Російсько-Українська війна. Новини

На Херсонщині горять ворожі склади, окупанти шукають партизанів, що повідомляють про їхні позиції.

Про це повідомили на сторінці Управління стратегічних комунікацій, передає Цензор.НЕТ.
Повідомляється, що є "пряме влучання в черговий склад "гуманітарки" окупантів. Росіяни почали перевіряти місцевих громадян, шукаючи тих, хто надає інформацію про склади.
Раніше повідомлялося, що на Херсонському напрямку морські піхотинці стійко та мужньо протистоять російським окупантам. Минулої доби нашим воїнам вдалося стримати ворожий наступ на закріпленій ділянці фронту і тим самим зірвати плани противника. Джерело: https://censor.net/ua/n3358785

 

У Донецькій області українські артилеристи знищили дві самохідні артилерійські установки "Акація" російської армії.

Як передає Цензор.НЕТ, про це повідомляє у фейсбуці 43 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Тараса Трясила.
"Наша прекрасна українська земля на Донеччині, з якої успішно випалили дві САУ 2С3 "Акація". Робота виконана 43 окремою артилерійською бригадою імені гетьмана Тараса Трясила та нашими побратимами з 26 артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича", - ідеться в повідомленні. Джерело: https://censor.net/ua/p3358763

 

Комбат 24-ї ОМБР Сергій Мазорчук (Ірис): У день нашого виходу із Золотого кільце закрилося. Міг бути ще один Іловайськ або Дебальцеве.

У кінці червня батальйони 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила та 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка вийшли з району Золотого - Гірського. Тоді росіяни з обох боків оточували українське військо. На позиціях ледве не утворилося кільце.
Про це в інтерв'ю "Еспресо.Захід" розповів командир першого механізованого батальйону 24 "королівської" бригади Сергій Мазорчук (позивний Ірис), інформує Цензор.НЕТ.
"Ми стояли біля КПВВ Золоте, а противник – на КПВВ Первомайськ. Саме на цьому місці 2019 року відбувалося розведення військ і утворилася "сіра зона" близько трьох кілометрів. Наші позиції в районі Золотого - Гірського були на схід від Лисичанська, де була досить добра автотраса. Вона й дала противнику змогу здійснити стрімкий ривок і дійти до Лисичанська. А на півдні від нас - Попасна, де пролягає траса до Бахмута. Цими трасами здійснювали постачання. На жаль, зараз контроль над ними ми втратили", - пригадує захисник України.
Говорячи про розвиток подій в Золотому, Мазорчук зауважив, що обороняли позиції військові двох бригад - 24-ї та 57-ї.

Спойлер

"На наших позиціях була велика кількість артилерії з боку росіян. Також досить часто вони використовували авіацію. 6 березня трапився прорив противника на лівому фланзі. На жаль, тоді в нас загинув командир роти. Але ми провели успішну контратаку і відновили позиції", - додає він.
"Почалися провали, коли ми втратили 29-й блокпост. Через тиждень росіяни взяли Новотошківське, а далі ми були змушені перегрупуватися і розвернутися лівіше. Якщо до того ми утримували п'ять кілометрів, то після маневру стало майже десять. Далі окупанти взяли Світличне, Нижнє і вийшли до Тошківки. На початку червня вже й Попасна, яку воїни мужньо обороняли більше трьох місяців, була не під нашим контролем. Я не знаю, що там трапилося, але були випадки, коли підрозділи тероборони цілими батальйонами залишали позиції. Робили тактичний відступ, тільки ніхто не знав, куди. У Золотому 4, на так званому хуторі Вільний, підрозділи ПВК "Вагнер" теж пробували атакувати. Тоді багато росіян загинули, а за один день ми взяли сімох полонених: шестеро - росіяни, а один - з Алчевська Луганської області. Один з них був майором, інший - прапорщик, решта - сержанти та солдати. Для порівняння, в нас у тому бою - один загиблий і двоє поранених", - розповідає командир.
"Зв'язок із командуванням був постійний, повне взаєморозуміння. За допомогою систем Starlink у нас був закритий зв'язок. "Цікавих" команд не було. Зараз дуже багато інформації "гуляє" в мережі інтернет від військовослужбовців, які прослужили у нашій бригаді п'ять днів і розказують про зраду, що людей "кладуть пачками". Такого не було. Звісно, потрібно тримати займані позиції і, як би це прикро не було і як би нам цього не хотілося, але втрати будуть. Утім стояти до загибелі команди не було. Якщо нам не було вигідно якийсь клаптик тримати, ми відходили, щоб закріпитися й ефективно оборонятися", - розповідає він.
"20 червня вже було розпорядження, що ми із Золотого заходимо в Гірське. Це був підготовчий етап. Далі ми пробували проїжджати тією дорогою, через яку планували відхід. Ми намагалися їхати через Новоіванівку, де залишалася частина дороги. Тоді ж хотіли евакуювати наших поранених. Їхали двома машинами й потрапили під артилерійський обстріл. Одна машина згоріла. Дякувати Богу, всі залишилися живі. Спочатку пішки звідти вийшли, десь близько чотирьох кілометрів, а далі під'їхала наша машина на двох пробитих колесах і ми повернулися на позиції. Після того почали планувати для виходу іншу дорогу. Ми виходили у кілька етапів. Командир бригади визначив, хто за ким виходить. Ми залишали позиції крайніми. Третій батальйон прикривав нас із району Лоскутівки, а другий – від Гірського в напрямку Лисичанська. У період з восьмої вечора 21 червня підрозділи вже почали помалу відтягуватися з Золотого – Гірського. Піхота їхала автомобілями "Пікап" кілька кілометрів, поки ворог нас не спостерігав, а далі йшли пішки до Лисичанська орієнтовно 17-20 кілометрів", - додає Мазорчук.
"...У той час батальйон 57-ї бригади зазнав серйозних втрат і його почали виводити. А 20 червня ми почали перегруповуватися і виходити з Золотого. Спочатку зайняли оборону на околицях Гірського. Це був підготовчий етап виходу в бік Лоскутівки – Лисичанська. Але того дня росіяни здійснили просування по польових дорогах і вийшли в селище за два кілометри від Лоскутівки. Тоді коридор залишався лише чотири-п'ять кілометрів. У день нашого виходу росіяни зайшли в Лоскутівку і кільце закрилося. У нас трапився один інцидент під час виходу. У Лоскутівці атакували крайню колону з сорока людей. Вони пішли через яри в бік Вовчоярівки і з ними ми втратили зв'язок. Вдалося зв'язатися з лише близько 16:00. Ви собі не уявляєте, яка була для мене радість, що сорок побратимів знайшлися. А з ними вийшли ще тридцять військових із 46-го батальйону", - пригадує захисник України.

Говорячи про мінімальні втрати під час виходу із Золотого, Мазорчук зазначає: "Так, я сказав би, що нам пощастило. Основні сили вийшли пішки. Лише о 03:20, коли почало світати, в нас ще залишилася техніка і 70 військових. Це була остання група і тоді піхота виходила на броні. Усіх на техніці не вивозили, бо колону зазвичай обстрілює артилерія і шансів вижити в піхоти немає. У броню не садили, тому що завантажили боєкомплекти, щоб не залишити їх загарбникам. Техніку теж виводили двома колонами. Першу вів я, а другу – заступник. Ми зробили маневр, який мінімізував вплив ворожої артилерії по нашій колоні. Далі між Вовчоярівкою та Лоскутівкою ми простояли два дні і знову потрапили в оточення. У нас був на позиції танк, як вогнева засідка. Він встиг підбити три танки та один БТР противника. Так нам вдалося вийти".
"Під час виходу в моєму батальйоні три військовослужбовці загинули, п'ятеро отримали поранення", - уточнив він. Джерело: https://censor.net/ua/n3358747

 

Артрозвідники ДШВ: “вуха” та “очі” артилерії українського десанту.

На рахунку підрозділу управління та артилерійської розвідки окремого гаубичного самохідного артилерійського дивізіону ДШВ ЗС України – більше сотні виявлених та знищених цілей противника. Зокрема це артилерійські системи, РСЗВ, мінометні розрахунки, протитанкові засоби, пункти управління та інші об'єкти противника.

Щохвилини, 24/7 артрозвідники в бойових умовах добувають і оброблюють данні, необхідні для підготовки ефективного вогню арти.

 

Рідкий звір РСЗО бастіон 01 працює по ворогам

 

Британська гаубиця L119 віднедавна використовується підрозділами ЗСУ.
В чому її переваги, розповів командир гармати військовослужбовець ЗСУ
«Дальність стрільби у L119 на штатних боєприпасах - 11 кілометрів. Вона використовує димові, світлові снаряди та снаряди активно-реактивного типу – для яких дальність стрільби 19,5 кілометрів. Калібр тут - 105 міліметрів. Перевага цієї гаубиці і в тому, що вона має 36 нарізів, які дають максимальну швидкість для польоту снаряду» - зазначає артилерист. Військовий зазначає, що раніше працював на гарматі Д-30. «Якщо порівнювати її із британською гаубицею, то L119 набагато швидше можна привести до бою. Також перевага британської гармати у можливості застосовувати снаряди активно-реактивного типу, бо це дає, як я вже казав, дальність стрільби на 19 кілометрів – проти 15 кілометрів у Д-30.»