УПА на Кубані

Боротьба Козачої повстанської армії проходила у традиціях УПА з Великої України. І то не дивно, бо українці скрізь є однаковими, і саме в буремні роки війни двох імперій українська нація в єдиному пориві піднялася на боротьбу не за інтереси німецьких чи радянських нацистів. Піднялися українці від гір Карпатських аж по Кавказькі! Стали під червоно-чорними та жовто-блакитними прапорами до лав УПА — від Вісли і аж по Кубань.


Партизани «дiда Очерета»

Важко уявити, що найсхіднішими теренами, де точилися бої за участю українських повстанців, є Кубань! КОПА — або Козача повстанська армія — аналог УПА на Кубані. Її вояки боролися проти більшовицької влади і проти німецьких окупаційних сил. Бойова структура — як і в УПА, привітання — «Слава Кубані! — Слава героям!». Проте ані жінок, ані осіб російського походження в КОПА не брали. Не брали також осіб низько освічених (межа була — не менше семи класів). Тактика КОПА була суто партизанською, повстанці у сутичках з загонами НКВС або міліції боронили населення станиць та аулів від більшовицького свавілля. Вдячні кубанці давали харчі, одяг, іноді переховували в себе поранених. Слухали роз'яснення причин боротьби за свободу Кубані. І погоджувалися з ідеєю єднання з єдинокровною Україною.

Восени 1941 року, коли більшовики відступали на Схід, на Кубань прибули ройовики з Південної похідної групи ОУН. У серпні 1942 року з українського берега на Кубань перейшла група оунівців, операцією керував кубанець Петро Глек («дід Очерет»), мешканець станиці Довжанської. У жовтні 1942 року оформлюється Єйський окружний провід ОУН(Б) на чолі зі Спиридоном Ткаченком («Голубом»), який підтримував зв'язок із націоналістичним підпіллям у Маріуполі. У липні 1944 року, коли на Кубань повернулися комуністи, ОУН (Б) організувало десант на чолі з сотником «Шумом» (Василем Плетнем, родом зі станиці Батуринської). Також на кубанський берег висадилися старшини УПА «Зорян», «Беркут», «Десна», «Дніпро» (Дмитро Гречух), «Мить» (Дмитро Коваленко). Вони мали доправитися поїздом до Туапсе під виглядом солдат будівельної роти. Втім до Туапсе вони не дістались, а вийшли на станції Хандиженській, і там, в горах Кавказу, вже восени того ж року постали підрозділи сотенних «Шума» (85 бійців) і «Гомона» (125), декілька розвідувальних роїв: загалом близько 250 осіб.

КОПА підтримувала зв'язок з оунівським підпіллям на Великій Україні — через Гарячий Ключ — Канівську — Єйськ — Маріуполь — Одесу на Буковину, до члена проводу ОУН Миколи Арсенича-Березовського (псевдо — «Полковник»). Трималася КОПА аж до 1950 року. Тоді, не маючи ресурсів для продовження боротьби, саморозпустилася.
За Козакію, за її волю!

«Козакія» — то назва держави. Вона виникла на початку ХХ століття завдяки козакам, які заселяли південні території Російської iмперії — передовсім Донському, терському, Кубанському та Астраханському козачим військам. Козакія і козакійці (або ура-козаки) — явище, народжене лютневою революцією 1917 року і так званою громадянською війною 1918—1921 рр. Революція сприяла національному піднесенню не лише в Україні, Польщі чи Грузії, а й на Дону і Північному Кавказі. Зрозумівши істинну суть «совєцької влади», південні околиці колишньої імперії шалено опираються більшовикам. Низка країн, одна за одною, проголошують свою незалежність. Серед перших — Україна, Дон і Кубань, які відтепер називалися УНР, Область Всєвєлікого Войска Донского та Кубанська Народна Республіка.

На початку 1918 року козачі республіки заполонили червоні банди. Проте після підписання Брест-Литовського мирного договору на допомогу козакам приходять німці. Вони сприяють поновленню легітимної влади в Україні й на Дону, звільняють Таманський півострів. Остаточно від більшовиків Кубань звільнено у липні 1918 р. «добровольцями» генерала Антона Денікіна. На кінець року на південних руїнах колишньої імперії з'явилися три козацькі держави, уряди яких того ж року висунули проект створення так званого Південно-Східного Союзу, до складу якого увійшли б Дон, Кубань та Терек. Цей союз, власне, і став прообразом держави Козакія, до якої прагнули козаки-націоналісти, або як їх тоді називали «ура-козаки». Саме поняття «козацький націоналіст», на перший погляд, здається чимось нелогічним, дивним. Але ж як називати людину, що не визнає себе ані «рускім», ані українцем, ані представником іншої національності, позиції «єдінонєдєлімщіков» їй так само чужі, як і позиції більшовиків, а ідеал держави — об'єднання усіх козацьких земель на Півдні Росії (Дон, Кубань, Терек). Роман «Тихий Дон» Михайла Шолохова надзвичайно цінний для дослідження історії революції на козачих землях.

Після революції 1917 року «козацька свідомість» стала вирішальним фактором під час визначення пріоритетів державної політики Півдня Росії. Специфічним був лише Кубанський край, де половину місцевого населення становили етнічні українці, серед яких значна частина тяжіла до України й наполягала на встановленні з нею федеративних зв'язків. Тих, хто притримувався таких позицій, називали «кубанськими самостійниками». Серед них — голова Кубанської Ради Микола Рябовол, останній кубанський прем'єр Василь Іванис, а також отаман Кубанського війська Кузьма Безкровний. Решту становили «козакійці» (Омельченко, брати Макаренки, генерал Андрій Шкуро), а також прихильники проросійської орієнтації — в основному козаки-лінійці, етнічні росіяни (до 1860 року входили до складу Кавказького лінійського війська). Саме їхня позиція призвела до катастрофічного рішення — укласти угоду з Добровольчою армією генерала Денікіна, запеклого «єдінонєдєлімщіка», противника будь-яких державних утворень на теренах колишньої імперії. Саме Денікін зі своїми монархістськими поглядами став причиною краху козачих держав на Півдні, а також УНР і Меджлісу горців Кавказу. Після підписання угоди між Кубанським урядом і Союзом горців Кавказу на Паризькій конференції 1919 року Денікін наказав стратити одного з чільних діячів Кубані, священнослужителя (!) Олексія Кулабухова. Після страти на ньому повісили табличку: «За измену Родине и казачеству». Так «єдина і неподільна» у черговий раз дала зрозуміти, що козацтво для неї завжди було лише знаряддям для розширення імперії.
Між Сталіним і Гітлером

Зазнавши поразки у 1920 році від «червоних», втративши державність, козацьке населення Півдня Росії відчуло на собі всі жахіття розкуркулень, розкозачень, висилок і голодоморів. Ясно, що ніяких симпатій, ніякої приязні ані колишні «білокозаки», що лишилися на батьківщині, ні, тим паче, емігранти до більшовицької влади не мали. Початок німецько-радянської війни дав козакам надію, так само як і українцям, грузинам, кримським татарам та народам Кавказу. Але, зробивши ставку на гітлерівську Німеччину, представники цих народів жорстоко помилилися: нацизм бажав використати неросіян у боротьбі з комуністичною Москвою, залучивши їх за допомогою обіцянки відновити незалежність для їхніх держав, натомість не дав нічого.

Друга всесвітня імперіалістична війна давала козацтву певні надії. На кінець 30-х років позиція козаків-націоналістів була вже остаточно вироблена: Росія, в тому числі й більшовицька, — смертельний ворог козацтва; козацтво назавжди відмежовується від загальноросійських державницьких позицій, мета козацтва — козацька держава «від Сяну до океану», у неї входять всі козацькі землі колишньої Російської імперії, в тому числі й Україна — споконвічно козацька земля. Козаки — окремий від «рускіх» етнос. Козакійці вели переговори із потенційними союзниками — Грузією, Меджлісом горців Кавказу, і особливо — Україною. Визначний діяч Кубані генерал Андрій Шкуро визнав потребу боротися за Українську самостійну соборну державу разом із Кубанню, бо кубанці — це українці, й вони готові боротися у лавах української армії за свою Батьківщину і лише на Українських етнічних землях. Про бажання стати під українські прапори Шкуро писав у листі до голови ОУН Андрія Мельника напередодні війни.

Козачі воєнні формування (у складі вермахту) почали створювати отамани Кононов, Науменко, Доманов. Очолив козацький рух колишній донський отаман генерал-лейтенант Петро Краснов. Але козакам, як і українцям, німці не дозволили створити власну державу. Козацька армія підпорядковувалася командуванню вермахту, яке направило козацькі частини, зокрема стан генерала Доманова, воювати на Балкани — подалі від рідної землі. Багато козаків полишали лави німецької армії, хтось йшов до «совєтов», хтось повертавсь додому, але чимало було таких, які боролися за козацьку ідею в лавах УПА.

Козачий визвольний рух, як і український, був зламаний грубою силою. Більшовизм винищив усе свідоме козацтво. Радянська влада депортувала з австрійських таборів Лієнц та Пегец до СРСР понад 50 тисяч козаків, більшість яких не були навіть громадянами СРСР. Козаки, звинувачені в посібництві нацистам, були вивезені в Росію, де майже всі загинули в таборах Мордовії, на Колимі, на будівництві автодоріг, залізниць, в каменеломнях і шахтах. Врятуватись вдалося тільки одиницям. У січні 1947 року більшовики стратили козацьких ватажків Петра і Семена Краснових, Андрія Шкуро, Тимофія Доманова, Султана— Келеч Гірея (адига за національністю) та командира козачого корпусу німецького генерала Гельмута фон Панвіца.

Уже по закінченні війни у складі новоствореного Антибільшовицького блоку народів (АБН) діяла ціла козача секція, яка представляла невизнану козацьку державу Козакію. Козакія виявилася єдиною державою-учасницею АБН, яка так і не здобула незалежність. Росія досі замовчує факт національного козачого. А нове покоління козаків, одурене московською пропагандою, і далі мусить гинути — в Чечні, Південній Осетій, Абхазії чи Нагірному Карабасі, виконуючи накази чергового кремлівського «царя».
Козацькі курені українського війська

Повний текст статті http://avancar.ucoz.ua/blog/upa_na_kubani/2009-11-05-727

 

Скромний додаток до теми - офіційна карта незалежної України 1918 року.

 

По поводу карты - это территория Гетьманской Украины похоже. Большевикам тогда пришлось признать ее в таких границах.

 

А по поводу Кубани и украинских повстанцев, недавно нашел вот такую книгу с краткой анотацией "Автор, арештований в 1933 році за участь в „Союзі Кубані й України", залишив унікальні і яскраві спогади про своє п'ятирічне ув'язнення на Соловецьких островах."
http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/semen_pidhainyi.htm
Фраза из книги - Серед цього букету „запроданців" тільки я (коли я пізніше довідався в чому мене обвинувачують) виглядав пристойно, бо справді мені жадних запроданських справ не інкриміновано, а обвинувачувано лиш в тому, що я, яко член підпільної організації, намагався шляхом збройного повстання зліквідувати на Україні і Північному Кавказі (Кубань) большевицький режим і відновити „буржуазну" Українську Народню Республіку. Проте, хоч я з усіх точок погляду належав до злочинців вищої ідейної кляси, мої наміри були цілком ідейнополітичні, мені у відміну від „колеґ-шпіонів" приписано було надалі найсуворішу дієту, з категоричною забороною передач, листування й побачень.

 

Ну во первых карта 19 года А во вторых там и не написано, что это карта деятельности УПА. Повторяю, ЭТО КАРТА УКРАИНСКИХ ТЕРРИТОРИЙ. И УПА, как боевая организация ОУН, правоприемница УВО созданной офицерами УНР, боролась за свободу всех украинских территорий.

 

З одного німецького видання часів незалежної від СРСР України

 

Можно подумать, что до появления этнических украинцев на Кубани(если даже игнорировать тот факт, что значительная их часть относит себя к казачьему народу и не рассматривать вопрос о том, как конкретно было образовано Кубанское войско), Кубань пустовала.

 

DerSS: Вместо посмеятся, почитайте историю УНР. Именно так именовалась Украина тогда.
Krasnov: Население Кубани претерпело значительное изменение в своей национальной идентичности начиная с начала прошлого века. От четкого идентифицирования себя с украинцами, через "ми - козаки, не українці і не русскіє", до русскоязычного в большиинстве своем социума сейчас. Но в начале прошлого века и в середине тяга к Родине еще оставалась. И то, что Кубань была колонизирована и заселена в большинстве своем украинцами - это исторический факт, просто сравните данные из разных источников, даже полностью исключив современные украинсткие (кстати, эта тема в современной Украине вообще табу на официальном уровне), почитайте периодику того времени, почитайте песни кубанцев.

З.Ы. В то же время думаю, не корректно говорить "УПА на Кубани", походные групы, планы - да, но не "УПА на Кубани".

 

Именно, что колонизирована. А "территория, колонизированная украинцами" и "украинская территория" - все-таки не одно и то же. Тем более, что и Российская империя имела к этой колонизации некоторое отношение. Ну и про коренные народы забывать не стоит, у них свои виды на эту землю. Да и мнение потомков колонизаторов("не украинцев и не русских") чего-то стоит, не так-ли?

 

Кстате, независимость Украины было признано и гарантировано Большевистским правительством. Были установлены дипломатические отношения.

 

Я не оспариваю факт независимости!

Я задал вопрос, что подразумевается под независимой Украиной - мне ответили Украинская Народная Республика.

Тогда какого фига на карте Украинской Народной Республике в территорию УНР включена территория Западно - Украинской Народной Республики??????
Вот в чем прикол.

 

Да ради Бога. Пусть будут(и процветают) Украина и украинцы. Русские тоже не во времена Адама появились, да и украинцы не вчера, в дореволюционной литературе они встречались. Но как можно включать в состав украинского государства(понятно, что на бумаге) Кубань на том основании, что в ее колонизации сыграли большую роль подданные Российской империи - этнические украинцы(даже если игнорировать точку зрения "казакийцев")? При этом еще и полностью игнорируя тот факт, что на территории Кубани проживают и коренные адыгские народы(одновременно обвиняя историческую Россию в империализме и порабощении малых народов)?

 

* Від 30 квітня по 3 травня 1917 року у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада.

* 16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Кубанську Народну Республіку, а через декілька днів по закінченні сесії нарада членів Ради ухвалює резолюцію «Про прилучення Кубані на федеративних умовах до України»

Т.е. на основании того, что Кубань была частью УНР
А карта, привлекшая ваше внимание была дана как пример того, что Кубань для украинцев тогда была таким же равноценным этническим регионом, как и все другие земли, населенные в большинстве своим украинцами. Не отходите от темы. Тема - действия подполья ОУН на Кубани.

 

Это карта, представленая деегацией УНР на Парижской мирной конференции в 1919 году, уже после объединения с ЗУНР
И снова таки - это уход от темы.

 

ага, взагалі-то договір про об'єднання УНР і ЗУНР був підписаний 22 січня 1919 р.

 

Сколько дней? А вот частью Российской Империи Кубань была более ста лет. Однако сейчас, как и во время ВМВ, не существует ни РИ, ни УНР.
А сами приведенные факты - непосредственно по деятельности УПА на Кубани интересны. Надо посмотреть и по другим источникам, в первую очередь казачьим.

 

Прикол в том, что они , тоесть УНР и ЗУНР обьединились до печатанья этой карты. Так называемый "Акт Злукы".

 

Недолго Кубань была в составе Украины, это правда. И остальное выше написанное правда. Однако, карта приведена, чтобы показать на какую территорию украинские националисты распространяли свои интересы. Сами они пользовались термином УССД - Українська Соборна Самостійна Держава", подразумевая борьбу за это государство на всех "етнічних українських землях", т.е. территории, которые в большинстве своем были населены украинцами, а Кубань населена была в большинстве своем украинцами. Этот факт же не требует тут дополнительных доказательства? По принципу этнических земель формировалось в свое время УНР и хотели сформировать УССД. И начхать националистам было на политику - они украинцев объединить хотели, неважно где они до этого жили, в УССР, РСФСР, Белоруси, Польше, Словакии или Румынии, а до этого в Австро-Угорской империи, Росийской империи и т.д. УПА действовала на территории УССР, БССР, Словакии, Польши и Румынии - там где было кого и надо кого защищать. Причем в Румынии и Словакии - очень слабо, потому что там не украинское население особо не пресовали.

Я бы все-таки УПА это не называл, это преувелиечение автора статьи, можно говорить о походных групах ОУН(б) и местных кадрах, даже о вооруженных подразделениях, но они никогда не были частью УПА, хотя и были созданы, видимо по ее подобию. Никогда штаб УПА не распространял свое командование на Кубань. Как впрочем и на Донбас - там действовало вооруженное подполье ОУН.

 

Тогда не понял))) почему тогда карта 1918 года??

 

Это подписание первыми лицами государств, а я о парламентском договоре.

 

промахнулся мимо цифры тогда. но на скане же написано 1919

Кстати, ОУН Бандеры интересная организация была. Но это, наверное, отдельная тема.

 

Тему розпочали про УПА на кубані а дойшли до повної демагогії. Карту навели як приклад того що деякий період Кубань була в складі УНР. Щодо ореалу проживання етнічних українців то тут варто замітити що він значно ширший ніж теперішні кордони України, що поробиш це проблема бездержавності і поганої політики.
Росіяни розкудахтались що Україна хоче кубань вицарапати в них, заспокойтесь наші шанси на кубань такі як в Росії на Аляску. Що до того чи існує терміну "українець" тут слід відзначити що термін "Руси" який спільний для двох народів привласнили собі московити. Отже "московити" пропоную бути вам не великоросами а грандросами, потіште собі самолюбство.
Для росіян які не страждають шовенізмом, як державе не називайте головне щоб люди в ній жили добре, і не важливо який в них колір шкіри, релігія, мова.

 

Все же следует сказать, что донские, к примеру, казаки, во время гражданской войны имели полное право называть бандформированиями, или оккупантами, красногвардейцев или красноармейцев, вторгшихся на Тихий Дон. Но красные победили и в результате все стало с ног на голову - добровольцы и казаки превратились в "белобандитов". Так что все здесь относительно. Хотя деятельность ОУН, как и ее предшественников, у меня и не вызывает симпатий.

 

В залежності кого Ви вважаєте окупантами. До речі на кубані окупантами корінне населення вважало красноармійців і радянську владу. УПА вважало за окупантів будьяку владу крім національної, окупантами були: польща, потім країна рад, німці, і знову ссср.
Цікаво чи є серед комрадів жителі кубані, цікаво послухати їх думку, а то наша під впливом середовища в якому ми виховувались.

 

Я в этом году был на Кубани в командировке. В станицах еще кое где в разговоре встречаются украинские слова. А так все полность русофицированы и слушать не хотят, что их предки с Украины. Признают, что их предки казаки, но от украинского происхождения открещиваются. Отношение к Украине больше негативное- все смотрят ведь российское телевидение и читают российские газеты.