Український добровольчий Легіон Січових Стрільців

Полкова канцелярія УСС на позиції над р. Стрипа.

 

Січовий стрілець Дмитро Герчанівський.

 

Січовий стрілець А. Артимович. 1915р.

 

Боберський Іван Миколайович - український педагог, організатор та фундатор української національної фізичної культури. Народився 14 серпня 1873 року на Наличині в селі Доброгостів в родині священника о. Миколи Боберського. Філософську освіту здобув у Львівському університеті , а згодом продовжив навчання в університетах Відня та Ґраца. Після завершення навчання працював в гімназії Франца Йосипа в Дрогобичі, а згодом професором у Львові. Сприяв становленню «Пласту» та брав активну участь у діяльності «Сокола», а у 1908 році очолив со кільський рух. Після початку Першої світової війни входив до складу Бойової управи стрілецтва, видав «УСС в Карпатах», «Збірник пісень УСС», а також зібрав документальні матеріали про українське військо. З 1915 року - член ГУР (Головної Української Ради) та ЗУР (Загальної Української Ради), починаючи з 1918 по 1919 - референт пропаганди у секретаріаті військових справ ЗУНР (зокрема, в Тернополі) У листопаді 1920 року виїхав до США та Канади в якості представника ЗУНР для організації допомоги стрілецькому війську. Перебуваючи в Америці брав активну участь у житті української діаспори. Продовжував видавничу діяльність, за його редакцією побачили світ альманахи «Нове поле» (1927), «Прерія» (1928), «Кленовий лист» (1929). У 1932 році перебрався з Канади до Югославії, де мешкав в родинному місті його дружини Тржичі (нині Словенія). Перебуваючи там він відновив зв’язки з Галичині та продовжував з канадськими українцями. Останні роки хворів на туберкульоз, помер у віці 74 років у Словенії.

 

Махайло Гайворонський - український композитор, диригент, педагог та громадський діяч. Творець багатьох популярних стрілецьких пісень, головний диригент та інспектор військових оркестрів Армії УНР. Народився Михайло Орест Гайворонський 15 вересня 1892 р. в Заліщиках на Поділлі. Після закінчення Заліщицької семінарії (1912) він їде до Львова і навчається у Вищому музичному інституті імені М.В.Лисенка. З вибухом першої світової війни 1914 р. та розпадом Австро-Угорської імперії починається великий національно-визвольний рух Галичини. М.Гайворонський вступає до лав Українських Січових Стрільців. Він стає диригентом, організатором та інспектором духових оркестрів. На початку 1920-х років — викладає у Вищому музичному інституті імені М.В.Лисенка, працює вчителем музики у дівочій гімназії, диригентом з'єднаних хорів "Боян" та "Бандурист", бере активну участь у музичному житті. 1923 р. М.Гайворонський виїздить на постіне місце проживання до США, де у Нью-Йорку засновує Музичну Консерваторію. Невдовзі Михайло організовує Український інструментальний оркестр, яким керує до 1936 р., а також об'єднаний хор зі співаків семи навколишніх церков. З ними він влаштовував великі концерти своїх творів у 1932-1936 рр. З другої половини 1930-х М.Гайворонський зосереджується на композиції, а також надає постійну допомогу молоді, згуртованій у "Лізі Української Молоді Північної Америки". Помер митець у Нью-Йорку 11 вересня 1949 р., де й похований. Музична спадщина М.Гайворонського досить велика. До найвідоміших його творів належать понад 30 стрілецьких пісень, рапсодія "Довбуш", увертюри, танці та марші для духового оркестру. В Америці були створені "Симфонічне алегро", вальс "Червона калина", квартет "Морозенко", "Різдв'яна сюїта" і "Коломийка" для для скрипкового тріо, скрипкові твори "Елегія", "Колискова", "Пісня без слів", "Серенада", "Сонатина". Перу композитора належать також хорові збірки "Колядки та щедрівки", "Гуцульське Різдво", дві Служби Божі, два "Іже Херувим" та інші.

 

Воєвідка Костянтин Львович народився 5 липня 1891 року в Празі у родині Лева Воєвідки - лікаря та громадського діяча Буковини. Кость здобув медичну освіту в одному з університетів Праги, згодом працював акушером-гінекологом в університетській клініці. Отримав ступінь доктора медицини. У Легіоні УСС з лютого 1915 року став головним лікарем Коша УСС - запасові частини, що була створена на початку 1915 року для поповнення особового складу Легіону - пізніше в Корпусі Січових Стрільців був членом Стрілецької радо, організував санітарну частину і шпиталь. Голова Місії Українського Червоного Хреста у Берліні (1919) Після війни проживав у Станіславі, де працював директором окружної лікарні. Під час національно-визвольної боротьби навчав лікарсько-сестринські кадри для УПА. У березні 1944 року був розстріляний гестапівцями разом із дружиною (єврейкою) та єдиним сином.