Пісні, вірші та проза на тему Російсько-Української війни

Я знав священика,
який був у полоні.
Шрам на скроні.
Збиті чорні долоні.
Телефонні розмови
з донецькими операми.
Трофейний опель
із польськими номерами.

І ось він мені говорив:
інститут церкви
поєднує нас усіх
подібно до цегли,
випалює нас у вогні,
скріплює нас для грунтовки,
хоча все це втрачає сенс
уже під час артпідготовки.

Ще він говорив: спитай мене
про воскресіння,
я відповім – щоби воскреснути,
потрібне везіння.
Праведникам якраз не щастить
в основній їхній масі.
Я люблю говорити про ворогів
у минулому часі.

Спитай мене про прощення,
я маю що відповісти:
прощення передбачає,
що частина мирян – атеїсти.
Я принесу своїм ворогам
на могили квіти.
Кара господня настигне всіх.
Вам, атеїстам, не зрозуміти.

Війна мене навчила
не говорити про втрати.
З живими краще. Живих,
принаймні, можна порятувати.
В живих є те, що не дає
їм лягти в траншею.
Здається ви, атеїсти,
називаєте це душею.

Я думаю іноді,
чи зрозуміють нас наші діти.
Серце моє легке
і обійми мої розпростерті.
Моєї любові стане на всіх,
навіть на тих, хто хотів мене вбити.
Піду, до речі, нагадаю їм,
що їх чекає по смерті.

 

Маки червоні... Палять долоні
Серця гарячі наших синів...
Ночі холодні... Муки в полоні
Досі блукають в закутках снів...

Маки червоні... Долі на зламі...
Щирість кохання, пам'ять землі.
Може їм сняться згорені мами...
Може коханих сльози, жалі?...

Маки червоні... Сріблом у скроні ...
За нашу волю, хліб на столі...
Смутком у полі відгомін болю...
Маки червоні - совість землі.
М. Стульківська

 

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
Ліна Костенко

 

Сильно!

 

Твоя молитва, мамо, нас береже в окопах...

 

ТРОЕ ЗАГИБЛИХ ЗА ДОБУ...

О ,Боже,як болить душа!!!
Я втратив знову побратима,
А плачуть тільки воїни і я,
Також його рідня,родина.
А ви,хто у кафе та барі..,
У ресторанах також хто сидить,
За нас просили в Божім храмі:
"Хай Бог усіх їх захистить?"
Та ні,бо людяності в вас нема,
Хамити легше ніж просити!
Сказати,що .."То не моя війна.."
В той час нічого не зробити..
Спожили і плюсів,ефірів,
Хоч на війну ні разу ,а ні крок.
"Смієтеся "з бійців і волонтерів,
Но прийде і для вас в житті урок...
Невже і справді вам байдуже,
Що гинуть молоді бійці?
За тебе також ,дивний друже,
Дівчата й хлопці на війні!
У них сталевий дух і сильна воля,
І мужність ,і терпіння українське є.,
А честь і вірність -також зброя,
Якої так боIться клятий ворог...

Любовь Чернецкая
Бондаренко Катерина‎

 

Мой дед в сорок пятом дошел до Берлина,
Отец мой с Донбасса, и русская – мать.
Рожден я в Союзе... И вдруг – Украина!
И нужно учиться ее понимать...
Всё было другим – потому интересным,
Мне слог и порядок здесь был незнаком.
Слова изучал я по сказкам и песням,
И мова мне стала вторым языком!
Поля колосились – и житом, и рожью,
Над ними, как прапор, цвела синева.
Мне пели Полтава, Донецк, Запорожье,
И Львов, и Хмельницкий дарили слова.
Хохлы с москалями тут жили едино –
Такой нам порядок был Господом дан.
И стало однажды, что в смуты годину
Мы против бандита пошли на Майдан.
Мы жгли и ломали, а после – чинили,
Мы стали с колен подниматься, как раз…
Но вдруг нас и предали, и очернили –
Назвали рашисты фашистами нас!
И взяв эту ложь оправданием странным,
Россия – мой корень, опора и дух,
Не дав зарастить нам кровавые раны ,
Предательски в спину ударила вдруг,
Куски отрывая – без анестезии!
И вот, презирая изменников рать,
Я, русский по крови... Я... против России,
Что хочет Краину мою разорвать!
Меня называют фашистом с экрана,
И я – за Россию быть должен, скажи?
Я против – не русских, но против тирана,
Речей его сладких и мерзостной лжи!
За то, что хотели свободы и правды,
Мы стали врагами России? Ну вот,
Надеюсь, теперь вы действительно рады:
Я – русобандера, мутант-патриот!
Зашлите нам клоунов новую стаю –
Оправдывать нужно кровавый навет!
Я двадцать три года по-русски читаю,
И только «спасибі!» я слышал в ответ,
Но вам-то виднее, что русский в опале,
Что Пушкина сборники жгут на костре.
Вот только не мы на Россию напали:
Россия свинью подложила сестре!
Но каждый из тех,кто заваривал кашу–
Скорей закатайте обратно губу,
И вон с Украины! А «вежливость» вашу
Засуньте себе вместе с газом в трубу!!
Ах, Путлер, ты думал - получишь на блюдце
Козачий наш край в этой подлой борьбе?
Но русские!!!! русские!!!!, знай!!! - не сдаются!!!
И мы не сдадим Украину тебе!!! ...
С.К.