Діячі ОУН та УПА загиблі в боротьбі з німцями

Микола Гошовський - "Спартак"

 

Гошовський загинув 10.04.1945 р., тобто в бою з радянськими військами (біографічний додаток до "Нарису історії ОУН" П.Мірчука (Київ, 2007) - С.662). Мудрик, якого ти цитуєш, помилився.

 

Точно. Хтось тут помиляється:
Гошовський Микола- "Спартак", "Гаркуша", "Старик"
Нар. 1919 с. Ростічки, Стрий. Торговельна школа, праця у Союзі Кооперативів у Болехові. ОУН з 1937 р. Учасник боїв в Карпатській Україні як підстаршина Карпатської Січі. 1940 в підпіллі, член обл. проводу ОУН. Закінчив радіотехнічні курси, 1942 технік-керівник радіостанції УПА "Самостійна Україна". Загинув восени 1944 на Золочівщині в засідці гестапо [218]. 1941 пройшов 3-міс.політично-організаційний курс в Старшинській школі ім. Коновальця в Кракові [ЗВУ 29.8.92]. Керівник центрального зв'язку 1943-44 [259].
http://oun-upa.org.ua/encyclopaedia/g.html
218. П. Мірчук. Революційний змаг за УССД, т. 2. Київ-Торонто-Лондон 1987.
http://oun-upa.org.ua/encyclopaedia/lit.html#218
Мабуть, все-таки Мірчук...
Треба пошукати захоплення НКВД радіо "Вільна Україна". Може, там щось є

 

"Квазіенциклопедія" - то не достовірне джерело. Довідник до перевидання Мірчука складали сучасні історики, зокрема відомий фахівець Володимир Мороз. Тож імовірність помилки мінімальна.

Ніяких "засідок гестапо" на Золочівщині восени не могло бути, бо Україну включно із Галичиною на той час уже визволила Червона армія.

"Вільну Україну" НКВС розгромив у 1945 р., Миколи Гошовського там не було. Один із дикторів там був Юліан Гошовський , син Миколи (“Мак”; 2.01.1908, с. Фалиш Стрийського р-ну Львівської обл. – 31.07.1981, Кергонксон, штат Нью-Йорк, США). Закінчив гімназію та Берлінську політехніку. Політв’язень польських тюрем. У 1930-х рр. – активний член ОУН на Стрийщині. У 1943–1944 рр. – технічний керівник підпільної радіостанції “Вільна Україна” (“Афродита”), відтак на еміграції у США. Див. статтю В. Мороза "Технічні засоби пропаганди в діяльності ОУН" http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/vypusk6/end4.htm

 

А не може бути що в книзі Мірчука просто опечатка і йдеться про 10.04.1944 ??

Саме Гошовський в квітні 1944 р. розстріляв перед строєм Миколу Олійника - "Орла" ,що пішов із своєю сотнею на переговори і союз із німцями - можливо саме з цією подією і повязана його подальша загибель в гестапівській засітці ???

 

Ні, в Літописі УПА нової серії Т.21 (2012) про Я. Старуха, є біографічна довідка на Гошовського, де датою смерті вказано 27.03.1945 біля с. Ценів Козівського р-ну Тернопільщини. Тобто полюбе 1945 р. Там само є власноручний документ Старуха під назвою "У свято героїв" (1946 р.), де Гошовський у переліку загиблих "в боях з московським наїзником" (С.590).

 

Кіращук Сергій

 

Мабуть, Кіращук (може він КіраШук?) загинув у цьому бою:

19 серпня 1943 р. відділ "Крука" (Климишин Іван) мав багатоденний бій з німцями і поляками, які прибули із м. Шумська, в село Великі Садки Шумського району, де полягло біля 50 - ти повстанців. У цьому бою відзначився чотовий Микола Штокал "Сич", із міста Копичинці (Гусятинський район Тернопільської області). У безвихідному становищі розстрілявся повстанець Митарчук Олекса Романович, уродженець села Великі Садки. Загинули також невідомі повстанці під пс. "Зірка", "Вихор", "Горіх" та інші (Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. Хронологія подій. – Т.1. Волинь і Полісся. – Рівне, 2008. – С. 370).

 

"Новобранець" - обласний провідник

Цит. за Сергійчук В. - Тарас Бульба-Боровець -Київ 2011 с.311

 

Цікаво, йдеться ж про Рівненську область? Там провідником влітку 1941 р. і в 1942-1943 рр. був Олекса Присяжнюк - "Мітла". Отже, "Новобранець" був до або після Присяжнюка короткий час, або провідником іншої області (цікаво, якої? це ж не голка в сіні). Або може й Кухарчук щось переплутала.

 

можливо помилка в посаді - малося на увазі керівник районного , надрайонного чи окружного проводу ?

 

"Сокіл"

 

Паньків Василь
Кочегайло Олекса
Гречуха Іван
Пекуляк Іван
"Ворон"
Горуд Петро
Саранчук Дмитро

 

Детальніше про обставини загибелі з уст Юрія Ступницького - сина начштабу УПА Леоніда Ступницького, курсанта старшинської школи "Дружинники":

На правому березі ріки Горинь оперувала сотня «Цигана». Її часом турбували німці, які робили свої грабіжницькі наїзди з Костополя на українські села. «Циган» зробив засідку, пропустивши авто, коли вони їхали на грабунок На дорозі заклали міну, протягнули до кущів дріт і залягли. Німці невдовзі верталися назад, бо по дорозі був розібраний місток. Коли перша машина порівнялась із засідкою, хлопці потягнули за дріт, але вибуху не було і машина проїхала. Тоді хлопці замотали дріт за кріса і потягнули з усієї сили, пролунав вибух і друга машина злетіла в повітря.
Повстанці відкрили вогонь з усієї зброї, запалили інші машини.

Німці, що уціліли, почали втікати, хлопці за ними. Побіг і «Циган», але скоро впав, скошений ворожою кулею. Так не розважно загинув хоробрий сотенний «Циган». Ось яка буває повна перемога над ворогом і тяжка втрата командира. Трофеї були солідні: 2 кулемети, більше 20 крісів, багато амуніції.

Ступницький Ю. Спогади про пережите – Львів – Торонто, 2004 – С.56

 

Музика Степан-"Грізний" станичний ОУН. Народився 1922 р. в с. Красносільці, Збаразького р-ну. Під час німецької окупації вступив у ряди ОУН і працював станичним села. В часи відступу німецької армії був убитий німецькими жандармами під час виконання теренової роботи в с. Кип'ячка 18.03.1944 р.
Літопис Української Повстанської Армії. Т.11. - Торонто - 1985 - С.7

 

на http://avr.org.ua/ вже є скан оригінального документа

 

Гриника Іван народився в 1923 р. в с. Баранівка, Бережанського повіту. Член ОУН. В 1944 р. вже перед відступом, німці арештували й пізніше розстріляли його.
Беш Дмитро, вояк УПА. Народився в с.Млинівці Зборівського повіту 1917 року. На початку 1944 р. вступив до УПА. Загинув у бою з німцями ще 1944 р.
Галушка Петро, з села Бишки Бнрежанського повіту. За німців був командиром спец-боївки СБ, що діяла в цілій Галичині. Загинув він у ближче невідомих обставинах від німецької кулі.
Бродяк Ольга - член ОУН. Народилася в селі Глещава Теребовельського повіту. За німецької окупації вона працювала телефоністкою і підслухала, що німецька поліція готує наскок на село Іванівку, щоб забрати молодих чоловіків на працю до Німеччини. Оля повідомила телефоном Іванівку, щоб чоловіки скрилися. Цей її телефон підслухала одна зрадниця і повідомила гестапо. Гестапо арештувало Олю й жорстоко її мучило в Тернополі, щоб подала прізвища діячів підпілля. Вона нікого не зрадилпа. Тоді її вивезли до концтабору в Авшвіці (Освєнцим), де її домучили.
Василик Максим-"Смола", "Дніпро". Працівник підрайонної СБ. Народився в с. Сороки пов. Бучач. Військовий вишкіл здобув у рядах ОУН. 1944 р. виконував обов'язки підрайонного СБ. Загинув 21 березня 1944 р в околиці Бучача від обстрілу мадярських військ, коли він разом з сільською самообороною відступав до лісу. Похований на цвинтарі в с. Сороки.
Літопис Української Повстанської Армії. Т.12. - Торонто - 1989 - С.271, 272, 274, 275, 276, 279.

 

у повідомленні #183 є його фото

 

Кріпкий Йосив народився в с. Вербів, Підгаєцького повіту - учасник збройного підпілля, розстріляний німцями.
Наливайко Василь - вояк УПА. Народився в с. Глібів, Гусятинського району. Загинув у німецькій засідці.
Бідованець Теодор. Народився в с. Пізнанки Германівські, Гусятинського району. Вбитий гестапо в 1943 р.
Білецький Василь народився 1920 р. в с. Голгочі Підгаєцького повіту. Заарештований німецькою поліцією за приналежність до ОУН і розстріляний 1944 р.
Піляз Осип народився 1920 р. в с. Голгочі Підгаєцького повіту. Зв'язковий ОУН, був убитий німецькою поліцією 1943 р.
Далик Василь народився в с. Розгадів, Зборівського району. За німецької окупації вступив в УНС. Загинув у бою відділу УНС з німцями разом ще з декількома вояками б. с. Розгадів наприкінці квітня 1944 р. На початку квітня цей же відділ УНС мав бій з німцями б. Унева. Перемишлянського району, в якому загинув наш кулеметник "Орел".
Дяків Василь, вояк УПА. Народився 1922 р. в с. Грабівці Зборівського повіту. 1943 р. відійшов до відділу УНС під командою Івана Питльованого-"Гонти". Загинув у бою з німцями в с. Розгадів Зборівського повіту у травні 1944 р.
Літопис Української Повстанської Армії. Т.12. - Торонто - 1989 - С.282, 285, 287, 288, 290.

 

Кацюба Григорій - член ОУН. Народився 1921 р. в с. Золота Слобода, Бережанського повіту. Арештований і розстріляний німцями у Люблині в 1942 р.
Кравець Ярослав - член ОУН. Народився 1920 р. в с. Золота Слобода, Бережанського повіту. Арештований і розстріляний німцями у Люблині в 1942 р.
Чорнопиский Пилип - член ОУН. Народився 1919 р. в с. Лавриківці, Зборівського повіту. У 1944 р. вступив до УПА. Загинув у бою з німцями в червні 1944 р. в с. Мишківці. Похований у с. Вуневі.
Бохма Микола - вояк УПА. Народився 1914 р. в с. Липиця Долішня, Рогатинського повіту. Загинув у бою з німцями в селі Жовчів, пов. Рогатин у 1943 р.
Літопис Української Повстанської Армії. Т.12. - Торонто - 1989 - С.291, 294, 295.

 

Бердійчук Броніслав - вояк УПА. Народився в с. Новосілки Язловецькі, Бучацького повіту. У 1944 р. німці зловили його й розстріляли, коли він прийшов додому відвідати батьків.
Гой Дмитро - вояк УПА. Народився 1922 р. в с. Раковець Підгаєцького повіту. Весною 1943 р. відійшов на Волинь, де, здається став сотенним. Влітку вернувся знову у Підгаєччину, зорганізував сотню УПА і відійшов з нею на Волинь. Загинув 1943 р а бою з німцями.
Наконечний Іван - "Кий" народився в с. Раковець Підгаєцького повіту. Був провідником ОУН Рогатинського повіту. Восени 1943 р., його зловили німці й разом з 27 іншими підозрілими в діяльності ОУН розстріляли біля церкви.
Скасів Ярослав, крайовий юнацтва ОУН. Весною 1943 р. він очолює крайовий провід юнацтва, а в липні брав участь у військово-політичному вишколі членів крайових і обласних проводів юнацтва на лісничівці у бишківських лісах. Загинув у липні 1944 р. в с. Гринів, біля Шоломиї, відступаючи від німців.
Столяр Галя, зв'язкова ОУН. Народилася в с. Хмелівка Теребовельського повіту. За німців двічі арештована, й виїхала до Німеччини, щоб уникати переслідувань. Проте гестапо знову її арештувало, пройшла катівню Вірзінга й була розстріляна 27 грудня 1942 р. в берлінській тюрмі.
Літопис Української Повстанської Армії. Т.12. - Торонто - 1989 - С.299, 304, 305, 306, 308.

 

Вони вже в нас були. Прізвище першого Скасків.

 

Вротновський Гордій Костянтинович (1910?, суч. Хмельницька обл. – квітень 1944, Львів) – «Гордієнко», «Варвар».



Син полковника Армії УНР К.Вротновського-Сивошапки. Дитинство і юність провів у м. Рівному, де закінчив гімназію. За деякими даними, мав незакінчену вищу освіту.
У середині березня 1943 р. створив боївку із 25 людей, яка отаборилася біля с. Пересопниці Рівненської обл. У квітні загін розпочав активні бойові дії. Кілька бійців загону на чолі з «Гордієнком» зробили засідку на німецько-польських карателів між Мізочем і Дерманню, проте вона виявилася невдалою. Повстанці зарано відкрили вогонь, тож німці з поліцаями змогли швидко втекти, втративши двох коней і трьох поляків.

Загін зріс до 35 людей, тож із метою забезпечення зброєю, було проведено низку засідок на шосе Рівне – Київ. У першій засідці вдалося підбити дві німецькі машини з офіцерами. Повстанцями дісталися автомати МП-40, пістолети і радіопередавач. Другу засідку організували через два дні. Результат: розбита німецька машина. Чотирьох німців убили в перестрілці, а двоє здалися. Третю засідку «гордієнківці» влаштували в невеликому ліску на шляху з с. Великі Межирічі й Залізниця Корецького р-ну на Рівненщині. Повстанці з місцевими жителями викопали впоперек дороги рів, і перед світанком наступного дня з’явилася німецька автоколона з чотирьох машин, що рухалася в цьому напрямі. Повстанці, замасковані в лісі, підпустили колону ближче й відкрили вогонь. Кулеметник чергою перекинув першу машину, від чого решта втекли назад. На полі бою залишилися водій вантажівки, офіцер ще троє солдатів, і ящики з боєприпасами.

Повнокровна сотня «Гордієнка» сформувалася на початку травня 1943 р. у такому складі: командир сотні «Гордієнко» (Г.Вротновський), заступник – «Катеренко» («Кватиренко», Яків Яковлів із м. Луцька), к-ри чот – «Лев», «Чорнота», «Левадний» (з м. Кременця Шумського р-ну Тернопільської обл.), к-р кінної розвідки – «Свист» (с. Синів), його заступник – «Забіяка».

В одній із сутичок під час нападу на ґуральню в с. Вовкушів (Вовкошів) Г.Вротновський дістав поранення, відповідно його заміняв на час одужання «Катеренко». Під його керівництвом сотня спільно з іншими підрозділами УПА мала запеклий бій у с. Бистричах Березнівського р-ну Рівненської обл. у червні 1943 р., де сукупні втрати повстанців склали 15 вбитих, німців – більше 10.

Після одужання командира сотня продовжила здійснювати засідки на німців. Зокрема, в липні 1943 р. раптовим вогнем із замаскованих позицій на узліссі було розгромлено німецьку роту. За спогадами учасників бою, «із понад ста карателів тільки дехто втікав. Решта лежали на полі бою». Повстанці мали трьох поранених, і здобули великі трофеї, які довелося збирати біля години: МП-40, пістолети, гранати, 7 кулеметів, багато набоїв, обмундирування.

15 липня 1943 р. сотня «Гордієнка» вирушила у великий рейд Житомирською областю, який прославив ім’я сотенного. За два тижні сотня з боями проти німців, шуцманів і радянських партизанів пройшла від Корецького р-ну Рівненської обл. до Потіївського р-ну Житомирщини. Кульмінацією походу став бій між с.с.Устинівка і Шевченкове 29 липня 1943 р., де було вщент розбито роту курсантів (130 чол., з них – 15 жандармів, 20 українських поліцаїв, решта – фольскдойчі) школи жандармерії з м. Коростеня. Ворог утратив 82-83 чол. убитими, зокрема гаумптана, 5-8 кулеметів, 60-94 гвинтівок, 15-17 пістолетів, 2-8 МП-40, 33 гранати та 6000 набоїв.

Того ж дня сотня з’єдналася з відділом «Верещаки» (Ф.Воробець) і «Вояка» (П.Ґудзоватий) і з боями повернулася на Кореччину 18 вересня 1943 р. Загалом за травень – вересень 1943 р. сотні мали понад 15 успішних боїв проти німецьких військових підрозділів.

8 жовтня сотня «Гордієнка» спільно із сотнями «Макса» (М.Скорупський), «Негуса» (С.Олеськів) і «Скирди» напали на райцентр Великі Межирічі (нині село Корецького р-ну Рівненської обл.). Німецький гарнізон чисельністю бл. 100 солдатів учинили завзятий опір, засівши в окопах і бункерах. Не змігши подолати їхній спротив, повстанці захопили багато майна, коней і худоби у фільварку, який розташовувався в селі, і спалили фільварок, після чого відступили. У підсумку втрати повстанців обчислювалися в одного вбитого і п’ять поранених. Втрати німців, за даними УПА, склали семеро вбитими.

Тоді ж, у жовтні, сотню «Гордієнка» очолив чотовий цієї сотні «Бистрий» (Ярослав Білінський), а Г.Вротновського призначено командиром нового куреня у складі сотень «Яреми», «Саблюка» (Остап Качан) і «Великана» (Михайло Кондрась).

Курінь вирушив у новий рейд Кам’янець-Подільською (нині – Хмельницькою) обл. з с. Андрушівка Шумського р-ну Тернопільської обл. 18 жовтня 1943 р. курінь зупинився в Суразьких лісах, де мав зустріч з командуванням ВО «Богун». Сам «Гордієнко» в рейд пішов хворим на «чирячність», тож через два дні маршу він здав командування куреня сотенному «Яремі», а сам повернувся назад. Далі курінь здійснював свій похід Поділлям вже без нього і вступав у часті бої з німцями, які йшли його слідами.

З огляду на свою хворобу, а також через хворобу матері, восени 1943 р. Г. Вротновський залишив УПА на Волині і переїхав до Львова в розпорядження командира УНС О. Луцького («Андрієнко», «Беркут»). Вротновський під псевдо «Варвар» став його командиром боївки військово-польової жандармерії при штабі ВО «Башта» (м. Львів). Боївка в числі 15 чол. протягом кінця 1943 – поч. квітня 1944 рр. займалася здобуванням зброї, грошей, медичного і канцелярського приладдя, виконанням спеціальних завдань.
4 квітня 1944 р. боївка ВПЖ «Варвара» на наказ командира ВО здійснила «екс» на Ревізійний Союз, де здобула бл. 200 тис. злотих. Проте того ж дня самовільно «Варвар» пішов експропріацію на вул. Асника (німецька назва – Пергенгассе, нині – Богомольця), а на вул. Кохановського (нім. назва – Брайтегассе, нині – К.Левицького) боївка потрапила в облаву Гестапо, де частина бойовиків загинула, а «Іванко», «Цісар» і сам «Варвар» – потрапили в полон. Гордія Вротновського німецькі окупанти розстріляли або в день арешту, або невдовзі. Точної дати поки встановити не вдалося.

Л-ра:
1.Андрощук М. Записки повстанця. – Торонто – Львів, 2011 – С.55.
2.Бабій С. Сотня Гордієнка http://www.infoukes.com/ukremb/history/UPA/1/003.html
3.Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. Хронологія подій. – Т.1. Волинь і Полісся. – Рівне, 2008. – С. 82, 153, 160-161.
4.Звіт про рейд першого відділу УПА на Схід 1943 р. // ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 66. http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/4874/
5.Звіт про рейд другого відділу // ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 66. http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/4877/
6.Літопис УПА. Нова серія. – Т. 11. Мережа ОУН(б) і запілля УПА на території ВО «Заграва», «Турів», «Богун» - Київ - Торонто, 2007 — С.508
7.Літопис УПА. Нова серія. – Т. 12. Воєнна округа УПА «Буг». Документи і матеріали 1943 - 1952. Книга 1. - Київ - Торонто, 2009 - С. 859 – 865, 889
8.Літопис УПА. Нова серія. - Т.14. Волинь і Полісся: УПА та запілля 1943 – 1946 – Київ - Торонто, 2010. – С. 473.
9.Тищенко О., Марчук І. Гурби: квітень 1944. – Рівне, 2007 – С.113

Звіт про рейд відділу "Гордієнка" за 15-28.07.1943 р. ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 66. (http://avr.org.ua/getPDFasFile.php/arhupa/hdasbu-13-376-66-005.pdf)

 

Загиблі у бою чоти особливого призначення "Берези" загону УПА ім. Богуна проти німців і поляків у с. Новий Загорів 8-11 вересня 1943 р.:

1.Бабій Давид Васильович, рік народження - 1917, уродженецьcела Стрільне Горохівського району. За даними, що їх було одержано свого часу автором в управлінні КДБ УРСР по Волинській області, - симпатик ОУН з 1940 року. В УПА пішов осінню 1942.Стрілець, в чоті Берези - кулеметник, перший номер в обслузі кулемета «Максим». Учасник бою українських повстанців з гітлерівцями та поляками в Новому Загорові 11-12 вересня 1943року. Від одержаних тяжких ран помер у стінах Різдво-Богородицького храму 12 вересня. Втім, як посвідчив Захар Грибок, міг застрелитися, аби не мучитись та не потрапити живим до рук ворогів. У цьому зв'язку і просив когось із козаків, аби той дав йому пістолет чи власним пострілом допоміг піти із життя.

2.Брись Семен Петрович, рік народження - 1923, уродженець села Деречин Іваничівського нині району, в УПА - ройовий. Загинув у бою з гітлерівцями та поляками 11-12 вересня 1943 року в Новому Загорові. Двоюрідний брат Олексія Брися - одного з організаторів у Горохівському районі Волинської області перших повстанських загонів, командира УПА на псевдо Аркас та Остап.

3.Гаврисюк Кузьма Степанович, народжений 1921 року в Старому Загорові Локачинського району Волинської області. В УПА- рядовий стрілець. Загинув 11 чи 12 вересня 1943 року в бою з гітлерівцями та поляками в Новому Загорові. Після бою був упізнаний серед мертвих повстанців кимось із новозагорівців, котрі сповістили про смерть Кузьми його рідним. Відтак і захоронений ними на сільському кладовищі в Старому Загорові.

4.Дорощук Петро Кирилович, рік народження - 1920, уродженець села Брани Горохівського району Волинської області. За одержаними свого часу даними управління КДБ УРСР по Волинській області - був рядовим стрільцем УПА, членом районового проводу ОУН. Кадебістам було відомо, що Дорощук загинув,але не знали, за яких обставин. Стіни ж Ново-Загорівського храму, під якими ліг мужній патріот, мовчали про смерть героя аж до 1990 року.

5.Зелений (псевдо), справжні прізвище, ім'я, по батькові невідомі. Не виявлено про нього й інших даних. Тому, хоч і вважається, що в чоті Берези таке псевдо мав заступник чотового, найімовірніше, що ідеться усе ж про Олександра Зеленського. Тим паче, що, говорячи про заступників чотового, учасники бою Захар Грибок та Григорій Яремчук вказували у своїх свідченнях авторові на Михайла Ліщука та повстанця на псевдо Гива.

6.Зеленський Олександр Антонович, рік народження - 1922, уродженець села Озірці Горохівського району, в УПА - рядовий козак. Загинув у бою з гітлерівцями та поляками 11-12 вересня 1943 року. За даними, отриманими свого часу автором в управлінні КДБ УРСР по Волинській області, мав псевдо Зелений, у 1941 році був направлений місцевим осередком ОУН на службу в українську допоміжну поліцію. У березні 1943 року, під час нападу повстанців на Горохів, разом з іншими горохівськими поліціянтами перейшов у повстанський відділ під командою Олексія Брися.

7.Коваленко Олександр Михайлович, 1925 року народження, уродженець села Деречин Іваничівського району. В УПА - рядовий козак. В чоті Берези був начебто в мінометній обслузі. Загинув у бою з гітлерівцями та поляками в Новому Загорові 11 чи 12 вересня 1943 року.

8.Книш Іван Грингорович, 1922 року народження, уродженець села Скобелка Горохівського району, член чи симпатик ОУН з 1940 року. З 1941 року виконував завдання українського націоналістичного підпілля. В УПА - рядовий козак. В чоті Берези - кухар. За отриманими автором свідченнями очевидців, був першим із тих повстанців, котрі загинули в бою з гітлерівцями у Новому Загорові 11 вересня 1943 року. Зокрема, докладно розповіла про це у 1990 році, доповнивши свою розповідь в році 1991, жителька Нового Загорова Ірина Власюк. А уродженка Скобелки (від повоєнних літ - жителька Луцька) Іларія Книш, котрій Іван доводився троюрідним братом, у 2004 році змалювала його авторові детальніше. Отже, був Іван Книш зростом до 180 сантиметрів, мав середню статуру, темнорусе, майже чорне, густе, рівне волосся, карі очі, дещо задумливий погляд, товариську вдачу, добру душу і розсудливий розум. За будь-яких обставин умів зберегти охайний вигляд і зовнішню привабливість. Мав постійне тяжіння до читання та науки, хоч освіту через сирітство своє та бідність отримав тільки початкову.



9.Ліщук (Лищук) Григорій Оксентійович, рік народження - 1922, уродженець Мар'янівки Горохівського району. За даними,що їх було одержано свого часу автором в управлінні КДБ по волинській області, - член ОУН з 1943 року. В УПА – рядовийстрілець. Прийшов у Повстанську армію наприкінці 1942 – напочатку 1943 років. На службі в допоміжній українській поліціїначебто не був. Забезпечуючи 12 вересня 1943 року прорив із ворожого оточення чоти Берези, у якій змагався за Українську Соборну Самостійну державу, добровільно залишився в стінах Різдво-Богородицького храму, аби вогнем відволікати увагу гітлерівців на себе. До того, як група повстанців пішла на прорив, поранений у бою з ворогами не був. Найбільш імовірно, щоце саме його стрілами та під його орудою і відбивався монастир від навали наїзників ще й до полудня 12 вересня. Останні хвилини життя героя бачили тільки лики святих із розписів храму. Тим часом і допоки жив народжений у 1889 році батько Григорія та Михайла Ліщуків Оксентій Назарович, працівники КДБ тримали його на оці, як батька ворогів народу.

10. Ліщук Іван (ім'я по-батькові - не встановлено), рік народження - 1922, уродженець селища Мар'янівка Горохівського району. Стрілець УПА на псевдо Вишня. Загинув у бою з гітлерівцями та поляками в Новому Загорові 11-12 вересня 1943 року. Дані про нього, що випливали з архівних документів колишнього КДБ, автор одержав напочатку 90-х років XX століття в управлінні СБУ по Волинській області. З'явилися вони начебто внаслідок свідчень когось із тих, хто, перебуваючи свого часу в УПА, знав Ліщука особисто, а коли заарештували - вказав на нього слідчим НКВС-НКДБ, як на загиблого в тому бою. Свідченнями Захара Грибка чи Григорія Яремчука, що їх одержав і уточнював автору приватних з ними розмовах напочатку 90-х років XX століття, особа Івана Ліщука, як стрільця чоти Берези, не підтверджена. Тому цілком прийнятним є припущення, що заарештований і допитаний слідчими НКВС- НКДБ у 40-х роках XX століття колишній повстанець назвав Іваном Григорія Ліщука. Втім, абсолютне право на існування має і думка, що в даному разі ідеться про когось із стрієшних братів Григорія та Михайла, або просто їхнього однофамільця.



Ліщук (Лищук) Михайло Оксентійович та Ліщук (Лищук) Григорій Оксентійович в підлітковому віці.

11. Ліщук (Лищук) Михайло Оксентійович, рік народження - 1923, уродженець Мар'янівки Горохівського району, рідний брат Григорія Ліщука. За даними, що їх було свого часу отримано ав- тором в управлінні КДБ УРСР по Волинській області, - член ОУН з 1943 року. Можливо, виконуючи завдання місцевого осередку ОУН, якийсь час був на службі в українській допоміжній поліції, звідки у березні 1943 року перейшов до УПА. В чоті Берези - перший ройовий, заступник командира чоти. Учасник бою з гітлерівцями та поляками в Новому Загорові 11-12вересня 1943 року. За свідченнями двох вояків УПА, котрі вийшли з того бою живими, пораненим чи контуженим не був. Не схоже і нате, щоби піддався якійсь раптовій обезволюючій паніці. Але, як розповів свого часу авторові Захар Грибок, на очах котрого це трапилося, покінчив життя пострілом із того ж пістолета, з якого застрілився командир чоти. Що конкретно спонукало першого ройового на цей вчинок залишається загадкою.

12. Ліщина Михайло (ім'я по-батькові - не встановлене), рік народження - 1924, уродженець Мар'янівки Горохівського району. Дані про нього, як вояка УПА із чоти Берези, полеглого 11 чи 12вересня 1943 року в Новому Загорові, було одержано автором на початку дев'яностих років XX століття в управлінні СБУ по Волинській області. Із виявлених одним із тодішніх працівників цього управління в архівах колишнього КДБ документів випливало, що Михайло Ліщина в УПА був... ройовим. Можна, однак, припустити, що той, хто дав колись на допиті слідчим НКВС -НКДБ такі свідчення, говорив про Михайла Ліщука, не знаючи достеменно його прізвища. Втім, цілком можливо, що ідеться про одного із роду Ліщин в сусідньому з Мар'янівкою селі Борочичі, з якого Андрій та Василь Ліщини були розстріляні енкаведистами 23 червня 1941 року в луцькій тюрмі, як вороги народу. Але в кожному разі ройовим у чоті Берези Михайло Ліщина, що випливає з одержаних автором свідчень, не був.

13. Майко Іван Федорович, рік народження - 1921, уродженець села Квасів Горохівського району. Стрілець УПА, в чоті Берези - кулеметник, псевдо - Славко. Загинув у Новому Загорові незадов- го після початку бою повстанців з гітлерівцями та поляками 11-12 вересня 1943 року, що підтвердив особистими свідченнями авторові учасник того бою Захар Грибок. Цікаво, однак, що працівники сталінських спецслужб і до 1946 року включно (це випливає ізв иявлених напочатку 90-х років XX століття одним із тодішніх працівників управління СБУ по Волинській області архівних документів колишнього КДБ) вважали Івана Майка живим.

З тих же документів з'ясовується, що стрієшний брат Івана Майка Степан - 1912 року народження, уродженець села Квасів Горохівського району - теж був учасником національно-визвольних змагань сорокових-п'ятдесятих років XX століття і загинув у 1947 році. Склалося, отже, так, що вбитого 11 вересня 1943 року в бою з гітлерівцями Івана Майка борці з українським «буржуазним» націоналізмом начебто знищили в 1946 році вдруге і записали, як то кажуть, на свій рахунок. Членство Івана Майка в ОУН не встановлене. Скоріш від усього він був безпартійним патріотом України, котрого змобілізувало тогочасне життя на боротьбу за державну її незалежність. Обставин загибелі Іванового брата Степана автор не досліджував. Тим часом у 1991 році рідний племінник Івана Майка уродженець села Квасів, а тоді - мешканець Криму Руслан Левчук виніс на найвищу вершину Ай-Петрі і підняв тут синьо-жовтий та чорвоно-чорний прапори. За деякими свідченнями, над Кримом вони були першими.

 

14. Максимчук Олександр (ім'я по батькові - не встановлено), рік народження орієнтовно - 1922, за деякими припущеннями - уродженець Локачинського району. В УПА - рядовий козак.

15. Марценюк Андрій (Федір, Антон), рік народження, ймовірно, - 1919. Чотовий УПА на псевдо Береза. Перші дослідники бою в Новому Загорові назвали його Андрієм, уродженцем села Квасів Горохівського району. Під цим ім'ям і як виходця з цього села згадують повстанського чотового чимало друкованих видань, зокрема, після 1990 року. Тим часом тодішній голова Волинського крайового братства ветеранів ОУН - УПА імені Клима Савура Мелетій Семенюк, вносячи поправку у власні висліди, сказав у 1994 році авторові, що Марценюк був родом «десь із Галичини».
Приблизно тоді ж Захар Грибок посвідчив, що у Квасові Береза мав лише тітку, котру відвідував якось в Захаровому супроводі, що інших родичів на території військової округи «Турів» у Берези начебто взагалі не було, що особисто чув від Берези, - родину його винищили перші совєти. Водночас із виявлених тодішнім працівником управління СБУ по Волинській області Юрієм Хлопуком в архівах колишнього КДБ документів випливало, що звали Березу Федором, а народився він 1914 року і не в Квасові чи «десь» у Галичині, а... в Загорові (Новому чи Старому - не вказано) Локачинського району. Таким чином було, насамперед, підтверджено зібрані автором свідчення, щодо справжнього імені чотового.

Можна здогадуватися, що наприкінці 30-х років XX століття Марценюк був членом ОУН, або увійшов у зв'язки з організацією українських націоналістів, як її симпатик. Зважаючи на вік, міг служити свого часу в польській армії, а отже, мав належний військовий вишкіл. А з приходом на Волинь гітлерівців служив, виконуючи завдання ОУН, в українській допоміжній поліції. Зокрема, командував у Горохові її відділом, з яким під час нападу на місто у березні 1943 року хлопців Олексія Брися перейшов на бік повстанців. Перебуваючи на службі в поліції, допомагав молодим горохівчанам і мешканцям поближніх від Горохова сіл, в чому переконують одержані автором свідчення, зокрема - і розповідь жительки Скобелки Анастасії Коток, уникнути примусової відправки на роботу до Німеччини.

Попервах вважалося, що в бою у Новому Загорові Береза був тяжко поранений. З цієї, мовляв, причини, аби не мучитись та не потрапити до рук гітлерівців, і покінчив життя самогубством. В той же час ворожі у ставленні до українських національно-визвольних змагань сили поширювали чутки, що повстанський командир запанікував і пустив собі кулю в скроню від переляку. Однак ні перший, ні другий із цих надто спрощених у підходах до дійсності висновків не витримали перевірки свідченнями тих, хто особисто знав Березу людиною сильної волі та неабиякої відваги, бачив перед боєм і під час нього, бачив і за кілька хвилин перед останнім в житті командира пострілом та мав змогу придивитися до його бездиханного вже тіла. Як розповідав, зокрема, авторові Захар Грибок, Береза не був ні пораненим, а ні контуженим. Але нагадував усім своїм виглядом людину, котра зовсім несподівано для себе зазнала приголомшливої сили психологічного удару, який і зумовив трагічну розв'язку. Що могло бути тим ударом, коли не брати до уваги грипса, принесеного за лічені хвилини перед початком бою Черешенком і врученого першому ройовому? Що, як не почуття невиправної провини Перед чотовим, якось пов'язане із тим грипсом, змусило і його заступника піти услід за командиром?

Ото, власне, і вся інформація про чотового Березу (окрім досить схематичного опису зовнішності), якою володів автор до вересня 2003 року. Тим часом у вересні того року на традиційному мітингу-реквіємі в Новому Загорові від лучанина Олега Анатолійовича Савчука почув, що Береза, цілком можливо, є його дядько, уродженець Береззя, з якого, разом із селом Седмярки, утворилися Сьомаки нинішнього Луцького району. Народився він у багатодітній сім'ї Хоми та Феодосії Марценюків, при хрещенні був названий Антоном, але в колі рідних та друзів звався також Андрієм.

У 1940 році перші совєти заарештували й кинули до в'язниці в Луцьку синів Хоми та Феодосії Марценюків Олексія та Іларіона, а також дочок Ольгу і Тудору. Двом іншим їхнім дітям, Антонові та Павлині, арешту вдалося уникнути. З легального життя пішли у підпілля. Рідні брати Антона Олексій та Іларіон були розстріляні енкаведистами 23 червня 1941 року в Луцьку. Тоді ж були розстріляні у в'язниці в Луцьку і Никанор Марценюк із нинішніх Сьомаків та Іван Марценюк із сусідніх Усичів, котрі Хомі та Феодосії Марценюкам, відтак і дітям їхнім, ймовірно, були родичами. Доля змилостивилася лише над ув'язненими дівчатами і жінками, їх не розстріляли. Але одна із сестер Антона Марценюка, зазнавши на допитах тяжких тортур і знущань, вийшла на волю інвалідом.

Тим часом сліди Павлини Марценюк загубилися десь назавжди. Не з'являвся в Береззі й Антон, хоч за гітлерівської окупації чутки, які доходили у село, то стверджували, що він десь є, то сповіщали, що вже загинув. По війні члени сім'ї Марценюків, котрі на ту пору лишалися ще живими, були вивезені другими советами до Сибіру, звідки повернулися, кому судилось, не скоро. І тільки у 80-х роках XX століття хтось із колишніх учасників повстанського руху на Волині начебто доніс до тоді ще сущої Феодосії Мар ценюк звістку, що син її був повстанським командиром і поліг у вересні 1943 року в Новому Загорові.

Про сім'ю Марценюків із Береззя розповів 2001 року в книзі «Під мурами луцької тюрми» колишній її в'язень, котрий чудом залишився під час того розстрілу живим, Микола Куделя, уродженець сусіднього із Сьомаками села Буяні. Але, читаючи книгу, до розмови з Олегом Савчуком автор чомусь не прокладав між родиною Марценюків із Береззя та чотовим Березою жодних зв'язків. Зрештою, і в 2001, і, тим паче, в 2003 роках гарантовано ідентифікувати Березу з Антоном Марценюком, спираючись на одержані автором свідчення, було вже не можливо. Хоч версія про походження чотового Берези, висловлена Олегом Савчуком, видається авторові дуже і дуже ймовірною. Побіжно на його зв'язки з Береззям може вказувати навіть співзвучний із назвою села псевдонім. Цілком припустимим є те, що життя в підпіллі змусило Марценюка взяти ще й третє ім'я, видаючи його за справжнє. А що і за гітлерівщини Антон Марценюк у Береззя не зголошувався, то це дуже легко пояснити його обережністю та небажанням накликати на рідних таке ж лихо від коричневих, якого зазнали вони від червоних.

Втім, чи Федором звали насправжки чотового Березу, а чи Антоном, - в історію повстанського руху на Волині періоду сорокових-п'ятдесятих років XX століття він увійшов Андрієм.

16. Матвійчук Микола Олександрович, рік народження - 1925, уродженець села Городище-2 нині Луцького району. Рядовий козак УПА.

17. Мороз Василь Павлович, рік народження - 1923, уродженець села Риковичі Іваничівського нині району. Рядовий козак УПА.

18. Наймолодший козак із чоти Берези увійшов до мартирологу героїв Нового Загорова під умовним цим іменем, оскільки дійсні ім'я та прізвище його, як і повстанський псевдонім, забулись. Незадовго до бою виповнилося хлопцеві 17 літ. Отже, народжений був у 1926 році.

19. Новосад Василь Романович, рік народження - 1923, уродженець села Риковичі Іваничівського району. Рядовий козак УПА.

20. Панасюк Володимир (ім'я по-батькові - не встановлено), рік народження - 1920, уродженець села Жашковичі нині Іваничівського району. Рядовий козак УПА, повстанське псевдо - Чорний. Про нього, як про ймовірно загиблого учасника бою в Новому Загорові 11-12 вересня 1943 року, посвідчив авторові у1998 році один із учасників національно-визвольних змагань на Волині, котрий особисто знав Панасюка вояком із чоти Берези.

21. Хринюк Степан Семенович, рік народження, ймовірно, - 1923, уродженець села Скобелка Горохівського району. Рядовий стрілець УПА, повстанське псевдо - Терен. За деякими свідченнями, до приходу в УПА був на службі в українській допоміжній поліції в Горохові. Першими дослідниками бою в Новому Загорові названий помилково росіянином-мінометником, якого на чебто повісили карателі, захопивши Різдво-Богородицький храм.Однак незаперечно спростував версію про росіянина Захар Грибок, оскільки повішений був у німецькій військовій формі, а форму таку серед вояків чоти Берези носив лише Хринюк. За свідчен- нями Анастасії Коток та Івана Боця, котрі бачили стрільця у зашморгу, він мав прострілені груди. Отже, повісити його карателі могли або тяжко пораненим, або вже мертвим. Тим часом доля росіянина-мінометника залишилася нез'ясованою.

Іларія Книш, яка запам'ятала Степана з літ власної юності, уточнила, що походив він із бідної сім'ї, в якій було ще дві дочки. Але щойно вибравшися з підліткового віку, діти залишилися без батька й матері, які повмирали. Відтак жив Степан, допоки не пішов у повстанці, разом із сестрами. Був русявий, високого зросту, плечистий, міцний. Характер мав бойовий, рішучий. А ще мав соковитий сильний голос і хороший музичний слух. У Скобелці тих літ вважався одним із найкращих співаків.

22. Шеремета(ім'я, по-батькові - не встановлено), рік народження, ймовірно, - 1923, уродженець села Дружкопіль, що після Другої світової війни увійшло до складу Журавників Горохівського району. В чоті Берези, як посвідчили Захар Грибок та Григорій Яремчук, був у мінометній обслузі.

23. Шуст Іван (ім'я по-батькові - не встановлено), рік народження - 1922, за деякими свідченнями - уродженець Горохівського району. Цілком можливо, що мав псевдо Джус. В УПА - рядовий козак.

24. Янюк Сергій Михайлович, рік народження - 1925, уродженець села Скобелка Горохівського району, стрілець УПА. Народився Сергій Янюк в заможній селянській сім'ї, котра забезпечила йому дещо вищу, порівняно з іншими скобелківськими хлопцями із чоти Берези, освіту. Як і Степан Хринюк, був рослявий, плечистий, сильний. Іларії Книш, до котрої залицявся, назавжди запам'ятався відкритим поглядом сірих очей, в яких застигло очікування. У дитинстві Іларія разом із Сергієм ходила до школи. І потім ставилася до нього приязно, по-товариськи. А лицарем своїх мрій гріла у серці зовсім іншого. Коли ж закоханий в неї Сергій сказав, що іде в УПА, і попросив, аби ждала, про вибір свій не обмовилася жодним словом. І не відторгнула юнакових намірів на майбутнє навіть натяком. Та й ні хвилини потім не шкодувала за тим, що дала надію. Про Сергієву смерть їй повідомив у вересні 1943 року Петро Сорока.


25. Тіло одного із загиблих в Новому Загорові 11-12 вересня 1943 року вояків УПА було знайдено в очеретах неподалік греблі наступного після поховання полеглих дня. Захоронено його поряд із спільною могилою. Особу загиблого героя не встановлено.

Довідки складено на підставі одержаних автором свідчень і документів. Даних про інших загиблих у тому бою повстанців не виявлено.

Боярчук П. Бій під стінами храму. Повість-хроніка. - Луцьк: "Надстир'я", 2005 - С. 245-255