Мої вітання всім комрадам. Нарешті з"явилась можливість на декілька годин покинути місто, а разом з тим відволіктися від тягара буденності,проблем та загальної напруженості. Заздалегідь знав,що сьогодні буде час на прогулянку з приладом,але де саме я не знв до останнього моменту. Це виявилась окраїна одного з сіл,неподалік міста, майже в самому місті. Добрався зручно, по розбитій асфальтній дорозі,машину залишив біля сільмагу. Пройшовшись 15 хв, я вийшов на край села,по одну сторону простяглося оране поле,а по іншу незаймана толока. По ораному полю йти неможливо,розкисший чорнозем засмоктує по щіколодку і це зробивши всього декілька кроків... Тому я сумним взором оглянув толоку,на якій де не де виднілися поодинокі купки сміття,та відходи від "євроремонтів". Але іншого місця на сьогодні я придумати не міг. Йти по толокці,виявилосьдосить зручно та комфортно,під ногами відчувався вогкий грунт,але не грязюка. Бур"ян,який з весни по глибоку осінь ріс на цьому місці,був придавленний вологою,морозом і залишками снігу. І ось,хвилююча мить, перші кроки з приладом в цьому поці,можна сказати відкриття сезону. На знахідки особливо не розраховую,але дуже сподіваюсь. Тим більш,що слідів віддіяльності нашого брата предостатньо. Першим сигналом виявився шматочок мідного дроту, потім фольга, алкодірхами, зелені кришечки від кефіру, які я чудовопам"ятаюзі школи, ну і різний металломусор який в великій кількості можна зустріти поблизу села що існує ще з часів Шуберта. Віддаляючись від села і залишаючи імпровізованний смітник по заду я натрапляю на тоненький писклявий сигнал який не змінюється. Копаю і в грунті,пальцями намацую предмет округлої форми, маненький, але круглий. Протерши від бруду, перед мною постає залишок історії СРСР -1 коп 1988р. Краще чім ні чого, але не те чому б я зрадів. Йду далі,сигналів стає менше, а корисні зникають зовсім. Петляю,ходжу змійкою і тут-є! За мить в руках тримаю уламок чі то шила,чі то проколки,але предмет з явними слідами людської обробки кольорового металлу. Знову ходжу в тиші,дихаю свіжим вологим повітрям і уявляюцю місцевість за часів царя Дарія... Сигналів не має, тому вирішую повернути до лісосмуги вздовж балки. В пам"яті виринають картинки мапи Шуберта: ось тут,має буди русло пересихаючого струмка, який несе воду до сивого Славутича. Йду вздовж і знову він,сигнал який нізащо не пройдеш, копаю. У відвалі вже бачу округлий край мисливської картечі. Беру в руку,обтираю, але ні - це не картеч,це гудзик! Так гудзик-гирька, перша яку я знайшов!!! Радості від знахідки не можливо передати словами- тільки інтонацією! Потім ,ще були сигнали і знахідки,які мене звісно радували, але не так як гудзик! Ось так, пройшов мій п"ятигодинний пошук, яким я звіснощо задоволенний. Адже це мій перший вихідв поле в цьому сезоні. Бажаю всім гарного, вдалого пошукового сезону 2015, хай кожен знайдете те,що він шукає! Ну,а нам всім МИРУ,ЗЛАГОДИ і СПОКОЮ!
Ранок перед виїздом в поле, розпочався за 10 хв до виставленного будильника. Перевіривши спорядження та зачінивши двері в машині я вже подумками опинився на місці. Цього разу це було звичайнісіньке поле в 500м від великого шляху,який залишився з часів Шуберта, Менде і чумаків, які спрямовували свої вози через безкраї поля північного причорномор"я на південь за сіллю. З"їхавши з траси , перетинаючи промерзлу грунтовку через балку. Око невольно зачіплялось за сліди діяльності "нашого брата". Судячи з залишених ям і порушенної трави шукали металлобрухт. Це й зрозуміло,час зараз важкий і колишні залишки бездумної діяльності колгоспів, преших фермерів та дальнобійників дають можливість заробити хоть якісь гроші. Але! Шановні-залишайтесь людьми і не перетворюйтесь на свиней (нічого особистого до тварин),закопуйте за собою ямки і ями!.. Ось я вже і на полі. Степ зустрів мене поривчастими вітром і стабільним -3. Поле було переоране ще з осени, але після дощів в листопаді і грудневого снігу воно перетворилося ,майже на ідеально рівну поверхню. Як завжди, на знахідки особливо не розраховую, але кожній радію окремо. Цією радістю, сьогодні виявився ранній скіфський наконечник. Судячи з форми, це 5-6 вік до н.є. Коли з землі з"являється така річ, то можеш тільки гадати, скільки подій пролетіло з того часу коли ця стріла була випущена з скіфського лука...
прочитав вашу тему як сторінку з якогось роману, ви часом не поет а взагалі гарно описуєте свої виїзди і знахідки хороші
Доброго часу доби всім комрадам. Ось і на решті за вікном весна- календарна, синоптична і головне в душі, подумках і бажаннях. З великим нетерпінням усі чекають цієї пори року, яка дає натхнення, надії і сподівання. Сподівання на мир,добробут, гарні місця для пошуку а разом з тим і на трофеї,які залишаться в наших думках і спогадах. Користуючись одноденним відрядженням я спланував пошук на полі, на якому я і мої товариші знаходили в 2014р скіфські прясла, дирхеми Золотої орди, пули Кримського Ханства, пізній і ранній царизм, метало-пластику різних часів, епох і народів. Ехо першої та другої світових війн з ходячкою СРСР зустрічались повсякчасно. Це і не дивно , адже в цій місцевості завжди було перехрестя доріг і культур. А ця місцевість завжди була приваблива для кочових племен,вільно любивих козаків і збіглих селян. До затоплення і створення Каховського водосховища через це поле текла безіменна річка, яка несла свої води до старого Дніпра через урочища і декілька поселень. В якихось 40 км вів свою наукову працю і археологічні розкопки Б.М. Мозолевський, неоднорідність висот і місцевості робило це місце стратегічним для воєначальників в період другої світової. Весняне поле зустріло не забуднім і не з чім не зрівняним ароматом сонного степу,який прокидається від зими. Вдихнувши який- ти ніколи його не забудеш. І з цим відчуттям я не помітив як проминули три години пошуків і блукань. Корисних сигналів, порівняно з попередніми візитами на це поле значно поменшало, але вони все ще зустрічаються, а після весняних робіт їх стане більше (корисними сигналами цього разу виявились: бронзовий браслет скіфської доби, 3 коп 1811р та мідний ґудзик). І ми з товаришами знову відвідаємо ці правобережні схили могутнього Дніпра.
Середа. Як довго я її чекав, готувались з комрадами навідатись на давно запримічене поле , яке обіцяє знахідки по скіфам та іншим кочовим племенам. Але прогноз погоди ще з понеділка малювали не втішним. Не зважаючи на це, я як невиправний оптиміст вірив в помилку сіноптик.уа та гізметіо. Та коли прокинувся і подивився у вікно, то зрозумів, експедиція переноситься. Сніг з дощем та поривчастий вітер робить неможливим пошук і прибування весь день у полі... Сумно сидіти дома, особливо коли ти заздалегідь спланував день і зібрався провести день в тиші, яку тільки порушують сигнали приладу. В голові почав миттєво перебирати місця де можна неподалік побродити... І тут пригадую як наприкінці листопада, початку грудня я проїжджав повз дачного кооператива, на краю якого тече річка-вонючка,з замуленими берегами які неприступно поросли очеретом, безліччю повалених дерев і масою куп сміття. Але це не головне, сіль в тому що цей кооператив зараз стоїть на місці колишнього урочища, а річка ще якихось триста років тому мала зовсім інший вигляд. Пролетіли століття, змінились часи і ландшафт, а разом з тим змінилась річка, яка колись була повноводна. Коли замулилось русло річки то змінився рівень поверхневих вод, мабуть тоді і з"явились проблеми у хазяїв бідняцьких бунгал, які розкинулись вздовж берега цієї річечки. Ось і найняли ці знедолені земснаряд, щоб той прочистив річку і заглибив фарватер. Коли я впритул побачив роботу цієї шайтан машини то був в захваті від сили і потужності механізму, який з легкістю вимиває на беріг сотні кубометрів ґрунту,який століттями лежав на дні. А на одному з профільних форумів прочитав тему, де оператор земснаряду ділився своїм досвідом по пошуку з приладом на щойно намитом березі. Ось і я збагнув, що треба спробувати. П"ять годин копирсання в піщанно-глинястій масі пролетіло майже непомітно, але з масою вражень і відчуттів. Що з цього вийшло дивіться самі
Радий вітати усіх однодумців. Я завжди казав- щасливий той,хто зміг перетворити своє хобі на працю. От і в мене сьогодні вдалось поєднати працю з прогулянкою по полю. З самого ранку вирушив у відрядження, яке було сплановане ще два тижні тому. Щоб дорога була швидше і веселіше - запропонував своїм товаришам разом подолати 130км. Але по незалежним від них причин вони не змогли і в подорож я вирушив сам. По обидва боки шляху, який вів мене на південь,вже повністю хазяйнувала весна. Поля,що в листопаді навіювали своїм видом сум,а зимою були сховані під снігом. Зараз перетворилися на безкраї темно зелені ковдри. Обабіч дороги поблизу і в самих населених пунктах кволо, але все ж таки працюють дорожні служби. Місцеві жителі прокинулись від зимової сплячки і немов ті комашки пораються в себе на подвір"ях та городах. Сільхоз техніка перетворює сіру землю на родючий Український чорнозем, а сонце час від часу змушує прищурюватись і вдивлялись в дорогу. Одним словом на рідну землю прийшла весна, холодна, вередлива, але прийшла! А це означає, що цикл життя розпочинається з новою силою і все в нас буде добре! Ось і промайнули майже дві години за кермом, ще півтори години роботи і нарешті я вільний! Повертаючись до дому,паркую машину на узбіччі вже знайомого мені і Вам поля. Так і виходить,як що місцевість зручна і вдала для життя людини, то вона буде обжитою з покон віків. Ось і це поле не є винятком: на ньому лежить перехрестя сивих доріг. Збереглася криниця до якої навідувалися вершники Золотої Орди , а пізніше Кримського ханства. Череда курганів нагадує про тісний зв"зок цього клаптика степу з стародавніми кочевниками які мають іранське коріння. А дніпровські висоти мають стратегічне значення для контролю цієї місцевості під час бойових дій. А знаючи ще,що на наприкінці 19, початку 20 століття,за словами місцевого краєзнавця, тут розташовувався маленьке підприємство з виготовлення скла для аптек. Одним словом: перспективне місце для пошуку, знахідки можуть радувати своєю наявністю і найширшим часовим діапазоном. На цій місцевості я вже не вперше і не вдруге, тому приймаю рішення йти на пагорб,де трапляється більше слідів будівництва (заводу). Степ весною це зовсім інший степ ніж влітку чи глибокою осінню. Запах , звуки, зовсім інше відчуття землі на дотик... Ось так, для мене непомітно пролетіли години блукань і пошуків. Як завжди, на знахідки я не розраховую, але кожній з них радію окремо. А коли серед маси сигналів, ти знаходиш, той- повз якого пройти неможливо і з землі виринає предмет схожий на монету, то відчуття надовго залишаються в твоїй голові, разом з тим сигналом, який змусив тебе копати. Але час на цій землі не жаліє нікого, а ще більше не жаліє селітра і мін добрива монетки...
Цю поїздку було заплановано ще на початку лютого, так склалися сімейні та особисті справи. І користуючись нагодою пасхальних свят та поминальної неділі я виїхав на свою малу батьківщину. Тут пройшло моє дитинство і шкільні роки. Особливе місце в спогадах займає річка Інгул з її мальовничими берегами і безкраїми степовими просторами які розкинулись по обидва берега до самого горизонту. Літні канікули я проводив в селі яке веде сій початок ще з кінця 1600 років. Мій дід (якому сьогодні 89 років). Родився і виріс саме в ньому, багацько ним було розказано мені всяких історій, казок та байок пов'язаних з цією місцевістю. Усіх їх і не згадаєш, але чомусь одна мені запам"яталась і виринула в моїй голові саме тоді коли я потоваришував з меаллопошуком... За словами діда,а йому розповідав його батько, десь за селом кожного року на наприкінці осені відбувався торжок, "сльот". Ковалів, ремісників та й просто люду. На цьому "сльоті" можна було підковати коня, щось продати або обмінятися худобою. А саме головне і цікаве, що після цього дійства там було можливо знайти декілька цвяхів або підкову, а якщо поталанить той і якусь мідну копійку... Ну головну мою думку я гадаю Ви зрозуміли, мова йде про всіми омріяні ярмарки. Ретельно перевірив усі мені доступні мапи і джерела інформації нічого що могло б вказувати на ярмарку в цій місцевості я не знайшов. Тому по приїзду розпочав допит діда в якомога в точніших деталях. Наступного дня озброївшись стовідсотковими орієнтирами, на штальт: "Там, як їхати повз село", "не далеко від старої могили","біля повороту на Давидаво", "трохи далі білої кручі"... Ось я вже проїхав село і почав зіставляти всі відомі орієнтири в одне ціле. Через годину, з кожним кілометром на спідометрі мої сподівання почали танули як сніг на сонці. А ще більше розпачу навіювали засаджені поля, а потрібного місця я не знаходив і не бичів. Коли проїжджаючи вже в друге, а може і в третє моє око зачепилося за поле яке з осині було передісковане, поодинокі стовбури соняшника і однорідність поверхні вказували що цього року поле не оброблялося. АЛЕ!!! На полі помітні, і в досить великій кількості сліди від копарської діяльності. Серце моє закалаталося як на іспиті у ректора... В голові промайнув вихор думок і відчуттів, ніздрі вже вловили запах покопаної землі, а очі які майже вилізли з орбіт забігали зіставляючи орієнтири. Так, ніби все збігається, та якщо і не збігається, чому саме тут покопане поле??? Часу на роздуми немає, складаю прилад, балансую, стримуючи себе йти повільно направляюсь до епіцентру копаного. Ледве себе стримую і переконую бути уважним і максимально концентрованим. Коли є перший сигнал, копаю не роздумуючи- ні не те що хотів чи треба, йду далі. Ага, ось і чіткий кольоровий сигнал,кольоровий але не безтолковий -шматок мідного дроту. По трохи заспокоююсь і вже впевненими кроками ходжу повз чужих, не закопаних ямок. Копаю ще одну ціль і з грунта на світ з"являеться полушка 1731р. Протираючи її від двохсот, а може двохсот п'ятдесятирічної тьми я вже розумію,що це те саме місце про яке я чув в дитинстві і від цього мене переповнюють неймовірні відчуття. Тепер знижую діскрім і ходжу ще повільніше і уважніше, сумніву піддаю кожний звук ТЕЖОНА і перевіряю його головним діскріменатором- лопатою! Я навіть не пригадую коли я копав з таким задоволенням, чи то від знахідок, чи то від особисто знайденого місця. За три години мої радісні відчуття і емоції змінюються на протилежні, коли до мого авта досить борзо і зухвало впритул припаркувалась блакитна дев"ятка, на титанах, з люком, відкритими тонованими вікнами з яких ревів "ганстерреп". З машини вийшло двоє парубків і впевненою ходою направились до мене. Зрозумівши що діватись мені нікуди , я обережно поклав прилад на землю і поправивши рукавички міцно зтиснув фіскарь в руці. Хлопці в спортивних штанях abbibas і кожзамових тухлях розмову почали з запитання - " Шо копаєш?", швидко проаналізувавши питання ШО,а не ЧОГО копаєш я припустив що маю справу з копарями і не помилився. В розмові прикинувся шлангом і клеїв дурника, а через певний час мої нові знайомі розповіли, що це " їхнє " поле і вони тут кАпають після кожної перепашки і в вільний час. А ще в розмові виявилось, що вони тут підіймали п'ятаки Катерини і срібні гривеники. Згодом хлопці дістали свої прилади (АСЯ з ТОРНАДО і ФІШЕР 4 з ГОЛІАФОМ) і почали здавати норматив зі стометрівки, побачивши це я зрозумів чому все менше знахідок... Через деякий час зі мною попрощалися фразою-"скоро зустрінемось!" Однозначно яка мені не сподобалась і після того як за лісосмугою зник автомобіль конкурентів я вирішив покинути це місце. Від'їжджав з сумом і певною роздратованістю, але розумів, що так буде краще для всіх. В розпорядженні я ще мав добрих шість сім годин часу. Тому довірився GPS, яким мене привів на досить перспективне поле. за даними Шуберта тут розташовувалась череда курганів по одну стороні річки, а по другу похилий південний пустир. До нашого часу дійшов лише один курган, решта були розпахані. До дому повертався коли сонечко повільно хилилося за обрій і втома брала верх, але радість від знахідок і емоції надавали мені сил і впевненості, що я ще повернусь в своє дитинство...
Спасибо, если написать все сразу, когда с ноздрей адреналин капает, а так это уже обдуманное и отредактированное!
На це поле їздити потрібно й надалі,а те що воно "їхнє" - беруть на понт хлопці.Воно таке ж їхнє,як і Ваше.Нашарування там від скіфів і до пізнього середньовіччя.По любому ще щось цікаве вилізе.Скіфи,черняхи,КР - все там присутнє. Та й судячи з круглого бронзового предмету,який навколо монети лежить ,та й кількості монет великих - роботи там ще непочатий край,якщо таке пропускають.Досвічені копарі такі цілі за кілька сезонів вибивають в ноль.
Дякую за підтримку і розуміння. Те що воно "їхнє" то зрозуміло, якщо був би поруч ще хтось, то була б зовсім інша розмова... Ось фото помитого водою хабаря. На першому фото це знахідки з торжка , а друге фото, це з схилу біля різки поруч з курганами. При першій же нагоді обов'язково туди навідаюсь і комрада з собою візьму, тоді буде видно чиє то поле
Доброго вечора... прочитав тему не відриваючись...дуже цікаво і гарно описано продовжуйте так же само *красиво* і знахідки радують.... Удачі Вам камрад... а цих гопачів в абібасі на другий раз можна і фіскаря використати як добрий інструмент
Радий вітати усіх однодумців по хоббі. Скінчілося спекотнє літо, поля стали звільняти від урожаю і нашому брату стало більше простору для пошукового маневру. Усім відомо що є окремі напрямки пошуку з приладом. Комусь до вподоби монотонно, зібравши нерви в кулак ходити по пляжу і з кожним правельним сигналом кусати губу в надії на правельну ціль. Хтось методично шар за раром знімає землю над бліндажами і окопами, повертаючи загиблих з поля бою. Деякі, озброївшись міцною киркою і ломом, терплячи біль від кривавих мозолей, вмиваючись потом радіють знахідкам з міцних фундаментів. Комусь до вподоби пірнати в темні води рік і озер і там сподіватись на вдачу. А я належу до тих хто виходить в поле, вмикає прилад, налаштовує його на грунт і йде за обрій в пошуках минулого. І мені байдуже, що потрамить під скан котушки, при моїй гонитві за обрієм. Хай то будуть кулі мисливців які полювали рік тому, чі мідь царя Миколая другого а може пули Кримського Ханства, які розсипались при навіжженій скачці за життя, або бронза кочових племен які тут жили і панували до зламу часів. Звісно коли на світ з"являється річ часів Геродота, то настрій зовсім інший , ніж при триманні девайсів ДСВ, хай які б вони не були... Скажу відверто, все що мій фіскар викопує з гунту я забираю з собою, не тому що я жадний, а по іншщій причіні. Навіщо копати оду і туж гільзу, чи пеніцелінову пробку на полі, або кришу на пляжі... Але я не про те, кожен хто відноситься до пошука з МП, як до вивчення ісорії і пізнання свого краю , а не як можливість увірвати одномоментний куш від знахідки, той методично штудує архіви, відвіує краєзнавчі музеї, цікавиться минулим, спілкуючися з науковою спільнотою і літніми людьми, які залюбки розповідають те що знали і те що чули від своїх батьків. Ось і я не є виключенням з правил ,сидів чітав, конспектував праці людей які своє життя присвятили археології і натрапив на рядки які мене те тільки вразили, але й надихнули на пошук в певному місці. Життя і смерті спивши щедрий келих, Усі літа спаливши на вогні,- Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах, І стугунять століття по мені. Колись цю річку звали Борисфеном, А скіфією-всі оці краї. Як пахли по степах тоді нестерпно Кочівниками осінні кураї!.. Гай, Гай!.. Все так. Колись я був тут юним , Ходив на бій, поїв крня з ріки... Мов сон пройщли сармати, готи, гуни, Авари, печеніги, кипчаки. Чії тепер там землю кроки будять? Яка зійшла над обрієм доба? Я міцно сплю, тримаючи на грудях Тяжінь високовольтного стовпа......
Пане то Ви не тіко копарь , а й митець , гарний вірш Краєвиди геть як в мене - степ і тільки посадки по краєм полів .
Дякую за увагу,але вірш, нажаль не мій, автор мені не відомий... Натрапив на нього випадкво.... А що до краєвидів- то Ваша правда, суцільний КАЙФ!
Так , відчуття передати неможливо . Коли виходиш в степ то якась первісна радість і відчуття повної свободи . І якшо ще знайдеш щось то взагалі кайф . Он сьогодні побродив пару годин , то мать деньгу підняв ( ще відкисає не геть розібрав ) і 2 коп 1931 , а радості як малій дитині від пачки морозива .
Вірш пера Б. М. Мозолевського, нині покійного, керівника експедиції, що під час археологічних досліджень Товстої Могили зробила сенсаційну знахідку — багате скіфське поховання, серед скарбів якого була славнозвісна Пектораль.
На початку грудня 2014р мені, по роду діяльності , довелося познайомитися з Йосипом Константиновичем. Досить літня і поважна людина. В процесі спілкування з'ясувалося, що Йосип Константинович в шістдесятих роках, минулого століття, працював агрономом в одному з колгоспів області. Одного разу, з "гори" прийшло розпорядження по розширенню пахотних земель. І він як агроном вирішував які площі підпадають під цю директиву. З його слів,багато тоді вскрили цілини , під плуг попадали пологі балки, не тронуті пасовища і багато різних площ. Після чого я більш детально почав цікавитись усілякими подробицями і деталями... І якось коли він, через декілька років, оглядав ґрунт на одному з таких полів, помітив маненький округлий предмет. На якому була зображена "баба з кувшином". Ось ця фраза мене і найбільше зацікавила. Сумнівів не було, це міг бути тільки денарій. Дуже рідкісна знахідка в нашому краї. Цією інформацією я поділився зі своїми товаришами, з якими час від часу виїжджаємо в поля. Ті тільки підтвердили моє припущення і доручили мені з'ясувати де це поле. Максимально точно я випитав де саме це місце і з нетерпінням чекав приходу весни. Весна цього року видалась пізньою і прохолодною. Досить довгий час не було можливості виїхати в поле по ґрунтовій дорозі. Коли з"явилась можливість дістатися до омріяного поля я завітав до Йосипа Константивовича з пропозицією: проїхатись по місцях його молодості і заодно показати те місце,на якому він знайшов "бабу з кувшином". Приїхавши на місце, я чомусь зовсім не здивувався. Ось він, плавний похилий південний схил, ось тече річечка-струмок, а з однієї сторони розпочинається різкий схил, який поступово веде в балку. Ідеальне місце для стародавнього поселення. Як не крути я наші предки прагматично вибирали місце для поселення... По різним причинам, ми не одразу виїхали туди. Потім те поле було засіяне і ходити по ньому не було можливості. З настанням осені ми приїздили туди декілька разів, але господар поля чомусь не квапився збирати урожай... І ось сьогодні, ще раз їдемо в зазначене місце, по дорогі, жартуємо: треба було брати коси, допомогти фермеру. На решті ми зупинилися і перед нами розмахнулося чисте поле, на якому тільки комбайн зібрав урожай. Настають хвилюючи хвилини складення і налаштування приладів, відчувається легка знервованість і ейфорія від очікування сигналів. В машині залишається недопита кава, зі словами: гаряча, нема часу чекати... Ми хаотично розходимось в різні боки поля, кожен туди, де він вважає за потрібним. Перші сигнали. Це літо і осінь видались зовсім сухими, останній дощ був ще на почату серпня. Під пекучім сонцем і вітрами земля стала схожа на монолітній шар бетону. Кожен сигнал доводиться в буквальному сенсі слова видовбувати і вигризати. Інколи здавалося це не можливо, але стійкий короткий, дзвінкий сигнал в обидва боки проводки змушував тебе вишкрябувати його. В один момент я звернув увагу, як комрад "Ві-талька" відчайдушно бариться з закам'янілою грудкою чорнозему, дістаючи з неї приховану ціль лопатою якою махав наче сокирою. Звісно залишків радянських колгоспів, у вигляді ключів, гайок, напилка, стального і алюмінієвого дроту трапляється більше ніж артефактів яким сотні років. Не помітно пролетіли три години копу і ми повинні повертатися до міста, до буденності до своїх справ. Домовились, що обов'язково приїдемо сюди, але після осінніх дощів...
До відкриття сезону залишаються лічені тижні, а може і дні. Сил більше немає сидіти дома, особливо коли є вільний деннь. За вікном по трохи залишається календарна зима і поступово приходить весна, а разом з нею і надія на новий сезон. Але, новий сезон тільки по переду. Залишається ретельно готуваися до нього, в котре переглядати карти , ставити мітки в GPS і продумавити логістику до них. Переглядати знахідки минулого сезону і ще раз переживати емоції які були на полі. І в котре згадувати мандрівки і поїздки на світлинах. Ось фото які не війшли в мої звіти
