От 50ти и выше )))

80% чтоб не уйти, 150% чтоб вернуться когда придет пдц.

 

Ага ... это как Киевстар устал мне наваливать про активацию пакета в 90 грн. и прислал - я согласна и на меньшее - вот тебе тариф за 55 грн. : 4 Гига тырнета , безлимит внутри сети и 60 минут на других операторов ... причём первый месяц бесплатно ... только активируй ....
Фиг им по всей морде ... бо чую подвох - мабуть один из тех , что через полгода аннулируются ... а потом получай транда на чай ...
Пусть ещё пытаются ... смешные ...
Кстати , все поймали вчера утром глюк от Киевстара ? - денег на вашем счету нет - никуда не дозвонишься - запросы и связь с оператором не проходят ... где то около 9ти утра ... потом попустило - связь появилась , но ussd-запросы не работали до вечера ...

.

 

та сватають адміна з клінінга....вродь нормальна адекватна...але ж жінка!!!!
а ми задєлали собі кабінетик на 2х...та й підміняли один одного в відпустку/відсутність...він по слюсарці/сантехніці підміняв мене на всі 100% ну а по енергетиці технічні питання підміняв гол інженер а тікучку по гіперу завхоз....буде баба - фіг що мене підмінить...
ну і башковитий завхоз був - знав про все обладнання від заснуванняя...а тепер буде срака...він вже колись уходив (вижили) десь на 1.5 року...за цей час 2 завхоза змінилось - не тягнули роботу...потім таки поняли що ідіоти і вернули його назад...

 

не канає... у нас тарифна сєтка привязана до всіх гіперів по посаді...є трохи різниця по регіонам але не критична...на одному гіпері одній посаді не піднімуть...

 

Правила существуют в том числе для того чтобы их нарушать. )))

 

коли масово підуть звільнятись завхози і нових буде важко набрати - тоді відразу піднімуть з/п...

 

Пахал как папа Карло ((

Наработал 240 кг продукта, программа минимум на завтра ещё 100 кг..

 

не смотри что деда
старенький уже
я ведь был натурщик
карла фаберже (с)

 

Читаю та приходжу до висновку що українські оператори трахають у сраку своїх абонентів. В нас оператори постійно обнижуюють ціни щоб заохочити клієнтів - я маю телефон на карту, плачу 30 злотих на місяць. За ці кошти я маю безліміт до усіх існуючих операторів та стаціонарних мереж, дармові SMS тa MMS ,інтернету 4гіга, котрий при невикористані сумується. Дружина з донькою змінили оператора та за 34 злотих на місяць /на двох/ мають те саме й умова на неокреслений час - кожної хвилини можуть змінити оператора.

 

да это как бы секрет Полишинеля ...

 

Салют коптільщики!
На сході -8 сонячно,

 

Доброе утро парни ))
Не смог пройти мимо..

Spoiler

Безродня.
* * *

Ми ходили до школи вулочками. Зграйка дітлашні, якій було по дорозі,як струмочки стікалися до купи. Так ми скорочували шлях ідучи провулками, аби не іти в обхід до школи асфальтованою дорогою з поганими тротуарами.

Одне подвір'я нас страшенно лякало.
Чи подвір'я, чи його мешканка, ми не знали, що більше.
Хоча точніше сказати, ми самі себе вправно лякали, придумуючи страшні історії про двір і його хазяйку.
Подвір'я дійсно було незвичайне на наше дитяче око.
Хата-мазанка з маленькими напівкруглими вікнами , що майже вросла в землю, очеретяна стріха, поросла зеленим м'яким мохом, не паркан, а залишки старого тину, величезний клен, що закривав пів хати. Але найстрашніше - то сад. Великі старі яблуні, а поміж ними дерев'яні сірі від часу, дощів та снігів хрести.

- Вона відьма! Пошепки говорила Олена, моя однокласниця. Бачили казку Іванко і цар Поганин? Точно сова Чівета! То вона, гляньте, як схожа!

- Вона сестра Савони. Я точно знаю, мені папка розказував, а оті могили в неї в садку, то в якійсь вона Савону поховала, коли його наші розстріляли, авторитетно, як дорослий сказав товстенький Славко, який у 9 років вже був схожий на мініатюрного голову колгоспу. Славко був сином голови сільради і точно знав, що "савоновці" то були бандіти і що вони вбили багато "наших" , червоноармійців, та покидали їх у річку Оскіл, тому і село наше називається Червоний Оскіл.
Для нас, пізньорадянських дітей, яких щойно прийняли у піонери, "своїми", поза сумнівом, могли бути тільки червоноармійці, які забирали хліб і майно у наших прабабусь і прадідусів.

- Баба казала, що вона народилася в один год з Лєніним, - сказала мала Ніна, яка не виказувала половину літер і через те її ніхто ніколи не хотів слухати.
- "Баба казала", от ти, Нінка, брехло! То їй вже, - відмінник Валік зробив паузу і порахував, нечутно ворушачи губами, -сто шіснадцять років? Люди стільки не живуть!
Валік був математиком і вирізнявся начитаністю та ерудицією.

- Вона поїла своїх дітей у Голодовку, а кістки позакопувала у саду і хрести поставила, видав найвірогіднішу, на його думку, версію Микола Білик, старший на пару років хлопчина- хуліган, якого усі боялися, але який ніколи не ображав малечу і ходив до школи разом з нами.

Саме від Миколиної версії було наймоторошніше нам усім.

Могили у садку чи на городі були і в інших подвір'ях у нашому селі. Буквально за декілька хат в городі стояли три пофарбованих залізних хрести і одна "піраміда" з зіркою. Але то було звичайне подвір'я, у дворі там стояв "Москвич", через паркан гавкав пес, а у піску за двором гралися діти, тому воно було не страшне зовсім.

Хазяйку страшного подвір'я з могилами у саду ми бачили не часто.
То була дуже стара, древня бабуся, з посіченим глибочезними зморшками, засмаглим обличчям і блакитними вицвілими, майже білими очима. Зігнута, з ціпком з гілки старої груші.
І завжди у якихось дивних, як мені тоді здавалося, сорочках. Якихось сірих, іноді вони були зі скромною вишивкою, іноді без.
На городі вона не поралася, бо сил вже не мала, його займали сусіди, за що давали бабі якийсь мішок картоплі та відро буряків і моркви, їй того вистачало до нового врожаю.
Виходила вона, до залишків тину, спиралася на похилену хвіртку і дивилася мовчки на вулицю.
За двором в неї не було лавочки, як то буває зазвичай у селах, і ми, дівчатка, придумували страшні казкові історії, що "баба-відьма" замкнена у своєму дворі якимось закляттям доброї чарівниці.

Та якось у вересні, коли на дворі ще майже літо, але картоплі на городах вже покопали і у повітрі стоїть густий яблучний дух антонівки та диму від паленого картопляного бадилля, ми бігли зі школи, а баба стояла за двором, майже посеред вулиці. У своїй дивній вишитій сорочці, чорній довгій спідниці та білій хустині. У фартуху вона щось тримала.
Ми вклякли від несподіванки, бо напридумували собі мільйон жахачок і історій про закляття, що не випускає бабу з двору.
- Ходіть сюди, діточки, ходіть! Візьміть яблучок, "баба-відьма", тримаючи однією рукою фартуха іншою діставала з нього величезні червонобокі яблука і роздавала усім дітям. Їжте, вродило цього року.
Якось дивно вона то сказала...

Яблука ми ті взяли, паралізовані страхом і показною радянською дитячою чемністю.
Але зайшовши за ріг вулиці з жахом і огидою викинули в чагарники.

Наступної весни, якраз о тій порі, яку я і досі люблю найбільше з усіх, коли тільки починає народжуватися нове, блискуче від смоли, зелене листячко, спочатку на кущах аґрусу та смородини, потім на вишні, потім зацвітають духм'яні груші, трохи пізніше яблуні я йшла зі школи сама, мене, здається, відправили ще до великої перерви, бо заболіло горло і піднялася температура.
Було трохи лячно йти самій біля двору де живе "баба-відьма" але світило сонце, співали пташки, то ж і страхи були не такі вже і великі. Звичайно я подивилася у бабин двір. Там, на довгій жердці посеред двору був цілий ярмарок. Вишиті сорочки, рушники, якійсь дивні широкі спідниці, зелені, темночервоні, темносині, якійсь картаті килимки і скатертини з мереживом. Я аж зупинилася щоб роздивитися той музей.
Певно "баба-відьма" винесла на весняне сонечко весь свій старезний скарб.
Але безкінечно стовбичити в заглядати у двір було неможливо і я рушила далі.
Минувши бабину хату я побачила її хазяйку у саду під грушею. І тут я вклякла вже остаточно.
Вона сиділа на ослінчику посеред саду, між деревами ріс молоденький пирій, утворюючи суцільний зелений килим, на ній була неймовірної краси вишита сорочка, довга темновишнева спідниця і чорна, в яскравих червоних квітах та зеленому листі хустка.
Баба сиділа рівно, як молода жінка.
Повернута обличчям до могил, в напівоберта до вулиці. Лице її наче помолодшало, зморшки розрізнялися, а старечі тонкі вуста посміхалися якоюсь дитячою посмішкою і щось нечутно шепотіли чи то до рідних могил, чи до весняного сонечка і молодого листячка чи до Бога.

Настали літні канікули але радянські діти не мали права бити байдики вдома. Старші відробляли трудову повинність на благо совєцкой родіни, фарбуючи парти, а малеча мала їхати в піонерські табори, а хто не міг чи не хотів - ходити на "майданчик", так в нас називався пришкільний табір.

Якось ми усі помітили, що "баби - відьми" не видно, ані у дворі біля хвіртки, ані у саду, а стежка до хати заросла споришем.
Тієї осені яблук нам вже ніхто не виносив.
А через деякий час вікна у хаті дбайливі сусіди забили дошками...

Вже десь років у одинадцять чи дванадцять, коли горбачовська гласность-пєрєстройка набрала вже досить обертів, моя бабуся потроху почала мені розказувати подробиці про війну, голодовки, як вона говорила Великий голод, коли забрали і голодовку 46-го року, коли не вродило і тоді я розказала їй про "бабу-відьму" і її кладовище у саду.
- То безродня бабушка була, пояснила бабуся.
- Це прізвище таке?
- Ні, це значить в неї немає Роду, всі померли, брати, сестри, діти, нікому доглядати її на старість було.Сусіди щось давали, якусь пенсію государство платило, хоч на хліб було.
- А що то за могили у неї у саду? Моєю цікавістю можна було ламати греблі.

Бабуся зітхнула: - не питай, то її дві сім'ї. Перша у Голодовку померла, діточки і чоловік, вона потім вдруге заміж вийшла, народила хлопчика перед війною, хоч вже і не молода була, йому рочки три чи чотири було, так бомбьожка була, її матір з тим хлопчиком прямо на городі і вбило. То вона там і поховала що від них лишилось А чоловік без вісти на війні пропав.

Я з нею у колгоспі ланки полола, то вона мені трохи розказувала.Вона така красива молодою була, хоч і старша набагато од мене, а висока така була, струнка, чорнява, коса, як дві руки.
- Ба, а що то за сорочки такі дивні, якісь сірі на ній були? Я і у дворі на жердці бачила, і на ній.
- Та то вона на старість якесь своє дівоцьке чи придане доношувала, що як розкуркулювали не забрали, я ж кажу, пенсія така була, хіба на хліб.То домоткане полотно, онучко, з конопель, воно дуже білим не буває.
-Як їх звали хоч?
- Марією, кажись.

Про викинуті яблука я тоді бабусі не розповіла, соромно було.
* * *
Дитяча пам'ять закарбувала багато моментів яскравими картинками, що не стираються. Оті домашні цвинтарі, наприклад.
В Осколі, історична назва якого Цареборисів, селі на Харківщині, де я народилася, де пройшло моє дитинство то не було дивиною.
Під час воєн, голодоморів люди не мали ані засобів, ані сил, щоб доправити своїх рідних на цвинтар, тому ховали у саду чи в городі. Мешканців Оскола (до декомунізації Червоного Оскола) довгий час називали савоновцями, як усіх західняків - бандерівцями. Був такий селянський ватажок Савон Григорій Мусійович, який підняв потужне селянське повстання проти більшовиків, певно найпотужніше на сході України. Посилання на статтю у вікіпедії про нього лишу у першому коментарі.

А скільки таких безрідних, як та бабуся було по всій Україні, в яких спочатку одні, окупанти, які називалися братами, в потім інші відібрали Рід?
Рахунку їм немає і досі.
(с) Valerya Boeva

 

Мда ... почти все из нас были жертвами пропаганды особенно в младших классах ... а некоторые до сих пор ими есть ...

 

Таке потрібно в школах давати читати,щоб діти хоч з книг про біду знали.

 

Здравствуйте, старики - разбойники.
Мне о голодоморе дед рассказывал.
Один из его рассказов очень живо отложился в памяти. Дед, еще комсомольцем, был отправлен вместе с другими мальчишками в какой-то район (1932й или 1933й год) по программе изъятия излишков продовольствия у населения. 16 лет ему тогда было. Их задачей было изъятие ступок и ручных мельниц у крестьян. Дабы не было соблазну подбирать колоски. Они с товарищем зашли в одну хату, а там сидит голодная женщина с мертвым ребенком. В руках держит уже приготовленную ступку. Когда мальчишки зашли и зачитали постановление, то она зашвырнула в них этой ступкой. Дедушкин товарищ чудом увернулся, а ступка врезалась в стену на том уровне, где была его голова. На стене остался глубокий след от удара. Женщина умерла у них на глазах.
О таком никогда не писали учебники истории в совдэпии. Он еще много чего рассказывал, но Я знал, что в то время ни с кем нельзя было делиться такими знаниями. Хотя мне он не разу не сказал, чтобы Я держал язык за зубами.
А еще был случай, еще в мою бытность учеником средней школы, когда он, ссылаясь на устав партии, советское законодательство и факты, освещенные радиостанцией ВВС, хотел написать и отправить открытое письмо тов. Л.И.Брежневу. Еле его отговорили.

 

Тюю , у меня отчим , земля ему стекловатой , 3 раза писал дарагому Леониду Ильичу , дабы разобрались с его неправомерным увольнением с должности начальника паспортного стола ( там мутная история - он выдал паспорт только что откинувшемуся зеку на основании справки , которую выдали в Ростовской области , а походу тот ещё должен был быть на "химии" годик , а справку купил у местного ростовского мента ... а отчима сделали крайним , походу у того ростовского мента была крутая крыша )
Один раз вернули из Киева , а на два следующих таки приходил ответ из мацквы - для пересмотра дела нет новых обстоятельств ..
До сих пор помню черновик одного из этих писем , что хранился с ответами ))) ...
это 80-81 год ... сейчас вот думаю - это насколько надо было быть ужжаленым в голову , чтобы писать царю , чтобы он разобрался с боярами ... и сразу ассоциации : - дорогой товарисч сралин ! меня оклеветали враги нашего государства ....
больные человеки ...

.

 

У меня есть друг, его дед под "земля крестьянам, вода матросам" вступил в красную армию. Был очень толковым тактиком, и белых & махновцев погубил немало. За что был от красно-русских награжден часами, леворвером, земельным наделом (от "кулака") его же хозяйством и домом. Взялся за землю, за работу и все такое, и через пару лет был коллективно осужден за потерю классовой бдительности и передан в липкие руки огпу, после чего с семьей выслан на соловки, предварительно лишенный всех регалий.
Вернулся несколько лет спустя, в соседнюю область, выправил за кирзачи документы и сидел ниже воды и тише травы всю свою жизнь.
Красно-русская родина бросит тебя сынок, всегда (с)

 

Доброго. Цікаву тему ви хлопці підняли. Я так рахую, що в Україні нема такої сім"ї, яку не викосило Голодомором, репрессіями, війнами. Добре завжди було Українцям. Розкуркулити бо в тебе коняка чи корова. Зіслати на вечну мерзлоту, на 15 років бо в тебе землі клаптик есть,применити вищу меру бо ти у вишиванці, та маеш літературу Українською. Покійні вже, старі люди, багато розповідали страшного за ті часи.

 

Есть на кладбище могилка Вассы Черкащенко (по мужу), моя родственница, судьба её семьи такая.
Ее единственная дочь погибла под бомбами в Германии, будучи вывезена как остарбайтер.
Она сама погибла в Орехове от бомбы с красно-русского самолёта, который кружил, петлял, высматривал, сбросил единственную бомбу в районе военкомата и улетел.
Ее муж вернулся после войны в село, в пустую хату, пожил недолго, собрал котомку и ушел свит за очи....

 

Колись буде натхнення, порозповідаю.

 

У мну очередная галимая засада с суставами ... только на этот раз локтевой на правой руке ... и не подагра , а воспаление сухожилий ... сцко , и это что заказ в воздухе висит - я и так уже два раза переносил сроки - то бормашинка навернулась , то еле ползал из-за подагры ... писец , волшебный пендель наоборот ... рука не болит только в полусогнутом состоянии - ни разогнуть , ни согнуть , даже на обезболивающих ... пару дней мазюкался , а вчера решил немного поработать ... и ночью прикуел ... сегодня уже на таблетках/супрастине и взял самый концентрированный диклофенак 5% - если не вдарит аллергия , должен помочь ...
Прошёлся по аптекам и понял , что уже некоторые нам совсем не друзья - разница в 25% за один и тот же препарат - ваще страх потеряли ... вот типа "Народная аптека" - вроде была раньше одна из самых вменяемых , а сейчас прикуели ...

Отакаумухисрака ...

.

 

Аркоксию попробуйте.
В смысле почитайте показания, может подойдёт?
Мне прописали от болей в спине и суставах..

 

Теж поділюсь дечим з спогадів.
Дід дружини був знатний колгоспник,побудував саму круту хату в містечку на 2 поверхи з підвалом.Все життя був бригадиром,потім в кінці70х став головою колгоспу,колгосп під його керівництвом став міліонером, розцвів і т.п.Подали його на героя соц труда.Запросили в кремль,в ті часи ще Л.Брежнєв керував,перед нагородою був банкет.Дід був не питущий,але з самим генсеком мусив випити кілька келишків конини.Почали його розпитувати, як він так став господарювати, і хто його навчив.Діда понесло,розказав що закінчив за польщі 5 класів,а фермером його німці зробили з 41до 44 року був остарбайтером на фермі.
Героя не дали,але орденів йому не шкодували,всі груди були в відзнаках .Правда він ще рік встиг повоювати з 44 до 45.Але це інша історія.

 

К сожалению , противопоказания по 4 пунктам из 20 ...