Доброго, друзі! Ось, сьогодні справляли день народження жінки. Назвала гостей, тато її - дуже Гарний, як на мене тесть, та й теща - ні з одним анекдотом не асацеюється!))) Алеж, в нас с жінкою різниця - 9 років!)... Я до чого - посиділи, випили, потім "подружайки" кажуть - давай музику!) Знайшов канал, де Дискотека 80х... Розумію - скажете - Ой! Але так воно накатило!.... Вже й забув, коли музику чув задля задоволення. А тут - пісні, під які на "танцях"!... Єх, де ж та наша молодість?!!!.... З Повагою.
Ранку панове )) Де в нас що трапилось? Учора після сеансу лайнодобування, впав у ліжко та вимкнувся. А вночі кажуть містом літали шахіди, щось вибухало та лякало мешканців. Не чув. Збираюсь завтра на виноградник )) 16 мішків лайна самі себе не зариють ))) Тож десь так ))
Ні, в мене на ділянці колись взимку втопився собака (( Здоровенний, що кабан. Я його лесь весною витяг. Неподалік вирив ямку під абрикосиної, та поховав. Більш абрикосів з тієї деревини я не бачів (( Ну, або так, якщо попередньо перебити на м'ясокістну муку.
в ПК (Повноцінний Комбікорм) для птиці йде мясокісна мука...тра перебивати кацапів на мясокісну і згодовувати птиці.
Історія, що не увійшла до книги «Плахта»: Село у нас видне, велике, ще й з власною легендою. Раніше в ньому хизувався змішаний ліс: берези з соснами, от і займався народ смолокурінням. Виробляв поташ та селітру. Над хатами зранку й до вечора кучерявив дим, звідси й назва – Велика Димерка. Ми з чоловіком жили дружно. Виховували трьох дітей, мали просторий будинок, великий город та дві теплиці. Вирощували зелену цибулю, редис і шпинат. Зелень продавала на Троєщині, тому будильник завжди оживав о 4:30. Взимку, коли земля відпочивала, працювала у пекарні. Місила сочники, ватрушки, кекси. Мріяла закінчити у хаті ремонт та махнути родиною на море. Моря ми не бачили ніколи. Тієї фатальної ночі не спала. Споглядала календар, тинялася сомнамбулою, прислухалася. О пів на п'яту пролунав вибух. Чомусь вирішила, що на заводі Coca-Cola трапилася аварія та зібралася на роботу. Коли повернулася, чоловік вже повністю облаштував льох. Утеплив, вигнав двоповерхові нари, прикрив їх ковдрами і утихомирив вогкість буржуйкою. З того часу постійно гриміло у вухах, з боку дороги, з небокраю та з-під землі. 8 березня до нас зайшла танкова колона й перекинула щасливе життя. Не тямлячи себе влетіла в льох, впала навколішки й стала молитися всім святим. Згодом діти розповідали, як зациклилася на Ісусовій молитві. Я нічого не пам’ятала, крім залізного скреготу, вібрації землі та сто разів сказаного з натиском «амінь». У льоху нас зібралося шістнадцятеро. Самому молодшому – два роки. Рашисти тим часом облаштовувалися з комфортом. Оселялися в найкращих будинках, різали курей, били кролів, влаштовували шашлики та дискотеки. З морозилок, правда, нічого не брали, боялися отруїтися. Не вірили, що живуть у селі, думали жирують у місті. У Броварах. Тиждень здавався желатиновим. Бої велися годинами. Погріб присідав, підскакував, розгойдувався. Дітей не випускала навіть у двір. Нервувала за доньку, хотіла її підстригти під хлопчика, але та вчепилася у своє волосся. Вулиця постійно змінювала траєкторію. Місцеві новини збивали з ніг: добрий знайомий потрапив під обстріл і не вижив. Сімейну пару розстріляли в машині і не давали поховати. Колега летів на велосипеді рятувати сестру, але залишився спочивати на дорозі. У результаті майже не спала та не їла. Виїжджати було страшно. Залишатися ще страшніше. 14 березня ризикнули та завантажилися в бус. З собою тільки продукти. На дітях – старий одяг (попросила новий залишити, бо прямуємо не на свято, а на війну). Щойно за село, як на наше подвір'я заїхали танки. Один окопався на городі, другий підпер дулом двері. Рашисти увірвалися до будинку, знайшли мисливську рушницю чоловіка та охрестили нас неонацистами. Один із збоченців знайшов фото доньки й збожеволів. Бігав від хати до хати і вимагав пред'явити красуню. Пізніше світлини найсимпатичніших дівчат села прикрашали зовнішню стіну одного з будинків. 23 березня ми залишились без житла. Спершу верескнув тупоголовий снаряд, за ним підоспіло полум'я. Вогонь облизав усе, не залишив ні латки, ні черепка, ні каструльної кришки. Сусідський будинок спіткала та сама доля. Повернувшись у квітні, гірко оплакували руїни. Чоловік тинявся без обличчя, адже будував хату сам, укладаючи кожну цеглину. У дітей на тлі стресу та підвального життя впав зір. У мене в районі сонячного сплетіння – діра. Але нічого, згрупувалися, розібрали згарище, залили новий фундамент. Засадили город. Донька довго ходила довкола танка, а потім посіяла майори, чорнобривці, айстри. З іншого боку – трикутник білокачанної капусти. Овочі вродили, як ніколи. Задовго до війни молодший син приніс зі школи дивний малюнок. На ньому – наша оселя, яблуні з грушами, трохи далі – недоречний танк. Внизу підпис: «Я хочу, щоб усі вижили». Так і сталося. Ми вижили, і танк досі на місці. Пс. На кордоні мохнаті варвари, вбивають дітей, гвалтують жінок. І от зібрався народ вирішити шо з цим робити. І от виникла така думка, а чи не вибрати блазня верховним головнокомандувачем (с)
кума в мене в Великій Димерці...чудом вискочили під час окупації...чудом вцілів дім...багато домів по їхній вулиці зруйновано...деякі вулиці стерті повністю...рускій мір мать його так... зе ублюдок і його команда має бути проклятою до сьомого коліна...час був - не було в них бажання підготувати країну і населення до війни...більшість смертей мирного населення на їх совісті...
більшість смертей мирного населення це просто оманські гроши. Совістю у зелеригопідарів ніколи навіть не пахло..
Почалися ці річниці. Прошу уваги до того, що напишу. Вчора був рік як віддав своє життя за Україну наш командир взводу, старший лейтенант Антон Гевак, наш Перун, мій друг. Він загинув 5 березня 2022 в с.Зачатівка Волноваського р-ну Донецької області поблизу елеватора у бою з бронеколоною рашистів, яка прорвалася в село. Схопив Nlaw і побіг на елеватор, звідки зробив прицільне попадання по танку, але потім у вуличній перестрілці отримав кульове поранення, від якого загинув. Він завжди говорив про те, що шлях воїна - це його свідомий вибір, а такий шлях закінчується в бою. Сподівалася, що він ще довго буде для нас прикладом і натхненням, яким завжди був, але він закінчив свій шлях у бою. Того дня штурм вдалося відбити, у тому числі завдяки його сміливим діям. А тепер я скажу одну річ, яка жахливо давить мене, коли згадую свого командира. Його досі посмертно не нагородили ЖОДНОЮ нагородою. Антон у армії без перерви з 2012 року, тобто зі своїх 18 років. У 2014 він воював з перших днів як розвідник у складі 8 полку ССО. З 2015 пішов учитися в Академію на офіцера, яку успішно закінчив, і з 2019-го став командиром взводу в нашому батальйоні. До речі, брав участь як командир у спільних операціях із ГУР, як і наш взвод і рота, на передовій на Луганщині ще в час ООС, не буду писати, що це були за операції, але вони мали успіх... Він був зразковим бойовим офіцером, яких напевно після цього останнього року вже не залишилося. У перші дні повномасштабки командував екіапажом з джавеліном біля Нікольського, на північ від Маріуполя. Навчив нас усього, що стосується розвідки, з ним було нестрашно йти будь-куди. Він дуже потрібен нам зараз, але залишився жити тільки в пам'яті та розповідях. Він був першою втратою нашого 140 розвідувального батальйону морської піхоти у повномасштабну війну, і його зразкову багаторічну службу нашій армії не відзначили жодною нагородою. Це при тому, що я точно знаю, і маю документ, що командування підрозділу подавало його неодноразово до відзначення державними нагородами. А минув уже цілий рік. Міністерство оборони України Головне управління розвідки Міністерства оборони України Мені соромно за цю ситуацію перед Антоном та його батьками. Я не буду згадувати останні скандали з високими нагородами недостойним персонам, бо вони не заслуговують бути в одному тексті з його ім'ям і пам'яттю. Але я дуже прошу всіх, хто має стосунок до відзначення нагородами, виправити цю просто неймовірну несправедливість. У мене все. Пробач за це. Постійно згадую тебе. Til Valhal Перун Ярина Чорногуз (с)
Чи хтось може уявити російського солдата, що промовляє "слава россіі" стоячи без зброї перед українськими солдатами? А навіть якщо такий би і знайшовся, чи уявляєте ви українських військових, що розстрілюють беззбройного за промовлене гасло і знімають це на камеру? Між нами немає нічого спільного антропологічно, не кажучи вже про якесь спільне коріння. #росіяни_не_люди. Воїну Честь! (с)
Я когда это видео пару часов назад увидел так давление подскочило.И эти уроды плачут что они заблудились и их обманули а тут бойца как фашисты расстреливают.В отличие от вечно ноющих пленных орков он умер как солдат.
Коли була у відпустці в Києві, то побачила що постамент, з якого скинули головного творця совдепії, порожній. Здається, після сьогоднішнього відео з нашим бійцем, який відмовився в полоні зняти шеврон з українським прапором, спокійно з цигаркою в руках подивився в очі окупантам перед розстрілом і сказав "Слава Україні!" - є той, хто має завжди стояти з цією цигаркою на початку вулиці Хрещатик і бульвару Тараса Шевченка. Як ідея і пропозиція. І підпис поруч з його ім'ям та описом подвигу "І настане час, коли один скаже: "Слава Україні! І мільйони відповідатимуть: "Героям Слава!". С.Бандера (с)
Вітаю , панове. Місту-герою Харкову річниця , відсвяткуйте кожен по своєму. СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА! СЛАВА НАЦІЇ ! Смерть ворогам!
Определить подразделение которое взяло бойца в плен совсем не проблема а потом надо дать приказ что этих орков больше в плен не брать.Тогда хоть дойдет до их пропитых мозгов..
Вроде бы погибший был из 72-ой бригады значит вероятней всего его расстреляли морпехи,хотя там еще дагестанцы подошли но вроде акцента не было слышно.
Був впевнений шо не вмію плакать . А ось і ніхуя . Забіг у степ та ридав як дитя . Нема братика . Сьогодні 200 . З 24 го разом .. . Сцука , я ж вас підарва , буду давить доки живу , дітей , онуків своїх навчу , шоб ви підараси повільно здихали як скот скажений Слава Героям !!!
