В соответствии с законом, через неделю должны состояться новые выборы. На этот раз для выдвижения кандидатом в премьеры во втором туре он должен иметь поддержку как минимум одной трети депутатов — 32 парламентариев. Процедура голосования не меняется. Если премьер повторно не будет избран, то это автоматически приводит к роспуску Национального собрания и проведению внеочередных выборов в течение 40 дней.
то есть Пашиняна не выбрали? Пашинян про-западной ориентации? В общем долго это все. Будет ли поддержка извне? А РФия пока ничего не теряет.
теоретически у РФ на Кавказе две "точки" Чечня и Дагестан. В Чечне Кадыров пока еще лояльный федеральному центру от,которого идет финансирование. Дагестан, ситуация скажем более шаткая,есть сильное ваххабисткое подполье. В обеих республиках положительная демография,но проблемы с работой люди мигрируют в Россию. Более-менее спокойная Ингушетия. Полыхнет скорее всего в Дагестане,отчего-то такое предчувствие. И вот тогда шансы Армении на свободу,настоящую свободу от России. Лично мое имхо Армении нужно выстраивать отношения с Азейбарджаном,но без России.
Ви просто погано знаєте армян,народ специфичний,на 90% спекулянти,а от як вони можуть будувать якісь відносини з айзерами після століть споконвічної різні це нереально,за кордоном в них багатомільйонна діаспора яка має великий вплив на політику багатьох країн,тільки щось їх не чуть.Поживем побачим що вони далі намутять.До речі вони перші вийшли зі складу союзу,перші почали створювать щось схоже на національну армію яка через кілька місяців розбіглась,а техніка яку їм передали була наполовину розграбована і довелось в звязку з деякими обставинами її до кінця знищити.
NIА якщо вони не домовлятся з сусiдами то на мою думку усi отi протести нi до чого .поки що перекрили шлях до мiжнародного аэропорту.а дiаспори самi по собi .кацапи думаю будуть дiяти дуже обережно
Констатую факт,при союзі про релігію вони там мало згадували,потім пішла політика національного відродження,почались мечеті,позлазилась всяка нечисть типу вахабітні та і пішло діло почалась різня,якось був факт що чоловік айзер зарізав дружину напівармянку,дуже довго розповідать,все замішано на релігійній взаємоненависті.
дожать однозначно-это шанс армян на свободу от рашки и её людишек. а религия-соседи-карабах это всё вторично.
Пройшло більше двох тижнів з того часу, як лідера вуличних протестів у Вірменії Нікола Пашиняна тріумфально обрали прем’єр-міністром країни, а люди від радощів пустилися у танці та співи прямо на центральній площі Свободи в Єревані. З другої спроби, але вже відомий на весь світ «революціонер» Пашинян, все-таки здобув крісло прем’єра та отримав мандат на управління країною від парламенту. З того часу медіа-буря, яка вирувала в інформаційному просторі України, дещо стухла, а увага до Вірменії була відсунута більш значущими подіями – виходом США з іранської ядерної угоди та трагічно-пафосним відкриттям американського посольства в Єрусалимі. Тим не менше, тема Вірменії нікуди не зникла, ба більше – мала свій цікавий розвиток. За тиждень, що минув, Пашинян встиг сформувати свій уряд, з`їздити у свою першу закордонну подорож і стикнутися з новими протестами, вже під вікнами його кабінету. Корабель Нікола Пашиняна був спущений на воду 16 травня, коли новий прем’єр сформував уряд, і вже дві доби він пливе вірменським морем. До уряду Пашиняна увійшло багато цікавих людей, як представників старої системи, так і «людей з вулиці» — соратників нового прем’єра. Представникам старої системи віддали силові структури – Міністерство оборони (Давид Тоноян) і МВС (Валерій Осіпян). Двома заступниками прем’єр-міністра стали його найближчі соратники по вуличним демонстраціям, люди, яким він особисто довіряє – Арарат Мірзоян та Тігран Авінян. Чимало громадських активістів і освітян призначені на посади міністрів освіти (Ліліт Макунц), транспорту (Артур Хачатрян), охорони здоров`я (Арсен Торосян). Уряд Пашиняна – це екзотичний мікс з різних людей, які разом із ним стояли на вулицях або були пов’язані через особисті зв’язки та партію «Елк». Для Пашиняна такі призначення вигідні з кількох причин. По-перше, це дуже зручна картинка для своїх прихильників, мовляв, люди з вулиці прийшли керувати країною. По-друге, це люди, яким Пашинян довіряє особисто, а зараз йому потрібні саме такі члени Кабміну. Вони виконуватимуть будь-які його доручення і успішно доведуть країну до дострокових виборів без ексцесів. По-третє, Пашинян дає сигнал, що влада стала молодшою, адже практично всі призначені на посади – представники молодого покоління. Іншими словами, Пашинян через такий склад уряду намагається втримати свій рейтинг у найближчий час до виборів, усвідомлюючи, який опір йому чинитимуть правлячі еліти, які все ще сидять у парламенті. Члени старої гвардії не могли не увійти до нового уряду, адже Пашинян саме їм і завдячує своїй посаді. Переговори про його призначення тривали з кінця квітня. Власне, відставка колишнього прем’єр-міністра Вірменії Сержа Саргсяна, яка привела на його місце лідера вуличних протестів, також стала результатом компромісу. Його досягли на зустрічі між самим Саргсяном, Ніколом Пашиняном і Кареном Карапетяном, якого називають «людиною Газпрому». Одразу після відставки Саргсяна, лідер опозиції Нікол Пашинян вже на першій прес-конференції у Єревані заявив, що не буде розвивати стосунки з Євросоюзом на шкоду російським інтересам і всіляко заявляв про прихильність нинішнього зовнішньополітичного курсу Вірменії. Це стало індикатором того, що Пашинян не становив загрози інтересам Кремля, і його протести – це внутрішньополітична справа Вірменії. До того ж, всі розуміли, що частиною протистояння також є особистий конфлікт між Саргсяном і Пашиняном, який запам`ятав свого ворога ще у 1998 році, коли той, будучи на посаді міністра внутрішніх справ, доклав чимало зусиль для закриття опозиційної газети «Орагір», засновником якої був Пашинян. Сам опозиціонер отримав рік в’язниці. Форсували питання швидкої заміни прем’єр-міністра партнери правлячої Республіканської партії Вірменії по коаліції. Партія «Дашнакцутюн» у кінці квітня вийшла зі складу коаліції та закликала обрати нового главу уряду, натякаючи саме на Пашиняна. Це поставило «республіканців» у скрутне становище, адже тепер лідер протестів мав серйозну підтримку в парламенті з боку усіх партій, окрім правлячої. Лишатися осторонь цього процесу вони не бажали, а тому після кількох раундів внутрішньо-фракційних переговорів погодилися підтримати кандидатуру Нікола Пашиняна, хоча й не всі проголосували за нього. Договірний характер відставки Сержа Саргсяна та призначення Нікола Пашиняна не міг не відобразитися на новому складі уряду. Пашиняну дали доволі широкий простір для маневру при виборі кандидатів на посади. Правляча Республіканська партія демонстративно оголосила, що йде у опозицію, хоча у політичному плані це був нонсенс. Партія, яка має абсолютну більшість у парламенті, апріорі не може бути в опозиції. Відтак, цей крок варто розцінювати лише як сигнал Пашиняну, що, мовляв, вони слідкують за його діями, та піар для власного електорату, щоб продемонструвати свій антагонізм до нового «народного прем’єра». Серед «республіканців» частина депутатів підтримала Пашиняна, але важковаговики демонстративно проголосували проти нього. У будь-якому випадку, призначення Нікола Пашиняна – це доволі розумний хід з боку правлячих еліт. Вони фактично дозволили лідеру вулиці зайти у свою систему, та ще й на своїх умовах. Оскільки стара система лишилася на місці та нікуди не зникла, то Нікол Пашинян, коли став прем’єр-міністром, опинився на полі, де правила гри вже давно визначені його попередниками. Дозволивши опозиціонеру стати частиною вищих ешелонів влади, вони пішли по класичній схемі поглинання позасистемного елементу. За задумом правлячої партії, Пашинян, не маючи твердої опори та команди за своїми плечима, буде змушений вступати в різноманітні компроміси та альянси з представниками старої влади, адже він грає все ще за правилами, установленими у період президентства Сержа Саргсяна. У свою чергу, нескінченні компроміси мають зав’язати опозиціонера на цій системі та зробити його «частиною команди, частиною корабля». У таких умовах він дуже швидко втратить довіру свого електорату, і тоді його буде дуже просто нейтралізувати. Звісно, разом із цим еліта й ризикує своїми позиціями, адже Нікол Пашинян може опиратися поглинанню. У його арсеналі – протестні маси на вулицях, а також запальний характер, який робить його спроможним на виставлення ультиматумів і радикальні кроки заради досягнення своїх цілей. При умілому використанні цих прийомів, у Пашиняна є шанс переформатувати систему так, щоб послабити тиск з боку старої гвардії і оформитися у окремий центр тяжіння. Але для цього йому потрібна буде власна команда, і чим скоріше, тим краще. До того ж, його загравання з масами також несе ризики для самого Пашиняна, особливо зараз, коли він перейшов по суті на інший бік барикад і став частиною системи, проти якої виступав. Люди, увірувавши у свого нового умовного «месію», звісно захочуть швидкого вирішення усіх їхніх проблем і будуть ретельно стежити за діяльністю Пашиняна. Його щоденні виходи в ефіри у соціальних мережах – це спроба стримувати запал людей і заспокоювати їх, переконуючи, що він пам`ятає про свої обіцянки. Втім це не стримає радикальне крило протестувальників. Наприклад, 16 травня, вже після призначення Пашиняна головою уряду, група демонстрантів увірвалася у мерію Єревана та заблокувала кабінет мера Тарона Маргаряна, вимагаючи його відставки. Також ще одна група протестувальників перекрила 17 травня центральні вулиці столиці, вимагаючи звільнення членів воєнізованої групи «Сасна Црер», які у 2016 році захопили пост патрульно-постової служби Єревана, внаслідок чого загинули двоє людей. Ці події свідчать про посилення ролі радикалів, які відчули свою міць після перемоги Пашиняна, і тепер ставлять вимоги, які прем’єр-міністру буде складно виконати. Символічним став заклик Нікола Пашиняна 17 травня до людей з вимогою припинити всі акції громадянської непокори та перекриття вулиць. Питання звільнення мера та в’язнів Пашинян обіцяв розглянути. Попри це, питання лишається відкритим: до якої міри прем’єр-міністр зможе йти назустріч протестувальникам, які його привели до влади, і як він зможе стримувати їхні радикальні пориви у випадку невиконання частини обіцянок чи то з об`єктивних, чи то з суб`єктивних причин. На сьогоднішній день нова вірменська влада стикнеться з наступними викликами, які їй необхідно буде почати вирішувати, або принаймні артикулювати свою позицію у найближчі місяці. Радикальні прихильники. Коли Нікол Пашинян очолив антиурядові демонстрації у Єревані, на його боці було чимало людей, особливо серед молоді. Звісно, серед учасників протестів були й радикали, які стали ударною мобілізаційною силою Пашиняна. Будь-які демонстрації складаються з радикальної і рішучої меншості, яка першою кидається в бій з силовиками, першою подає приклад і проривається через паркани і кордони, першою приходить на мітинги та перекриває вулиці та площі. Але коли лідер цих вуличних протестів стає частиною системи, отримує кабінет і перевдягається у костюм, ці вчорашні соратники стають для нього проблемою. Якщо йому не вдається вмовити їх припинити акції протесту, вони згодом можуть заважати цьому лідеру, адже він тепер уособлює владу, яка не може допускати втрати монополії на застосування сили, оскільки буде виглядати слабкою для своїх ворогів. Власне, це те, з чим стикнувся зараз Нікол Пашинян. Ставши, прем’єр-міністром, він тепер має заспокоїти громадян і переконати їх збавити обороти та розійтися по домівках. Наприклад, 17 травня його соратники заблокували будівлю генпрокуратури, вимагаючи відставки генпрокурора Артура Давтяна. Пашинян закликав їх розійтися і пообіцяв, що розгляне це питання, але демонстрація продовжилася і до сьогоднішнього дня. Іншим прикладом є перекриття центральних вулиць Єревана членами радикального угруповання «Сасна Црер» 16 травня. Вони вимагали випустити їхніх соратників з в’язниці, які у 2016 році захопили блокпост патрульно-постової служби у Єревані та утримували заручників. Тоді загинули дві людини, а нападників вдалося вмовити здатися поліції. Звісно, прем’єр-міністр Пашинян не може так просто і швидко випустити їх на волю, тим більше, що вони дійсно пішли на злочин. Тому 17 травня Нікол Пашинян офіційно звернувся до протестувальників і закликом припинити всі акції непокори. Тим не менше, деякі протести все ще тривають, учасники яких вимагають від свого лідера Пашиняна негайних дій – звільнень, посадок і арештів ненависних їм політиків «старого режиму». «Чистка» серед чиновників. Це одна з цілей, яку озвучив Нікол Пашинян, коли прийшов до влади. Він анонсував цілу серію звільнень та відставок представників старої влади. Це цілком зрозуміло, адже після його призначення прем’єр-міністром усі очікують від Пашиняна радикальних дій і боротьби з соратниками Сержа Саргсяна – тих, проти кого вони стояли на центральній площі Єревана. Втім, з іншого боку, призначення Пашиняна є і його слабким місцем у цьому питанні. Оскільки воно відбувалося за підтримки, серед інших, владних еліт, то й надмірно радикальних кроків Пашиняну зробити не дозволять. Новий прем’єр-міністр доволі обмежений у своїх діях, особливо щодо чиновників, близьких до правлячої партії. Цілком імовірно, що Республіканська партія Вірменії віддасть когось на поталу демонстрантів і нової «революційної» влади, щоб ті продемонстрували ефективність роботи та успішно виконали свою роль, підвивши країну до дострокових парламентських виборів. Але Нікол Пашинян продемонстрував, що готовий все-таки випробувати правлячі еліти на міць. Він намагатиметься розхитати систему якомога більше, щоб на дострокових виборах отримати більше голосів, а до того моменту послабити старі еліти. 22 травня Пашинян звільнив усіх губернаторів Вірменії, продемонструвавши, що готовий збільшувати ставки у цій грі та замахуватися одразу на «велику рибу». Судячи з відсутності реакції з боку «республіканців», вони проковтнули це рішення Пашиняна та погодилися із ним. Вірогідно, впливати на регіони вони будуть і далі через силовий апарат, який неформально залишився за ними, та заступників нових губернаторів. У будь-якому разі, протистояння Пашиняна та старих еліт відбудеться, щойно прем’єр натрапить на «міну» і спробує зняти з посади якусь людину, яка дійсно цінна для правлячої партії. Дострокові вибори. Це друга ціль, яку публічно озвучив Нікол Пашинян. Після його обрання стало зрозуміло, що працювати повноцінно у тому форматі, в якому існує парламент, йому не дадуть. Відтак, Пашиняну необхідно провести нові вибори, щоб отримати міцніший мандат від народу та посилити позиції його партії у парламенті Вірменії. Зараз там домінує Республіканська партія Вірменії, членом якої був колишній прем’єр-міністр Серж Саргсян, якого Пашинян змусив піти у відставку. З такою «токсичною» опозицією у парламенті та в бюрократичному апараті Пашиняну проводити реформи практично не видається реальним. А тому його уряд – це такий собі перехідний період, який має завершитися достроковими виборами. А умовна «стара гвардія» робитиме усе, щоб за цей час знищити рейтинг Пашиняна та його команди, аби перемогти на виборах. Гострі соціально-економічні проблеми. У найближчі місяці Пашинян стикнеться з цілою купою вимог людей, які постраждали від дій «попередників» у різних галузях. Вони вимагатимуть швидко та ефективно вирішити всі їхні проблеми, а деякі виправдовуватимуться тим, що стояли на «єреванських майданах». 17 травня під вікнами прем’єр-міністра пройшла акція, на якій вимагали зупинити банкрутство хімічного заводу «Найріт». Його робітники прагнуть, щоб завод і далі працював, а їм виплатили заробітну плату. Крім того, на вулицях Єревана з 15 по 17 травня відбулися протести працівників військових комісаріатів. Їх попередня влада на чолі з Сержом Саргсяном вирішила закрити, а тому люди втратили роботу. Зараз вони вимагають скасувати рішення Саргсяна. Також 18 травня пройшла акцій протесту на головній трасі Єревана, яка з`єднує столицю з найбільшим золоторудним комплексом біля міста Сотк. Так звані «чахджики» — люди, які не законно видобувають золото – вимагають відставки керівництва Сотського золотого родовища, аргументуючи це «порушенням їхніх прав». Натомість у компанії кажуть, що ці люди незаконно видобувають золото на території родовища, а тому не мають стосунку до нього. Ці та подібні проблеми Ніколу Пашиняну необхідно буде не те, що розв`язати, але якось на них відреагувати, щоб заспокоїти натовп, переконати його у тому, що він не «месія» і не зможе швидко вирішити всі ці питання і виграти час до проведення дострокових виборів. Нагірний Карабах. Новий прем’єр-міністр вже заявив, що є прихильником мирних переговорів по Нагірному Карабаху. Утім, йому необхідно буде зайняти більш чітку позицію. Азербайджан буде зондувати грунт і випробувати нову вірменську владу на витримку. Цілком імовірним можуть бути провокації на лінії розмежування у Нагірному Карабасі. Якщо це станеться, Пашинян буде змушений зреагувати. Оскільки він і учасники протестів критикували Сержа Саргсяна за те, що той був слабким і допустив корупцію у Збройних силах, Пашиняну необхідно буде зіграти на контрасті, який він сам завжди підкреслював і дати гідну відповідь Азербайджану. Це може бути або потужна військова відповідь, або нова мирна ініціатива, про яку будуть говорити як щось нове для цього замороженого конфлікту. Поступки союзникам. Оскільки нового прем’єр-міністра призначив на посаду парламент і люди, які в ньому засідають, то, відповідно, він має їм чимось «віддячити». Принаймні, це те, на що вони сподіваються. Окрім партії самого Пашиняна, його обрання – це голоси депутатів з партій «Дашнакцутюн», блоку «Царукян», а також правлячої Республіканської партії Вірменії. Поки такий розклад лишається у парламенті, Пашинян буде змушений піти на поступки і, можливо, віддати деякі посади вихідцям з цих партій. До того ж, сам Пашинян пов’язаний з політичними силами екс-президента Вірменії Левона Тер-Петросяна. Саме йому він завдячує тим, що потрапив до парламенту та «великої політики», а тому слід очікувати появи на різних посадах людей з оточення Тер-Петросяна та його команди. Балансування між Москвою та Брюсселем. Із самого початку протистояння у Єревані, Москва спокійно спостерігала за подіями та не втручалася, лише повторюючи, що це внутрішня справа вірмен. Такий підхід був продиктований, насамперед, уроками з України, а також усвідомленням геополітичних умов нинішньої Вірменії, у яких вона, безвідносно того, хто нею керує, не зможе вийти з орбіти впливу Кремля. Закриті кордони з Туреччиною і Азербайджаном, напружені стосунки з Іраном і непрості відносини з Грузією, а також Нагірний Карабах утримуватимуть Вірменію від будь-яких радикальних геополітичних рухів убік. У той же час, Нікол Пашинян буде розвивати і європейський вектор. Хоча він заявив, що цей розвиток «не буде суперечити інтересам Москви». Таким чином, прем’єр-міністра чекає період балансування між цікавим для Вірменії європейським ринком та «червоними лініями» Росії. Трудова міграція. Вірменія відома тим, що має величезну і впливову діаспору закордоном. З одного боку, це добре, оскільки вірмени по всьому світу доволі активні та мобільні, і мають ресурси та змогу лобіювати різноманітні про-вірменські рішення в інших державах. З іншого боку, це погано, оскільки еміграція працездатного населення з Вірменії все ще триває. Це поганий сигнал владі, яка планує розвивати економіку країни на стратегічну перспективу. Якщо Пашинян дійсно щирий у своїх задумах провести радикальні реформи, тоді проблема трудової міграції – перша, яку він має почати вирішувати, або принаймні піднімати на обговорення. Як би не завершилися історії з цими викликами, перші кроки нової вірменської влади засвідчили: Пашинян і його команда налаштовані рішуче, готові до спроб радикальних реформ, вміють іти на компроміси та точно заточені під проміжний період до виборів, під час якого кардинальних змін у системі не буде. Поки що Нікол Пашинян справляється з цією роботою дуже непогано. Його щоденні вечірні виходи в онлайн-ефір у соціальних мережах дозволили навести комунікаційні мости зі своїми прихильниками і постійно повідомляти їм про зміни у країні, контролюючи натовп. Його рішення спробувати звільнити скандального мера Єревана Тарона Маргаряна продемонстрували єдність прем’єра з протестувальниками і обов’язково зміцнить його рейтинг. Звільнивши мера з партії «республіканців», Пашинян планує закріпити свої позиції на муніципальному рівні у столиці та серед єреванських старійшин. Утім на прем’єра очікує ціла битва за Єреван, адже мер Тарон Маргарян дав зрозуміти, що не збирається подавати у відставку добровільно. І це буде одним з перших політичних викликів для Пашиняна на його посаді. Виклики для Пашиняна лише починаються, і попереду – складний період політичного становлення. Нікол Пашинян має вибудувати власну команду, партію і поставити своїх людей у регіонах, а також нейтралізувати впливи на нього з боку різних фінансово-політичних груп, якщо він хоче лишитися незалежним гравцем у вірменській політиці і не стати частиною команди, частиною корабля.
Давид Тоноян, выпускник московской академии ГРУ в 1997 году — министр обороны Армении. Как и ожидалось, армянская «революция», на самом деле, оказалась просто рокировкой высшего должностного лица Армении, таким шумным и красочным образом. Улица удовлетворилась тем, что ей удалось выдавить из власти уже надоевшего и нудного Сержа Саргсяна и на этом – успокоилась. Импульс недовольства, который сгенерировал этот деятель, был удачно утилизирован и, как ожидалось, ничего особенно не изменилось. Подозрения в том, что нам показывают крупномасштабную имитацию революции, возникло еще тогда, когда выступления были в самом разгаре. Из Украины это заметно лучше, чем из любого другого места. Военные базы ВС РФ в Армении не для того там стоят, чтобы какой-то «левый пассажир» пришел во власть и поломал бы им всю игру. Мы прекрасно помним, как вынесенный с Банковой Янукович дал старт событиям, которые мы расхлебываем и сейчас, а все началось с той самой базы ЧФ РФ в Севастополе, которая всегда была раковой опухолью на теле Украины. Мало того, еще до этого момента, во время Майдана, Киев наводнили различные специалисты из РФ, чья профессия – разгон демонстраций или силовые операции под прикрытием, ведущие к физической ликвидации демонстрантов. А вот в Армении вся эта публика сидела на базах и не вмешивалась в ход событий. Это не просто не похоже на Москву, это ее подпись под сценарием событий. Конечно, можно было допустить, что именно в этом случае, произошло стечение обстоятельств, приведших к некому невероятному результату, но он обязательно вел бы к нежелательному, для Москвы, раскладу. У Кремля в этой колонии, есть всего один, но очень важный интерес. Она должна играть роль основного и, главное – перманентного дестабилизирующего фактора в регионе. Самое смешное, что географическое положение Армении могло бы приносить ей деньги буквально из воздуха, но оно же, по воле Москвы, стало ее проклятием. Армения – маленькая страна, лежащая на пути множества крупных коммуникаций. Азербайджан и Туркмения, этнически и исторически близкие к Турции, постоянно увеличивают товарообмен между собой, а Армения лежит аккурат на этом пути. Только транзит через свою территорию мог бы обеспечить Армению нефтью, газом и прочими необходимыми товарами, по самым выгодным ценам и при правильной постановке вопроса – она могла бы быть перекрестком всех коммуникаций. Но так сложилось, что Армения имеет враждебные или натянутые отношения со всеми соседями. С Турцией она имеет давнюю тяжбу еще с начала 20 века по факту избиения турками армян, с Азербайджаном идет уже тридцатилетняя борьба за Карабах, которому Армения так и не смогла дать ладу за все годы оккупации. Она тут играет классическую роль собаки на сене или затычки для враждебной Москве трубы. В общем, будь Пашинян самостоятельной фигурой, а не бородатой марионеткой, он просто обязан был пересмотреть отношения со своими соседями, ибо это – залог и необходимое условие процветания страны. По крайней мере, он должен был сгенерировать сигналы в направлении Азербайджана и Турции о готовности разрубить этот Говниевый узел противоречий и начать чистить Гавниевы конюшни, в которых скопилось всякой дряни сверх меры. Но главное, он должен был показать, что является самостоятельным игроком, а не куклой, которой Путин засунул сзади руку и управляет всеми движениями. Но все быстро встало на место. Пашинян заявил о неизменности позиции в отношении Карабаха и первый свой визит совершил к Путину в Сочи. Это значит, что он и его страна будут и дальше кормиться с руки похабного гнома и выполнять все то, что требовалось от его предшественника. То есть, словами Остапа Ибрагимовича Бендера, он продемонстрировал Путину: «всемилостивейше соблаговолить соизволите» и долго, при этом, тряс бородой. То есть, вместо одной марионетки, Путин нахлобучил другую и проверил, как все правильно работает. Оказалось, что все работает прекрасно, а дабы у Пашиняна не возникало глупых мыслей, министром обороны Армении, назначен некто Давид Тоноян. В 1997 году он закончил военно-дипломатическую академию РФ. Это как раз тот ВУЗ, который красочно описывал в своем романе «Аквариум» Виктор Суворов. Грубо говоря, данная академия – ВУЗ, готовящий офицеров ГРУ и как мы помним по Суворову, в ГРУ действует принцип «вход – рубль, выход – два», что означает: «из ГРУ только вперед ногами», а потому – бывших грушников не бывает в принципе. Чтобы ни у кого не возникало сомнений, на счет данного ВУЗа, его начальник всегда имел должность заместителя руководителя ГРУ. И вот этот человек, теперь уже на законных основаниях, руководит основным силовым ведомством страны. Собственно говоря, колония теперь привязана к метрополии намертво, даже крепче, нежели при ушедшем на дембель Саргсяне. Так что все, кто пытается слагать оды Пашиняну и «Армянской революции», могут сделать это в письменном виде и отправить непосредственно в Москву, в Главное Разведывательное Управление Генштаба МО РФ. Там его зарегистрируют и передадут либо Пашиняну, либо Тонояну. Теперь это будет работать примерно так. Любые восторги и щенячий визг, будет направлен не премьеру Армении, а тем, кто так элегантно его поставил вместо Саргсяна. То есть, все хвалебные речи будут подаваться ГРУ. Других Пашинянов, революций и чего-то подобного, больше нет. Все – в Москве, как и было ранее. http://defence-line.org/2018/05/imitaciya-vosstaniya/
Тема армянской «революции» исчезла также стремительно, как и появилась, и понятно почему. Собственно говоря, точку в этом маскараде поставил бородатый Пашинян, который став главой Армении, поехал в Сочи целовать сапог хозяину и приносить клятвы верности. Хотя уже в ходе мероприятия было ясно, что имеет место инсценировка. Когда пошли сообщения о том, что под видеокамеры из казарм побежали военные и присоединились к протестующим, уже можно было все понять. Если армия переходит на сторону восставших, она не бежит, как пьяные малолетки, а выходит организованно, со штатным вооружением и делает вполне понятные вещи – берет под контроль жизненно важные объекты и блокирует места, откуда может исходить максимальная угроза. В случае с Арменией, армия должна была блокировать полицейские участки и российские военные базы. С полицейскими участками все предельно просто. Только что полиция применяла спецредства, разгоняла демонстрантов и задерживала их десятками. То есть, она явна отрабатывала сценарий подавления. Поэтому армия должна была отработать именно этот вариант. Но тут оказалось, что полиция тоже стала доброй и покладистой и демонстранты даже что-то там им из еды уже несли. Из этого следует, что силовики работали четко по отданным им приказам. Военные покинули расположение своих частей и демонстрировали восторг, но строго без оружия, а вчера еще жестокие полицейские превратились в плюшевых мишек. Но самое главное не это, а то, что военные никак не видели угрозы происходящему со стороны российских военных бах. Армения – маленькая страна и скрыть что-то значимое там невозможно. Поэтому они прекрасно знали, что там было на этих базах и кого Москва туда прислала на всякий случай. Поэтому вменяемая армия должна была купировать эту угрозу. Масштаб угрозы, исходящей из любого скопища российских военных, теперь просто очевиден по примеру Украины, которая так и не смогла избавиться от военной базы РФ в Севастополе. Нам этот урок будет показательным уже для всей последующей истории, демонстрируя, что любая их база – первый шаг к оккупации. Причем, в этом нет ничего нового. В 1940 году совок провернул ровно то же самое, только в ускоренном темпе. Сначала Москва поставила ультиматум правительствам Латвии, Литвы и Эстонии о необходимости обустройства у них военных баз или начнется война. Правительства дали согласия и совок ввел войска. В соглашении было указано количество войск на базе, но войска все пребывали уже сверх условленной численности, после чего был поставлен следующий ультиматум о смене власти. К тому времени, речь шла уже о фактической оккупации этих стран. На прошедшей неделе в ходе судебного заседания в отношение беглого экс-президента Украины Януковича, производился допрос бывшего командующего внутренними войсками МВД Украины Шуляка, который примерно обрисовал то, что должно было произойти накануне бегства подсудимого. С его слов, российские войска, которые располагались на той самой базе черноморского флота РФ, начали в Крыму «миротворческую операцию», о которой знал он лично и Янукович. Именно поэтому подсудимый бежал именно в Крым, ибо знал, что российские войска уже вышли из расположения базы и приступили к захвату всех жизненно важных объектов. Но Шуляк пояснил, что это начиналась только первая фаза «миротворческой операции», которая должна была проходить по всей территории Украины. На уточняющий вопрос о том, должны ли были российские войска занять всю территорию Украины, Шуляк ответил утвердительно. То есть, нас ждала тотальная оккупация под видом «миротворческой операции». Это было сутью российского присутствия в Украине. Теперь становится на место эпизод, когда у наших границ россияне перекрашивали в белый цвет свою бронетехнику и наносили на нее знаки миротворцев. То есть, любое военное присутствие российский войск за рубежами Московии – должно расцениваться как начало оккупации и ничто иное. В этом смысле, мы не зря привели показания Шуляка. О таких планах безусловно известно руководству местных силовых структур, в первую очередь – армии, которая должна подыгрывать оккупанту и имеет для этого соответствующий, утвержденный план. То есть, военные четко понимают роль российских баз и будь это настоящая революция, а не бутафория, то военные обязаны были вести себя иначе. Короче говоря, Москва спустила пар недовольства и поставила у власти уже прямых и безусловных своих марионеток. Все, кто восторгался этой клоунадой, либо идиоты, либо честно работают на Кремль. Теперь в этом нет никаких сомнений. http://defence-line.org/2018/05/armeniya-paralleli/
Ivan N Ivanov 21 ч · Фельдмаршал Шойгу арестован. В ходе обысков в его доме и на даче были обнаружены целые арсеналы оружия и боеприпасов - мины, гранаты, тротиловые шашки, автоматы, тысячи патронов различного калибра. Изъято 33 транспортных средства, среди которых автомобили "Роллс Ройс", "Тойота", "Мерседес", "Хаммер", вездеходы, снегоходы, а также коллекционные автомобили и даже машина скорой помощи и техника военного назначения. Изъяты сотни тысяч долларов наличными. Но настоящий шок испытали, когда были найдены сотни ящиков с продуктами, медпрепараты, военная форма, включая носки, ботинки и белье, предназначавшиеся солдатам во время вооруженных столкновений. Во многих ящиках со сгущенкой и консервами - письма солдатам от школьников. Судя по всему, Шойгу расхищал гуманитарную помощь. Это всё шутка конечно. Частично. Всё вышеописанное действительно было на днях, только в Армении, где новое правительство разоблачило коррупцию замминистра обороны генерала Григоряна. http://www.dw.com/…/в-армении-начались-беспрецед…/a-44295464 Нравится
Даже солдатскими пайками и продуктами от школьников не побрезговал Оперативная съемка СНБ Армении дачного участка генерала и депутата Манвела Григоряна, где он хранит ворованный солдатский провиант, большую коллекцию оружия, боеприпасов, автомобилей и.. зоопарк с дикими животными.
Юрий Бутусов Этот Пашинян ведет себя как человек, который явно пришел к власти надолго. Несмотря на отсутствие парламентской поддержки, он использует революцию и давление улицы на депутатов для принятия важных решений, и это достойно внимания. Доверие граждан к Пашиняну растет. Он добился проведения досрочных выборов, и он рекламирует себя с помощью поборника справедливости. Автор не упомянул, правда, один ключевой пункт, без которого анализ не полон. Пашинян прежде всего встретился с Путиным, заверил его в дружбе и сотрудничестве. И только благодаря этому ему удалось договориться с "Газпромом" о популистском политическом решении снизить тарифы для малообеспеченных на год выборов. Также Пашинян договаривается об очередном кредите РФ на закупку оружия, а российская военная база в Армении остается оплотом российского влияния, и никто ее не убирает. Потому что Россия обеспечивает сдерживание Азербайджана. В Баку Путин продает вооружение за валюту, а Еревану продает оружие в кредит, и усиливает, таким образом, гонку вооружений и свое влияние в обеих странах.
Бодаться ? Да Пашинян скоро будет с Путиным обниматься-целоваться Пашинян: Армения заинтересована в сильных отношениях с Россией Премьер-министр Армении Никол Пашинян заявил, что Ереван заинтересован в сильных и динамично развивающихся отношениях с Россией, сообщается на сайте правительства республики. Об этом он сказал во время встречи с российским министром культуры Владимиром Мединским, который прибыл во главе делегации на межрегиональный форум. Пашинян отметил важность развития отношений между двумя странами в разных сферах. По его словам, Армения рассчитывает на то, что взаимодействие станет «более тесным, чем когда-либо». Он уверен, что межрегиональный форум в Ереване поспособствует дальнейшему углублению и расширению двусторонних отношений. Мединский, в свою очередь, выразил надежду на то, что этот форум придаст новый импульс сотрудничеству России и Армении, в том числе в экономической, культурной, гуманитарной сферах. Глава Минкультуры предложил создать союз между регионами обеих стран, который поможет расширению торгово-экономических связей и реализации совместных инвестиционных проектов. Также он считает важным углубление сотрудничества в сфере информационных технологий и кинопроизводства. Армянский премьер добавил, что рассчитывает также на рост объемов экспорта из Армении в Россию, который в этом году динамично развивается. Ранее Пашинян в эксклюзивном интервью телеканалу «МИР» заявил, что у него сложились «честные, прямые отношения» с российским президентом Владимиром Путиным и они очень хорошо понимают друг друга. «Эта прямота очень помогает и помогла в том, что за столь короткое время мы дошли до очень хорошего и доверительного уровня», – сказал глава кабинета министров. https://mir24.tv/news/16311927/pashinyan-armeniya-zainteresovana-v-silnyh-otnosheniyah-s-rossiei
