Українці в 1-й Світовій війні

Не менш цікава і видатна особистість!

 

Ще фото

 

1.Новаковський
2.Лисняк
3.Артимович
4.Назарук

 

...

 

Роман Дудинський

 

...

 

...

 

.

 

.

 

перші 2 фото до 1917 року

 

Никифор Гірняк http://sammler.ru/index.php?showtopic=112203&st=20

 

З сімейного архіву.

 

Лев Царук перший зліва ( в 40-вих служив в д.Галичина)

 

Андрію то твоя родина? Той пан що з бородою і вусами, стоїть на фото з бароном фон Васильком - одним з організаторів Буковинського куреня УСС.

 

Ще таке "відкопав":

 

Народився 1 грудня 1887 р. в Янчині Перемишлянського
повіту на Львівщині. Батько – о. Микола Селезінка був паро-
хом; мати – Марія – донька о. Омеляна і Савини з Коцюбів-
Петрушевичів.
Я. Селезінка здобув звання доктора права, одночасно
закінчивши й абітурієнтський курс Торговельної академії у Відні.
Був покликаний до однорічної військової служби в австрійській
армії та призначений військовим харчовим офіціалом. Під час
війни двічі відзначений Золотим Хрестом Заслуги. Після роз-
паду Австро-Угорської монархії вступив на службу Українській
державі сотником Третього галицького корпусу.
Виступив одним з організаторів Листопадового зриву в
Стрийському повіті. Я. Селезінка увійшов до складу військового
керівництва цього повіту як інтендант. Уповноважений представ-
ник Стрийської повітової ради о. Остап Нижанківський 15 листо-
пада 1918 р. інформував на засіданні УНРади про становище в
повіті: “Стрий взятий 1 с. м. [листопада] без проливу крови через
д-ра Селезінку при помочи 120 крісів і около 1000 ночею стягне-
них з околиці селян. Верхом сеї організації стоїть Директоріат, до
якого увійшли: 1. Посол В. Сінгалевич (іменований повновласник
Львівської Української Національної Ради з повноваженнями для
цілого округа Стрийського). 2. Радник суду Остап Веселовський.
3. Остап Нижанковський”.
Після переходу УГА за Збруч Я. Селезінка займав посаду ре-
ферента інтендатури при уряді Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича
в Кам’янці-Подільському. О. Назарук у спогадах “Рік на Великій
Україні” (Львів, 1921) описав невдалу спробу збройного виступу
частини УСС проти уряду Диктатора в листопаді 1919 р. При
цій нагоді згадав дискусію з Я. Селезінкою навколо питання:
кого залишити залогою в Кам’янці – УСС чи частину УГА.
О. Назарук підтримав УСС. Проти нього виступив Я. Селезінка:
“Прості УСС це військо добре, зовсім таке саме як у кожної
іншої освідомленої галицької частини. Але між старшинами
УСС є значна часть людей, які військової школи не перейшли,
яким дисципліна не увійшла в кість і кров, а зате увійшло їм
там розполітикування. Придивіться тільки таким фактам, як
поводиться в диктатурі старшина звичайної Галицької Армії, а
як поводиться старшина УСС з тої розполітикованої частини: він
зараз преться йти щонайменше до самого начальника військової
канцелярії диктатури – так собі, “побалакати”. Це не є військо”.
Хоча тоді прислухались до пропозиції О. Назарука, останній все
ж визнав слушність висновків Я. Селезінки.
Після переїзду Диктатора 16 листопада 1919 р. до Відня
Я. Селезінка виконував обов’язки шефа військової канцелярії
у ранзі отамана і функції особистого секретаря Президента.
С. Куропась у статті “Робітничі курені УГА в Празі” ствердив,
що “майор Селезінка очолював Український консулат у Празі”. На
думку Максимчука, цілком можливо, що перед виїздом до Відня
він працював військовим отаманом при посольстві у Празі.
У 1920–1921 рр. брав участь у засіданнях Колегії уповнова-
жених. На засіданні 18 вересня 1920 р. Диктатора Я. Селезінка,
як заступник начальника військової канцелярії Диктатора
ЗУНР, підтримав пропозицію Р. Перфецького про призначен-
ня Я. Підляшецького кур’єром для зв’язку з краєм. На цьому
ж засіданні він реферував звіт отамана Шипайла – військового
відпоручника при посольстві у Празі про стан таборів і запропо-
нував доручити В. Сінгалевичу негайно виїхати до Праги з метою
проведення переговорів з чехословацьким урядом. На засіданні
1 жовтня 1920 р. В. Сінгалевич доповідав про справу продажу двох
радіостанцій, які були власністю ЗУНР. Нарада уповноважених
доручила Я. Селезінці продати їх у Празі. 2 листопада ц. р.
Я. Селезінка відзвітував про цю поїздку: більшу радіостанцію не
вдалося продати чехословацькому уряду, ащодоменшої – розпоча
переговори з Міністерством пошт мали продовжитись у Відні.
На засіданні 9 жовтня Я. Селезінка запропонував скликати
окреме засідання Колегії 14 жовтня 1920 р. і обговорити
призначення генерала Курмановича командиром Бригади в
Німецькому Яблонному (останній відмовився це зробити через
безпідставні плітки про трактування бригади як групи полонених).
Головуючий на засіданні О. Ганінчак звернувся від імені Колегії
до генерала з просьбою зайняти названу посаду. У відповідь
В. Курманович зачитав листа з проханням про звільнення з
військової служби. Після тривалої дискусіїза участю Я. Селезінки,
В. Курманович попросив два дні для ухвалення рішення, однак
знову відмовився.
На підставі реферату Я. Селезінки на цьому ж засіданні
ухвалено надати старшинам військового табору в Ліберці позику
6500 чеських корон для оплати торговельних студій, а також
допомогу 5000 чеських корон Українському робітничому табору
на організацію просвітньо-культурного гуртка та святкування
річниці Листопадового зриву. З нагоди цього свята 25 жовтня
1920 р. затверджено Наказ Диктатора до УГА, який зачитав
Я. Селезінка.
На засіданні 6 листопада ухвалено надати отаману Шипайлу
місячну зарплату в розмірі 3000 чеських корон від 1 грудня 1920 р.,
а булавному десятникові О. Споришу 300 корон з Державної
каси ЗУНР. 26 листопада 1920 р. знову Я. Селезінка реферував
про матеріально-побутовий стан таборів у Ліберці і Німецькому
Яблонному. На його ж пропозицію ухвалено делегувати
В. Сінгалевича до Праги для проведення переговорів від імені
уряду і доручено уряду фінансів надати військовому відпоручнику
у Празі кредит, необхідний для інспекційної поїздки до робітничих
сотень на Прикарпатську Україну.
Після повернення до краю у 1924 р. Я. Селезінку польська
влада звинуватила у “головній зраді” і “публічному насильстві”
(57 і 87 статті кримінального закону). Судовий процес, який розпо-
чався у вересні 1924 р., був таким, як всі інші українські політичні
процеси. Проте мав і особливість – вперше судили високого уря-
довця ЗУНР. Кореспондент “Діла” зауважив, що “акт обвину-
вачення, подібно як акти обвинувачення з попередніх процесів
(майже на всіх слідна та сама рука), переповідає протипольсь-
ку акцію в краї і закордоном, перечислює усі акти саботажів,
які коли-небудь і з чийого-небудь боку трапились у Східній
Галичині за останні роки, й таким робом старається витворити
образ одної величезної української конспірації, скерованої проти
польської держави й усього що польське. Річ ясна – обвинуваче-
ний являється на сторінках такого акту обвинувачення головним
мотором цілої отої акції”. Головними фактами обвинувачення
виступали дві відозви, підписані Є. Петрушевичем і членами його
уряду (у т. ч. Я. Селезінкою): “До Українців Галицької Землі” 1
листопада 1921 р. та “До населення Галицької Землі” 10 вересня
1922 р. Захисниками Я. Селезінки на судовому процесі виступили
українські адвокатиВолодимир Бачинський, Михайло Глушкевич,
Володимир Старосольський, а свідками – Володимир Охримович,
Олександр Марітчак, Сидір Голубович.
Обвинувачений у своєму виступі заявив, що він не вважає
себе винним: “Акт обвинувачення – закинув мені, що я був чле-
ном самозваного уряду, підбурював галицьке населення до по-
встання проти польського уряду й польської держави. Це невірно.
Від листопада 1918 р. до марта 1923 р. я був військовим ЗУНР.
Я був покликаний до війська наказом і тільки виконував свій
обов’язок”.
У 1925–1939 рр. Я. Селезінка належав до Українського
національно-демократичного об’єднання (УНДО). Інтенсивною
була його організаційно-політична і громадська діяльність
у Радехівському повіті. 1 березня 1927 р. відбулася нарада
інтелігенції Радехівського повіту, на якуЯ. Селезінка і М. Панасюк
запросили секретаря ЦК УНДО В. Цегелевича. Після наради
останній описав стан справ у повіті: “Радехівський повіт є досить
добре організований. В повіті ведуть інтенсивну працю: філія
“Просвіти”, філія “Рідної школи”, Повітовий союз кооперативів
і “Союз українок”. Всі повітові установи були повністю в руках
націоналістів. Головою “Просвіти” є о. д-р Пелліх, секретарем
– Панасюк; головою “Рідної школи” д-р Селезінка, секретарем –
Панасюк”. Я. Селезінка займався такожорганізацією сокільського
руху і сформував цілий ряд сокільських організацій в повіті.
К УНДО Дмитром Паліївим, особисто запрошував його на
повітові народні з’їзди, наради, передвиборчі віча. Після виходу
Д. Паліїва з УНДОі організаціїФронту національної єдності (ФНЄ)
Я. Селезінка залишився в УНДО. На повітових народних з’їздах
3 березня 1934, 29 грудня 1935 р. Я. Селезінка постійно обирався
головою комітету УНДО. На останньому з них він склав звіт про
діяльність партії, де ствердив, що “організаційно УНДО охопило
всі місцевості повіту. Життя політичне, ще недавно досить кволе,
тепер помітно оживилось”.

Після возз’єднання Західної України з УРСР 1939 р. був
вивезений і розстріляний у таборі смерті Ярцево Архангельської
області.

Фото 30-тих років.

 

Я. Селезінка зліва

 

Додам ще, що Я. Селезінка був племінником Є.Петрушевича

 

Доброго дня! Цікавлюся тим, де я можу знайти інформацію про свого прадіда, який воював на боці австро-угорських військ у першу світову війну. Все, що я знаю, це його імя Чмир Іван Дмитрович (у австрійців його називали "Йоган" так мій дід розповідав) та служив при штабі якогось полку, носив якісь накази з штабу в штаб, щось у цьому роді. Побачив фото, такі всі на нього подібні. По можливості скину фото прадіда!

 

.

 

Степан Шухевич

 

Ось фото мого прадіда

 

Ще треба рік і місце народження... і можна щось шукати.

 

Рік 1876. Село Тумир, Станіславського повіту (Галицького району, Івано-Франківської області).