визволителів» – Шталлупьоненську трагедію. (с) Пс. Панове, хтось знав за це?
кацапсько-комуняцька наволоч знищували українців як тільки могли...а скільки дівчат знищили в лагерах сибіру?...підлітків просто топили в болотах щоб не витрачати патрони... Привіт парні. ніяк не відійду від суботи...спину і руку таки добре потягнув...
Нажаль (( В мене є приятель у Білозірці. За смартфони їбуть окупанти так, що краще їх не мати зовсім ((
Побратимам. Зі святом усіх, хто за будь-який двіж, крім голодовки) ...А ти собі проростаєш із диму і бороди, ходиш по цій планеті, плутаючи сліди, допоки остання осінь вступить в свої права, допоки не стане зовсім білою голова, допоки цей світ, як і ти, шалений і молодий. Як і кожен апокаліптичний месія або пророк, ти любиш почати розмову з натиску на курок, куля як посередник надійніша за слова. В час, коли білим світом ідуть криваві жнива - ти віриш лише у Бога і сімнадцятий «глок». Грань між людиною і землею завжди тонка, за нею знайдеться місце для кожного мудака, це місце лежить на метр у отій землі, якою ти ходиш досі, лелієш своє жалі, відміряючи час відстріляними магазинами від АК. І коли твій годинник часу лопається від піску, тобі байдуже, що там, може, станеться на віку - доки вісь планети скрипітиме, як протез, твоє кредо завжди складається з пари тез, у тобі є усе потрібне, як в «тривожному рюкзаку». Чоловік вимірюється прямотою його хребта, і коли ти заходиш з боєм в чужі міста, ця історія хоче твоєї крові - і не лише. Ти написаний, як цитата з святого Ше на останній сторінці простреленого листа. #приголосніголосні #деньдобровольця
Батько мого друга розповідав що жінок-остарбайтерок знищили у якомусь концлагері, а солдатів совєцьких, котрі злапали сифа та гонорею вивезли на якеійсь острів на Балтиці та там лікували.
