Кур'єри ЗЧ ОУН (УПА)

кур`єри ЗЧ ОУН "Чорноморець" та "Орест" проходять підготовку перед завданням

 

О! Благодарствую!

Вперше це фото побачив у нині покійному журналі "Волонтер", в 2007 році.

 

Знайшов ще одну згадку про групу курьєрів-парашутистів :

"...12 августа 1952 Л. Чепиль и его напарник Юрко Стефьюк были заброшены с американского самолета, с заданием разведки сети ПВО в Карпатах и поиска площадок, пригодных для десантов.
Однако вскоре их обнаружили и связали ... чабаны Боринского района Львовской области.
"Сколько мы не твердили этим людям, вспоминал Ю. Стефьюк — что мы им поможем "освободиться" , что мы прибыли к подполью — все это вызывало у них смех и сочуствие нашей наивности ... Эти люди всю ночь удивлялись", какое фантастическое представление имеем мы о своем родном крае.
Льва Чепиля, отказавшегося участвовать в оперативной игре, растреляли в Киеве в 1953 г. "(с)

Цитата з книги : Веденеев Д. В. "Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА". — К.: К.И.С., 2007. с 156.

Інформація породила в мене ряд питаннь :
1) Чи є фото цих парашутистів і фото їх спорядження ?
(Подібно до того, як є фото групи Громенка http://reibert.info/threads/Михайло-Дуда-Громенко.217534/)

2) Якими були причини видачі групи місцевими жителями ?
Взагалі, цікавить будь-яка інформація про цей випадок.

 

Знайшов фото Чепеля-"Ореста" :

 

в кращій якості

 

Благодарствую за фото !
А чи не той самий це "Орест", як і на фото в повідомленні #51 ?

 

Не вважайте це повідомлення офф-топом, але я знайшов деяку інформацію про підготовку парашутних відділів урядом УНР в екзилі.
Інформацію знайшов у мемуарах заступника міністра військових справ уряду УНР в екзилі, полковника Віктора Роєнка :

"Влітку сорок п"ятого мене перевели до німецького міста Обердорф, де я разом з іншими офіцерами проводив військові заняття з підрозділами майбутньої української армії. Вишколом вояків займався також мій заступник Юрій Повстенко, син відомого київського архітектора який всею сім"єю виїхав за кордон. (Пізніше Юрій Повстенко брав участь в американо-корейській війні у чині майора американської армії.)
За рішенням уряду УНР ми готували парашутні відділи, що в СРСР називалися десантом. Подібні відділи готувала і ОУН. На випадок війни ці команди мали б відіграти важливу роль у воєнних операціях. Я мав бесіди з поінформованими особами з американських військових кіл, які запевняли, що така війна ось-ось розпочнеться. Ми, патріоти України, не хотіли, аби вона застала нас зненацька. Свідомі українці, що мешкали за межами України, були готові на поклик Батьківщини в дуже короткий строк створити не одну, а декілька армій.
Та вже наприкінці сорок п"ятого, якгрым серед ясного неба, ми почули : припинити військовий вишкіл і розформувати команди. Було прикро, але мусили звикнутися з думкою, що західний світ не хоче мірятися силами з Москвою"(с)

Полковник Віктор Роєнко "Україна або Смерть" Київ, видавництво ДАNA. 1997р. с. 52

Ось таке мемуарне свідчення. А я раніше думав, шо Уряд УНР в екзилі був таким собі діяспорним клубом, учасники якого нагороджували одне одного ювілейними відзнаками. А виявляється там були і такі бойові люди.
Далі Роєнко згадує про агентів з числа УНРівського і мельниківського таборів, які закидались на територію СРСР.
Також у своїх спогадах він позитивно відгукується про М. Чеботаріва.

 

У спогадах Куп"яка, знайшов згадку про перші кроки Матвієйка в ОУН :

"Тут треба згадати хоч декого з тих, що запалили вогонь любови до поневоленої батьківщини - України
на терені Бузеччини. Одним з них був Мирон Матвієйко, син священика з села Гумниська. Вже в юних
роках, будучи ще в гімназії, він піл час вакацій присвячував своє дозвілля для освідомлення сільської
молоді не лише в Гумниськах, але й в сусідніх селах. Завжди бував серед молоді. Своїми порадами
допомагав аматорським гурткам: організовував групи народних танців, влаштовував часті прогулянки по
історичних місцях: Підлиссю, Пліснеську, Підгірцях та інші. Не раз, отаборившись на руїнах
Плісниська, він з ентузіязмом, годинами, розказував нам про Українську імперію княжих часів, що тоді у
нас, молодих сільських хлопців, викликало велике захоплення і почуття гордости за наше історичне
минуле. В дискусії на історичні теми він завжди показував світлі хвилини з минулого України - такі, як
окупація Москви військами Петра Конашевича -Сагайдачного в початку 17-го століття, перемога Б.
Хмельницького над поляками в 1648 р., розгром московських військ під Конотопом гетьманом Іваном
Виговським в 1659 р. та багато інших світлих історичних подій. Йому треба завдячувати за те, що
багато молоді Бузецького Району в критичний час взяло до рук зброю і стало на захист батьківщини
проти брунатного і червоного окупантів в сорокових роках."(с)

Куп"як Д. "Спогади нерозстріляного" Видавництво: Каменяр. Місто: Львів. Рік: 1993 с. 65-66

 

Вот нашел в мемуарах гебиста упоминание о курьерской группе ОУН, которая пришла из ФРГ через Чехословакию. Также представляет интерес описание их экипировки :
" В те же годы группа оуновцев в составе трех человек благополучно перешла границу между ФРГ и Чехословакией, дважды выходила в эфир в районе советской границы, что не было зафиксировано ни чехословацкой, ни советской радиослужбами. Уже на территории Украины, в районе Ужгорода, они еще два раза связывались со своим центром по рации, и одна из этих передач была зафиксирована нашей спецрадиослужбой в районе Свердловска, которая установила: вражеский передатчик работает где-то в районе Западной Украины. Вот такой широкий диапазон. Находясь на территории Чехословакии, группа была обнаружена местными жителями, когда нарушители спали в стоге сена. Сообщили в органы госбезопасности. Двое из них, оставив одного в стоге сена, отошли к реке в поисках лодки, когда сзади раздались выстрелы. Чехословацкие пограничники окружили стог сена и предложили сдаться. То ли оставшийся оуновец хотел предупредить об опасности своих товарищей, то ли у него сдали нервы, но он выстрелил из пистолета в сторону пограничников, которые ответили огнем, и оуновец был убит. Сводка об этом событии позже была направлена чехами в Киев. Из материалов следовало, что убитый оуновец мог быть и один, а если верить местному населению, их было трое. Вся экипировка убитого была итальянского происхождения – личные вещи, нательное белье, обувь, часы, компас, карты, предметы личного обихода, вещмешок, продукты питания, сигареты, спички и т.д., даже пистолет был системы «Беретта». Чехи провели поиск с собаками, устроили тщательную проверку местности – никаких следов. Позже, уже будучи задержанными на территории Закарпатья, они дали в Киеве очень любопытные показания. Советско-чехословацкую границу они перешли через несколько часов после того, как услыхали выстрелы и поняли, что их обнаружили. Вплавь преодолели реку. Одежду держали в руке. Прошли несколько километров и оказались у границы. Вот она, граница, перед ними. По идее граница должна была быть уже перекрытой, хотя бы с чехословацкой стороны. Но все было тихо и спокойно. Давно не обрабатывавшаяся с обеих сторон КСП позволяла, не оставляя следов преодолеть ее. Посередине КСП лежала старая и ржавая спираль Бруно1 , которую они без труда перешагнули и оказались на советской стороне, в Закарпатье. Оба арестованных оуновца добровольно и охотно дали развернутые показания. Назвали полученные ими в Мюнхене от ЗП УГВР конспиративные связи в Украине, рассказали, как их готовили английские специалисты-разведчики…"(с)
"Большая охота. Разгром вооруженного подполья в Западной Украине." Георгий Санников. ОЛМА Медиа Групп, 2002 ; с 164-166.

Есть у кого больше информации по этой группе ?

 

" Витяг з протоколу допиту Мирона Гельнера, колишнього референта СБ миколаївського надрайонового проводу ОУН :

"... Мені також відомо, що "Чернота" збрирається здійснити напад на аеродром. Мета нападу -- викрасти радіостанцію, оскільки прибулий з-за кордону бандит "Явір" розбив свою радіостанцію і таким чином звязок з закордоном був перерваний. "Чернота" детально розпитував мене про обстановку в районі аеродрому, про підходи до нього. І нарешті сказав, що очевидячки , вчинять напад на один із спостережних пунктів." (с)

Пришляк Я. "Два Брати Ідеалісти (біографії, спогади, нариси, епізоди із життя й праці)" Нью-Йорк-Монтреаль, 1990 с. 59

 

Дещо розгублений ...
На звичайних кур'єрів не схожі...

На початку червня 1951 р група парашутистів з 18 чол. була закинута літаком у Станіславську область, щоб здійснювати координаційний зв’язок з Краєвим Проводом. Парашутисти приземлилися біля Косова, дійшли пішки до Галича, де зустрілися з керівником районного проводу ОУН Миколою Капущаком («Вітом») А 7 червня 1951 р. поблизу села Крилоса потрапили в засаду. Зав'язався нерівний бій з енкаведистами. У цьому бою Михайло й загинув, жертовно віддавши своє молоде життя за самостійність і державність України
http://www.vox-populi.com.ua/rubrik...tkucervna1951rgrupaparasutistivavtordebapetro
Хто знає більше?

 

А якою була доля інших парашутистів цієї групи ?

Цікаво те, шо парашутисти від ЗЧ ОУН (Группа Матвієйка), були закинуті з 14 на 15 травня 1951 року,а група від ЗП УГВР (Охримович) -- 19 травня 1951 р.
І тут, слідом за ними -- ще одна группа від ЗЧ ОУН (і то відносно чисельна).

Чи є ще десь згадки про цю групу ?

 

Інформація з чекістських документів, про звьязок парашутистів із Шухевичем :

"Касаясь вопроса организационной связи подполья с заграничным центром ОУН, Гусяк показала : " ШУХЕВИЧ поддерживал связь с заграничным центром ОУН , для чего закордон посылал своих курьеров. Так, в 1948 году ШУХЕВИЧЕМ за границу был направлен его курьер "ИВАН", который осенью 1949 года возвратился обратно..."
И далее : " Я предполагаю, что "ИВАН" был заброшен на територию Украины на самолете, так каа после его прибытия, я лично ходила на одну из явочных квартир в село Зимноводка к ЛЕСНОМУ Ивану где забрала 2 парашута из коих один был грузовой."
В частности содержимого груза доставленого "ИВАНОМ", Гусяк показала : ".. Кроме националистической литературы и миниатюрного фотоаппарата, ИВАН для ШУХЕВИЧА также привез пистолет "Вальтер" с сотней патронов и золотые ручные часы. Кроме того "ИВАН" доставил части к радиостанции ибо после его появления я по заданию ШУХЕВИЧА неоднократно в г. Львове разыскивала и закупала американские радиолампы... "

ЛИчность ИВАНА Гусяк не назвала, так кая якобы никогда его не видела , однако в результате следственных мероприятий последний нами установлен, как активный учасник ОУН известный в подполье под кличкой ЯВИР (убит в мае 1950 года) " (с)

джерело : "Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950)" Том 2 с. 515

P. S. А чи не той це "Явір", про якого є згадка в повідомленні # 60 цієї теми ?

 

Той.
4 травня 1950
захоплення МВС криївки ОУН в Ілівському лісі Миколаївського району Дрогобицької області (загинули 7 бойовиків, у т.ч. колишній командир сотні УПА-Захід і спецкур’єр Шухевича на Захід Іван Паньків-Явір-38 років, керівник зв’язку крайпроводу ОУН-Львів Михайло Пілан-Осип-30 років [березень 1950?], секретар крайпроводу ОУН-Львів Іван Федів-Іскра-34 роки, кур’єри крайпроводу Федір Звозда-Баша-34 роки, Володимир Борисовський-Борис-26 років, Роман Бринь-Ромко-22 роки, Степан Яремович-Сянько-29 років, ?Кучер, захоплений в полон референт СБ надрайонного проводу ОУН-Миколаїв Мирон Гельнер-Остап-25 років, вилучені 4 автомата ППШ, 1 іноземний автомат, 1 гвинтівка СВТ, 1 карабін, 6 пістолетів, кілька сотень патронів і нелегальна література)

 

Фотографій захоплених трофеїв з цієї чекістської операцї не залишилось ?

 

Мені зустрічався в документі ДАЛО поліцист 2-го львівського комісаріату Теодор Рекечук. Від 1 березня 1942 р. мав звання старшого десятника. Хома Іван теж, до речі, служив у львівській поліції, про що згадує Содоль.
Про загибель Маївського і Грицая Рекечук свідчив на допиті СБ ОУН, про це є стаття
Андрій СОВА
Обставини загибелі шефа гОлОвнОгО
військОвОгО штабу українськОї
пОвстанськОї армії Дмитра грицая
ст409-417 тут
http://www.inst-ukr.lviv.ua/uk/publications/materials/documents/?newsid=455

 

Насправді ДЦ УНР в екзилі й був діаспорним клубом відірваних від Батьківщини людей. А всі "бойові люди" під час ДСВ ішли служити до Вермахту, поліції, СД і Ваффен-СС... Після війни, звісно ж, про це не розповсюджувалися.

 

У тому фрагменті мова йде про дії, які проводились відразу по закінченні ДСВ.
Факт служби багатьох діячів із середовища ДЦ УНР, не можна заперечувати або приховувати, але сам автор тих спогадів, Віктор Роєнко, період війни відсидів у німецькому концтаборі

 

В одному з номерів Військово-Історичного Альманаху була надрукована стаття Олександра Іщука, "Життя і діяльність керівника військового штабу військового округу УПА „Магура” Степана Фрасуляка – „Хмеля”. Приведу тут окремі уривки з цієї публікації, які стосуються даної теми, найбільш цікаві моменти я виділив жирним шрифтом :

"... „Хмель” разом із своєю боївкою на початку червня 1951 р. вийшов із зимового бункеру і переховувався у спеціально обладнаному літньому укритті. З ним разом переховувався якийсь „пан Марко”, який прибув з-за кордону і у найближчий час повинен був йти на зв’язок до керівника референтури пропаганди Проводу ОУН в Україні Петра Федуна .
Продовжуючи розшуки, органами МДБ 1 липня 1951 р. у важкодоступному лісовому масиві на території Перегінського району Станіславської області було проведено чекістсько-військову операцію, в результаті якої був виявлений літній постій підпільників ОУН. Їм було запропоновано здаватися живими, однак вони відмовилися, вчинили збройний спротив, поранили одного з військовослужбовців, і в результаті перестрілки загинули. У вбитих були впізнані:

1. Фрасуляк Стефан Федорович – „Хмель”, 1904 р.н., ур. м. Львів. За даними МДБ, у 1944 р. він був начальником штабу 4-го ВО УПА „Говерля”, а потім керував діяльністю куреня „Гайдамаки”. У 1947-1952 рр. – функціонер Проводу ОУН в Україні, за завданням керівників якого писав історію УПА. Керував окремою боївкою, яка базувалася в лісах Вигодського та Перегінського районів Івано-Франківської області. Утримував пункт зв’язку Проводу ОУН в Україні. Виконував окремі доручення керівника референтури пропаганди Проводу ОУН в Україні П. Федуна – „Петра Полтави” та інших провідників, які з 1949 р. періодично базувалися на його боївку.

2. Фрасуляк Софія Матвіївна, 1912 р.н., ур. м. Перегінськ Станіславської області. Дружина С. Фрасуляка – „Хмеля”. В підпіллі виконувала обов’язки друкарки.

3. „Марко” (справжні ім’я та прізвище не відомі). Посланець закордонного проводу ОУН, який був скинутий з поштою для керівників ОУН на територію Західної України з літака. В червні 1951 р. прибув до С. Фрасуляка – „Хмеля” від П. Федуна і переховувався з ним у бункері. За свідченнями Ф. Ковальчука, добре володів англійською мовою, багато розповідав про своє перебування за кордоном.
У вбитих було вилучено 7 одиниць зброї, в т.ч. один американський автомат, який належав „Марку”ix.
Через кілька днів після ретельного пошуку був виявлений закопаним неподалік від бункеру архів С. Фрасуляка. В ньому було виявлено та вилучено багато підпільної літератури та інших матеріалів."(с)

[...]

"Далі П. Федун запитав, як почуває себе в бункері у „Хмеля” підпільник „Марко”. І. Голембовський відповів, що про його самопочуття нічого конкретно сказати не може. Тоді П. Федун сказав йому, що цього підпільника треба берегти і ні в якому разі не брати його з собою в „терен”, щоб його не побачили місцеві мешканці.
Потім П. Федун запитав, як справи з продуктами. І. Голембовський відповів, що погано, бо він за ними ходить лише з одним бойовиком, а інші двоє, за розпорядженням „Хмеля”, повинні перебувати в таборі і тому немає часу по-справжньому зайнятися заготовкою продуктів, хоча вони вже перейшли на літню стоянку.
„Ви скоро отримаєте ще двох хлопців, і тоді Ваше становище поліпшиться, бо буде кому приносити продукти. Тереновий провідник постарається дати їх Вам якнайшвидше. Якщо Ви задумаєте робити десь табір на зиму, то „Марко” Вам боятися нічого. Він – людина перевірена, і зрадником не стане. Я про це пишу Вашому командиру більш детально, а Ви скажіть йому про це особисто” – відповів на це П. Федун.
Далі П. Федун запитав, за кого приймають бойовики „Хмеля” підпільника „Марко” і що той розповідав про себе. І. Голембовський відповів, що „Марко” розповідав про своє перебування у дивізії СС-„Галичина” та УПА. С. Тишківський казав І. Голембовському, що „Марко” начебто був провідником ОУН на Закарпатті."(с)

[...]

"І. Голембовський розповів співробітникам МДБ, що він разом з І. Гофінцем на початку червня 1951 р. за вказівкою С. Фрасуляка супроводжували підпільника „Марка” з табору С. Тишківського до їх бункеру. При цьому він був попереджений про максимальну конспірацію, оскільки „Марко” виконував якесь важливе доручення П. Федуна.
На запитання співробітників МДБ, то хто ж такий був „Марко”, І. Голембовський відповів, що про це бойовикам було заборонено питати, до того ж вони занадто мало часу провели разом у бункері, щоб краще взнати один одного.
Сам „Марко” про себе казав дуже мало, і взагалі не обговорював свою біографію з бойовиками. На запитання: „Звідки у Вас автомат та палатка нестандартної конструкції?”, відповідав: „Автомат мадярський, нової системи. А палатка – російська, офіцерська”. Коли у І. Голембовського заболів шлунок, то „Марко” похвалився, що має дуже гарні ліки, які зразу ж ліквідують біль. На запитання про те, звідки він їх взяв, „Марко” відповів, що в нього є знайома лікарка, брат якої працює в Москві аптекарем і вона купила ці ліки. Для себе І. Голембовський зробив висновок, що „Марко”, який часто дискутував у бункері на міжнародні теми, своїми розповідями та поведінкою викликав підозру, що він також прибув з-за кордону.
Питання, хто такий „Марко” і як він опинився у С. Фрасуляка співробітники МДБ задавали також заарештованому 1 жовтня 1951 р. у Вигодському районі Станіславської області керівнику Вигодського районного проводу ОУН Тишківському Степану Онуфрійовичу – „Волиняку”, він же „КА-28”, „Б-14”, 1914 р.н., ур. с. Витвиця Болехівського району Станіславської області. На допиті 4 жовтня 1951 р. він пояснив, що 10 червня 1951 р. на пункті зустрічі в районі гори Люта Вигодського району отримав від керівника Долинського надрайонного проводу ОУН „Черемоша” підпільника „Марко”, якого переховував у своєму таборі 7 днів. Потім він передав його І. Голембовському – „Климу” для направлення до табору „командира № 45” – С. Фрасуляка.
Перебуваючи у С. Тишківського, „Марко” назвав йому лише свій псевдонім і повідомив, що йде до „Хмеля”, не сказавши, хто він і чому тут опинився. С. Тишківський стверджував, що приблизно так само поводився і другий підпільник ОУН – „Максим”, який прибув по тій самій лінії зв’язку і перебував у його таборі з 3 липня по 1 жовтня 1951 р. П. Федун особисто дав вказівку С. Тишківському ні про що не їх розпитувати.
Згодом від „Максима” С. Тишківському стало відомо, що обидва вони – кур’єри, прибули з-за кордону за дорученням керівництва ЗЧ ОУН і за допомогою привезених із собою радіостанцій здійснювали зв’язок між Проводом ОУН в Україні та їх закордонним представництвом. 9 вересня 1951 р. С. Тишківський особисто спостерігав за тим, як „Максим” передавав за допомогою радіостанції телеграму за кордонxv.
Крім того, С. Тишківський сказав, що у липні або серпні 1950 р. на його базі тимчасово перебував ще один закордонний кур’єр – підпільник „Комар”. Він пробув у нього приблизно 10 днів, а потім за ним прийшов І. Голембовський – „Клим” і повів до табору С. Фрасуляка.
Щоб доповнити інформацію про перебування закордонних кур’єрів ОУН на базі „Хмеля” слід згадати, що серед вилучених у архіві С. Фрасуляка документів співробітники МДБ виявили записку від члена Карпатського крайового проводу ОУН Володимира Фрайта – „Жара”, датовану червнем 1951 р. В. Фрайт писав, що за вказівкою „друга провідника” (П. Федуна) направляє „друга Марко” до ”Хмеля” та просить створити йому максимально сприятливі умови для перебування.
Там же був виявлений шматок записки від П. Федуна до С. Фрасуляка, датований літом 1950 р. В ній П. Федун, зокрема, писав:
„...Направляю у Ваше розпорядження друга „Комара”. Він старий різунець, гарний вояка, людина вірна, деякий час був за кордоном, виконував спеціальні завдання, навчений радист. Направляю його Вам, знаючи, що Вам люди потрібні. Якщо не залишите його в себе, то направте назад”.
Доля трьох згаданих закордонних кур’єрів ОУН склалася по-різному. „Комар” був вбитий співробітниками Вигодського райвідділу МДБ 3 лютого 1951 р. „Марко” загинув разом із С. Фрасуляком 1 липня 1951 р. „Максим” – Стиранка Петро Михайлович, 1924 р.н., ур. с. Воля Петрова на Закерзонні, був заарештований співробітниками МДБ 2 січня 1952 р. в с. Церковна Болехівського району Станіславської областіxx.
Все вищесказане дає підстави вважати, що у 1950-1951 рр. табори і бункери С. Фрасуляка використовувалися П. Федуном, як особливо законспіроване місце для тимчасового укриття скинутих з літаків закордонних кур’єрів ОУН. При цьому слід відзначити, що усе, що було пов’язане зі зв’язками ОУН із закордоном, трималося керівниками підпілля у строгій таємниці навіть перед тереновими провідниками та їх бойовиками, не кажучи вже про місцеве населення. Судячи із свідчень І. Голембовського, С. Тишківського та Ф. Ковальчука, подробиці цієї роботи були втаємничені лише член Проводу ОУН в Україні П. Федун, який особисто відповідав за здійснення зв’язку з закордоном, та С. Фрасуляк, який отримав доручення утримувати на своїй базі кур’єрів „Комара” у 1950 р. та „Марко” у 1951 р. (с)

 

В понеділок, 25.04 на каналі ЗІК транслювалась перша частина фільму "Хроніки УПА", з наступним обговоренням фільму в студії Вахтанга Кіпіані.
В студії був присутній Іван Попович, завідувач музею-криївки у селі Басівка, Львівської обл. З собою він приніс іржавий бідон, якими користувались підпільники для зберігання своїх речей.
Іван Попович розповів історію цього бідона : його знайшли закопаним в землю за свідченнями одого з ветеранів УПА. Бідон обріс корінням дерев (довелось навіть випилювати один корінь з ручки бідона). Бідон був затоплений водою і коли воду вилили, то окрім шматків трухлого паперу в бідоні була металічна коробочка з американською радіостанцією, яку Попович теж приніс в студію. Він розповів, що рацією в 1950 році володів Роман Лозинський-"Бомба", тодішній Крайовий провідник СБ Львівського Краю, який загинув 22 січня 1952 р. (про обставини його загибелі я ось тут : https://reibert.info/threads/ozbrojennja-upa.22353/page-30 наводив радянський документ).

Після того телесюжету у мене виникло питання : Можливо, хтось із курьєрів був в отченні Лозинського-"Бомби" ?
(мусив же хтось управлятись тею американською рацією)

 

Бендина Іван, 10 років за "Галичину" і УПА, шахта-40 у Кемерово в 1954:
*1954 р., літо — „старого Лебедя пустили додому“. (84-річний батько Миколи Лебедя)
*Згадує Бриндаса — адвоката з Яворова.
*Розповідає про лікаря Конського з Великої України, націоналіста, „якому не давали говорити з бандерівцями“.
*Згадує Григорія Пришляка — крайового провідника СБ.
*Опис табірного самоврядування бандерівців разом з литовцями. Розповідає, як „на штрафному був бандерівський суд“.
*Оповідач в золочівській тюрмі познайомився ще з Іваном Столяром — „кур’єром Крайового Проводу ОУН з закордоном“. (Столяр був в Норильську, в Іркутському централі. Били — вдавав, що німий і не може нічого розповісти. Помістили у божевільню („там могли би випустити, але він не хоче“).
http://old.lnu.edu.ua/institutes/istoryky/usna_ist/katalog.htm

 

В яких роках Столяр діяв в Україні ?

 

Бендина був у тюрмі Золочіва з серпня 1947. На той час Столяра вже взяли. Слідство, як правило, тривало не більше півроку. Арештантів далі місця затримання не возили. Тому арешт міг відбутися на Львівщині в такі строки
1) 28 лютого 1947 - зіткнення ОУН з МВС у селі Любині Краковецького району Львівської області (загинув бойовик Василь Федунь-Воська з боївки ?-Кобзаря, прорвалися два бойовика, в т.ч. керівник лінії зв’язку ОУН на Захід ?-Кобзар)
2) 5 березня 1947 - оборонний бій госпіталя ОУН з облавниками МВС між селом Роснівка-хутором Брожки Краковецького району Львівської області (загинули 5 бойовиків, у т.ч. командир боївки кур’єрів ОУН-Краковець-Яворів-Польща Ярослав Малець-Кобзар, господарчий кущбоївки Дмитро Лядрик-Малина, отруїлася медсестра Ірина Заблоцька-Ліда-22 роки)
3) 4 червня 1947 - захоплення [03.06.1947?] пошуковою групою МВС криївки ОУН (2 бойовика) в селі Миколаїв Бібрського району Львівської області (знищений старший лейтенант МВС, застрелились обидва бойовика, в т.ч. референт зв’язку крайпроводу ОУН-Львів Стеф[п]ан Прадеус[Прудиус]-Богданко)
4) 14 червня 1947 - засідка МВС біля розкритої криївки ОУН у Гаварецькому лісі Олеського району Львівської області (підірвався гранатою важко поранений кур’єр райпроводу ОУН ?-Явір)
5) червень 1947 - зіткнення ОУН з МВС на хуторі Груд Велико-Мостівського району Львівської області (загинув референт зв’язку окружпроводу ОУН-Сокаль Федір Теленко-Мороз)
4) 11 липня 1947 - оборонний бій ОУН з МВС через зраду провокатора Вагули у райцентрі Золочів Львівської області (при захопленні криївок знищені 5 і поранені 2 військовослужюбовця, загинули райпровідник ОУН-Золочів ?, референт СБ надрайонного проводу ОУН-Золочів Михайло Проць-Макар-Незнаний, застрелився референт СБ міськпроводу ОУН-Золочів [розвідник по райцентру?] Михайло Дорощу[а]к-Колода-34 роки, зв’язкова надрайонного проводу ОУН-Золочів і господарка конспіративної хати Марія Кондратюк, провідница УЧХ окружпроводу ОУН-Золочів Володимира Богула-Тирса, кур’єр надрайон-окружпровід ?, бойовик охорони ?)
Це тільки випадки з кур'єрами, окрім цього, у Золочівському районі протягом перших 4 місяців було по 1-2 зіткнення, а далі - від 5 до 7 за місяць. А може його взяли в прикордонних районах (Сокаль, Жовква, Мостиська тощо).
Буз псевда важко ідентифікувати.

 

Карта радянських спецслужб, що ілюструє радіозв’язок (позначено червоними стрілками) та живий обмін кур’єрів (синя пунктирна лінія) між Радянською Україною та закордонними частинами Організації українських націоналістів. ”Майский” – Мирон Матвієйко – висадився на території УРСР з групою кур’єрів ОУН у травні 1951 року. Фіксує ситуацію станом на вересень 1959-го. Олівцем від руки здійснено пізніші дописи. Зокрема, про смерть Степана Бандери 15 жовтня того ж року
Карта з цеї статті по темі : https://gazeta.ua/articles/history-...bogdan-hmelnickij-na-ukrainskom-yazyke/757986

 

Зиновій Книш згадує про ще одного курьєра ОУН (очевидно- мельниківської) з діаспори в Україну :

"Тадей Ґордон нездатний був жити спокійним биттям. В атмосфері небезпеки почувався він, як риба в воді, і коли життя його туди не кидало, він сам її шукав. Коли скінчилася війна і він разом з тисячами інших знайшовся в таборах Д. П. в Німеччині, не міг знести задушливого повітря еміґрації і зголосився до підпільної роботи в краю. Перейшов нормальний для всіх перевишкіл і з весною 1948 року закрилася за ним залізна занавіса. Від того часу ніже одним словом не дав про себе знати. Може загинув, а може живе десь у далеких таборах заслання, а може неймовірне його щастя і пригодницька жилка кинули його в нові умовини підсовєтської дійсности на місце, де він використав свій досвід мімікрії й одного дня знову до нас заговорить"(с).

"В яскині лева (українець у польському підпіллі)". На підставі записок і матеріалів Тадея Гордона списав Зиновій Книш. ТОРОНТО. 1958

Хтось має більше інформації про цю людину ???