Привітався із незламного міста-героя Харківа ))) Навігатор губив GPS кожні 30 секунд, тож трохи нервував та поспішав )) На БП на в'їзді у місто перевіряла документи військова красуня. Не те, що дніпровські пепси. Навіть за страховку шнурки крутили. В мене вона є та дійсна, але в електронному вигляді, завантажив ДІЮ, вона перелякалась пепса та почала верифікацію по світлині..... Отож. Ціфрові технології річ у собі ))
Не , не мог. Заезжал в Харьеов ,как минимум 15 км от моего дома. Да и не знал , что я дома и могу принять гостя.
Я 8 км їхав годину. Навігатор постійно тупив, втрачав зв'язок зі супутниками, вів мене не туди. Я єдин їбучій міст переїхав тричі. І ще двічі - сусідній. Запізнювався. Нервував. Таке....
У нашій області шляхи чудові, на Харківщині місцями так собі, але у цілому пристойні. На дніпровщині, у Синельниковському районі, таке враження, що янелох спиздив гроші з крадівництва докупи з асфальтом. Відверто кажучи там шляхи завжди були лайно. Але це едине місце, де за часи великого піздівництва стало гірше.
Хто не знає, то орієнтовно на межі Новомосковського та Синельниковського районів, траса..... Ну метрів 50..70. 100 асфальту немає зовсім. Їбучі ями, розбиті фурами просто у спресованій як камінь землі. Так виглядає йобаний сором.
Пепси, коли їхав туди, приоритетно питали що везеш. Паспорт, водійське посвідчення, усе до дупи дверцята. Що везеш, от у чому цимес. Асфальт у Харкові геть увесь гуде, побитий траками. По трасі стоїть кузов згорілої вщент автівки, та ще пара міст зі слідами горіння. Ближче до Харківа, на газоні, що відмежовує полоси руху, стояла просто купа автівок, штук з 30, людей не бачив там. Здивований. Тільки коли повертався, дотумкав таке, що як би Кацапідарам вдалось обійти Харків, та вийти на Дніпровську трасу, за декілька годин, вони б були під Дніпром, а за 1...2 доби з'єднались з угрупованням, що било Криворізький напрямок. І був би нам повний пездець. Тому вони спочатку не били Запоріжжя, мали намір оточити. Сука, вдушив бьі янелоха.
А от військовим дівчинам у Харкові, що перевіряли на в'їзді, яб залюбки здався б у полон ))) Як би не справи ))) Чудове місто. Був десь у 18 році, влітку, зелене та квітуче. Зараз здебільшого сіре... Тільки но в'їхав у центр, завили сирени. Але вибухів не чув. Маю надію, що не в останнє )) Ще зустрінемось ))
Навігатором не користуюсь вже давно. Ні яких окремих девайсів, та додатків у телефоні. Google все знає, і допоможе доїхати.
Чергова дискотека йопть! В чатах пишуть що пару солістів вирішили з пів дороги повернутись до дому. Все як завжди у кацапів.
Усім пійсятникам Привіт! Чергую,можна і в неті посидіти трохи. На новому місці праці набагато менше, більше є можливість відпочити. Виявляється час довше тягнеться ,коли рахую дні до відпустки .
Привітався ))) Сьогодні багато справ, вчора був втомлений и автівку не розвантажив, тож треба сьогодні усе це робити )) Усім гарного дня )) Кацапідарам гарний уламок )) Zeленоригопідарам - гарну мотузку.
У літаку на сусідніх кріслах блондинка та адвокат. Летіти довго. Блондинка мовчки відвертається і дивиться в ілюмінатор. Адвокат білявці: — Давайте я поставлю вам питання, а якщо ви не знаєте відповідь — Ви мені віддасте 5 доларів. Потім Ви мені поставите питання, якщо я не знаю відповіді — я Вам віддам 500 доларів. Блондинка погоджується. Адвокат: - Яка відстань від Місяця до Землі? Блондинка мовчки віддає йому 5 доларів. Блондинка: — Хто піднімається у гору на трех ногах, а спускається на чотирьох? Проходить кілька годин. Адвокат голову зламав, відповіді не може знайти. Робити нічого, віддає блондинці 500 доларів і запитує: - Хто це??? Блондинка віддає йому 5$ і мовчки відвертається. Автор невідомий. (с)
ШАНУВАЛЬНИКІВ ЗЕ - В ЗСУ! Вся стрічка в скандалах через мобілізацію до ЗСУ. Суть скандалів скрізь зводиться до двох ситуацій, або громадянин не хоче захищати країну, або в армію його брати просто не можна. А тягнуть. В армії, скажу я вам, і так побачити можна кого завгодно. Ви наприклад, солдата розвідроти без великих пальців рук бачили? Я бачив. І от ніяк я не можу доклепати, як так стається? Україна ж має дивовижний людський резерв для ЗСУ! Зрозуміли про кого я? Якщо ні, пояснюю. Президент Зеленський має записати відосик і закликати піти воювати геть чисто всіх своїх прибічників. А військкомати мають почати діяти. Поле перед військкоматами - неоране. Почнемо з депутатів місцевих рад. От не треба очей ховати, депутати Валерій Прозапас і Олександр Погребиський служать і воюють. А це неприпустимо, що Україну захищають депутати "маленької галасливої партії", як ЗЕботва лагідно величає ЄвроСолідарність. Місцеві депутати-служки мусять переламати цю ганебну тенденцію своїм прикладом. Далі, в армію мають піти працівники місцевих штабів "Слуги народу" і всі хто працював у виборчих штабах "Слуги народу" на всіх виборах від 2019 р. починаючи. Списки цих людей підняти не складно. Окрема тема - різноманітні молодіжки, які "Слуга народу" створювала перед виборами. Штаби "Слуги народу" зобов'язані передати у військкомати відповідні списки. Не зле пройтися по колективах телеканалів "Дом", "Рада", "1+1" та інших що формують мономарафон. Ще по фірмах що їх обслуговують та по решті ЗМІ які піарять ЗЕ. Там явно чимало чоловіків призивного віку з рилами, що хоч цуценят бий. Вони всі підтримують "найбільш патріотичного президента". Вони всі зобов'язані освоїти шнуровку берць і чистку автомата Калашникова. Нарешті, ще одне джерело поповнення ЗСУ це прибічники президента Зеленського з соцмереж. Працівникам військкоматів варто просто промоніторити блогерів та користувачів у своєму районі. Ті хто регулярно пише про "найвеличнвшого якого люблять в світі" вже зараз зобов'язані піти місити багнюку під Бахмутом і Кремінною. І це я тільки по верхах пропоную. Тих кого не складно буде знайти. Бо зрештою. Велика маса людей доводить нам, що солдату сидіти на голому окладі - то норма і користь для країни. Ці люди нам доводять що з забезпеченням ЗСУ формою все гаразд. Що Міноборони міністра Резнікова героїчно міряючи яйця кілограмами, забезпечує ЗСУ всім потрібним - спорядженням, генераторами, старлінками, раціями тощо. Що волонтери "згущують фарби аби мутити", а "Порошенко піариться". Очевидно, ці люди мають піти і власним прикладом довести нам що в ЗСУ все чудово, а міністри Зеленського - найкращі. Бо от розумієте. Ні я не буду заявляти, що прибічників Зеленського в армії нема. Є, і немало. Але цим людям дуже скрутно. Перебуваючи в середовищі прибічників Порошенка, Тимошенко, Тягнибока та інших політиків, вони весь час перебувають під впливом доводів "маленької галасливої партії". І ламаються в переконаннях, поповнюючи армію байдужих. Як це буває?... "Все, бусик подох, треба скидатися з зарплатень на ремонт. От паскуди, ті хто нас забезпечують! - Та ладно тобі, зате нашого президента в світі люблять! - Та твій президент пі......!" Чув неодноразово. Як ще може бути, якщо новини ви читаєте завдяки старлінку від Фонду Порошенка, який живить генератор від Фонду Порошенка? Наразі в армії взагалі прибічники ЗЕ масово зрікаються ЗЕ і починають повторювати доводи "маленкої галасливої партії". Просто уявіть собі, що стається з людиною коли на другій лінії її з/п падає удвічи, а виходячи на відновлення вона миттю перестрибує зі 100 тис фронтових на 14 тис окладу? Все зрозуміло? Армія перетворюється в інститут дезеленізації суспільства. Додайте сюди новину, що бойові комбриги останнім часом часто навідуються до кабінету Петра Порошенка - забезпечення просити... Все це неприпустимо. Все це треба виправляти. Для цього необхідно відправити в армію маси шанувальників ЗЕ. Хіба не логічно? (с)
За два тижня до вторгнення, дбр Zeленського вилучило у рот охорони 55бр усі ручні гранати. Після цього саботаж на рівні ракет до Стугн вже не дивує.
Пс. Спочатку ти сяєш їбалом на світлині з zеленським, а потім міряєш яйця килограмами. Усе закономірно.
Ще трохи розповідей про мого полеглого побратима Олега Собченка. Лютий 2022 року. Наші почали тікати із захоплених росіянами територій не зразу. Звісно, спорадичні пішоходи траплялися з того боку і у перші дні. Було навіть пару персонажів, котрі рвалися від нас на ту сторону, везли якісь ліки комусь терміново або просто були п’яними. Але по-справжньому масовий потік некомабатантів почався десь на третій-четвертий день, і потім став повноводною рікою. Наша позиція контролювала цей потік. Ми стерегли підірваний міст по дорозі з Демидіва на Лютіж. Спочатку, після вибуху, міст ліг так, що його секції розділяв струмок, і пішохід міг перелізти через нього, особливо навіть не замочивши ноги. Але згодом вода почала прибувати, і переходити зі сторони росіян на наш бік ставало все складніше. А люди йшли цілими натовпами. Мабуть, вони долали багато кілометрів із сіл, котрі розкинулися по усій загарбаній тоді росіянами території, від Чорнобильської зони і аж до Ірпеня. В руках біженці несли дітей і сумки зі скарбом. Ми намагалися контролювати ситуацію. Я літав над дорогою, оглядав прибулих. Дивився, хто їх привозить, і навіть зробив висновок, що цим займаються з того боку кілька волонтерів (цікаво, чи живі вони донині і чи отримали належну нагороду за свою працю?). Біженців привозили у Демидів автівками і мікроавтобусами. А ці волонтери довозили їх останні пару кілометрів, найбільш небезпечних, і лишали коло руїн моста. Так от, видовище переправи через міст було епічним. За хорошої погоди це був натовп осіб у 50, прямо на ворожому краю моста. Вони чекали своєї черги, шляхів переправи було два, обидва з низькою пропускною здатністю. Один проходив через імпровізований пліт, на який людей просто клали лежачи, бо інакше він міг перевернутися. Інший – вбрід через рештки тротуару з парапетом. Він не підходив для тих, хто мав погану фізичну підготовку або ніс щось у руках. Наприклад, дітей. Погода не сприяла водним процедурам. Хоч інколи гарно гріло березневе сонечко, вночі хапали морози. Значна частина жителів лісу ходила із застудою. Вода була температури 3-5 градусів, не більше. Переправа була справою нелегкою, і це не враховуючи періодичних авіа нальотів та мінометних обстрілів імпровізованого автовокзалу, звідки людей забирали машинами і бусами сміливіші водії і доставляли до героїчного магазину «Фора» у Лютежі. *** Олег був єдиним військовим, кого я знав, хто сильно переживав за мирне населення. Ми з ним подумали і знайшли рішення, як допомогти. Поруч була територія лісопилки, де стояло кілька металевих човнів. Один ми завантажили на наш пікап. І Олег повіз його до переправи. Наближатися бо самого моста військовому у однострої було ризиковано. Тож вдалося домовитися з представниками Червоного хреста, котрі там на місці допомагали біженцям, і човна було доставлено на переправу. А ще одного разу Олег сильно посварився з нашим вартовим коло того мосту. Якась жінка з двома дітьми чи то запізнилася, чи то заблукала, але дитина у неї промочила ноги, почала температурити. А наш солдат мав наказ вночі не пропускати нікого, і її теж, з дітьми, не пропускав. Жінка мала номер спецназівця з нашого боку, нашого знайомого. Той приїхав, але, оскільки він не був у складі нашої частини, йому вартовий забороняв наближатися під загрозою стрільби. Спецпризначенець вийшов на Олега, Олег уже підняв на вуха місцевих командирів, а з сами вартовим у нього сталася бесіда з найлютішими виразами. Ти, казав вартовому Олег, ти кому давав присягу? Українському народу ж? Так ось український народ тут, ти йому маєш допомагати. А не боятися покликати командира і перепитати, чи можна пропускати жінку, що потрапила в халепу з дітьми. Інакше якого біса ми тут… В результаті, зусиллями спецназу і матюками Олега вартового протиснули, жінка і діти опинилися на нашому, на той момент єдиному українському березі ріки Ірпінь. *** Вічна пам'ять Олегу Собченку! Прошу виконати його останній заповіт – підпишіть петицію щодо порятунку іншої річки, його улюбленої річки Рось. https://petition.president.gov.ua/petition/170066 (с)
