Повністю підтримую! Ті хто в душі залишається дитиною, сприймають цей світ більш менш безтурботно, та щасливіше!
Якщо бути відвертим, то я застряг десь на позначці 25років! С тих пір реальних змін в моєму мозку не сталося! Слухаю той самий metal, що і 20 років назад, одяг так само не змінився, терті джинси, літня футболка з логотипом улюбленої групи, як не любив костюми з сорочками, так і не люблю, і не ношу! Можу сам їхати в машині і горлати улюблену пісню дуетом, разом з голосом із магнітоли. Також з дитинства полюбляю розіграші, і до цих пір практикую дане дійство на дружині, та дітях! Батько і зараз часто з усмішкою каже" Як був бовдуром, так і залишився!" Можливо йому приємно відчувати себе батьком своєї дитини, а не батьком дорослого "мужика"! Для мене важливо з батьками бути якраз дитиною, щоб вони і зараз відчували свою потрібність! Мені подобається, коли мама питає, ти носки теплі одягнув? А теплий светрик під куртку добі дружина дала? З усмішкою в душі, і нібито серйозною міною на лиці, вислуховую настави батьків. " Ти ж дивись там на дорозі обережно, а то передавали ожеледицю!" "Ти резину встиг змінити? Погрозливо запитує тато. Я завжди даю можливість батькам відчути себе батьками, інколи приляжу на дивані біля мами, і як раніше в дитинстві прошу "Мам почухай будь-ласка на спині!" Ми разом дивимось телевізор і все на мить повертається в той щасливий час!
Приветствую Камрадосы! Недавно нахлынула ностальгия, и вспомнил как гоняли на дырчиках. Посмотрел в ютубе, люди востонавливают, коллекционируют мопеды, и решил тоже прикупить. Искал в родной комплектации и что бы не был заколхоженный. Моделей веломопедов много, я искал Зиф 77. И вот вчера привёз из Запорожья. Буду постепенно доводить до ума, но уже глаз и душу радует.
Ранее писал, что всё лето с первого года своей жизни и лет до 14 проводил на даче. Дальше уже наскоками, все реже и реже Но может от этого все острее воспоминания. Собственно там практически ничего не изменилось с детства. Такая себе капсула времени. Те же обои, те же мои любимые приключенческие книжки, после которых я убегал в лес ( тогда мне казался лесом, а по факту роща которую за десять минут во круг можно обойти) там я был то индейцем, то ковбоем, то ещё кем-то, на что фантазии хватало. Там же был собственный шалаш. Родители приезжали на выходные, для меня эти дни были самые особенные. Мы с отцом шли на рыбалку. Я заснуть не мог от волнения, а утром проснуться))) После его смерти вообще забросил рыбалку и только в этом году, когда камрад мне по наследству отдал снасти я вернулся в этот мир и иногда прям получается вспомнить те самые эмоции и ощущения. Ещё с отцом регулярно садились на забитый пригородный автобус и ехали в Ольвию, где целый день ходили по развалинам и отвалам в поисках керамики и каких-то артефактов, и я как губка впитывал все бесконечные рассказы о истории. В пятом классе уже мог дать фору некоторым кандидатам исторических наук на тему Ольвии) А когда я в 96м году глазами нашел денарий - радости было эх. В 12 лет настоящие сокровища
Клеили на столбы и заборы бумажки с надписью : " fantomas " и улюлюкали как индейцы но это уже после Гойко Митича
Аж нутро обірвалося . Мій перший дирчик . Дід віддав шоб я педалі не крутив провідуючи стареньких . Нажаль не довго щастя було . За тиждень сталося невиправне . Повертаючи з вулиці на двір на шляху трапився сусід на пару років молодше . Я туди і він , я сюди і він , чіпляю його кермом і ляп сальто . Підіймаюсь у хмарі пилу , дивлюся на пошкарябаний ЗіФ з которого тече бенз і без зайвих слів починаю штрафувать винуватця пригоди кулаками і підсрачниками . Зупинив мене грім серед ясного неба - дирчік у гараж ! Повертаюся , батько іде і розумію шо все бачив . Фсьо . На ранок він був проданий . Лише за два роки коли тринадцяти минало годуючи хробаків шовкопрядів я заробив на мопед . Як вчора памьятаю розмову - Шо треба ? Мопед хочу дельту ! На тарантайку не дам ! пішли . Веде до діда на прізвисько "золоті руки " Дід , продай мупєда ! Триста ! Тримай .. Викатує яву -20 після капремонту , дрик лапкою вперед , шепотить . Я мало не всцявся від радощів . Дає кермо у руки зі словами - Бережи , до старості довезе . От . Досі зі мною явка , у спадок перешла до старшого , на весну вже молодшому треба , бо почав душить чого це вона третій рік стоїть , вже пора ...
Я також. Раніше не пам'ятаю коли плакав, навіть коли друзів чи рідних хоронив не міг з себе видавити сльозу. Зарас від усвідомлення що в мами рак і її скоро не стане постійно плачу. А саме гірше знаєте де ? На копі, хто б міг подумати. Коли залишаюся сам на сам з собою і спогадами ніякого копу не получається , суцільні соплі. Одна відрада в дітях , вдома вони не дають сумувати. Ну і груша боксерська хороша річ.
Дитинство - епоха Кучми та Кравчука, самі злидні та негаразди. Навіть зараз, у часи епідемії коронавірусу та правлінні зеленого лепрекона, живеться набагато краще. Ностальгувати по 90-м та початку 0-х ніякого бажання нема.
Давайте Кучмів, Кравчуків, та Зеленських залишимо для інших тем! А разом із ними і те, кому коли, і як жилося!
Читаю вас колеги і сльоза навертаються). Напевно наша основна задача, призначення, щоб ми для своїх дітей робили казку а вони для своїх.... Надіслано від мого S41, використовуючи Tapatalk
Все літо проводив у бабусь в селі, річка, рибалка, каски німецькі валялися в кожному дворі, за мосінські голки та патрони був відлупцьованим бабусею (царство небесне!), взимку-санчата та хокей, єдине шо мене турбувало-походи до дитячого стрматолога, але після кожного походу мама купували вікінгов або піратів , драки школа на школу, знайдені 20 копійок царські, загублені німецькі гральні карти - там були зображені атцеки або майя, парне молоко. А якими красунями були однокласниці!!!! (Ні то шо січас)
Когда уходила мама,стал часто вспоминать детство,вспомнилось как после сдачи в городе отчёта мама приезжала домой и в сумке у неё часто был ЗиЛ-130теперь у меня их коллекция.....Год назад ушел и батя и часто в пустом доме теперь смотрю фотографии,где было тепло и беззаботно,где самой большёй проблемой было смытся на речку без проблем...А вчера случайно натнулся на эту мелодию и как-то сердце сжалось,вспомнились вечера.когда соседи приходили к нам "на телевизор"...Молодые мать,батя,не старая бабушка и любимый плюшевый мишка..Так,что с годами все мы становимся немного детьми..
В дитинстві навколишня природа відчувалась зовсім не так! В ній була якась неймовірна казкова краса, яку не можливо передати на словах! Одного разу з хлопчаками, ми пробиралися "джунглями" кукурузного поля в пошуках схованих піратами скарбів, і ненароком вийшли на величезний яр між полями. Те що ми побачили, нам тоді здалося ( особисто мені) що це справжній рай! Соковита трава в перемішку з різнобарвними квітами вкривали всі великі схили, дикі груші, та яблуні не великими скупченнями додавали особливого колориту "райській землі". Ми з дзвінким сміхом, та голосними вигуками що духу "мчали" з гори в самісіньку "красу". Ми часами лежали в гущавині квітів, жваво розповідаючи один одному цікаві історії, це стало нашим секретним місцем! На той час, це місце сильно вразило мою дитячу уяву! Потім вдома, з сильними емоціями, які переповнювали мене ,я намагався розповісти бабусі, та своїм батькам, що ми натрапили на саме чудове місце на Землі, що там так красиво як у казці! Я не розумів, чому вони мені не вірять, і не хотять піти зімною, щоб подивитися на справжній "рай". Інколи коли мені було сумно, я стрімголов мчав польовими шляхами до завітного місця, щоб знову і знову відчути ті відчуття, які переповнювали мене в перший раз! Вже через багато років, мабуть десь після армії, я згадав про своє місце, і вирішив навідатись туди, але відчув сильне розчарування від того, що зовсім не відчував тих емоцій що у дитинстві! Так місце було гарне, але зовсім була відсутня казковість, зовсім по іншому працювали відчуття! Мені інколи у снах приходить той казковий "рай", і тільки у ві сні я відчуваю ті далекі емоції дитинства, і завжди просинаюсь з мокрими щоками від сліз, та з майже секундним відчуттям себе тим хлопчиськом, який колись побував у справжньому "раю!!!"
Еще -запах С годами нюх притупляется.Нет запаха детства : нагретых шпал и земли.Воздух-после дождя.Помидорная и огуречная ботва -не так уже пахнет Только свежескошеная трава-не потеряла свой запах
Раз заговорили о запахе, уместно вспомнить о вкусе. Вкус моего детства это: чебуреки, сгущенное молоко, бананы и пепси-кола. Этих продуктов нельзя было съесть сколько захочешь, из-за постоянной нехватки средств.
А мне досталось детство 90хх, семья учителя, задержки зарплаты месяцами, с работы бартером ничего не принести. Короче долго я потом не ел макароны, да и сейчас только с сильной голодухи. Вареная сарделька казался деликатесом... А из сладостей были одно время сушеные бананы. Мог лопать бесконечно. В том году в магазине случайно наткнулся, купил, попробовал - они, родненький . За 25 лет вкус не забыл и он не изменился
