Нужно только встретить девушку своей мечты с турецкими корнями,а там уже дадут жилье и работу на первое время....пока в виноград подрастёт на новой родине У меня так знакомый азербайжанец пытался корни пускать в Турции как беженец, и квартира хорошая бесплатная и работа по специальности- сварщик,но...не прижился:турчанка подмышку и назад в Украину. Сейчас арендуют поля для выращивания овощей между Славянском и Краматорском,там где самый жестяк был в 2014 ,под Карачуном
Наша постоянная рубрика "Карпюк пише про книжки" В этот раз о канадских пдарасах, прости Господи )) Spoiler Сергій Єкельчик, канадський історик родом з України, автор надзвичайно цікавої книги "Повсякденний сталінізм", написав книгу про формування наративу України в Другій світовій війні. Ця книжка починалася як міні-курс із чотирьох лекцій на тему "Український досвід Другої світової війни", прочитаний у 2015 році в Києві. Вийшов дуже західний, в найгіршому сенсі цих слів, погляд, як Україна має формувати національну пам'ять про війни. У 1960-ті роки в західній науці відбувся перехід від старосвітської політичної історії та розвивалася "соціальна історія", яка перенесла центр уваги з держави на суспільство, групі й інтереси людей. З'явилася жіноча історія, яка прекрасно підриває цілу купу патріархальних проєктів, включно зі патріархальним проєктом національної держави (на відміну від сучасного, європейського). Характер пам'яті про Другу світову на Заході тепер визначає концепція пам'яті-каяття. Історію воєн осмислюють, насамперед у термінах насильства — давно вже час осмислення українського досвіду Другої світової не в знайомих із радянського часу категоріях героїзму, подвигу, державності та нації, а в категоріях насильства, виживання і, насамперед, смерті. Події перших трьох травнів після запровадження нової державної політики щодо Дня перемоги (2015-2018 рр.) показали, що ми й далі перебуваємо в боротьбі наративів: "сталінсько-радянській версії "Великої Вітчизняної" Єкельчик протиставляє "ідеологію української державності й відповідні погляди націоналістів". Обидві ці моделі із демократичної та гуманістичної позиції XXI ст. є історичними артефактами і мають такими розглядатися. Західна практика комеморації не зав'язана на святкуванні, бо святкують, мовляв, "нації та держави"; натомість "міцне громадянське суспільство оплакує загиблих". На Заході загиблих оплакують 11 листопада — дні закінчення Першої світової, а ветерани й жертви наступних воєн додаються до вже наявного канону як день пам'яті жертв та вшанування ветеранів, а не парадів та святкування. Єкельчик критикує практично всі здобутки України 2014-2019 рр. від декомунізації до "героїзації" "радикальних націоналістів". Як пише Єкельчик, "пафос так званого "декомунізаційного" законодавства 2015 року полягав у зміні означень у радянському каноні пам'яті шляхом зміни мінусів на плюси і навпаки, та не чіпав структуру героїчного наративу та практику "іншування" внутрішнього (!) ворога". Європейський вибір України підказував би включення до політики пам'яті таких моментів, як наголос на жертвах війни, героїзація насамперед рятівників, визнання співучасті в насильствах обох режимів (?), розуміння нації як демократичної багатоетнічної спільноти. Канадський професор відверто негативно сприймає президенство Порошенка, якого вважає ледь не за "ультраправого націоналіста": "після 2013-2014 року нова українська влада кидала виклик панівному наративу ностальгії за радянським минулим та концепції російсько-української єдності. Але це приводило також до радикалізації української відповіді, включно із зірками Героїв України для С. Бандери та Р.Шухевича за часів пізнього Ющенка й законодавчим оформленням радикальних націоналістів як частини канону національних героїв за президенства Порошенка." Звісно, не обійшлося і без згадки про всюдисущу корупцію — ту саму, про яку ми нічого не чуємо ось вже рік як. Формування наративу війни це "протиставлення прав людини й державного патріотизму сталінсько-путінської моделі. Це також питання, що активно політизується, зокрема й через відсутність реальних реформ в економіці, судочинстві й боротьбі з корупцією, адже політикам вигідніше мобілізувати електорат роздмухуванням воєн пам'яті." SIC!!! Єкельчик зміг зібрати практично всі пропагандистські кліше 2014-2019 років — від корупції та відсутності реформ до опоблоківської байки про роздмухування воєн пам'яті. Чому так сталося, чому автор прекрасного "Повсякденного сталінізму" опустився до такої ганьби? Цьому я бачу дві причини. Перше — намагання натягнути сову Канади на глобус України: автор постійно наводить як приклад та еталон вшанування пам'яті загиблих у Канаді. Західні пам'ятники загиблим воїнам — стели у стилі арт-нуво чи навіть арт-деко, на які додають імена тих, хто загинув у Другій світовій, у війні в Кореї, а подекуди й тих, хто загинув під час миротворчої місії в Афганістані. Звичайно, це не так складно для Канади, до якої не доходили ворожі війська — ані кайзерівські, ані гітлерівські. Канадцям простіше оформити цей культ загиблих у такому демократично-гуманістичному топосі, який мав би стати моделлю для пам'ятання всіх воєн, усіх загиблих. Там поширена теза: ми брали участь у цій війні, аби запобігти злу й жертвам; наші люди загинули не тому, що вони хотіли вбити ворогів чи стати героями, а тому, що хотіли рятувати людство. Проблематичність застосування досвіду Канаду, яка по суті і не національна, і не держава, а домініон британської Корони, очевидна, але це ще пів біди. Єкельчик пише, що його погляди на війну й пам'ять про неї кристалізувалися в інтерв'ю з журналістами, серед яких автор згадує Катерину Сєргацкову (росіянку, яка зараз активно дискредитує Україну перед міжнародними партнерами) та Наталю Гуменюк з сумнозвісного "Громадського", яке останні кілька років регулярно підривало український інфопростір матеріялами про "секретні тюрми сбу" та лекціями про боротьбу з "мовою ненависті" у розпал війни Росії проти України та українства. Власне, в основі своєї книги Єкельчик майже слово в слово відтворює скандальне інтерв'ю Насті Станко про відхід від поділу на "наших" та "їхніх", заборону героїзації українських військових та практику називання ЛДНРи терористичними та бандитськими організаціями. Використання Сєргацкової та Хробацького як джерел інформації про Україну 2014-2019 рр. багато чого пояснює. Сучасники вкрай погано оцінюють події свого часу, і пан Єкельчик, на жаль, не став виключенням. Він не перший західний ліволіберальний історик, який зламався на описі сучасності: щось подібне сталося з Адамом Тузом, який написав дві неймовірно прекрасні книги про економіку нацистської Німеччини та перебудову міжнародної світової політики після Першої світової, проте випустив вкрай ангажовану, сиру й спекулятивну книгу про світову фінансову кризу 2008 року, де примудрився облизати Путіна та зібрати абсолютно всі штампи типу "фашиста Трампа" https://bit.ly/3aMOkuq. Єкельчик в книзі 2020 року бентежиться про те, щоб радянську мітологію не замінили на національну, які структурно схожі. Проте час вже показав, що найперша небезпека не в заміні совєцького на українське, а в поверненні совєцького в новій блискучій зеленій обгортці — з кравчуком, фокіним та царем-батюшкою в головній ролі. Книга залишила по собі вкрай гидотне враження — будь-які здобутки України сплюндрують не тільки зсередини, а й "симпатики" з-за кордону, які у боротьбі за права людини та проти мітичної "праворадикальної" загрози виступають, фактично, на боці агресора проти слабкої та молодої української державності. Не рекомендую і дуже жалкую, що прочитав це. Автор - Олег Карпюк, #Рецензія_Офф
Фантом прав , конкретно обезжирить, если трещина достаточно широкая , то нужен наполнитель для температурного расширения, ну и бинт какой никакой для армировки. Может и поздно , но все что могу в данной ситуации. Удачи , надеюсь база недалеко.
Треугольные хлебные изделия наблюдаю давно , в основном это ,здобные, булочные, так сказать к чаю.В основном батон , кирпичик , булочка , эавиток , паляниця- ржаной(хліб український подовий) .Нравится услуга резаный на слайсере точно такой же, но не резаный , удобно в дорогу и на пикник, ну и конечно тостовый, живу в спальник, встречается редко , в основном в маркетах. Последнее время больше стало лавашей всяких , другого подібного без дрозжевой основы.
Трещина в чугуне,хай гировская холодная сварка,желательно зачистить но если нет возможности работает и так,обычно в наличии в эпицентрах за витринами в автоотделе.Можно использовать любую кроме пластикового наполнителя.Сталь,алюминий,бронза.Первый слой как затычка,следующие два с перекрытием предыдущих.Просто эпоксидкой с любой добавкой можно намазать себе где болит.Шоб было чем заниматься.Оно не держит температуру и постоянные тепловые движения.Для капитального ремонта трещин существует технология медных резьбовых пробок с их расклепыванием.Только это работает в чугуне долго.
? Як у полях/селах, далеко від бази. Щоб аварійно доїхати через 24 години: Стандартна епоксідка з пудрою чугунною (наточити з ребер, або відливів кріплення того блоку). Поверхня перед тим чиста, без жиру, трошки развальцована свердлом. Кінці тріщин засверлити (щоб далі не луснула). Щіткою для металу пройтися по довжині тріщин перед тим. Рухи щітки Х (иксом) Додатково дуже маленьке наскубане волосіння скловолокна. Перед нанесенням поверхню гарно прогріти жиночим феном до 40- 60 градусів (якщо він доступний) Повне застигання та полімеризація через 24 години. Щоб аварійно доїхати через 5-10 годин: Автомаг. Шприц з двома составами (Рідкий метал) Обережно витягнув, у прозорий закинув чугунного попілу з блоку (не багато) та зовсім трошки скловолокна. Швидко та обережно разкалапуцяв. Вставив, заповнив тріщину. Підготовка поверхні як вище написано. Щоб не стікало зверху бінт, марля або скотч.
Добридень шановні . Зі святом усіх . А меня с двойным - сегодня у старшей ДР ... причём у родной сестры Б/Ж сегодня тоже днюха - б/ж специально оттягивала роды , чтобы были два ДР в один день ... Звонил - поздравил - варят шурпу на гаражах , почти на природе - прямо через дорогу посадка - валяйся -не хочу ... Та есть и в Запорожье , только белый в основном ... как то и в АТБ видал ... Вот интересно , как этим молодцом работать ? ...
Да там , в Канаде не всё так радужно было с украинцами , как нам обычно рассказывают ... Ещё во времена ПМВ те украинцы , что проживали на территории Австро-Венгрии ( нынешняя Западная Украина , Венгрия и т.д. ) были интернированы как потенциальная угроза в трудовые лагеря ... причём часто с конфискацией имущества ...Причём некоторых даже арестовывали в армии , куда они записывались добровольцами ... И во ВМВ тоже была такая практика ... собственно как и в штатах с японцами и немцами ... А сейчас оставшиеся в живых требуют компенсацию от правительства - а оно морозится ... Вот подробнее о "радужной" жизни в Канаде ... думал фейк , когда прочитал , но потом пошоркался по канадским официальным сайтам - всё так .... https://www.likeme.pp.ua/a-vy-znaly...Yy6DtvWHxKDsoP8sBDy3E3S_EcOe6O9DnQxNzjGIEknJQ Кстати , весьма познавательный сайт - много интересного ... .
трохи продерти (углубити) паз на місці тріщини, замісити епоксидку з пудрою, заклеїти...в 93 чи 94 році мені так хватило заклеїної тріщини головки москвича на пів року..далі відлетіло - вода в масло...не стуконув - вчасно почув зміну в звіуці роботи мотора
Так Десембр же и выложил специально выше фото штык-ножа к УЗИ ... Только вот всё равно мне слабо верится в практичность данного тандема ...
