"Остарбайтер"

«ЯКБИ В МЕНЕ ОТАКИЙ КОСТЮМ БУВ ТОДІ, ЯК Я ЖИЛА ВДОМА, ТАК Я Б НА ДЕСЯТОМУ НЕБІ БУЛА»: РОЛЬ ОДЯГУ У ЖИТТІ ЖІНОК-ОСТАРБАЙТЕРІВ ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ У ТРЕТЬОМУ РЕЙХУ





З поміж багатьох сюжетів, пов’язаних з подіями Другої світової війни, тема остарбайтерів посідає в сьогоднішніх дослідженнях важливе місце. Проте багато її проблем залишаються малодослідженими, особливо під кутом зору історії повсякдення. Однією з них є роль одягу у житті остарбайтерів-жінок під час перебування у Третьому Рейху.

Spoiler

Віта Дмитренко (Лахно). «ЯКБИ В МЕНЕ ОТАКИЙ КОСТЮМ БУВ ТОДІ, ЯК Я ЖИЛА ВДОМА, ТАК Я Б НА ДЕСЯТОМУ НЕБІ БУЛА»: РОЛЬ ОДЯГУ У ЖИТТІ ЖІНОК-ОСТАРБАЙТЕРІВ ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ У ТРЕТЬОМУ РЕЙХУ




З поміж багатьох сюжетів, пов’язаних з подіями Другої світової війни, тема остарбайтерів посідає в сьогоднішніх дослідженнях важливе місце. Проте багато її проблем залишаються малодослідженими, особливо під кутом зору історії повсякдення. Однією з них є роль одягу у житті остарбайтерів-жінок під час перебування у Третьому Рейху.

Відомо, що одяг у житті людини слугує для задоволення матеріальних і естетичних потреб. Щодо перших, то він, у першу чергу, має бути наявним, зручним та сезонним. Зауважимо, що забезпечення східних робітників одежею було однією з гострих проблем, адже спочатку видавати одяг остарбайтерам не передбачали. Лише наприкінці 1942 р. розпочинається видача робочого одягу східним робітникам [1, с.123]. З цього часу у таборах обладнували спеціальні кімнати для ремонту та пошиву одягу, за що із заробітної плати остарбайтерів вираховували кошти [2, арк.203].

У звʼязку з такою ситуацією, актуальною для примусових робітників була проблема здобуття одягу. Вона вирішувалася такими способами:

- носили той, що взяли з дому при виїзді: «Оце що з дому понабирала, як у сентябрі їхала … а такого нічого не було» [3, с.127];
- знаходили замінники одягу (наприклад, за відсутності пальта використовували ковдру) [4, с.103];
- шили з тканини або перешивали непотрібну річ: «… в заводе дают тряпки вытирать машины и мы шьём себе «бельё» [5, арк.24];
- обмінювали менш значиму річ на предмети одягу;
- крали;
- купували в магазинах чи в людей: «Помню, я два платья купила себе еще, заработала» [6, с.140];
- отримували посилкою з дому. З цією метою українці у листах, адресованих на батьківщину, просили батьків надіслати їм необхідний предмет одягу. Так, у своєму листі до матері Варвара М. просить надіслати поштою «кохточку і спідничку… бо тут дістати не можна» [7, с.67];
- отримували від німецьких громадян: «… одна (німкеня — В.Д.) … меня … одела с ног до головы… И платнице, и не одно, и кофточки, и сарафанчики. Белье новое было, все новое» [8, с.113]. Остарбайтери по-різному ставилися до таких «подарунків». Одні схвалювали поведінку німецьких громадян, інші — засуджували дівчат, які брали «подачки»: «… я бы этого не допустила!» [8, с.113];
- заробляли на додатковій роботі.

Якщо одяг був незручним, то жінки його вдосконалювали. З цією метою його перешивали, підганяли під власний розмір, прибирали або додавали необхідні деталі. Ганна Грищенко пригадує: «Дали нам робочі костюми, штани і жилети. Більшість із нас штани перешили на спідниці… фланелеві панталони… на блузки» [9, с.131].



Відомо, що в екстремальних випадках у житті людини на перше місце виходять вітальні потреби (ті, що забезпечують фізичне існування організму). Однак свідчення жінок-остарбайтерів дають можливість говорити, що і в складних умовах не втрачається певний естетизм. Одним з його виявів було ставлення примусових робітниць до свого зовнішнього вигляду, зокрема, одягу. Можливо, це можна пояснити захисною реакцією організму, коли потреба в прекрасному дозволяє людині залишатися людиною. До того ж, саме естетична складова одягу більш характерна для жінок. Навіть перебуваючи в неволі, вони переймалися не лише наявністю одежі, а й її якістю та привабливістю. Для цього вони додавали до вбрання певні прикрашаючи деталі, прагнули придбати (дістати) одяг з певного матеріалу та фасону, проявляли зацікавленість до вбрання місцевих жінок. Так, щоб виглядати красиво Антоніна Осадчук (Сліпенчук) шукала матеріал для пошиття обнови: «Я, памʼятаю, знайшла шматок на хусточку. Щось таке чорне, якесь шовкове, дак бахрому поробила. А там дівчата давай блузки шити, комбінувати — тут таке, тут таке. Рукава такі сякі» [10, с.415].

Уродженка Шишацького району Полтавської області Євгенія Тараненко зраділа, що їй дісталося у Німеччині таке гарне вбрання: «… якби в мене отакий костюм був тоді, як я жила вдома, так я б на десятому небі була, бо ми тоді жили бідно» [11, с.232].

Такі настрої жінок можна зрозуміти, бо і на батьківщині було багато таких (особливо сільських), що не мали не те що вихідного, але й повсякденного добротного одягу. Приміром, колишня остарбайтера Галина Касіч зауважує: «Особливо скрутно було з одягом. Мама 10 діб стояла у черзі у магазині в Микільській слобідці, батько їй носив їжу, щоб купити 10 метрів тканини — пошити мені якусь обнову, тоді студентці технікуму, та моїм братикам» [12, с.149]. А вже згадана Євгенія Тараненко розповідає: «У нас не було новенької спіднички чи платтячка на вихідний день… А це як їдемо в школу було, то мама було збирає ганчірки усі та ото ганчірнику здаємо, а ганчірник возив матерію таку ситу, поганеньку. Ото як купе там 3 м чи скільки, щоб пошити дітям хоч у школу, ото в нас було і святкове і нове» [11, с.232].

Серед остарбайтерів-жінок зустрічалися й справжні естети, які заради отримання вподобаної речі йшли на суттєві жертви. Такою була уродженка селища Марефи Харківської області Зоя Артюхіна. Коли начальник табору, де вона проживала в Німеччині, відкрив магазин потриманих речей, дівчина вподобала собі драпове пальто. Проте, існувала суттєва проблема: воно коштувало 10 марок — непідйомна сума для примусової робітниці. Щоб її вирішити, підприємлива дівчина продавала хлопцям свою мізерну пайку хліба, яку давали тільки зранку. Так вона наторгувала 12 марок. Збір коштів супроводжувався страхом, що омріяну річ можуть купити інші. Наступною перешкодою на шляху до бажаного стало те, що магазин працював лише 1 годину в суботу. Щоб до нього встигнути потрапити остарбайтерки після роботи «бігли як божевільні». Перенесені жертви виправдали себе, адже зрештою Зоя «купила омріяне пальто, і вистачило ще на блузу з коротким рукавом» [13, с.30-31].

Перебуваючи в Німеччині, жінки також спостерігали за тим, як одягаються німецькі господині. За словами Маї Савченко «…несмотря на невыносимую жизнь в неволе, как в физическом, так и моральном плане, в характере моем не пропали черты наблюдательности и простой любознательности». Дивлячись на місцевих фрау, дівчині «больше всего бросалось в глаза то, что… их светлые, пестренькие, с пышной юбкой платья, накрахмаленные и выутюженные, колокольчиком развивались вокруг колен. В своей работе женщины оставались по-утреннему свежими, ухоженными, даже элегантными… Вот едут женщины на полевые работы… Все на велосипедах, в кокетливых платьицах, в веселых косыночках. И если бы не отдельные детали, то можно было бы подумать, что едут на увеселительную прогулку, а не на полевые работы» [14, с.291]. Саме ці елементи німецької культури дівчина наслідуватиме пізніше — в умовах радянської дійсності після війни. «На всю жизнь я перейняла этот стиль… оставатися во всем женщиной, заботяшейся о своем внешнем виде. Примеров для этого было много» — резюмує жінка [14, с.291].

Тож можемо констатувати, що одяг задовольняв не лише матеріальні потреби жінок-остарбайтерів. Не менш важливим було його естетичне сприйняття. Потреба в красі дозволяла українським дівчатам підкреслити жіночність, що було важливо і в умовах екстремального повсякдення.

Віта Дмитренко (Лахно) – кандидат історичних наук, незалежний дослідник.

 

Глупый автор стихотворения! Те дети коих не вернули благодарят сейчас Бога что их не вернули...

 

1 Ukrainische Zwangsarbeiterinnen aus der Achsen- und Federnfabrik Carl Wolf
Bild: Hanisch, Willy (Fotograf) (1943)

2 Ukrainische Zwangsarbeiterinnen aus der Achsen- und Federnfabrik Carl Wolf
Bild: Hanisch, Willy (Fotograf) (1943)

3 Ukrainische Zwangsarbeiterinnen aus der Achsen- und Federnfabrik Carl Wolf mit dem Betriebsdirektor
Bild: Hanisch, Willy (Fotograf) (1943)

 

немецкий бухгалтер Вермахта выплачивает зарплату русским женщинам

 

не очень качественное фото прогуливающихся подростков с нашивкой Ост

 

Ukrainische Zwangsarbeiterinnen in Marburg, 1942
bei den Marburger Behringwerken eingesetz

 

Клумба з Данцігу, 1944

 

Попал в плен. Был отпущен. Вернулся и стал работать.

 

Про тяжку працю і умови Остарбайтерів писалося багато. Вартує також заглянути в світ дозвілля - при багатьох таборах і фабриках були також створені театральні гуртки, спортивні команди, покази фільмів, по вихідним проводилися пікніки, ітд. Пропоную набір фотографій з Берлінської газети "Вісті" - виходила для українських працівників.

 

У нас на днях документальный фильм показывали , бабуля рассказывала , что когда угнали в Германию работала преслугой в доме у бауэра , с сыном его любовь приключилась , забеременела ...потом волею судьбы оказалась в Израиле и только перед смертью пару месяцев назад рассказала сыну , что он от немца ...тот в ах..е ! Прикиньте , прошел все войны , пенсионер .Вот такая история ...

 

Респект за фото!
Моя тетя работала в столовой на каком-то заводе в окрестностях Кёнигсберга. Вот, примерно так же.
Потом их примерно год продержали в фильтрационном лагере американцы.
А потом - ссылка в Казахстан аж до 1966 года.
Домой смогла вернуться через 20 лет после окончания ВМВ. Мне уже тогда исполнился год.

ЗЫ. Не очень понятно - если Кёнигсберг осовбождали Василевский и Баграмян, то как могла моя тетя очутиться в фильтрационном ланере у американцев?

 

На відео є виступ українського ансамблю

https://archive.org/embed/FremdarbeiterImDrittenReich

 

Всім камерадам доброго вечора. Прошу допомогти розставити всі крапки над "і". Наш товариш-експерт по нащивкам "Норман2" раніше у цій темі - http://www.sammler.ru/index.php?showtopic=105804 визначив представлену нашивку остарбайтера як не оригінальну. Ось вона

 

Мені вдалося поритись в неті і на одному німецькому сайті була продана за 200 евро така ж нашивка, з малюнком так як у горі, але її матерія начебто не викликала сумніву. Більше того, сайт на якому вона була куплена це свого роду магазин. Отже той магазин навіть видав експертну оцінку тій нащивці. Ось вона в центрі, а по бокам відомі нам вже нашивки, перша з яких була на рейберті представлена у 2009 році, а третя зберігається у НМІ України. Ставлю питання чому їхні дизайни відрізняються, а саме у підніжжі тризуба, завитки тієї що поцентру із загостреними кутами, а також колір тризубу темно-зелений а не синій, та інше???

 

Хто допоможе визначити оригінальність всіх нашивок?

 

Т

Та що з Рівного - 100% оригінал, з НМІ малюнок ідентичний, трошки кольором відрізняється. Дві інші - фуфло

 

Ось, Вашого коментаря я і чекав, і навіть знаю, де Ви "купили" свою нашивку.... тому давайте так, Ви аргументуйте свою думку глибше, начебто я зараз Вам вірю!

 

Мені "по барабану", чи Ви мені вірите. Нашивку я не "купував". Хочете аргументів - маєте мої координати.

 

Незнаю бабушка була остарбайтером,не жалувалась,німця хозяїна було звати Отто,це добре пам'ятаю,призвище на К... Незгадаю ніяк... Працювала в тодішньому Кьонісбергу,от тільки коли армія РККА підступала важко було....

 

Не могла фактично ніяк,єдиний варіант тікала у відступаючу армію Вермахта...

 

На фото крайня зліва жінка..,то іграшка в неї? На кроля шось схоже?

 

Приветствую коллеги! По рассказу жены, её бабушка была угнана в Германию в 1943г.,и работала там то ли на фабрике,или заводе.Потом какой то начальник/мастер/смотрящий(как они там назывались)забрал её в свою семью,и там она работала домохозяйкой.Когда умерла,тёща(гадина)продала квартиру и все её вещи(в которых были фото,адреса тех времён)выбросила в мусор,остался только бланк на котором написаны молитвы.

 

От про тещу не поняв?

 

Тёща гадина? Я б её так не назвал,если бы она ТЁЩА, не выбросила бабушкин раритет, привезённый из Германии.